8. Проблема доцільності методу у юридичній науці та практиці.

Що стосується доцільності у контексті аспекту допустимості, то тут, перш за все, слід відзначити, що така постановка питання можлива лише в тому випадку, коли цінності розуміються не як універсальні і непорушні (в об'єктивному розумінні) феномени, а як певні установки, відступи від яких є припустимими або можливими в силу суб'єктивних побажань чи зовнішньо основоположних велінь чи обставин. В останньому випадку при виборі того чи іншого методу, застосування якого носить з точки зору допустимості дефектний характер, може виникнути проблема доцільності відступу від тієї чи іншої цінності в процесі пізнання. Щоб проілюструвати викладене, звернемось до правового експерименту як методу визначення шляхів правового регулювання.

Будь-який правовий експеримент так чи інакше пов'язаний з формуванням особливого правового статусу, як правило, більш сприятливого для суб'єктів, що беруть участь в ньому. Але в такому випадку, фактично порушуються певні правові принципи, зокрема, принцип правової (формальної) рівності, який з точки зору сучасного суспільства, є правовою (і не лише правовою) цінністю. Відповідно, прийнявши рішення про проведення правового експерименту, ми визнали доцільність відступу, як мінімум, від цього принципу, від цієї цінності, тобто погодились з допустимістю даного методу в юридичних дослідженнях. Але, зрозуміло, що оцінка такої доцільності у різних соціальних суб'єктів, у тому числі вчених-юристів, може різнитися.

Тут доцільно також сказати декілька слів про інтуїцію та досвід. Вважаємо, що основними визначальними факторами, які зумовлюють вирішення питань, пов'язаних з доцільністю методу (прийому, способу тощо), є інтуїція та досвід конкретного суб'єкта пізнання. Сам механізм впливу інтуїції на прийняття рішень стосовно доцільності методу (прийому, способу тощо) є доволі туманним і незрозумілим, як і все інше, що пов'язано з інтуїцією. Науці ще належить його зрозуміти, як в приватно науковому аспекті (у тому числі стосовно проблеми доцільності методу (прийому, способу тощо), так і в загально-науковій площині.

На жаль, проблемі відносності, допустимості, істинності і доцільності методу у вітчизняній юридичної літературі приділено дуже мало уваги, хоча ця проблема для методології юридичних наук, а в певних випадках для соціальної і юридичної практики, є однією з центральних.

На завершення розгляду цього питання слід зазначити, що, з одного боку, саме методологічні принципи виступають підґрунтям для вирішення питань, пов'язаних з відносністю, допустимістю, істинністю і доцільністю того чи іншого методу в конкретному дослідженні. Однак, з другого - слід враховувати, що і самі принципи методології можуть бути скореговані, виходячи із завдань, що вирішуються дослідником, які, як і принципи методології, здійснюють безпосередній вплив на формування змістовної сторони зазначених критеріїв відбору методів.

З усього викладеного вище, неважко зробити висновок про те, що проблематика, пов'язана з відносністю, допустимістю, істинністю і доцільністю методу, є одним з актуальних питань як ТДП, так і будь-якої іншої юридичної науки. При цьому ця проблематика включає не лише проблему наповнення змістовної сторони понять відносність, допустимість, істинність, а й інші проблеми, зокрема:

• проблему співвідношення принципів методології з відносністю, допустимістю доцільністю та істинністю методу;

• проблему впливу завдань і цілей дослідження на відносність, допустимість, доцільність, істинність методу, особливо в контексті конкретного історичного етапу;

• проблему впливу конкретних форм прояву відносності, допустимості, істинності і доцільності методу і т. д.