2. Суспільно-політичне красномовство

Політичне красномовство– це виступ ритора, який виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз'яснює якусь суспільно-політичну ситуацію. Як один із засобів боротьби за владу або гармонізацію суспільних відносин заявило про себе в найдавніші часи. Справжньою колискою політичної культури й батьківщиною політичного красномовства стала Стародавня Греція. Слово «політика» походить від гр. «місто». На відміну від громіздких монархій Давнього Сходу, у грецьких містах-державах було створено багато різноманітних політичних моделей: тиранія, олігархія, демократія. Саме греки визначили, що політична активність зростає зі зростанням ролі особистості.

Політичне красномовство формується на ґрунті так званої епідейктичої (урочистої) риторики, але без пишнот. Власне, важко провести межу між красномовством урочистим і політичним. Так, Демосфен був яскравим представником урочистого красномовства і, водночас, гостроактуальним політичним ритором. Наслідуючи греків, охоче беруться за перо й римські державні діячі – пишуть памфлети, політичні мемуари, автобіографії, послання.

Політичне красномовство, як правило, пов'язане з соціальним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних класів і партій. Через це політичний ритор є ангажованим. Він може вкладати у свою промову яскраве особисте ставлення до тієї чи іншої проблеми, але сама проблема залишається надособистісною.

У нинішній Україні, де змагаються за владу багато політичних партій, ідейний спектр політичної промови вельми строкатий. Нинішній стан політичного красномовства в Україні переконливо свідчить, що оратор-політик мусить терміново вивчати основи елоквенції, починаючи хоча б із доброго знання державної мови.

Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої динаміки зміни позицій, використання політичної програми в особистих інтересах, а часом і просто демагогії. Популістський ритор завжди апелює до маси, пропонує оманливі легкі рішення, щоб домогтися бажаної політичної мети. Проте відповідальність політичного оратора набагато більша, ніж, скажімо, відповідальність університетського професора, якщо брати до уваги масштаб резонансу його промови.

Політична культура виховується століттями, вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами не з'явилося на голому місці.

Політична риторика диференціюється на такі основні жанри: політична промова, доповідь, виступ, інформація, огляд і бесіда.

Вони різняться більшим чи меншим обсягом і вагомістю змісту.

Політична промова – це класичний жанр ораторського мистецтва, заздалегідь підготовлений гострополітичний виступ із позитивними чи негативними оцінками, обґрунтуванням, конкретними фактами, з накресленими планами, перспективою політичних змін.

Політична доповідь виголошується на партійному з'їзді й окреслює стратегію політичної діяльності певної партії.

Політична інформація може проводитися в підвідомчих певній партії осередках освіти, дитячих закладах типу скаутських чи піонерських; вона розрахована на ліквідацію політичної безгра­мотності.

Огляд чи бесіда обираються політиками, які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій дільниці.

За сферою функціонування політична промова поділяється на парламентську, мітингову та військову.

Мітингова промова – це запальний виступ, переважно на гострополітичну, актуальну для суспільства або певної частини громадян тему, дохідливо для нас мовою, з емоційно-експресивними оцінками. Промовець має на меті спонукати людей до певних, часто протиправних, дій або законотворців – до прийняття відповідних законів.

Парламентське красномовство – різновид соціально-політичного роду ораторського мистецтва, у якому є чимало «секретів» публічного переконання аудиторії, зокрема оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, гумористичні сценки, щирі почуття тощо.

Політичною промовою може бути парламентський виступ як публічне намагання переконати аудиторію в доцільності певної ідеї, заходів, дій. Для цього використовуються оригінальні пропозиції, аргументи, несподівані думки, емоційний виклад, швидка реакція, «рамки» мовного етикету.

У наш час швидко розвивається як парламентське, так і мітингове красномовство. Воно майже завжди гостро публіцистичне, тому що в ньому є ствердження якоїсь ідеї, поглядів.

Військове красномовство є одним із найдавніших. Слово – це зброя, сила й могутність якої визнавалася й визнається провідними воєначальниками, політиками, державними діячами, а також спеціалістами у сфері ораторського мистецтва від часів античності й до наших днів.

Мова військових відзначається лаконізмом, наближеністю до розмовного мовлення, насиченістю прислів’ями, приказками, афоризмами, оригінальністю, доцільністю, кмітливістю, дотепністю.

Військове красномовство має кілька основних різновидів: промова-наказ, інструктивна промова, виступ на військово-політичну тему, надихаюча промова, заклик.