186_osnovy_teorii_g
.pdf290 |
Основи теорії ґендеру |
відносин чоловіків та жінок, різних соціальних реалій, життєвих очікувань та економічних обставин, з якими стикаються жінки й чоловіки. Зокрема, жінки можуть перебувати в більш невигідному становищі через расу, колір шкіри, сексуальну орієнтацію, соціа- льно-економічне становище, регіон, різний рівень можливостей та вік. Правова політика і закон мають поважати та враховувати це розмаїття. Як показує історія, однакове (знеособлене) ставлення до жінок ще не забезпечує їхньої рівності, бо таке “рівне” ставлення нехтує факт своєрідності життя кожної з них.
Ґендерна концепція суспільного розвитку й соціальних перетворень, спрямованих на суспільний прогрес, передбачає суспільний і державний погляди на життя обох статей як рівних, збалансованість можливостей їх розвитку, долання всіх форм історичної несправедливості щодо ставлення до них і оцінки результатів їхньої діяльності, забезпечення умов для саморозвитку й самовираження жінки й чоловіка як рівних у правах, свободах, обов’язках та відповідальності [6].
Зміст поняття рівності жінок і чоловіків передбачає таке: рівність у правах і свободах; рівність в обов’язках; рівність у відповідальності; рівність у можливостях і шансах. Рівність соціальних статей насамперед зумовлена рівністю їхніх прав та свобод і рівністю можливостей.
Рівність прав і свобод – це наділення однаковими правами та свободами осіб жіночої й чоловічої статей у всіх сферах життя та забезпечення де-юре рівних умов їх здійснення. Рівність прав і свобод є передусім правовою проблемою. Вона орієнтована на законодавство. Її розв’язання пов’язане з чітким визначенням правової стратегії, розумінням напрямків правової політики. Рівність прав людини передбачає забезпечення прав жінок і чоловіків через усунення всіх форм дискримінації за статтю.
Головний зміст правового спрямування принципу рівності жінок і чоловіків полягає у творенні нових цінностей і пріоритетів кожної зі статей, нових партнерських відносин між ними, в розподілі відповідальності між жінками і чоловіками. Це дає змогу створити такі суспільні структури, які забезпечували б збалансованість владних, управлінських та інших суспільних
Правові аспекти ґендеру |
291 |
відносин жінок і чоловіків, долали б соціальну ієрархію між ними, особливо поширену в публічній сфері суспільства, сприяли б побудові нових форм ґендерних відносин. Правова основа загальної участі в цих процесах жінок і чоловіків є високим гарантом утвердження самоцінності особистості, задіяності всіх людських ресурсів для забезпечення стійкого ґендерного розвитку сучасного суспільства в умовах свободи.
Здобуття жінкою і чоловіком свободи самотворення, досвіду самопрезентації, вільного впливу на перетворення соціального середовища в публічному просторі, свободи від усіх форм залежності, усвідомлення свободи як соціальної цінності, що є складником ґендерної ідеології, спроможне забезпечити ґендерну рівність і звільнення від усіх форм соціо-статевої дискримінації.
Рівність можливостей (гарантій) – це система засобів і рів-
них фактичних умов розподілу й використання політичних, економічних, соціальних та культурних ресурсів і цінностей, що унеможливлюють дискримінацію та будь-які соціальні обмеження щодо статей, їх життєдіяльності та самовираження. На відміну від рівності прав, рівність можливостей є не стільки правовою, скільки соціально-економічною та культурною проблемою, проблемою умов, що породжують та транслюють ґендерну нерівність, без трансформації яких неможливе реальне забезпечення рівності прав.
Варто особливо наголосити, що рівність статей у жодному разі не означає їх біологічної тотожності, ігнорування різних фізичних можливостей, фізіологічних особливостей, психічних та психологічних характеристик, як це часто сприймають при першому ознайомленні з проблемами ґендеру. Так само значущими є відмінності в становищі жінок та чоловіків у різні часи, в різних суспільствах, у різних умовах соціального буття, визначених класом (соціальним статусом), расою, віком тощо. Однак ці відмінності не повинні спричиняти дискримінацію жінок і чоловіків. Саме право має виступити тим чинником, що, не заперечуючи особливостей, властивих кожній статі, не зводячи до уподібнення “нижчої” (жіночої) до “вищої” (чоловічої) статей, веде до рівного розподілу
292 |
Основи теорії ґендеру |
економічних, політичних, соціальних та інших можливостей і ресурсів.
Правовий спосіб закріплення принципу рівності статей передбачає право на відмінності, а отже, й певне врахування їх у законодавстві. Специфіка, інтереси та цінності обох статей мають стати змістовною частиною та бути інтегрованими в егалітарну правову політику, звільнену від сексизму, й забезпечити правове регулювання нагальних ґендерних проблем у всіх сферах суспільства.
Ґендерна рівність в міжнародних документах. Становлен-
ня прав рівності статей, боротьба за юридичне забезпечення можливостей їх реалізувати відбувається і на національному, й на міжнародному рівнях. Світова спільнота і національні суспільства дедалі більше порушують і розглядають питання про врахування ґендерного аспекту при законотворенні, про що свідчать міжнародні документи щодо ґендерної рівності.
Документи з проблем ґендеру, що їх приймають Організація Об’єднаних Націй та інші міжнародні організації, – це Конвенції (міжнародні договори, що після ратифікації державамипідписантами набувають загальнообов’язкового значення й невиконання яких тягне за собою міжнародну відповідальність) та Декларації (заяви держав про наміри, які не мають зобов’язального характеру, тримаючись на авторитеті). Ці документи ґрунтуються на широкій правовій практиці, її узагальненнях та аналізі результатів ґендерно ефективної діяльності правових інституцій у різних країнах світу. Тому міжнародні документи з ґендерної рівності також є методологією підходів до юридичного розв’язання ґендерних проблем на регіональному рівні та рівнях окремих країн.
Правові норми та рекомендації міжнародних документів є втіленням узагальненої й вивіреної практики світового досвіду ґендерних перетворень. Характерна особливість міжнародного правозахисного законодавства полягає в тому, що воно має державну основу, формуючись через угоди поміж державами. Обов’язок кожної держави, котра підписала документ, – забезпе-
Правові аспекти ґендеру |
293 |
чити, щоб усі особи, які перебувають під її юрисдикцією, мали змогу реалізувати визначені в них права. Такі документи, зокрема, прийняті ООН, після їх ратифікації національними держава-
ми набувають обов’язкового характеру і потребують виконання
з урахуванням місцевих особливостей та можливостей. Отож якщо Україна ратифікувала підписані нею конвенції, то цим самим вона юридично зобов’язалась їх виконувати.
Означимо найяскравіше виражені основні юридичні й політичні аспекти ґендерного поступу, відбиті в міжнародних документах та в діяльності міжнародних структур.
Як організація суверенних націй, ООН виникла 1945 року. І факт її створення, і процес діяльності спрямовані на утвердження соціальної демократії, важливим складником якої є ґендерна демократія. У Преамбулі до Статуту ООН рівність прав чоловіків і жінок розглядається в системі основних прав. Всі шість головних органів ООН – Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна комісія, Рада з опікунства, Секретаріат та Міжнародний суд – розглядають ґендерну політику та її юридичне забезпечення як важливий складник своєї діяльності.
Широкий діапазон ґендерної проблематики покладається на спеціалізовані установи ООН, які створені й діють у всіх сферах життя. Організація Об’єднаних Націй приділяє особливу увагу перебудові своєї внутрішньої діяльності на ґендерних принципах та формуванню всіх своїх документів, зважаючи на ґендерну пе-
рспективу. Всі загальнообов’язкові документи, що їх готують у структурах ООН і приймають на міжнародному рівні, проходять ґендерну експертизу і ґрунтуються на позиціях ґендерної рівності.
Серед комплексу міжнародних стратегій, стандартів і програм, що їх готують і підписують держави-учасниці ООН, організація визнає пріоритетними забезпечення рівності прав і можливостей жінок та чоловіків. Таке забезпечення рівності передбачає прийняття ґендерного законодавства, впровадження міжнародних ґендерних правових стандартів, створення національних механізмів правового забезпечення ґендерної рівності, ве-
294 |
Основи теорії ґендеру |
дення й аналіз ґендерної статистики, сприяння розвиткові ґендерного руху, допомога жіночим організаціям, проведення ґендерних досліджень тощо.
Міжнародні й національні ґендерні норми все більше наповнюють положеннями про рівноправ’я наявні світові правові системи, якісно гармонізуючи їх і демократично перетворюючи на сучасні й прогресивні. Створення ефективних міжнародного й національного правових механізмів регулювання ґендерних відносин і реального забезпечення його функціонування стає головним завданням демократичного суспільства та держави. В такому механізмі найважливіше забезпечити права людини, в системі яких дедалі більшу роль відіграють ґендерні права.
Міжнародно-правові норми й рекомендації ООН стосовно питань ґендеру становлять важливий політичний і правовий інструментарій для регіональних та національних ґендерних перетворень. Основоположним документом, що проголосив рівноправність жінок і чоловіків, стала Загальна декларація прав людини, прийнята 1948 року. Хоча цей документ є декларацією, а не обов’язковим юридичним актом міжнародного права, все ж він має надзвичайно велике значення й сприймається як обов’язковий для виконання.
У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено: “Всі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти стосовно один одного в дусі братерства”. Право на рівність серед прав і свобод людини – на першому місці. На основі Загальної декларації прав людини прийнято багато міжнародно-правових актів, які забороняють порушення принципу рівноправності.
В обох Міжнародних пактах про права людини (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
(1966 р.) закріплена як первинна норма рівноправності статей. У ст. 3 обох пактів держави зобов’язалися забезпечувати рівність жінок і чоловіків у користуванні всіма громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними правами. От-
Правові аспекти ґендеру |
295 |
же, пакти закріпили принцип рівноправності статей у формі юридичного зобов’язання і розглядають рівність жінок і чоловіків ширше, ніж просте декларування їхньої загальної рівності перед законом.
Особливу роль у становленні ґендеру відіграв правозахисний документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня
1979 р., – Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (її називають ще Жіноча конвенція). Україна ратифікувала її 19 грудня 1980 р. До Конвенції приєдналися майже всі країни світу, чим фактично планетарно визнано правовий принцип ґендерної рівності основоположним.
Конвенція є першим міжнародним юридичним документом, в якому заборонено дискримінацію жінок. У преамбулі до Конвенції заявлено, що обстоювання рівності жінок і чоловіків та подолання дискримінації щодо жінок є центральним принципом ООН і є предметом зобов’язань держав. Там констатовано, що дискримінація жінок “порушує принципи рівноправності й поваги до людської гідності” і є перепоною на шляху жіночої участі нарівні з чоловіками в політичному, економічному, соціальному й культурному житті своїх країн.
Попри важливу роль, яку відіграють жінки в економічному, соціальному та культурному житті своїх країн, вони досі є об’єктом дискримінації як в індустріальних державах, так і в країнах, що розвиваються. Одне з найважливіших положень Конвенції – це визначення поняття дискримінації щодо жінок. “Дискримінація щодо жінок” означає будь-яку відмінність, виняток або обмеження за статевою ознакою, спрямовані на послаблення чи такі, що зводять нанівець визнання, користування або здійснення жінками,(...) незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській або будь-якій іншій сферах”.
На відміну від інших договорів, Жіноча конвенція передбачає ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: замість вимоги ґендерної нейтральності, тобто рівної поведінки, рівного
296 |
Основи теорії ґендеру |
ставлення до жінок і чоловіків, Конвенція юридично забороняє будь-яку діяльність, що сприяє збереженню нерівності жінок. Отож відповідно до ст. 3 держави, які підписали цей документ, зобов’язалися забезпечити всебічний розвиток і прогрес жінок, щоби гарантувати їм здійснення й користування правами людини й основними свободами на основі рівності з чоловіками. Таке зобов’язання разом з іншими державами взяла на себе й Україна.
Уточнимо. Відповідно до ст. 2 Жіночої конвенції держави зобов’язалися:
•внести принцип рівноправності чоловіків і жінок до своїх національних конституцій або іншого відповідного законодавства й забезпечити за допомогою закону практичне втілення цього принципу;
•вживати відповідні законодавчі та інші заходи, зокрема й санкції, з метою заборони будь-якої дискримінації щодо жінок;
•встановити юридичний захист прав жінок нарівні з чоловіками й забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;
•утримуватися від здійснення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок і гарантувати, що державні органи й установи діятимуть відповідно до цього зобов’язання;
•вживати всіх відповідних заходів, законодавчих також, для зміни чи скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, які є дискримінаційними щодо жінок;
•скасувати всі дискримінаційні щодо жінок положення свого кримінального законодавства.
У переліку зобов’язань, взятих на себе державами, ціла низка юридичного змісту. У Конвенції конкретизуються правові дії в інтересах забезпечення рівності статей. Ґрунтуючись на аналізі ґендерної віддаленості, у ній особливо виділяються три аспекти щодо жінок: громадянські права і правовий статус; відтворення населення; вплив культурних чинників на відносини статей.
Правові аспекти ґендеру |
297 |
З метою долання віддаленості статей, пришвидшення досягнення рівності Конвенція закріпила позитивні й негативні дії, що є обов’язками держав. Позитивні (вживати заходів) – забезпечити практичне втілення принципу рівноправності (п. а) ст. 2); вживати законодавчих заходів (п. b) ст. 2); встановлювати юридичний захист (п. с) ст. 2). Негативні (утримуватися від дій) – утримуватися від здійснення будь-яких дискримінаційних актів (п. d) ст. 2). Конвенція говорить про обов’язок держав реформувати національне законодавство в напрямі юридичного гарантування рівноправності статей. При цьому вважається можливим для держав вдаватися в законодавчій практиці до позитивної дискримінації як тимчасового заходу (ст. 4). Стаття 4 має принципове значення для діяльності з досягнення ґендерної рівності. Вона розглядає як недискримінаційні тимчасові спеціальні заходи, спрямовані державами-учас- ницями на прискорення утвердження фактичної рівності чоловіків і жінок, наприклад, такі як квоти.
Конвенція має особливе значення для характеристики можливостей, наданих міжнародним правом державам для ґендерного реформування суспільств.
Додатковий імпульс реальному втіленню цього документа дав Факультативний протокол до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 6 жовтня 1999 року (набрав чинності 22 грудня 2000 р). Протокол спрямований на забезпечення гарантій ґендерної рівності. У ньому висвітлено процедуру подання повідомлень, заяв жінок, які стали жертвами порушення державоюучасницею будь-якого з гарантованих Конвенцією прав, і процедуру проведення розслідування, що дає змогу Комітетові з ліквідації дискримінації щодо жінок ініціювати розслідування фактів серйозних або систематичних порушень прав жінок.
Переоцінку прав людини здійснила Всесвітня конференція з прав людини під егідою ООН (Відень, 1993 р.), яка стала важливою віхою в забезпеченні ґендерної рівності як проблеми планетарного значення. Конференція прийняла Декларацію і Програму дій, де стверджується, що права людини є універсальними й незмінними.
Віденська декларація вперше в історії людства проголосила, що
298 |
Основи теорії ґендеру |
“права людини, жінок і дівчаток є невіддільним і неподільним складником загальних прав людини”. Важливість такого проголо-
шення полягає у виправленні алогізму поширеного формулювання “права людини та жіночі права”. Конференція наголосила, що “повна й рівна участь жінок у політичному, громадянському, економічному, громадському і культурному житті на національному, регіональному й міжнародному рівнях, а також ліквідація всіх форм дискримінації за статевою ознакою є першочерговими цілями міжнародної спільноти”. Такий підхід до розгляду прав жінок у контексті прав людини є проявом фактичного визнання реально приниженого становища жінок у світових масштабах, витіснення їх з багатьох сфер суспільного і державного життя й прагненні виправити таке становище. У документах конференції насильство над жінками визнане порушенням утвердження принципу “жіночих прав як прав людини”.
Це сприяло трансформації всіх концепцій, програм, завдань, розробок стратегій щодо захисту прав жінок. Ідея людських прав жінок активізувала жіночу правозахисну діяльність. Світовий розвиток жіночої активності наблизив її до практичного визначення найрезультативніших стратегій захисту прав жінок, а саме
– у співпраці з чоловіками, через взаємодоповнюваність розв’язання соціо-статевих проблем.
Процесові правового забезпечення ґендеру сприяла Деклара-
ція ООН про соціальний прогрес (Копенгаген, 1995 р.), ухвалена напередодні 50-річчя Організації Об’єднаних Націй. Декларація проголосила десять зобов’язань, взятих на себе державамиучасницями. Серед них: сприяти змінам у поглядах, структурах, політиці, законодавстві та практиці, для того щоб усунути всі перешкоди на шляху до людської гідності, рівності та справедливості в сім’ї й суспільстві; сприяти всебічній рівній участі міських та сільських жінок і жінок-інвалідів у соціальному, економічному і політичному житті; створити структури, розробити політику та конкретні показники для забезпечення справедливого представництва чоловіків і жінок у процесі прийняття рішень на всіх рівнях.
Правові аспекти ґендеру |
299 |
Копенгагенська декларація акцентувала увагу на сприянні повному розвиткові людських ресурсів і соціальної сфери, на загальному й справедливому доступі до якісної освіти, на досягненні найвищого рівня фізичного і психічного здоров’я та доступу всіх людей до первинних медико-санітарних послуг без розрізнення за статтю й іншими ознаками.
Серед подій дев’яностих років, де наймасштабніше визначено ґендерну позицію при розв’язанні проблеми рівності статей та окремо виділено її юридичний ракурс, була Четверта Всесвітня конференція ООН зі становища жінок (вересень 1995 р., Пекін).
Там прийнято засадничі історичні документи – Декларацію і Платформу дій, де чітко викладено, поруч з іншими, стратегічну програму юридичного утвердження ґендерної рівності.
Основні документи Пекінської конференції розглядають поліпшення становища жінок і забезпечення рівноправності чоло-
віків і жінок як питання прав людини й одну з умов забезпечення соціальної справедливості. Вони наголошують: поліпшення становища жінок не слід розглядати ізольовано, як одне з питань, що стосується лише жінок. Розширення прав і можливостей жінок можливе тільки в контексті забезпечення рівноправності обох статей. Це єдиний спосіб побудови сталого, справедливого й розвинутого суспільства. Конференція визначила 12 стратегічних пріоритетних напрямів, кожен з яких завершувався основним підсумковим ґендерним висновком. Серед них:
G. Участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішень. Займаючись проблемою нерівності чоловіків і жінок у сфері розподілу влади й прийнятті рішень на всіх рівнях, урядам та іншим суб’єктам слід заохочувати активну й зриму політику врахування ґендерної проблематики у всіх стратегіях і програмах так, щоб до прийняття рішень здійснювався аналіз їх наслідків відповідно для жінок і чоловіків.
Н. Інституційні механізми поліпшення становища жінок.
Національний механізм з питань поліпшення становища жінок є центральним підрозділом з координації політики в рамках уряду. Його основне завдання полягає в тому, щоб надавати урядові