9.3. Ольфакторні засоби спілкування

До них належать запахи (тіла, косметики, страв тощо), які використовують у комунікаціях.

Запахи мають досить велике значення в міжособистісному спілкуванні, оскільки впливають на загальне враження про людину. «Будь-яке почуття починається з нюху». зазначає Жан-Жак Руссо. Культурні розбіжності в ольфакториці, сенсориці можуть спричинити серйозний міжкультурний конфлікт. Адже аромат, до якого звикли представники однієї культури, може бути абсолютно неприйнятним для інших. Відомо, наприклад, що в американських будинках узвичаївся запах яєць, який в азійців викликає сильну відразу.

Неприємний запах може відштовхувати сильніше, ніж слово. Тому ольфакторика є досить важливим невербальним елементом спілкування. З огляду на її вимоги, наприклад, при виборі парфумів потрібно враховувати особливості своєї індивідуальності, статі та віку; ніколи не змішувати аромати, оскільки можна отримати зворотний ефект; ідучи на ділову зустріч, краще втриматися від використання різких парфумів.

9.4. Хронемічні засоби спілкування

За цим критерієм розрізняють монохронні (ґрунтуються на відповідальному ставленні до часу) і поліхронні (ґрунтуються на довільному ставленні до часу) культури.

Хронеміка (користування часом) є досить важливим елементом невербальної комунікації, зокрема в міжнародних відносинах. Вона несе інформацію про специфіку розуміння часу представниками конкретного народу. Монохронним культурам (Німеччина, США, Велика Британія, північноєвропейські країни) притаманна лінеарна система часу – в один і той самий час люди займаються лише однією справою, послідовно переходячи до наступних. Для їх представників час є однією з форм організації людської діяльності, реалізації принципу поваги до колеги й партнера (пунктуальність). Особливе значення це має в індустріальних і постіндустріальних суспільствах. Поліхронній культурі (Арабські Емірати, Індія, Латинська Америка та ін. ) притаманне гнучке ставлення до часу, цінування передусім міжособистісних стосунків: спілкування з людиною важливіше, ніж час. Їх представники в один і той самий час можуть займатися відразу кількома справами; розпорядок дня, пунктуальність для них не мають особливого значення.

10. Техніка виступу

10.1. Механізми та параметри дихання

Дихання – один з головних життєдіяльних актів людського організму. Його виконує людина постійно, у певному ритмі, незалежно від розумової діяльності. Але дихання є й основою виголошуваного мовлення: звучання, «голос» мовлення починається з вдихання повітря в легені. Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків людського голосу. Диханням також можна керувати: контрольоване дихання (неконтрольоване – акт суто фізіологічний) здійснюється з метою видозмін у процесі говоріння, зумовлених особливостями тексту (змістовими, естетичними та іншими) і метою виступу.

Звичайно, навички контрольованого дихання формуються із часом, зі зростанням людини, адже якість його (глибина, тривалість, довжина паузи тощо) залежить і від віку мовця. Дихання має два основних акти: вдих і видих, якість яких теж відповідно забарвлює звукове мовлення, а пауза між ними є показником характеру дихання – ненавмисне: вдих – видих – пауза; навмисне: вдих – пауза – видих.

Оптимальним уважається змішаний тип дихання: реберно-діафрагмо­вий, коли в процесі дихання рухаються й ребра, і діафрагма. Пересвідчитися в цьому можна так: покладемо праву руку на діафрагму, а ліву – на лівий бік грудної клітки; набравши повітря через ніс, злегка затримавши його, промовимо фразу (видихуючи повітря під час промовляння її через рот) – ми повинні відчути рух ребер і діафрагми.