Глава 8. Природний та ресурсмо-трудовий пот&мцішг економіки України

+ близькість та характеристику вже існуючих телекомунікацій та споруд.

+ обґрунгщ'вання та наслідки майбутньої діяльності тощо.

Найбільш поширеною оцінкою даної групи земель є визначення їх вартості з урахуванням витрат на освоєння, а також норми прибутку і капіталізації. Під витратами на облаштування треба розуміти вартість (відно вну) на початку року проектно-конструкторських робіт.

Економічна оцінка земель несільськогосподарського призначення (землі лісового, водного, природно-заповідного фонду) здійснюється з урахуванням їх місцеположення, кількісного і якісного складу, екологічного та соціального значення, ефекту від водоохоронних, клімато-утворювальних заходів.

Економічна оцінка земель використовується передусім для визначення плати за користування. На сьогодні за результатами комплексної оцінки земель вартість її в Україні становить 1,468 тис грн [6, с.125]. Сьогодні в Україні існує єдиний фіксований сільськогосподарський податок. Частка землі у загальних обсягах надходження від сплати за використання природних ресурсів становить у державному бюджеті - 74,8 %, у місцевих бюджетах - 91,7 %. Інша форма плати - орендна плата. Вона справляється в грошовій формі і не може бути нижчою від податку на землю.

ф Лісові ресурси. Землі лісового фонду оцінюються за умови їх державного (промислового) використання, а також у випадках їх використання різними недержавними юридичними особами (фермерами) для: задоволення потреб у ресурсах деревини, продуктах побічного користування, соціальних і природних корисностях лісу.

Для економічної оцінки земель лісового фонду є:

Ф земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю або призначені для заліснення (лісові землі, не вкриті лісовою рослинністю);

*fr ділянки нелісових земель лісового фонду (сільськогосподарського угіддя, водойми, болота, землі, зайняті під спорудами, тощо);

Ф ділянки земель природоохоронного і соціально-культурного призначення у складі земель лісового фонду.

210

211

Економічна (грошова) оцінка 1 га земель, вкритих лісовою рослинністю або призначених для заліснення, визначається на основі капіталізації сумарного нормативного середньорічного економічного доходу (ренти), який створюється, на відміну від земель сільськогосподарського призначення, під час виробництва деревини як основної продукції лісовирощування з урахуванням інших корисностей та послуг лісу. Таку методологію оцінки запропонували наші, вітчизняні, вчені і рекомендують її для використання в практичних цілях. Формула оцінки така:

де: К - економічна оцінка 1га лісових земель;

г—нормативний середньорічний економічний ефект (дохід) від вирощування деревини;

Kj - коригувальний коефіцієнт, який враховує ефект від використання недеревної продукції та корисних властивостей лісів;

К₂ - коригувальний коефіцієнт, який враховує невідповідність фактичної лісистості території адміністративної області оптимальній;

Е — коефіцієнт капіталізації.

Строк капіталізації умовно прийнятий в терміні 50 років, що відповідає 2 % ставці плати за користування кредитом.

Нормативний середньорічний дохід (г) від вирощування лісу розраховується як різниця між оцінкою продукції та послуг, які можуть бути отримані в еталонному лісонасадженні за діючими цінами, та сумою нормативних витрат, що пов'язані з вирощуванням лісу за період обігу рубки, розрахованих за методом відносної вартості.

Економічна оцінка лісових насаджень. Об'єктами економічної оцінки лісових насаджень як джерела деревини є таксаційні виділи (ділянки) деревостанів, які виділені в межах типів лісорослинних умов за переважаючими породами (групи порід), бонітетами, класами віку, зрілості. Площі лісових насаджень, їх належність до лісотаксових

зон, груп і категорій захисності лісів, лісотаксових поясів та розрядів лісових такс приймаються за даними матеріалів лісовпорядкування. Оцінка лісових насаджень розраховується диференційовано за природними (лісорослинними) зонами, групами та категоріями захисності лісів, лісотаксовими поясами. В основу економічної оцінки насаджень покладається капіталізація нормативного середньорічного економічного ефекту (доходу) від їх використання як засобу виробництва, предмета природи і праці. Ця оцінка визначається за формулою:

де: Ц - економічна оцінка лісових насаджень відповідної породи, бонітету (типу лісорослинних умов), віку в певній природній (лісо-рослинній) зоні, гри;

М° - середній (очікуваний) запас деревини і породи на 1 гау віці рубки, відповідного бонітету, певного типу лісорослинних умов, відповідної лісорослинної зони, м³;

К — коефіцієнт, що характеризує якість деревини і породи;

Е - норматив приведення за чинником часу (0,02);

Т - період вирощування лісових насаджень, що дорівнює віку рубки 2-ої породи, років;

t.— вік насадження породи, що оцінюється, років;

Е_ч - нормативний середньорічний коефіцієнт від вирощування (використання) їм³ деревини певного типу лісорослинних умов у відповідній рослинній зоні.

Нормативний середньорічний економічний ефект від використання 1 м³ деревини розраховується як різниця між оцінкою вартості даної деревини за діючими цінами та нормативними витратами, що пов'язані з її вирощуванням за період обігу рубки, розрахованими за методом відносної вартості.

Грошова оцінка земель лісового фонду і лісових ресурсів у цілому може використовуватись як вартість капіталу в лісовому господарстві, а ціна лісоземельної ділянки, виходячи з грошової оцінки, формується при купівлі-продажу з урахуванням попиту і пропозиції.

Оцінка водних ресурсів. Економічна оцінка водних ресурсів як об'єктів природокористування передбачає визначення обсягів їх використання для оптимального розподілу об'єму води та джерела водоспоживання між учасниками водогосподарського комплексу.

Хоча вода - відновлюваний природний ресурс, він на Україні обмежений. Розміщення водних ресурсів дуже нерівномірне, до того ж вони зазнають все більш інтенсивного забруднення. Тому важливим фактором є раціональне використання води та комплекс заходів, спрямованих на водозбереження. Водні ресурси мають багатоцільове призначення і використання. Поверхневі води взаємопов'язані і їх економічна оцінка повинна розглядатися в межах відповідного басейну і бути комплексною, тобто включати рибогосподарський, енергетичний, транспортний та природозахисний ефект. Кожний водний басейн неоднаковий, він змінюється залежно від території його розміщення, а це включає необхідність диференціації оцінок для різних його частин. Усе це вимагає розробки методології системи оцінок та спеціальних методів їх отримання.

Водопостачання та водовикористання - надзвичайно складна система і вона, практично, є водогосподарською галуззю, яка пов'язана економічними відносинами зі споживачами своєї продукції, тобто водних ресурсів з певними кількісними та якісними характеристиками. При цьому основною функцією оцінки водних ресурсів стає забезпечення поточних і майбутніх водогосподарських витрат.

Як правило, для забезпечення потреб в питній, технологічній і технічній воді будують водозабірні споруди (водосховища, фільтрувальні станції, інші гідроспоруди), транспортуючі водомагістралі, каналізаційні проводи та гідроочисиі споруди. Тут дуже важливе правильне визначення витрат на їх будівництво. Більш складною є детальна економічна оцінка змін, що вносяться в природу та господарство території, яку охоплює водосховище. Ці зміни умовно поділяють на прямі і побічні. Прямі - постійне і тимчасове затоплення, укріплення берегів. Побічні - вплив на стан рибного господарства, мікроклімат, організацію території в прибережній зоні та ін. Про важ-

ливість правильного визначення цих показників свідчать витрати на підготовку водосховищ, які інколи досягають до 40 і більше відсотків загальної вартості будівництва. Як стверджує практичний досвід, будь-яке затоплення сільськогосподарських земель і лісових угідь та пов'язані з цим заходи щодо організаційно-господарського облаштування населення, відшкодування сільськогосподарської продукції, лісозведення і лісоочищення належать до найскладніших проблем гідротехнічного будівництва.

У водогосподарському будівництві існують різні умови прикладання праці. Будівництво водозбірних споруд, регулювання і перекидання стоку річок, а також добування підземної води не може відбуватися тільки в сприятливих умовах, коли вартість освоєння водних ресурсів нижча, ніж замикаючих ресурсів, експлуатація яких суспільно необхідна на даному рівні розвитку продуктивних сил.

При формуванні водогосподарського балансу, коли використання водних ресурсів з кращими економічними показниками обмежене, потрібно залучати водні ресурси нижчої якості. Тут має враховуватися диференціація в оплаті за більш якісні ресурси.

З багатоцільовим характером водних ресурсів пов'язане особливе значення обліку при економічній оцінці варіантності їх використання. У зв'язку зі специфікою водних ресурсів, що виконують допоміжну функцію у галузях-споживачах, варіанти використання визначаються економічними рішеннями і не випливають з природних особливостей джерел цих ресурсів. У цьому випадку із декількох варіантів вибирають найбільш економічний, виходячи із разових капітальних витрат і нормативного економічного коефіцієнта (Е ):

де: Е - економічний ефект;

З - затрати на виробництво (собівартість); К — разові капіталовкладення. кг Оцінка мінеральних ресурсів визначається цінністю продукції, Що добувається, за вирахування приведених витрат на їх видобуток у

розрахунку на одиницю запасів. Вона має також враховувати специфіку відповідних родовищ корисних копалин, які визначаються як природні утворення в надрах землі, у джерелах води і газів, придатні для промислового освоєння і економічно доцільні.

Цінність видобутої продукції визначається двома основними показниками: остаточними витратами на одержання компонента корисних копалин і коефіцієнтом їх видобутку з надр. Величина останнього показника залежить від витрат на видобуток корисних копалин.

З методологічних позицій економічна оцінка мінеральних ресурсів розглядається як грошовий (вартісний) вираіз споживчих вартостей, що притаманні цьому природному ресурсу, з урахуванням соціально-економічної складової. Для мінеральних ресурсів велике значення набуває врахування їх комплексного (багатокомпонентного) складу та можливість їх комплексного використання.

Виходячи із теоретичних обґрунтувань та практичного досвіду, рекомендується застосовувати до економічної оцінки такі підходи:

х визначення абсолютної вартості - за ціною товарного продукту, який може бути отримано з даних ресурсів;

jt визначення прибуткової вартості - за обсягом очікуваного прибутку від реалізації товарної продукції;

іс визначення рентних характеристик.

Проектні і порівняльні економічні оцінки здійснюються за стандартними процедурами інвестиційного проектування, де головним критерієм виступає вартість сировини (палива), що отримується, і її співвідношення з обсягом необхідних інвестицій. Вартісна оцінка здійснюється за світовими цінами, коли для такої продукції склався міжнародний ринок, або за внутрішніми, регіональними чи локальними цінами, коли реалізація продукції обмежується відповідними рамками. Зазначена оцінка залишає поза уваїгою витрати на видобу-дування і є по суті позаринковою, виконуючи лише порівняльну та ілюстративну роль.

Прибуткова (споживча) вартість мінеральних ресурсів розраховується виходячи з рівня прибутку, який може бути забезпечено під

/лава 8. Природний та р&сурсіиіо-трудовш потенціал еноношіїнш Упр&їми

Щ —— — ■ — ' ■"■"— __^

час освоєння тих чи інших корисних копалин. Показник прибутковості відображає якісні параметри корисних копалин та умов розробки їх покладів. За даними Ради вивчення продуктивних сил України, вартість мінеральних ресурсів за цим методичним підходом становить близько 1,25 трлн. дол СІЛА, а їх частка у загальному природно-ресурсному потенціалі оцінюється у 26 % [6, сі ЗО].

Економічна оцінка запасів мінеральних ресурсів, як правило, відображається різницею Ц-С, де Ц - оптова прейскурантна ціна відповідного природного ресурсу, а С - собівартість на його отримання (видобуток), розглядається як звичайний прибуток.

Цей метод підтримується більші стю вчених і він обґрунтовується тим, що:

>=> ціна дійсно встановлює ту межу витрат, перевищення якої підприємству невигідне;

*=> прирівнюючи гранично допустимі затрати до встановлених цін, можлива побудова системи економічних оцінок мінеральної сировини на таких самих принципах і критеріях, на яких базується вся практична оцінка діяльності промислових підприємств і вся теорія ефективності капітальних вкладень;

*=> прибуток найбільше (із всіх наявних показників) враховує і відображає якість мінеральної сировини.

За всіма цими факторами пропонується базувати економічні оцінки корисних копалин на діючих цінах, прирівнюючи ці ціни до розрахункового розміру прибутку, який можна отримати при використанні їх в практичній виробничій діяльності.

8.3. Балансові, промислові, геологічні та прогнозні запаси сировини і палива (корисних копалин)

Наявний природно-ресурсний потенціал країни дає можливість спрогнозувати стратегію перспективи соціально-економічного розвитку народного господарства, визначити головні напрями та пріоритетні галузі можливого розвитку економічних районів і регіонів на далеку перспеїсгиву.

216

217

для розрооки і складання схем розміщення галузей народного господарства і комплексного розвитку господарств економічних районів велике значення мають кількісні і якісні параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси і вміст корисного елемента. За народногосподарським призначенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:

• балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації;

• позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно невигідно. До позабалансових зараховують ресурси, що характеризуються невеликою потужністю запасів, низькими відсотками вмісту цінного компонента, складними умовами експлуатації даного родовища.

При визначенні запасів корисних копалин враховують потужності пластів або рудних тіл, їх протяжність, ширину та глибину залягання, вміст корисного компонента та інші специфічні показники. За ступенем розвіданості та вичерпності поклади корисних копалин поділяють на чотири категорії (А, В, С,, С₂), які визначають обсяги і дають економічну оцінку можливого їх використання (рис. 8.3.1.).

А — площа з докладно розвіданими та вивченими запасами, затвердженими державною територіальною комісією запасів корисних копалин. Категорія А включена до балансових запасів державних ресурсів. Ці ресурси є промисловими запасами. При передачі їх у виробництво відповідної продукції вони мають забезпечувати діяльність підприємства не менше як на 25 років;

В - категорія запасів, розвіданих попередньо, менш докладно, з визначенням меж можливих покладів. Для перспективи їх використання необхідна докладна розвідка з подальшим приростом балансу, який має бути затверджений в територіальній комісії запасів;

С — слабо розвідані запаси, частково з урахуванням екстраполяції вони можуть бути розраховані на далеку перспективу;

С₂— прогнозні ресурси, вони оцінюються попередньо і приблизно і є потенційними ресурсами.

Запас корисних копалин за категоріями А, В, С_;, С₂ становлять геологічні запаси. Гірничорудні підприємства споруджують за умови наявності запасу мінеральних ресурсів категорій А, В, С_г Геологічні пошукові роботи проводяться по всій території України. Масштаби розвитку промисловості, її перспективи потребують стабільного забезпечення мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ мінеральної сировини, палива ^різноманітних руд зумовлений зменшенням видобутку їх в давно освоєних районах та вичерпанням діючих родовищ.

Баланс запасів мінеральних ресурсів, затверджених державною комісією запасів, на початок 2000 р. нараховує 9051 родовище 96-ти видів корисних копалин. Серед них:

S родовища нафти і. газу - 984;

S метану -127вугільних родовищ;

"S вугілля кам'яного і бурого — 776родовищ;

^ торфу -1568 родовищ;

S металічних корисних копалин - 358 родовищ;

^ неметалічних (нерудних) - 3907родовищ;

~S підземних вод — 1067 родовищ.

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМКА УКРАІИМ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШІЧНА СМСТЕВЙА

_{ш - -v}

До розробки І промислового використання в цілому залучено від 40 до 70 % розвіданих запасів.

Прогнозну оцінку забезпеченості мінерально-сировинними ресурсами народногосподарського економічного потенціалу України спеціалісти і науковці визначають задовільною за абсолютними показниками обсягу запасів (рис. 8.3.1). Але, враховуючи виснаженість найбільш якісної частини запасів, це може призвести до зниження в перспективі ефективності їх освоєння.

Важливим напрямком геологічних розвідок і досліджень є забезпечення власною мінерально-сировинною базою гірничо-хімічного та агропромислового комплексів країни. В цьому напрямку треба посилити геологорозвідувальні роботи з пошуків родовищ апатитів, фосфоритів та калійних солей - сировини для виробництва мінеральних добрив.

Проблемою розвитку мінерально-сировинної бази зіілишається недостатнє виділення коштів на ці цілі. Це призводить до скорочення приросту запасів корисних копалин, зниження обсягів їх видобування, зменшення експортного потенціалу держави. За рахунок цього держава втрачає надходження до державного бюджеіу, оскільки забезпечення потреб вітчизняної промисловості здійснюється значною мірою імпортною мінеральною сировиною.

Для покращення ситуації, що склалася в мінерально-сировинному комплексі держави, та забезпечення суттєвого приросту запасів корисних копалин потрібно затвердити загальнодержавну комплексно-цільову програму розвитку мінерально-сировиннсї бази України на найближчу перспективу (10-15 років) та внести зміни і доопрацювати нову редакцію Кодексу України про надра. Це сприятиме вдосконаленню правових засад для забезпечення відтворення мінерально-сировинної бази держави, урегулюванню правових та економічних основ комплексного раціонального використання та охорони надр.