186_osnovy_teorii_g
.pdf310 |
Основи теорії ґендеру |
На конференції розроблено Багатогалузеві стратегії дій,
спрямовані на досягнення рівності жінок і чоловіків як основного критерію демократії. Учасники конференції зазначили, що долання перешкод на шляху досягнення ґендерної рівності можливе лише шляхом наділення жінок реальними правами та створенням реальних можливостей для конструктивного діалогу між жінками й чоловіками, а також через усвідомлення чоловіками невідкладності глибоких реформ у цій сфері. При цьому вказувались важливі напрями діяльності для всіх країн. Рекомендації конференції залишаються актуальними й сьогодні, бо вони вивірені міжнародною практикою країн, де ґендерні перетворення стали органічним складником усіх соціальних перетворень.
Попри те, що в Європі з другої половини ХХ століття спостерігається стрімке зростання ґендерної активності й помітними є досягнення в підвищенні правового статусу жінок, все ж фактичної рівності ще не досягнуто. Про це красномовно свідчать дані з Фактичної довідки про рівність жінок і чоловіків, підготовленої Радою Європи в грудні 2002 р. Зокрема, представництво жінок у політичних структурах держав-членів Ради Європи є таким:
•немає жодної жінки в уряді п’яти держав-членів;
•у 10-ти державах в уряді жінки становлять лише 10% від загальної кількості членів;
•12 держав-членів налічують понад 90% чоловіків у парламенті;
•лише в семи державах-членах представництво жінок у парламенті перевищує 30% (відсоткова участь розглядається як необхідний елемент того, щоб думка жінок враховувалася при прийнятті рішень);
•середній відсоток участі жінок у роботі національних парламентів становить 17,2%.
Це дає підстави стверджувати, що будь-які міжнародні акти й інші документи не забезпечать ніяких гарантій там, де слабка влада закону, де немає законів та інших нормативно-правових актів, що гарантували б дотримання конституційних прав і між-
Правові аспекти ґендеру |
311 |
народних домовленостей, де добрі наміри витісняються політичною доцільністю.
Конституції більшості держав закріплюють три складники принципу рівності:
•рівність громадян перед законом;
•рівність незалежно від раси й національності;
•рівність жінки та чоловіка.
Рівність перед законом означає, що закон поширює свою дію на всіх, незалежно від будь-яких обставин та якостей особи. Рівність незалежно від раси й національності означає, що права громадян не залежать від кольору шкіри та їхньої національності. Рівність жінки та чоловіка передбачає однакові можливості для участі в усіх сферах суспільного життя, а також рівного становища в сім’ї. Принцип рівноправності є одним із визначальних принципів правового статусу людини й громадянина. Закріплення принципу рівності прав жінки та чоловіка є важливим для забезпечення прав і свобод людини й громадянина в Україні.
Конституційне забезпечення ґендерної рівності в Україні.
Україна підписала міжнародні документи з питань ґендеру і цим самим визнала ґендерний підхід як найдоцільніший для визначення планів, програм і перспектив національних перетворень, зобов’язалася юридично забезпечувати рівність, розвиток і справедливість у країні, керуючись ґендерними ідеями соціальної рівності. Конституція України політично і юридично визначила ґендерну стратегію розвитку українського суспільства. Цим самим вона визнала, що:
•рівноправність жінок і чоловіків є одним з питань прав людини та однією з умов забезпечення справедливості, а також однією з передумов досягнення рівності, розвитку й миру;
•забезпечення рівних прав і можливостей – основне право людини й громадянина, яке держава гарантує, а отже, зобов’язується усунути всі перепони на шляху досягнення рівності чоловіків і жінок та поліпшення становища жінок і розширення їхніх прав;
312 |
Основи теорії ґендеру |
•держава забезпечує рівність прав і можливостей статей через діяльність системи державних органів, що потребує розширення їхньої компетенції з питань ґендерного виміру діяльності;
•визначена конституційно система прав і свобод людини й громадянина внутрішньо взаємопов’язана, а отже, право на рівність пронизує всі інші права та свободи і є їх ґендерним втіленням. Це вимагає ґендерного наповнення галузевого законодавства як органічного його складника;
•конституційно наголошено, що перед жінками стоять загальносуспільні інтереси, пов’язані з досягненням загальної мети ґендерної рівності, яких можна досягти лише спільно й у партнерстві з чоловіками. А тому поліпшення становища жінок і забезпечення рівноправності чоловіків і жінок – це питання прав людини, яке не можна розглядати ізольовано як одне з питань, що стосується тільки жінок;
•Конституція України як основний закон передбачає втілення визначених у ній норм і принципів у чинній системі законодавства і відкриває перспективи його розвитку, зокрема ґендерного законодавства;
•Конституція України вказує на виконання міжнародного, а отже, й ґендерного, законодавства відповідно до визначених Верховною Радою потреб, в якому розширення прав і можливостей жінок, забезпечення рівноправності жінок і чоловіків розглядається як засіб побудови стійкого, справедливого й розвиненого суспільства, як передумову для досягнення політичної, соціальної, економічної, культурної й екологічної безпеки у відносинах між народами;
•Основний Закон України є першим вольовим і юридично базовим кроком у створенні правового механізму рівних прав і можливостей;
•вказавши саме на рівність, тобто 50/50, Конституція України заклала концептуальний підхід до становища й статусу жінок і чоловіків, розвитку їхніх відносин як паритетних, ґендерно збалансованих;
Правові аспекти ґендеру |
313 |
•Конституція України визначила напрями розвитку суспільства й держави як демократичного, правового і соціального та через рівність прав, свобод і обов’язків людини наповнила їх ґендерною сутністю і змістом. Передусім це рівні права, можливості й доступ до ресурсів, гармонійне партнерство чоловіків і жінок, що мають ключове значення для зміцнення соціальної демократії;
•Конституція України, закріпивши право ґендерної рівності в системі прав і свобод, власне, визначила напрями ґендерного соціального нормотворення: системи правових ґендерних норм – через систему державних органів; системи політичних ґендерних норм – через програми і статути партійних структур; системи корпоративних норм – через статути громадських організацій; а також традицій і звичаїв – у діяльності всіх організаційних структур державного, партійного та громадського змісту, моралі – як базової нормативної основи функціонування суспільних відносин [11].
Все це відбито в статтях Основного Закону. Звісно, для правового статусу осіб обох статей важливе значення мають принципи, відповідно до яких здійснюється користування правами і свободами. В Конституції України закріплені такі принципи правового статусу особи: невідчуження та непорушності прав і свобод людини (стаття 21), рівноправності прав і свобод осіб (стаття 24), єдності прав та обов’язків людини і громадянина (стаття 23), гарантованості прав і свобод людини і громадянина (стаття 22), відповідності прав і свобод міжнародно-правовим актам (стаття 9). Конституційні принципи правового статусу особи поширюються на всі її права, свободи та обов’язки, визначають основні риси цього статусу всіх членів суспільства, а отже, мають універсальний характер. Принцип рівності прав є одним із головних принципів правового статусу особи. Рівноправність жінок і чоловіків належить до основних прав людини, і це право як основне закріплене в Конституції України.
Для забезпечення рівності статей велике значення мають статті 21 “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними” та 23 Конституції України: “ Кожна людина має право на вільний
314 |
Основи теорії ґендеру |
розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.” Зміст цих статей дає підстави стверджувати, що кожна людина незалежно від статі має користуватися в суспільстві всіма закріпленими в законодавстві правами, використовувати їх для розвитку своїх здібностей на свій розсуд. Будь-яка особа повинна поважати права інших і не порушувати їх.
Найбільш системно і повно положення щодо рівності статей сформульовані в статті 24 Конституції України. В ній закріплено один із аспектів принципу рівності – необхідність застосування однакових стандартів прав і обов’язків до всіх без винятку осіб. Громадяни України – і чоловіки, і жінки – можуть нарівні користуватися всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб за будь-якими мотивами. Абстрактне поняття рівності в статті 24 Конституції України визначається такими критеріями, як раса, колір шкіри, походження особи, стать тощо, і конкретною сферою застосування.
Положення про рівність статей прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підґрунтям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціальноекономічні й інші права людини.
Однак закріплення рівності в правах не розв’язує проблеми реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплення рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації. Рівність жінок і чоловіків не буде запроваджено, якщо суспільство не готове сприйняти саму ідею ґендерної рівності й адаптувати її.
Позитивним моментом у Конституції України є закріплене положення про рівні можливості жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя. В Основному Законі встановлено, що рівність прав жінки та чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з
Правові аспекти ґендеру |
315 |
чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльностях, у здобутті освіти і професійній підготовці, в праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною й моральною підтримкою материнства і дитинства, зокрема й наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стратегічна мета забезпечення рівності й недискримінації статей полягає у:
•відмові від захисту прав і свобод лише жінок та розгляд проблем обох статей;
•розробленні й прийнятті відповідного антидискримінаційного законодавства в усіх галузях національного права;
•здійсненні систематичного перегляду чинних норматив- но-правових актів з метою їх відповідності ґендерним принципам;
•запровадженні обов’язкової ґендерної експертизи законопроектів і чинних законів;
•сприянні співпраці державних структур, жіночих та інших громадських об’єднань, які сповідують і обстоюють ідеї ґендерної рівності;
•гармонізації національного законодавства з міжнародним правом стосовно ґендерної проблематики;
•створенні в структурі центральних органів виконавчої влади центрального органу (міністерства, державного комітету) з рівних прав і можливостей, розширенні компетенції всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, внісши туди питання реалізації ґендерної політики;
•заснуванні інституту уповноваженого з рівних прав і можливостей як одного з елементів національного механізму контролю за втіленням і реалізацією конституційного принципу рівноправності статей тощо [11, 75].
316 |
Основи теорії ґендеру |
Реалізація такої стратегічної мети юридичного забезпечення рівності й недискримінації підтверджена успіхами світової практики в багатьох країнах світу [10].
Світовий і національний досвід ґендерного законотво-
рення. У сучасних умовах вже формується система ґендерних норм, спрямованих на усунення розриву в становищі жінки та чоловіка, долання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах життя суспільства. Першим кроком такого узагальнення є прийняття спеціальних законів з рівних прав і можливостей у багатьох країнах світу, насамперед у країнах Європи. Прийняті у понад 80-ти країнах світу на всіх континентах спеціальні ґендерні закони відбивають як національні особливості правового забезпечення ґендерного розвитку, так і процесу національного втілення міжнародного права з питань ґендеру. Спеціальні, цільові закони з рівності прав і можливостей є формою реалізації виконання країнами-підписантами норм міжнародних актів, в яких вказується на правове забезпечення ґендерної рівності. Фактично триває процес формування національного ґендерного права. Наскільки країни світу в своєму внутрішньому розвитку й на рівні міжнародних відносин осягнуть необхідність законодавчого забезпечення розв’язання ґендерних проблем і регулювання ґендерних відносин, настільки світова спільнота забезпечить пришвидшення виходу на якісно новий рівень встановлення світового ґендерного порядку.
З 70-х років ХХ ст. спеціальні закони з рівних прав і можливостей ухвалено в Швеції (1972 р.), Данії (1978 р.), Норвегії
(1978 р.), Ісландії (1985 р.), Фінляндії (1986 р.), Литві (1998 р.),
Японії (1999 р.), Франції (2000 р.), Німеччині (2001 р.), Словенії (2002 р.), Боснії та Герцеговині (2002 р.), Хорватії (2002 р.), Киргизії (2003 р.) та ін. [10]. Це дає підстави говорити про розгортання й певну уніфікацію процесу законодавчого закріплення рівних прав і рівних можливостей в європейському та світовому просторах. Хронологія перебігу цього процесу в правовому полі світу свідчить, що він пов’язаний з розв’язанням багатьох проблем соціального життя, зокрема проблем життєвого рівня населення цих країн. У цих країнах протягом десятиліть відбувалась конкретизація і розвиток законодавчих актів з концептуальним
Правові аспекти ґендеру |
317 |
спрямуванням саме на ґендерну рівність. Світові стандарти й міжнародні зразки документів окремих держав з питань ґендеру становлять певні моделі для національних суспільств. Поширення таких зразків та моделей прискорює формування юридичних документів у національних суспільствах.
У руслі світового юридичного процесу щодо ухвалення спеціального закону з рівних прав і можливостей чоловіків та жінок рухається й Україна. Протягом 1999–2005 р. до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи подано шість законопроектів з ґендерної рівності. Проте досі жодного з них не підтримали депутати [10].
Принцип рівності є складовою частиною принципу недискримінації. Він розгорнуто конкретизується в галузевому законодавстві, що регулює відносини в різних сферах життєдіяльності суспільства і передбачає юридичні механізми його забезпечення. Коли нема таких механізмів, реально відбувається порушення прав людини залежно від її статі. Юридичний механізм має враховувати об’єктивні суспільні процеси – реальні потреби людини
– жінки і чоловіка, розподіл праці та можливість доступу до неї, систему різноякісних суспільних відносин, зв’язок між вкладом у суспільний розвиток і винагородою за це [3, 10]. Виписані процедури, способи захисту полегшують людині, жінці чи чоловікові, реалізувати свої ґендерні права.
Юридична база для ліквідації нерівності жінки й чоловіка в національних суспільствах є важливим складником формування та функціонування демократичної і соціальної держави й розвитку ґендерної демократії в країні. Утвердженню юридичного рівноправ’я сприяє проведення в країнах ґендерної експертизи чинного законодавства.
Оскільки права людини і саме явище рівності статей розвиваються, змінюються, то це зумовлює потребу постійного переосмислення й переоцінювання законодавства про них. Таке переосмислення й переоцінювання чинного законодавства й тих законів, проекти яких розглядаються в парламентах, здійснюється за допомогою ґендерної експертизи законодавства. Тому така експертиза є необхідним, зумовленим суспільним розвитком і
318 |
Основи теорії ґендеру |
суспільними потребами явищем, зокрема потребами ґендерної оптимізації суспільств. Ґендерна експертиза законодавства – це вивчення, перевірка, дослідження, кількісний і якісний аналіз та оцінювання чинного законодавства з позицій свободи, справедливості, рівності й розвитку статей, відповідності його міжнаро- дно-правовим підходам і рівню юридичного забезпечення рівних прав і можливостей.
У реальній практиці ґендерна експертиза законодавства означає: 1) розроблення концептуальних рамок і методологій універсальних імперативів, які дали б змогу оцінити стан справ у законодавчій сфері з погляду втілення в ній проблематики ґендерної рівності й інтегрування її в усі галузі та сфери права; 2) здійснення на основі ґендерного підходу комплексного перегляду закріплення рівності чоловіків і жінок у системі законодавства та можливостей досягнення такої рівності; а також характеру і обсягу їх закріплення в нормативно-правових актах; виявлення механізмів їх застосування; 3) вироблення рекомендацій щодо творення нових норм ґендерного права відповідно до умов сучасного періоду і властивих для нього перетворень; 4) порівняльний аналіз національного законодавства з міжнародним досвідом ґендерної правотворчості та механізмом правозастосування з урахуванням національних особливостей; 5) вивчення процесу гармонізації національного законодавства з міжнародним у їх ґендерному аспекті [8; 9].
Проведення ґендерної експертизи законодавства є нагальною потребою часу. Вона забезпечує: прискорення його соціальної ходи; юридичні гарантії свободи та розвитку особистості чоловіка і жінки; творення нових форм міжособистісних взаємин між статями; правову упорядкованість ґендерних відносин та законодавчі основи функціонування на ґендерних принципах всіх організаційних структур держави і суспільства.
Ґендерна експертиза законодавства є стратегічною концептуальною лінією ґендерних перетворень у правовій діяльності країни. Вона сприяє розширенню права шляхом урахування багатьох нових ґендерних чинників, накопичення ґендерних і правових знань,
Правові аспекти ґендеру |
319 |
трансформування суспільства до відкритіших і справедливіших стосунків, спростування ґендерних міфів і стереотипів.
Ґендерної експертизи потребує й законодавство в Україні. Вперше 2000 р. до неї вдалась Всеукраїнська громадська організація “Ліга жінок-виборців України” 50/50”. У 2004 р. до розробки її концептуального змісту та практичного здійснення звернулось Міністерство юстиції України. Проведення ґендерної експертизи українського законодавства передбачає врахування ситуації, що характеризує світовий правовий і ґендерний простори. У світовій спільноті відзначається пріоритетність ґендерної проблематики, частиною якої є правові складники ґендеру, спостерігається тенденція поглиблення змісту й розширення обсягу законодавчого регулювання системи рівних прав і можливостей, обмін досвідом, інформацією з ґендерних питань у правовій сфері.
Особливістю ґендерної експертизи законодавства є врахування як міжнародного законодавства, так і специфічних національних особливостей ґендерного розвитку країни, відмінностей історичного процесу становлення рівності статей і сучасних їх перетворень, відбиття реальних соціальних умов у системі творчості й застосування ґендерного законодавства. Вона також має враховувати інфраправо – систему соціальних норм, не закріплених в офіційному законодавстві [1; 2].
Ґендерне квотування. В умовах, коли реальна ситуація не сприяє утвердженню рівності або унеможливлює для певної статі вихід з дискримінованого становища, міжнародне законодавство і світовий національний досвід пропонує офіційні спеціальні методи юридичного характеру, а саме законодавче забезпечення ґендерного квотування. Національне законодавство ряду країн світу закріплює спеціальні тимчасові заходи – систему квотування в Конституціях або спеціальному загальнонаціональному законодавстві (див. таблиці 1 і 2).
Таблиця 1
Чисельність жінок і чоловіків у парламентах країн, у конституціях яких закріплена ґендерна квота
Країна |
Всього |
З них: |
|
|
|