- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23.Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24.Політико-правові погляди Сократа
- •25.Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26.Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27.Платон про державу та право.
- •28.Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози
- •30.Аристотель про державу та право.
- •33. Епікур про державу і право
- •36. Стоїки.
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ
- •40. Політико-правове вчення Джона Локка
- •41. Доктрина солідаризму
- •46. Сучасний позитивізм: аналітична юриспруденція Герберт Харт (Англія)
- •47. Політичко-правові погляди римських стоїків – Марк Аврелій Антоній
- •48. Політико – правова думка в італії. 17-18 ст. Правова теорія чезаре беккаріа
- •49. Позитивістський нормативізм ганса кельзена (австрія)
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів – гай, папініан, ульпіан, павло
- •51. Політико-правова доктрина шарля луї монтеск
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства
- •53. Політико-правові погляди аврелія августина
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства
- •55. Політико-правова доктрина жан жака руссо
- •56. Політико-правове вчення фоми аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи просвітництва (мол’є, мореллі, габріель де маблі)
- •58. Політико-правові вчення марсилія падуанського
- •59. Політико-правова ідеологія великої французької революції (конституц, жирондісти, якобінство, марат, робеспєр, гракх, бабеф)
- •60. Американська політико-правова ідеологія
- •72. Фашистська політико-правова ідеологія
- •73. Політичні погляди Івана Вишенського
- •74. Політико-правове вчення Огюста Конта
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін
21. Погляди софістів на державу та право.
Зміцнення демократичного ладу Афін у другій половині V ст. до н. е. зумовило виникнення нової політичної думки, яку Сократ назвав софістикою.Софісти не утворювали жодної школи.У центрі їхньої уваги були питання права, політики, моралі, способів доказування та ораторського мистецтва. Назва "софіст" походить від давньогрецького "софос" (мудрий) і спочатку вживається для визначення людини, компетентної в якійсь справі(професію вихователя людей — платного вчителя). Значення творчого доробку софістів полягало у тому, що вони раціоналізували погляди на природу, суспільство, державу, політику, право, мораль, форми та норми людського спілкування, місце та роль людини у світі. Оголошення людини мірою всіх речей було основоположним принципом цього античного просвітницького руху.. Вже в античності розрізняли два покоління софістів: старших (Протагор, Горгій, Продик, Гіппій, Антіфонт та ін.) і молодших (Фрасімах, Каллікл, Ликофрон та ін.).
Питання держави і права було поставлено передовсім у відомого представника старшого покоління софістів Протагора,його філософські погляди пройняті релятивізмом (відносністю).Релятивізм Протагора випливав із переконання, що людина є мірилом усіх речей. І перш ніж об´єднатися, людям попередньо необхідно було оволодіти політичним мистецтвом - умінням судити про справедливе й несправедливе. Всі громадяни, на думку Протагора, повинні бути учасниками політичного життя, однаковою мірою брати участь у вирішенні політичних питань. «Держава сама встановлює, що вважати справедливим і несправедливим, і те, що уявляється кожній державі справедливим, то й є для неї таким». А тому закон, вважав філософ, мінливий і цілком умовний продукт людської творчостіЛюдські закони, заявляв Протагор, кращі, ніж ті, які існували в природному стані. Природний стан, на його думку, гірший, ніж теперішній, рабовласницький. Це - стан війни всіх проти всіх, в якому неможливе спільне життя людей. Інший відомий софіст — Горгій, 483–375 рр. до н.е., — підкреслював, що одним з найбільших досягнень людської культури є писані закони, які він називає охоронцями справедливості, яку він ставить за цінністю вище за них.
Гіппій, 460–400 рр. до н.е., перший серед софістів протиставив природне і позитивне право. Природне право є, за твердженням Гіппія, справедливість, в той час як позитивний закон, що змушує дотримуватись умовних і штучних вимог, суперечить справедливості. Закон Гіппій характеризував, як "те, що громадяни пишуть, визначаючи, що повинно робитися і від чого повинно утримуватися".
Природно-правові уявлення розвивав і софіст Антіфонт, біля 400 р. до н.е. Обгрунтовуючи ідею про рівність всіх людей від природи, він посилається на те, що у всіх людей — елінів і варварів, знатних і простих — одні і ті ж природні потреби. Нерівність всіх людей випливає з людських законів, а не з природи. "За природою ми всі у всіх відношеннях рівні", — підкреслював Антіфонт. Розрізняючи "закони полісу" та "закони природи" (природне право), Антіфонт віддає явну перевагу другим. Хоча справедливість, за його оцінкою, полягає у тому, щоб не порушувати закони держави, громадянином якої є, проте, разом з цим, він відзначає, "що багато (приписів, що визнаються) справедливими за законом, ворожі природі (людини)".
Саме софісти були першими світськими теоретиками політики, держави і права і мали величезний вплив на всю подальшу політичну та правову думку, і не тільки античну. Їхні теоретичні уявлення і, в першу чергу, різні варіанти співвідношення природи і закону, природного і штучного у сфері державно-правових уявлень тощо в різних модифікаціях використовувалися політичними мислителями та теоретиками права античності, середньовіччя та нового часу. Сучасні концепції правового позитивізму та природно-правового напрямку, ідея невідчужуваних прав людини і т.д. беруть свої витоки у вченні софістів.