6. Проблема істинності методу у юридичній науці та практиці.

Відносність методу досить тісно пов'язана з його істинністю, тобто достовірністю інформації, що отримується за його (методу) допомогою. При цьому слід враховувати, що метою наукової, а точніше будь-якої пізнавальної діяльності, є отримання істинного знання (істинної інформації) про об'єкт (предмет, явище тощо) дослідження. При цьому "є абсолютно очевидним, що достовірність фактів і висновків, отриманих дослідником, залежить від способу, яким останній дійшов до даних фактів і висновків, тобто від використаного ним методу. У повсякденному житті ми також описуємо факти, оцінюємо їх правдоподібність, виводимо гіпотетичні закономірності чи заперечуємо висновки інших людей. Однак в науці всі ці повсякденні методи отримання нового знання піддаються детальнішій розробці. У буденному житті, наприклад, ми легко використовуємо поняття "завжди", "ніколи" чи "дуже часто", але такого роду оцінки залишаються суб'єктивними і відносними доки вони повністю залежать від того, хто оцінює і які події піддаються оцінці. Частота "один випадок з двадцяти" буде оцінюватись як "дуже часто", якщо мова йде про невдалі результати хірургічних операцій (особливо, коли оцінку здійснює пацієнт), і як "майже ніколи", якщо ця частота відповідає шансам конкретного абітурієнта вступити до університету. Щоб зробити такі оцінки більш порівнюваними і об'єктивними, в науці використовуються статистичні критерії і метод статистичного оцінювання, що дозволяють судити про вірогідність реалізації певної події, про випадковий чи, навпаки, закономірний характер отриманого результату (хоча, як бачимо, в подальшому статистична значимість наукового факту не обов'язково свідчить про його соціальну і особистісну значимість)".

Слід відзначити, що існують певні "тонкощі" в розумінні і в використанні терміна "істина" залежно від галузевої належності тлумачення цього питання. Як пише А. Демидов, "слово "істина" багатозначне. Найчастіше в філософії та в природознавстві під істиною розуміли таке уявлення або судження про об'єкт, яке відповідало самому об'єкту, і було обумовлене саме об'єктом, а не суб'єктом, було об'єктивним, а не суб'єктивним.

З появою соціально-гуманітарних наук виключно об'єктивістське трактування істини виявилось недостатнім перш за все тому, що "об'єкти" цих наук представляють собою суб'єкти чи включають їх в себе, а в разі спроби усунути з цих об'єктів елементи суб'єктивності - втрачають свою специфіку і сутність. Хоча соціально-гуманітарне пізнання не може забезпечити сувору об'єктивність, тим не менш, не може й відмовитись від посягань на істину, не втрачаючи разом з цим права вважатись науковим пізнанням".

Тому "поняття істини в соціально-гуманітарному пізнанні не лише не виключає суб'єктивізму, але навіть вимагає, щоб поряд з об'єктивними застосовувались також суб'єктивні методи пізнання. Разом з тим важливо дотримуватись міри, щоб суб'єктивне розуміння все ж таки співвідносилось з об'єктивними даними і не перетворювалось в необмежене фантазування.

Істинність в соціально-гуманітарному пізнанні забезпечується співвідношенням наших уявлень не лише з об'єктивною дійсністю, а й з тим, чого в дійсності немає, але є вимогою розуму, а саме - з цінністю, з тим, чому належить бути (належним). Так, наприклад, вчинки окремих людей чи дії соціальних груп, історичні події не лише описуються такими, якими вони були насправді, а й оцінюються з точки зору належного. Навіть просте описування подій такими, якими вони були "насправді" передбачає відбір суттєвих деталей подій, але їх істотність чи неістотність залежить вже від їх оцінювання, тобто від співвідношення з цінністю, з належним".

Оскільки всебічний розгляд питань, що стосуються розуміння істини не є метою даної лекції, в подальшому нами буде використовуватись термін "істинне знання" в класичному його розумінні, а саме: істинним є знання, що містить інформацію, яка відповідає реальній дійсності.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що:

• історично для вітчизняної науки (у тому числі юридичної) проблема істинності є дуже тісно пов'язаною з проблемою її конкретності. Зазначена проблема полягає в тому, що "конкретність істини - це залежність знання віл зв'язків і взаємодій, притаманних тим чи іншим явищам, від умов, місця і часу, в яких вони існують і розвиваються"58;

• розуміння правильності чи хибності окремих точок зору багато в чому має ретроспективне підґрунтя. Це підтверджується й прислів'ям: "Знав би де впаду - соломки підклав би";

• необхідно розрізняти логічну істину, тобто істину, яка встановлюється на підставі аналізу виключно логічних термінів, та фактуальну істину, тобто істину, що встановлюється на підставі аналізу конкретних об'єктів, їх властивостей та/або відносин, а якщо бути більш точними - на основі аналізу вербальних визначень цих об'єктів, їх властивостей та/або відносин. "Фактуальна істинність може бути емпіричною, а може бути й аналітичною. У філософських енциклопедіях йдеться в кращому випадку лише про емпіричну істинність суджень, що встановлюється чуттєвим сприйняттям об'єктів. А науку головним чином цікавить аналітична істинність теорій, що встановлюється за допомогою абстрактного мислення, тобто змісту термінів, що встановлюються на підставі вербальних визначень. Наука в основному має справу з абстрактним мисленням, а не з чуттєвим сприйняттям. Тому істинність, встановлена аналітично за допомогою вербальних визначень не залежить від істинності чи хибності суджень про ці самі об'єкти, встановлених емпіричним методом за допомогою аналізу чуттєвого сприйняття. ... У науці аналітичні терміни підбираються так, щоб вони узгоджувалися з емпіричними термінами. Тому аналітичні і емпіричні судження також в основному узгоджуються між собою в питанні істинності. Але не обов'язково. Аналітична істинність залежить виключно від вербальних визначень, що встановлюються згідно прийнятих ідеалізацій";

• істинність є відносною, а не безвідносною.

Пам'ятаючи наведені зауваження, розглянемо проблему істинності прийому, засобу, методу і т. д.

У літературі, що заснована на об'єктивістській позиції, термінами і словосполученнями "істина", "істинне знання" тощо, як правило, визначають об'єктивну істину, підкреслюючи тим самим, що інформація про об'єкт (предмет), яка отримана в процесі діяльності суб'єкта пізнання або яка міститься в судженні, адекватно описує об'єкт (предмет), що існує в дійсності, дає про нього достовірну інформацію.

Зазначена концепція істинності базується на матеріалістичній інтерпретації теорії відображення, базовими тезами якої є визнання:

а) існування об'єктивної істини,

б) можливість її пізнання;

в) того, що знання є відображенням об'єктивної реальності.

При цьому об'єктивна істина може бути розглянута в трьох аспектах: онтологічному, аксіологічному і праксіологічному. При цьому:

• онтологічний аспект об'єктивної істини пов'язаний з тим, що об'єктивне знання має відображати явища предметно-субстанційного і духовного буття людини. Тобто істина завжди повинна бути присутньою насправді. Ми не можемо отримати знання про те, існування чого нам невідоме і про що ми не здогадуємось. Тому стосовно знання про державно-правову дійсність можемо сказати, що воно не є гіпотетичним, воно конкретне і завжди має практичний зміст (про що йтиме мова далі);

• аксіологічний аспект об'єктивної істини пов'язаний з тим, що істина має морально-етичну і естетичну спрямованість. Будучи цінністю, істина надає суб'єкту, що нею володіє, можливість сформувати свою практику, яка буде сприйматись як правильна як ним самим, так і оточуючими його суб'єктами. Це навіть може статися і в тому випадку, коли істина при перевірці виявиться неістинною. Наприклад, в основі всієї ТДП радянського періоду в нашій країні лежав постулат про абсолютну істинність марксистсько-ленінської теорії, тому для сприйняття оточуючим середовищем наукових поглядів якогось суб'єкта як істинних у нашому недавньому минулому ці погляди повинні були вкладатись в межі марксистсько-ленінської концепції. Сьогодні ж, якщо погляди певного суб'єкта повністю вкладається в згадану концепцію, це не означає, що суспільство сприйме ці погляди як істинні, скоріше їх піддадуть сумніву, істинність треба буде доводити або через емпіричний доказ (практичне впровадження). Інше питання, як сприйме той чи інший суб'єкт зміну уявлень про істинність, що відбудуться в суспільстві. Це може навіть призвести до особистої трагедії. В історії відомі такі випадки. Наприклад, X. А. Лоренц, який вбачав у квантовому атомі невирішене протиріччя, писав що "сьогодні стверджуєш прямо протилежне тому, що говорив вчора; в такому випадку критерій істини взагалі відсутній, а, відповідно, невідомо, яке значення має наука. Я жалкую, що не помер п'ять років тому, коли таких протиріч не існувало".

Праксіологічний аспект істини пов'язаний з її значенням для практичної діяльності соціальних суб'єктів. На основі уявлень про реальність, соціальні суб'єкти здійснюють практично значимі дії (бездіяльність) відносно до оточуючого їх світу, включаючи взаємодію з іншими соціальними суб'єктами.

Так, Б. Ліпський пише, що "істина - це характеристика певного відношення між ідеєю і предметом, тому повинна включати як об'єктивне знання про властивості предмета, так і суб'єктивне розуміння можливостей його практичного застосування. Людина, що володіє істиною, повинна мати чіткі уявлення не лише про властивості предмета, а й можливість його практичного використання. Практика підтверджує істину лише для того, щоб ця підтверджена істина могла слугувати подальшому розвитку практики. Звідси визначення поняття істини: істина - це "зміст людської свідомості, що відповідає об'єктивній реальності та виступає теоретичною основою її перетворення для досягнення суб'єктивної мети"61.

Однак було 6 не правильним абсолютизувати практичне значення істинного знання, в тому розумінні, що якщо ми не можемо застосувати дане знання на практиці нині, то це не свідчить про те, що це знання позбавлене сенсу. По-перше, істинне знання має значення саме по собі в силу викладених вище двох аспектів, а по-друге, та обставина, що ми не можемо нині застосувати на практиці те чи інше знання, не означає, що завтра воно не буде застосоване, більше того, застосоване таким способом, що без цього практичного застосування не можна буде уявити буття взагалі.

Неважко помітити, що всі три аспекти істини, мова про які йшла вище, перебувають в дискретній єдності, і виділення їх як певних відособлених складових істини носить умовний характер і здійснюється лише з метою описати комплексне значення істинного знання для соціальних суб'єктів.

Тому, враховуючи вказані аспекти прояву істинності, під час розгляду останньої в якості одного з критеріїв застосування конкретного прийому, способу, методу і т. п. в дослідницький процес необхідно:

• розглядати істину як інформацію про дійсність, яка дає можливість соціальному суб'єкту реалізовуватися в соціальному бутті (зокрема, здійснювати юридичну практику, яка вкладається в ті критерії істинності, що задовольняють суспільство на даному конкретному етапі його розвитку);

• враховувати історичний характер істини, а також її історичність;

• пам'ятати, що абсолютно істинного методу, тобто методу, який би надав абсолютне знання, немає (до речі, саме цим сучасне сприйняття наукового знання багато в чому відрізняється від класичного);

• не забувати в процесі оперування поняттям "істина", про який саме аспект істинності йде мова: одна справа, коли нас цікавить аксіологічний аспект істини, а інше, коли розглядається її онтологічний та/або праксіологічний аспект. І хоча всі ці аспекти, як вище зазначалося, нерозривно пов'язані між собою, тобто, власне, вони становлять одне й те саме, у той же час не можна не бачити їх певної самостійності в контексті цільового оперування поняттями "істина", "істинне знання", "істинність" тощо;

• чітко розуміти, що, говорячи про те, що те чи інше знання є істинним, маємо на увазі певну ступінь істинності цього знання;

• враховувати існування конкретного зв'язку між мірою істинності та методологічними принципами, які покладені в основу методології.