186_osnovy_teorii_g
.pdf300 |
Основи теорії ґендеру |
загальну підтримку в справі врахування ґендерної проблематики в усіх сферах політики.
При використанні механізмів сприяння поліпшенню становища жінок уряди й інші активні учасники повинні сприяти проведенню активної й дійової політики, спрямованої на внесення питань про досягнення рівності статей у всі стратегії та програми. Перед прийняттям рішень необхідно проаналізувати очікувані наслідки впливу цих рішень на проблему рівності.
I. Права людини жінок. Стосовно втілення прав людини уряди й інші сторони повинні сприяти здійсненню активної й зримої політики врахування ґендерної проблематики в усіх основних стратегіях і програмах, щоб прийняттю будь-яких рішень передував аналіз їх наслідків як для жінок, так і для чоловіків.
L. Дівчатка. При розв’язанні питань, що стосуються дітей і молоді, уряди повинні сприяти проведенню активної й чітко визначеної політики врахування ґендерної проблематики в усіх стратегіях і програмах, щоб до прийняття рішень проводився аналіз наслідків стосовно дівчаток і хлопчиків.
Пекінська конференція наголосила, що для забезпечення рівності жінок і чоловіків на національному, регіональному і міжнародному рівнях уряди, система ООН та інші відповідні організації мають сприяти активній і реальній політиці внесення ґендерного питання до основної діяльності. Вона відкрила нові перспективи у використанні всіх наявних інституційних механізмів поліпшення становища жінок. Суть цих перспектив полягала в наповненні їх ґендерним змістом, а саме: інституційні механізми мають перемкнутися з боротьби за поліпшення становища жінок на забезпечення ґендерної рівності, тобто на діяльність в інтересах як жінок, так і чоловіків.
На Четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок підтримано концепцію комплексного підходу. Концепція ком-
плексного підходу до становлення ґендерної рівності (gendermainstreaming) – система поглядів на стан, зміни, розвиток, оцінку становища та відносин чоловіків і жінок у контексті всього суспільства, його формування, організації та перетворень. Ком-
Правові аспекти ґендеру |
301 |
плексний підхід, зумовлений суспільною потребою долання ґендерної віддаленості, пошуком розв’язання проблеми реальної нерівності жінок і чоловіків став новою засадничою планетарною стратегією досягнення рівності статей.
Пекінська конференція надзвичайно посприяла ґендерній активності в діяльності світових структур і в національних суспільствах. Підсумки такої ґендерно спрямованої діяльності проаналі-
зовано на Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з порядком денним “Жінки у 2000 році: рівність жінок і чоловіків. Розвиток і мир у ХХІ столітті” (Нью-Йорк, червень 2000 року).
Сесія наголосила на нерозривній взаємопов’язаності рівності чоловіків і жінок з оцінкою соціального прогресу, розвитку та миру. У Політичній декларації та Підсумковому документі, прийнятих на Спеціальній сесії, особливе значення надається “політичній прихильності рівності чоловіків і жінок на всіх рівнях”. Вони підкреслюють основну тенденцію: “Зміна умов, у яких формуються відносини чоловіків і жінок, а також обговорення питань рівності статей дедалі частіше ведуть до перегляду ролі представників цих статей. Це також сприяє обговоренню ролей і обов’язків жінок у справі забезпечення рівності статей на основі спільних зусиль і необхідності змін цих стереотипів та традиційних уявлень щодо ролей, які обмежують повну реалізацію потенціалу жінок” (пункт 47).
У цьому документі визначено курс на здійснення подальших дій та ініціатив для досягнення рівності статей і основну ідею, що визначає прогрес у сфері ґендеру. “Для досягнення рівності статей та розширення прав і можливостей жінок необхідно подолати нерівність між чоловіками й жінками, дівчатками та хлопчиками й забезпечити їх рівність у правах, обов’язках, можливостях і шансах. Рівність статей передбачає, що потреби, інтереси, проблеми, досвід і пріоритети як чоловіків, так і жінок є невіддільним елементом діяльності з розроблення, здійснення національного моніторингу, відстежування й оцінювання, зокрема й на міжнародному рівні, всіх заходів у всіх галузях”. Для врахування ґендерного аспекту прийняття й реалізації стратегій, що є всеохопними і практично спрямованими на всі галузі, важливе значення на всіх рівнях мають політична воля й рішучість. Саме від
302 |
Основи теорії ґендеру |
цього залежить оптимальне використання державно-правових механізмів у забезпеченні ґендерної рівності, прийняття необхідних нормативно-правових актів як умови утвердження ґендерної рівності.
Ґендерні ідеї Пекінської конференції стали предметом розгляду на регіональних конференціях і конкретизовані в їхніх документах. Серед таких конференцій – Спеціальна конференція “До партнерства чоловіків і жінок у політиці” (1997 р., НьюДелі), Регіональна конференція “Пекін + 5: підсумки та перспективи”, що відбулася в Алмати (Казахстан) 13–15 грудня 1999 р.
На конференціях обговорювали питання розриву між юридично визначеним та фактичним місцем і роллю жінок та чоловіків у сфері ґендерної рівності, характер прийнятого державами ґендерного законодавства, бачення ними перспектив ґендерного розвитку. Зокрема, обговорювали “драматичний дисбаланс участі чоловіків і жінок у політичному житті”, залежність розвитку країн і демократії в них від стану представництва жінок і чоловіків у парламентах, а отже, й характеру ухвалюваних ними законів, відзначали потребу домогтися представництва жінок у парламентах на рівні “критичної маси”, яка дорівнювала б 30 відсоткам. Це той критичний рівень, коли представники певної статі можуть впливати на зміст і прийняття юридичних актів.
Ґендерні ідеї пронизують діяльність Всесвітнього Саміту Тисячоліття, стаючи центром уваги глав держав і урядів, що набувають рішучості надалі зміцнювати міжнародне право й права людини, демократію та ґендерні аспекти як важливі питання третього Тисячоліття.
Дев’яності роки ХХ та початок ХХІ століття характеризуються правовою активністю щодо ґендеру в європейському регіоні. “У ґендерних відносинах у Європі відбулася найреволюційніша трансформація суспільних відносин за всю історію людства” [5, 15],– справедливо наголошує професор суспільних наук Вільного брюссельського університету, фахівець з державної політики Алісон Е. Вудвард, оцінюючи соціальні зміни за останнє десятиліття в країнах-членах Ради Європи.
Правові аспекти ґендеру |
303 |
Ці трансформації відбулись через утвердження концепції такої рівності між статями, яка не заперечує відмінностей, а протистоїть нерівності в становищі жінки та чоловіка у всіх сферах громадського й приватного життя. Йдеться про рівність, що має на меті насамперед правовий захист і забезпечення прав та свобод людини, не допускаючи й викорінюючи реальну дискримінацію за статтю; рівність, яка об’єднує зусилля чоловіка та жінки для спільних дій з творення ґендерно збалансованого й соціально справедливого суспільства.
Досягненню успіхів щодо змін у правовому статусі жінок країн Європи сприяла ґендерна діяльність європейських структур з узагальнення національного досвіду та вироблення ґендерних стратегій і перспектив. Рада Європи (РЄ), створена 1949 року, проголосила основні принципи політики з питань рівноправності жінок й чоловіків і проводить їх через всю свою нормотворчу діяльність, втілюючи у всіх прийнятих документах. Ця ґендерна масштабність ґрунтується на комплексному баченні суспільного розвитку, а турбота про жінок розглядається як частина широкомасштабних ґендерних перетворень. На розвиток і перетворення всієї ґендерної системи країн та регіонів Європейського Співтовариства спрямовані всі документи, що їх прийняли протягом наступних десятиліть Рада Європи й усі європейські органи.
Серед багатьох загальнообов’язкових документів особливо виділяється Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, прийнята 4 листопада 1950 року в Римі. Там зазначено, що “користування правами та свободами (…) забезпечується без дискримінації за ознакою статі…”. Європейська конвенція з прав людини містить розроблений і ефективний меха-
нізм міжнародно-правового захисту й реалізації прав людини – жінок і чоловіків. Величезне практичне значення Європейської конвенції полягає в тому, що сформульовані в ній права практично втілились у рішеннях Європейського суду з прав людини. Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини лише 11 вересня 1997 р., чим заявила про сприйняття європейських ґендерних стандартів.
304 |
Основи теорії ґендеру |
Вираженням потреб світового й національного осмислення та втілення прав людини, жінки й чоловіка, є прийняття Радою Євро-
пи 1961 р. Європейської соціальної хартії і 1999 року – Європейської соціальної хартії (переглянутої). Ця Хартія регламентує стан-
дарти прав, а також містить гарантії забезпечення прав як системи організаційно-правових, економічних та інших заходів. Всі права людини концептуально співвідносяться з ідеєю ґендерної рівності. Серед основних прав визначаються ті, що безпосередньо стосуються рівності чоловіків і жінок. Хартія передбачає й інші права, в яких спеціально наголошується дотримання ґендерної рівності. Це право працівників – чоловіків і жінок – на однакову оплату за рівноцінну працю; право працівника на захист своєї гідності на роботі (зокрема, сторони мають право на рівні можливості та на рівне ставлення у сфері зайнятості без дискримінації за ознакою статі); право працівників із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення. Хартія містить спеціальну статтю, де встановлює рівність статей у сфері праці. Їм мають забезпечуватися рівні можливості. Для цього необхідні заходи щодо втілення принципу рівності стосовно зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціального захисту, освіти, професійного навчання та професійної кар’єри. Також треба вживати заходів, що дають змогу жінкам і чоловікам поєднувати свою трудову діяльність з сімейними обов’язками. Усі соціальні права мають ґендерний зміст. Сторони також мають зобов’язатися подолати сексуальні домагання на робочому місці та вжити необхідних заходів щодо захисту працівників від таких домагань; або спеціально передбачають посилений соціальний захист жінок; права жінок, які працюють, на охорону материнства.
Регламентації щодо ґендерної проблематики Радою Європи враховують віддаленість соціальних статей у становищі, реалізації соціального статусу, зокрема, в жінок. Цьому підпорядковано низку рішень і рекомендацій про політичне, соціальне й громадянське становище жінки (1975 р.), про участь жінок і чоловіків на принципах рівного представництва в комітетах та інших органах Ради Європи (1981 р.), про становище жінок у Секретаріаті Ради Європи (1981 р.), про жінку в політиці (1985 р.), про рівно-
Правові аспекти ґендеру |
305 |
правність чоловіків і жінок у політичному та суспільному житті (1986 р.), про участь жінок у прийнятті рішень на місцевому та регіональному рівнях (1986 р.) тощо.
Під впливом ґендерного руху наприкінці 90-х років постали нові тенденції в законодавстві зарубіжних країн. Вони стосуються ліквідації гарантій для жінок з окремих питань, наприклад, при використанні їхньої праці на важких і шкідливих роботах, на роботах у нічний час, надурочних роботах. Представники ґендерного руху вимагають забезпечити рівність жінок і чоловіків, стверджують, що низка обмежень у законодавстві щодо використання праці жінок принижує їх і позбавляє рівних можливостей у доступі до джерел існування. Це спричинило те, що більшість законів стосовно спеціальної охорони праці жінок суди в країнах визнали недійсними, як такі, що суперечать законам про заборону дискримінації за ознакою статі. Такий досвід спостережено в США, Сполученому Королівстві, Іспанії, скандинавських країнах та ін. В Україні трудове законодавство дуже повільно змінюється в напрямі скасування гарантій у сфері охорони праці жінок, хоча наявність деяких заборон обертається обмеженням доступу жінки до праці [4, 66].
Від кінця 80-х років на перший план у структурі ґендерної проблематики вийшли питання інтеграції жінок до владних структур. 1986 р. прийнято резолюцію Європейського Парламенту про насильство щодо жінок і вироблення шляхів його подолання, 1988 р. – Декларацію Комітету міністрів про рівноправність жінок і чоловіків, 1991 р. – Декларацію Ради Європи про застосування рекомендацій Комісії із захисту гідності жінок і чоловіків на робочому місці, зокрема й Кодексу практичних дій щодо боротьби проти сексуальних домагань та інші документи.
Серед документів Ради Європи ґендерно знаковою є прийня-
та її Комітетом міністрів Декларація про рівноправність жінок і чоловіків (1988 р.), яка проголосила основними саме ґендерні ідеї. Там наголошено, що рівноправність жінок і чоловіків належить до основних прав людини.
Аналіз тогочасного європейського досвіду розв’язання питань ґендерної рівності дав змогу визначити в Декларації уза-
306 |
Основи теорії ґендеру |
гальнений перелік напрямів діяльності для утвердження рівного статусу чоловіків і жінок, серед яких – захист особистих прав; доступ до державних посад усіх рівнів; права в подружньому житті; викорінення насильства в сім’ї та суспільстві; права та обов’язки стосовно дітей тощо. Особлива увага акцентується на наданні жінці та чоловікові однакової правоздатності й однакових можливостей її реалізації, розвитку індивідуальних здібностей і таланту.
Рада Європи великого значення надає правовому забезпеченню соціальної справедливості як одній з базових вимог досягнення ґендерної рівності. Суть такого підходу полягає в оптимальному використанні юридичних способів ліквідації всіх форм ґендерної дискримінації. З метою ґендерного навчання, обміну досвідом Рада Європи періодично проводить семінари з юридичного забезпечення розв’язання ґендерних проблем. Правовий компонент ґендерної проблематики в її діяльності стає пріоритетним.
Європейське Співтовариство формує ґендерно-правовий простір. Цьому сприяє прийняття міжнародно-правових актів з ґендерного законодавства в країнах Європи, зокрема директиви Європейського Союзу про рівні можливості, де узагальнено потреби ґендерних перетворень і визначено норми щодо їх забезпе-
чення. Це, зокрема, Директива про застосування принципу однакової оплати праці чоловіків і жінок, 1975 р.; Директива про принцип однакового поводження з чоловіками і жінками у сфері соціального забезпечення, 1978 р.; Директива про рівне ставлення до чоловіків і жінок щодо соціального забезпечення за місцем роботи, 1986 р.; Директива про рівне ставлення до чоловіків і жінок, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю (у тому числі в сільському господарстві), і про соціальний захист жінок, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, протягом вагітності та догляду за дитиною, 1986 р.; Директива про охорону здоров’я і техніку безпеки на робочому міcці вагітних, жінок, які недавно народили дитину, та жінок, які годують груддю, 1992 р.; Директива про організацію робочого часу, 1993 р.; Директива про рамкову угоду щодо відпусток для
Правові аспекти ґендеру |
307 |
догляду за дитиною, 1996 р.; Директива про доказування роботодавця у випадках дискримінації за ознакою статі, 1997 р.; Директива про рівне ставлення до чоловіків і жінок щодо зайнятості, професійного навчання та просування по службі, а також визначенні умов праці, 2002 р. та ін.
Узагальнюючи тенденції та процеси ґендерних перетворень, Комітет міністрів Ради Європи розробляє важливі документи, в яких окреслено ґендерні досягнення й визначено напрями дій. Серед багатьох документів важливо виділити такі, як: Рекомендація Комітету міністрів держав-членів про впровадження комплексного підходу до проблеми рівності жінок і чоловіків, 1998 р.; Рекомендація Комітету міністрів про боротьбу з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації, 2000 р.; Рекомендація Парламентської Асамблеї про проведення кампанії проти торгівлі жінками, 2002 р.; Рекомендація Комітету міністрів про захист жінок від насильства, 2002 р.; Доповіді про комплексний підхід до проблеми рівності жінок і чоловіків (1998 р.) і про заходи в галузі рівності 2000 р. тощо. Ці документи узагальнюють позитивний досвід ґендерних перетворень у країнах Європи.
Відповідно до встановлених стандартів права рівності жінок і чоловіків у Європі потребують переосмислення багатьох положень у національних законодавствах. Вони стали складниками обговорення питань на зустрічах найвищого рівня. У жовтні 1997 року в Страсбурзі відбулася зустріч глав держав і урядів держав-членів Ради Європи, на якій прийнято Заключну декларацію другого саміту глав держав і урядів Ради Європи (10 –11 жовтня 1997 р., Страсбург). На ній значну увагу приділяли питанню збалансованого представництва жінок і чоловіків у всіх сферах суспільства, зокрема й політичному житті.
Європейське законодавство все більше розширює ґендерний компонент, втілюючи ґендерний підхід до правотворчості, правозастосування та правозахисту, закладаючи основи правових можливостей ґендерних перетворень, управління ґендерними процесами в різних сферах суспільного життя.
308 |
Основи теорії ґендеру |
Набуття й формування міжнародного досвіду розв’язання ґендерних проблем у Європі, зокрема й юридичними методами, характеризується групуванням країн за подібністю розв’язання відповідних соціально-політичних та економічних питань. Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія й Ісландія – країни, охоплювані спільною назвою “Північні країни”, створили 1952 року Північну раду. Рада міністрів північних країн, яка послідовно й цілеспрямовано працює над формуванням та впровадженням політики ґендерної рівності, дуже сприяє зближенню законодавства цих країн стосовно рівних прав і можливостей.
Вивчення взаємного досвіду у прийнятті законодавчих актів з питань ґендеру, формування ґендерної політики, узагальнення практики ґендерних перетворень, зокрема квотування, введення служби Омбудсмена з рівних прав і можливостей та інших спеціальних заходів щодо забезпечення рівноваги статей сприяють зближенню правових систем, що регулюють ґендерні процеси в скандинавських країнах, і формуванню правової культури цих народів у розв’язанні ґендерних проблем.
У сучасній Європі активізується правова діяльність щодо ґендерних перетворень. Потреба в такій діяльності відповідає характерові глобалізації всіх соціальних процесів. Глобалізація охоплює й систему управління, вироблення спільного юридичного інструментарію, необхідного для регулювання ґендерних відносин. Цим та іншими чинниками зумовлена необхідність спілкування політиків. У Європі відбулося вже п’ять європейських конференцій міністрів з питань рівності жінок і чоловіків, де прийнято документи стосовно рівності обох статей в політичному й громадському житті, насильства щодо жінок, ролі жінок і чоловіків у запобіганні конфліктам, розвитку миротворчості та миробудівництва.
На Четвертій Європейській конференції міністрів з рівності жінок і чоловіків (листопад 1997 р.) прийнято Декларацію про рівність між жінками та чоловіками. Там наголошено, що “дії, спрямовані на досягнення рівності жінок і чоловіків, не слід надалі розглядати як такі, що цікавлять винятково жінок, а як такі,
Правові аспекти ґендеру |
309 |
що зачіпають усіх членів суспільства – жінок і чоловіків, і привертають до них увагу суспільства загалом”.
Це важливий методологічний акцент у підході до правотворчості щодо регулювання ґендерних відносин.
Міністри проголосили, що:
•встановлення демократії, за якої жінки й чоловіки рівні, передбачає урівноважене представництво статей;
•досягнення рівності статей можливе за допомогою спеціальних стратегій у політичній, соціальній та інших сферах життя суспільства;
•досягнення рівності статей є не лише обов’язком держав, а й суспільства загалом;
•впровадження перспективи рівності статей у всі програми та плани на всіх рівнях і визначення наслідків для жінок і чоловіків їх здійснення є об’єктивною потребою;
•для практичного застосування комплексного підходу до проблеми рівності статей необхідно передбачити людські й фінансові ресурси;
•необхідно постійно вдосконалювати знання з усіх аспектів, що стосуються жінок і чоловіків та їхніх умов життя;
•є важливим і необхідним розроблення спеціальних стратегій для чоловіків щодо їх участі в досягненні рівності статей;
•визначення багатогалузевих стратегій з рівності статей є основним критерієм досягнення демократії;
•комплексний підхід до проблеми рівності статей необхідно покласти в основу формування й діяльності всіх органів Ради Європи;
•необхідно заохочувати й організовувати збір інформації та прикладів позитивного досвіду, а також оцінок результатів заходів, спрямованих на досягнення збалансованого представництва статей у всіх галузях.