NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

Ця заборона викладена в ст. 63 Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

З метою гарантування та реального забезпечення прав учасників кримінального судочинства фактично забороняється отримувати інформацію від осіб, яким вона стала відома в силу професійної або процесуальної діяльності, конфіденційність якої забезпечується законом.

До кола цих осіб ч. 2 ст. 65 КПК належать:

1)Захисник (ст. 45 КПК), законний представник потерпілого (ст. 59 КПК), цивільний позивач (ст. 64 КПК).

Ці особи не можуть бути допитані в кримінальному провадженні про обставини, що їм стали відомі у зв’язку виконанням функцій представника або захисника.

2)адвокати − про відомості, які становлять адвокатську таємницю.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Предмет адвокатської таємниці становлять питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, зміст консультацій, поради та роз’яснення щодо вирішення правових питань, а також інші відомості, отримані адвокатом від його клієнта, йогопредставниківта/абозіншихджерелприздійсненніадвокатськоїдіяльності.

Відносиниадвокатаійогоклієнтабудуютьсянапринципіконфіденційності, встановленому ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Урекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків зазначено, що слід вдаватися до всіх необхідних дій, спрямованих на належне забезпечення конфіденційного характеру взаємин між адвокатом і його клієнтом (п. 6 принципу І), адвокати мають дотримуватися професійної таємниці відповідно до національного законодавства, внутрішніх нормативних актів і професійних стандартів. Будь-яке недотримання принципу професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути належно покаране (п. 2 принципу III).

УПравилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999 р., зазначено, що «дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом

іклієнтом, без яких неможливе належне подання правової допомоги» (п. 1 ст. 9). Збереження конфіденційності такої інформації є правом адвоката у відносинах з усіма суб’єктами права, які можуть вимагати її розголошення, а також і обов’язком адвоката щодо клієнта і осіб, котрих вона стосується. Адвокату забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб (ст. 9 Закону). Забороняються вимагати від адвоката цих відомостей, а також допит його як свідка з питань, що становлять адвокатську таємницю (ст. 10 Закону). За втручання в діяльність адвоката, що може призвести до порушення професійної таємниці, передбачено кримінальну відповідальність (ст. 397 КК);

3) нотаріуси − про відомості, які становлять нотаріальну таємницю.

171

Стаття 5 ЗУ «Про нотаріат» зобов’язує нотаріусів зберігати в таємниці відомості, одержанінимузв’язкуізвчиненнямнотаріальнихдій. Стаття8 цьогозаконувизначає, що нотаріальна таємниця – це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, у тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.

Нотаріус відповідно до ст. 1 зазначеного закону – це особа, яка працює в державнихнотаріальнихконторах, державнихнотаріальнихархівах(державнінотаріуси) або займається приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріус, а також стажист нотаріуса зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

4)медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи − про відомості, що становлять лікарську таємницю.

Медичні, фармацевтичні працівники відповідно до ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII зобов’язані дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. Такі самі обов’язки покладено і на психолога.

5)священнослужителі − про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. Статтею 3 ЗУ«Просвободу совісті тарелігійні організації» передбачено, щокож-

номугромадянину вУкраїнігарантується правонасвободусовісті. Цеправовключає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхтонемаєправавимагативідсвященнослужителіввідомостей, одержанихними під час сповіді віруючих. Канонічне право кожної конфесії визначає коло священнослужителів, які за посадою ( саном) мають право на прийняття сповіді;

6) журналісти − про відомості, що містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації.

Абзацом 5 п. «в» ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» визначено, що журналіст – творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконуєредакційно-посадові службові обов’язкивзасобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Зазначимо, що Україна взяла на себе зобов’язання посилювати гарантії свободи слова, у тому числі свободу преси та вільного доступу до інформації. З цією метою Україна зміцнюватиме чинне законодавство у сфері захисту професійної діяльності журналістів та забезпечення свободи інформації, а також гарантуватиме його повне впровадження (Резолюція 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики, Рекомендація № R (96)4 «Про захист журналістів за умови конфліктів і тиску», Рекомендація

172

1506 (2001) Свобода вираження поглядів й інформації, Рекомендація 1589 (2003) Свобода вираження поглядів у ЗМІ в Європі).

Нормипрофесійної етики вимагають від журналіста поважати гідність людини, її право на приватне життя. Журналіст зберігає у таємниці відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали, за умови нерозголошення її імені. Журналісти повинні отримувати конфіденційну інформацію лише з дозволу та відповідно дорежиму, встановленого особами, якимналежить такаінформація. Недопускається поширеннявідомостей, щостановлятьдержавнутаємницю, абоіншоїінформації, яка охороняється законом.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.

Одночасно ст. 171 КК встановлено відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів;

7)професійні судді (п. 23 ст. 3 КПК), народні засідателі (відповідно до ст. 57 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складісудуспільноізсуддею(суддями), забезпечуючизгіднозКонституцієюУкраїни безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя) та присяжні (статті 383–391 КПК) − про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення (див. коментар до статей 367, 375 КПК).

Винятком законодавець визначає випадки кримінального провадження щодоприйняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали (див. коментар до ст. 375 КК України);

8)особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, − про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення (див. коментар до ст. 469 КПК);

9)особи, доякихзастосовано заходибезпеки, −щододійсних данихпроїхособи. За будь-яких обставин з метою надання реальної гарантії забезпечення конфіден-

ційності інформації щодо особи, стосовно якої застосовано заходи безпеки, чинним законодавством забороняється з’ясування дійсних даних про таку особу у самої цієї особи, атаксамо віншихосіб, які маютьвідомості продійсні данітакої особи, взятої під захист.

Відповідно до ЗУ «Прозабезпечення безпеки осіб, які беруть участь укримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. № 3782-X рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у яких перебувають кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів.

Церішенняможебутиприйнятослідчимсуддеюувипадках, передбаченихст. 206 КПК.

Статтею 2 зазначеного Закону визначено коло осіб, які мають право на забезпечення безпеки при наявності відповідних підстав, а саме:

173

а) особа, яказаявиладоправоохоронногоорганупрокримінальнеправопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень;

б) потерпілий та його представник у кримінальному провадженні; в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

д) свідок; е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах «а» – «е» цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні провадження перебувають у провадженні податкової міліції, прокуратури або суду, забезпечується за їх рішенням відповідно органами служби безпеки, органами внутрішніх справ чи органами і установами виконання покарань та слідчими ізоляторами.

Обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), атакожпротоколахслідчихдійтаіншихматеріалахкримінальногопровадження, замінипрізвища, імені, побатьковівцихдокументахпсевдонімамизапостановою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або за ухвалою слідчого судді, суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не приєднуються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якогоперебуваєкримінальнепровадження. Увипадках, колицьогопотребуютьінтереси безпеки осіб, взятих під захист, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закрите судове засідання.

Суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників кримінального провадження може прийняти рішення про проведення допиту учасника кримінального провадженнязвикористаннямвідеоконференціїпідчастрансляціїзіншогоприміщення, у тому числі у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка дає показання.

Орган, щоздійснюєоперативно-розшуковудіяльність, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у ст. 2 цього Закону, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки.

У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у ст. 2 цього Закону, відомостей про кримінальне правопорушення слідчий, прокурор у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, починає досудоверозслідування, аорган, щоздійснюєоперативно-розшуковудіяльність, слідчий суддя, суд направляє заяву (повідомлення) відповідному органу досудового розслідування для початку досудового розслідування.

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження,

174

а також слідчого суддю, якщо рішення про застосування заходів безпеки приймалося ним, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки;

10) Особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, − щодо цих даних (див. коментар до п. 9 зазначеної статті).

3. Особи, передбаченіпп. 1−5 ч. 2 цієїстатті, зприводузазначенихдовіренихвідомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їмцівідомості, увизначеному неюобсязі. Таке звільненняздійснюється у письмовій формі за підписом особи, яка довірила зазначені відомості.

Обов’язковою умовою звільнення осіб, зазначених у пп. 1–5 цієї статті, від обов’язку зберігати професійну таємницю щодо особи, яка її довірила, є заява самої особи. Заяваповиннабутинаписанавласноручноособою, якавідмовляєтьсявіднеобхідностізбереженнядовіренихвідомостейівзаявіповиннібутивизначеніобсягицих відомостей.

Заява повиннабутинаписана добровільно безбудь-якогофізичного тапсихічного тиску як з боку самих осіб, зазначених у пп. 1–5 ст. 65 КПК, так і інших осіб.

4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв − без згоди представника дипломатичної установи.

Частина 4 коментованої статті передбачає обов’язково згоду на допит як свідка особи, яка має право дипломатичної недоторканності. Така ж згода потрібна і представника дипломатичної установи для допиту як свідка працівника дипломатичного представництва.

Слідчий, прокурор, слідчийсуддя, судпереддопитомосіб, зазначених вабз. 1 цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.

Таке роз’яснення повинно бути зафіксовано у протоколі слідчої дії або судом у порядку статей 108, 352 КПК.

Стаття 66

Права та обов’язки свідка

1. Свідок має право:

1)знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2)користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальнихдійправовоюдопомогоюадвоката, повноваженняякогопідтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3)відмовитисядаватипоказаннящодосебе, близькихродичівтачленівсвоєїсім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4)давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

175

5)користуватисянотаткамиідокументамипридаванніпоказаньутихвипадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6)на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7)ознайомлюватисязпротоколомдопитутазаявлятиклопотанняпровнесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення

ізауваження;

8)заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9)заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов’язаний:

1)прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2)давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового роз-

гляду;

3)не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Частина перша статті передбачає права свідка. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статтісвідки маютьправознати, узв’язкузчимівякомукримінальному провадженні він допитується.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд повинні роз’яснити свідку, у зв’язку з чим він викликається для допиту як свідок і в якому кримінальному провадженні. Про роз’яснення цьогоположення слідчий. прокурор, слідчий, суддя повиннізробитивідмітку у протоколі допиту свідка, а суд перед початком допиту свідка в судовому засіданні. Ці вимоги закону є додатковою гарантією забезпечення прав свідка відмовитись від дачі показів у випадках, передбачених ст. 65 КПК.

Свідок також має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього Кодексу (див. коментар до статей 45–46 КПК).

Ця стаття також містить конституційне положення про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї, коло яких визначається законом.

Поняття «близькі родичі та члени сім’ї» визначені в п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, а саме: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою абопіклуванням, атакожособи, якіспільнопроживають, пов’язаніспільнимпобутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

176

Щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню, див. коментар до ст. 65 КПК.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя зобов’язані роз’яснити перед початком допиту право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню, про що робиться відмітка у протоколі допиту особи як свідка.

Невиконання вимог зазначеної статті робить докази недопустимими, такими, що здобуті внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК).

У подальшому такі докази в суді можуть не досліджуватись (п. 2 ст. 69 КПК). Свідок також має гарантоване право давати показання рідною мовою, або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою перекладача. При цьому оплатапраціперекладача здійснюєтьсязарахунокдержави. Відповіднодост. 29 КПК

кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Слідчийсуддя, суд, прокурор, слідчийзабезпечуютьучасникамкримінальногопровадження, якіневолодіютьчинедостатньоволодіютьдержавноюмовою, праводавати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись за потреби послугами перекладача. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. коментар до ст. 68 КПК.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 224 КПК свідок має право користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будьяких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті.

КПКвстановлюєтьсяправосвідканавідшкодуваннявитрат, пов’язанихзвикликом для давання показань.

Про порядок та розміри відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань див. постанову КМУ від 1 липня 1996 року № 710 «Про затвердження Інструкціїпропорядокірозміривідшкодуваннявитраттавиплативинагородиособам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, упровадженні якихперебувають справипроадміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи завиконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ).

Зокрема, свідокмаєправонаодержання середнього заробіткузамісцем роботиза час, витраченийнавиклик, навідшкодуваннявитратнапроїзддомісцяіназад, атакож витрат, пов’язаних із проживанням за місцем виклику та добових.

Свідку надається також право ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження (див. коментар до ст. 224 КПК); заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом (див. коментар до ст. 65 КПК); заявляти відвід перекладачу (див. коментар до ст. 68 КПК).

2. Частина друга статті встановлює обов’язки свідка.

Свідок, зокрема, зобов’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду. Ці зобов’язання свідка є гарантією ефективного та вчасного про-

177

ведення досудового розслідування. Виклик свідка – це право особи, яка проводить досудове розслідування щодо кримінального правопорушення і суду.

Разом з тим закон передбачає і випадки неприбуття особи з поважних причин на викликслідчого, прокурора, слідчогосуддічисуду(ст. 138 КПК). Неприбуттясвідком без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду тягне за собою накладення грошового стягнення у розмірі, визначеному ст. 139 КПК.

Свідок також зобов’язаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Якщо свідок не підпадає під дію обставин, визначених у п. 3 ч. 1 зазначеної статті, він зобов’язаний давати слідчому, прокурору, слідчому судді і суду правдиві показання про обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження; зазавідомонеправдивіпоказанняслідчому, прокурору, слідчомусуддічисуду абозавідмовувіддаванняпоказаньсвідокнесекримінальнувідповідальність, передбачену ст. 383 КК України.

З метою посилення відповідальності свідка і вагомості його участі у кримінальному провадженні ст. 352 КПК передбачає приведення його до присяги.

Обов’язок свідка не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, якібезпосередньо стосуютьсясутікримінального провадження тапроцесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків, випливає з вимог ст. 222 КПК.

Невиконання вимог зазначеної статті тягне за собою передбачену законом відповідальність.

3. Особа, якузалучаютьдопроведенняпроцесуальнихдійпідчасдосудовогорозслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії (див. коментар до ст. 222 КПК).

Стаття 67

Відповідальність свідка

1.За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду абозавідмовувіддаванняпоказань, крімвипадків, передбаченихцимКодексом, свідок несе кримінальну відповідальність

2.За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом

1. За завідомо неправдиві показання свідка слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову свідка від давання показань, крім випадків, передбачених цим Кодексом, встановлена кримінальна відповідальність (див. коментар до статтей 384

та 385 КК).

2. Якщо свідок, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

178

від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

За злісне ухилення від явки свідок несе відповідальність, встановлену законом (див. коментар до ст. 139 КПК).

Стаття 68

Перекладач

1.Уразінеобхідностіукримінальномупровадженніперекладупояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

2.Перекладач має право:

1)ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу;

2)знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;

3)одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;

4)заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.

3. Перекладач зобов’язаний:

1)прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2)заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом;

3)здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом;

4)не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку

звиконанням його обов’язків.

4.Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка залучилаперекладача, числідчийсуддяабосудпересвідчуються вособіікомпетентності перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком і роз’яснюють його права і обов’язки,

5.За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе відповідальність, встановлену законом.

1. Відповідно до ст. 7 КПК мова, якою здійснюється кримінальне провадження, є однією із загальних засад, яким повинні відповідати його зміст і форма.

Обов’язокслідчого судді, суду, прокурора, слідчого забезпечити правокористуватись послугами перекладача передбачений ч. 3 ст. 29 КПК. Вони забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, ви-

179

ступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись за потреби послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК.

Право на перекладача, зокрема, мають підозрюваний, обвинувачений (п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК), потерпілий (п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК), свідок (п. 4 ч. 1 ст. 66 КПК), особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (ч. 2 ст. 581 КПК) та ін.

Порушення права підозрюваного, обвинуваченого на надання йому компетентного перекладача є істотним порушенням кримінального процесуального закону і тягне за собою визнання доказів недопустимими через порушення права особи на захист.

Згідно з п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК перекладач є учасником кримінального провадження іможебративньомуучастьякнастадії досудовогорозслідування (досудовеслідство та дізнання), так і на стадії судового провадження.

Перекладачем може бути будь-яка об’єктивна й незаінтересована у результатах кримінального провадження особа, яка володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.

Залучення особиякперекладача післявстановлення йогопрофесійної компетентності оформляється процесуальним документом особою, яка здійснює досудове розслідування, з роз’ясненням його процесуальних прав, обов’язків і відповідальності.

Компетентність перекладача перевіряється шляхом вивчення наданих ним документів, що підтверджують його знання мови, переклад якої здійснюється, інших документів (диплом про закінчення відповідного навчального закладу, довідка з місця роботи на посаді перекладача тощо).

Неможебутиперекладачем особа, якапідлягаєвідводовівідповідно достатей77, 79 КПК, у випадках, коли вона є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; якщо вона брала участь у цьомужпровадженніякслідчийсуддя, суддя, захисникабопредставник, свідок; якщо вона особисто, її близькі родичі чи члени її сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або є інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в її неупередженості.

За наявності цих підстав перекладач зобов’язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження (ст. 80 КПК).

У разі задоволення відводу перекладача до кримінального провадження має бути залученийіншийперекладачустрок, визначенийслідчимсуддею, судом(ст. 83 КПК).

Не може бути підставою для відводу перекладача його попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, перекладача, експерта і секретаря судового засідання.

Слід також зазначити, що участь перекладача у кримінальному провадженні виключає його подальшу участь у цьому провадженні як слідчого судді, судді, присяжного, прокурора, слідчого, захисника, представника (статті 75–78 КПК).

Як перекладач до участі в кримінальному провадженні може залучатись також особа, яка володіє навичками сурдоперекладу. До такого перекладача можуть бути

180