5. Проблема відносності методу у юридичній науці та практиці.

Вирішуючи завдання, що стосуються відносності методу, ми фактично відповідаємо на питання про принципову можливість отримати за допомогою того чи іншого прийому, способу, методу і т. д. достовірну інформацію про конкретний об'єкт (предмет, явище), що досліджуються.

У разі відповіді на питання про відносність методу, суб'єкт пізнання здійснює певну практично-рефлексивну дію, під час якої намагається співвіднести метод, який передбачає використати, з об'єктом (предметом, явищем і т. п.) дослідження. Метою такого співвідношення є з'ясування тих характеристик об'єкта (предмета) дослідження, інформацію про який хоче отримати суб'єкт пізнання, які можуть бути зафіксовані, описані, проаналізовані і т. д. за допомогою даного конкретного прийому, способу, методу і т. д. У випадку, якщо в процесі вказаної операції дослідник дійде висновку, що такі характеристики існують, тоді прийом, спосіб, метод і т. д. відноситься до об'єкта (предмета) дослідження, тобто є відносним.

Так, вирішуючи питання про можливість використання математичних методів при дослідженні державно-правової дійсності, слід виходити з того, що заплановані до вивчення явища цієї дійсності повинні володіти кількісними показниками, які можна описати і проаналізувати за допомогою математичних методів. Справді, такі показники притаманні державно-правовій дійсності, а точніше окремим її елементам. Саме зазначена обставина і надає можливість застосування математичних методів в юридичних дослідженнях, але лише щодо тих об'єктів (предметів), яким притаманні ці кількісні характеристики.

Скажімо, важко уявити як за допомогою математичних методів можна дослідити сутність держави та/або права, їх форми тощо. Однак такі явища, як: ефективність юридичного акта, правомірність поведінки і фактори, що на неї впливають, тощо, цілком можуть бути досліджені за допомогою математичних методів (зокрема, математичної статистики), оскільки цим явищам притаманні кількісні характеристики.

Однак, викладене не є таким безспірним, як могло б здатись. Наприклад, з точки зору Піфагора і його прибічників, самі числа виражають сутність явищ. Тобто математичні методи напряму можна використати в пізнанні сутності, соціального призначення тощо, держави і права.

Якби ми мали намір застосувати до вивчення права в цілому чи окремої юридичної норми широко застосовуваний у хімії метод молекулярних орбіталей, пов'язаний з аналізом взаємодії на атомно-молекулярному рівні будови речовин,то ми повинні були б уявити окрему правову норму чи право в цілому як речовину, а це неможливо. Що й робить зазначений метод не відносним, у силу чого він не може бути застосований в дослідженні теорії права. Але це жодним чином не означає, що метод молекулярних орбіталей не може бути застосований в юридичних, точніше, спеціально-юридичних науках. При цьому можливість його використання буде залежати перш за все від того, є об'єкт (предмет), що досліджується матеріальним (речовиною), та яку саме інформацію про цей об'єкт (предмет) ми бажаємо отримати.

Так само важко в рамках сучасної вітчизняної юридичної традиції уявити, як може бути використаний геометричний вимір (визначення геометричних розмірів) у процесі пізнання правосвідомості, форм держави, правової культури суб'єктів права тощо. На наш погляд, цей метод уданому випадку є не відносним процесу пізнання вказаних явищ державно-правової дійсності.

Так, сучасна державознавча наука виходить з того, що геометрично-географічні аспекти країни не впливають на форму держави (зокрема, на форму її державного правління). Однак у цьому випадку ми вступаємо в заочну дискусію з Ш. Монтеск'є, який, зокрема, вважав, що значний розмір держави фактично зумовлює деспотичну форму її правління.

Таким чином, погляди на відносність одного й того ж методу (групи методів) та можливість введення його в методологію дослідження того чи іншого об'єкта (предмета) з точки зору відносності можуть бути діаметрально протилежними. При цьому це багато в чому буде залежати від принципів і світоглядних установок суб'єкта, що здійснює пізнання.

Очевидно, що розходження стосовно відносності прийому, способу, методу і т.д., можуть стати однією з причин методологічних відмінностей між окремими авторами і цілими науковими школами.