56. Політико-правове вчення фоми аквінського

Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його політичні погляди викладені головним чином у працях «Про панування владик» (1265—1266) і «Сумма теології» (1266—1274). Наслідуючи Арістотеля, Фома Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, в них від природи закладене прагнення об'єднатися і жити в державі. З цієї природної причини й виникає держава як політична спільність людей. Метою державності є спільне благо, забезпечення умов для гідного життя. Здійснення цієї мети, на думку мислителя, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців і багатіїв, дотримання всіма встановленого Богом обов'язку підкорятися правителям, які уособлюють собою державу. Питання походження, сутності і форми держави Фома Аквінський розглядає з позицій і в інтересах католицької церкви. За його тлумаченням, сутністю влади є такий порядок відносин панування і підкорення, за якого воля осіб з верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер. Саме в цьому сенсі теолог тлумачить вислів апостола Павла про те, що «всяка влада від Бога».Вважаючи владу за її природою благом, Фома Аквінський, однак, застерігає, що конкретні форми і способи її походження і здійснення можуть виявитися й недосконалими, несправедливими. Правитель може бути узурпатором влади, тираном, дбати лише про себе. Наскільки дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та інтересам церкви, настільки, на його думку, піддані мають право чинити цим діям опір. Оскільки тиран опікується лише власною, а не спільною користю, нехтує закони і справедливість, народ може повстати проти нього. Проте остаточне судження про законність походження й використання влади і припустимість боротьби з нею належить церкві. Цим самим обґрунтовується право церкви на втручання у світські, державні справи.

Серед форм державного правління Фома Аквінський розрізняє монархію, аристократію і тиранію, різновидом якої є демократія.Перевагу він віддає монархії, бо її влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створеного і керованого одним Богом, так і людський організм, різні частини якого об'єднуються і спрямовуються одним розумом. Крім того, на його думку, історичний досвід свідчить про стабільність та успіхи саме тих держав, де владарювали не багато людей, а одна особа. Теолог розрізняв два різновиди монархії: абсолютну і політичну. Симпатії його були на боці другої, в якій влада правителів залежить від закону і не виходить за його межі.Римо-католицька церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського, яке дістало назву «томізм» (від лат. Thomas — Фома), проголосивши його автора святим і присвоївши йому титул «доктора ангельського».

57. Французький соціалізм епохи просвітництва (мол’є, мореллі, габріель де маблі)

В епоху Великої французької революції набули популярності ідеї соціалізму. їх ідеологами були Ж. Мельє, Г.-Б. де Маблі і абат Мореллі.

Жан Мельє (1664—1729). Ідеолог найбідніших верств населення і основоположник ліворадикального напряму в історії вчень про державу і право. Єдина його праця «Заповіт» була спрямована проти трьох основних зол його часу: багатства, деспотизму і релігійного догматизму. Мислитель засуджував абсолютизм, стверджував, що не народи створені для правителів, а правителі для народів. Він пропонував встановити виборність посадових осіб, обстоював соціальну рівність, скасування приватної власності, право народу на збройне повстання проти тиранії.

Ж. Мельє висловив припущення, що будь-який дохід виникає з праці, а не з капіталу чи земельної власності. Наполягаючи на тому, що всі люди є рівними від природи і, відповідно, «рівною мірою мають право на свою природну свободу і свою частку в земних благах», Мельє пропонував не поділяти порівну ці блага. Він стверджував про необхідність встановлення правильної пропорції в поділі і водночас вважав, що земні блага і багатства мають бути не так поділені, як усуспільнені. Ліквідація приватної власності та заміна її суспільною, на думку мислителя, позначаться на житті людей і змінять саму людину. Зникне заздрість, не буде обманів і хитрощів, судових процесів, крадіжок, грабежів і вбивств, оскільки не буде потреби тягнутися до чужого гаманця.

На думку Г.-Б. де Маблі, основними завданнями суспільства є приборкання зла шляхом вгамування пристрастей і охорона природних прав людини: на розум, свободу, щастя, гідність і рівність. За Маблі, з метою охорони природних прав на основі договору люди створили державу і політичну владу. Встановлення гуманної влади, призначення правителів, здатних домогтися щастя у суспільстві, — не лише право, а й природний обов´язок громадян. На відміну від попередників, зокрема Ж.-Ж. Руссо, Г.-Б. де Маблі доводив, що суспільного договору, за яким народ передав би свої права правителям, ніколи не було. Якщо ці правителі діють не в інтересах суспільства, посягають на природні права, то народ як єдине джерело верховної влади має право чинити опір деспотам і скинути їх. Революції, на думку Маблі, не лише можливі, а й бажані, як і громадянські війни, що оздоровлюють суспільство. Він вимагав скасування спадкової влади, перебудови суспільства на демократичних засадах. Право на проголошення війни вважав справою всієї нації, а не окремих посадових осіб. Значну увагу Маблі присвятив проблемі соціальної рівності. На його думку, нерівність несе нещастя суспільству, породжує ненависть. Природа не створювала ні рабів, ні панів, ні привілейованих, ні пригнічених. Шлях до відродження природної рівності Мореллі (між 1713 і 1718—?). Засновник особливого напряму світової утопічної думки — «раціоналістичного комунізму». На відміну від Т. Мора і Т. Кампанелли, Мореллі виклав свої ідеї про комуністичне суспільство у вигляді проектів законів. Він обстоював природні права і свободи людини, природне походження держави та суспільства. Людина, на його думку, створена природою як рівна і вільна від будь-яких умовностей. І ці закони — постійні, незмінні і недоторканні. Перехід від «несвідомого» «золотого віку» до «свідомого» можливий шляхом удосконалення законів, просвіти людей, побудови комуністичного суспільства.Мореллі сформулював три «основні і священні» закони, з прийняття яких має розпочатися перебудова суспільства на комуністичних засадах.