NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu
.pdfФізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 40 ЦК).
Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а також визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК.
Документами, на підставі яких орган чи особа, що здійснює кримінальне провадження, встановлює неповнолітній вік особи, є її свідоцтво про народження, а недієздатність чи обмежену дієздатність особи – відповідне рішення суду.
Питання представництва за законом визначаються ст. 242 ЦК: батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною; законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. У кримінальному провадженні як законні представники потерпілого можуть бути залучені його батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності:
–опікуни чи піклувальники особи;
–інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї;
–представники органів опіки і піклування;
–представники установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний потерпілий.
2. Питання участі у кримінальному провадженні законного представника потерпілого визначаються на засадах, аналогічних участі у кримінальному провадженні законного представника підозрюваного, обвинуваченого (про законного представника підозрюваного, обвинуваченого див. коментар до ст. 44 КПК).
Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову,
аслідчий суддя, суд – постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику. З моменту прийняття і оформлення відповідного процесуального рішення законний представник набуває процесуальних повноважень у кримінальному провадженні.
У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, яким надається право виступати законними представниками потерпілого у кримінальному провадженні. Так, законний представник підлягає заміні, якщо він є підозрюваним або обвинуваченим увчиненнікримінальногоправопорушення, якимпотерпіломузаподіянашкода; якщо він є захисником або надає правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому; якщо вінсвоїмидіямишкодитьінтересампотерпілогоабозловживаєнаданимийомуповноваженнями; якщовінвнаслідок своєїбездіяльності нереалізуєповноважень, наданих йому законом, тощо.
Законнийпредставниккористуєтьсяпроцесуальнимиправамиособи, інтересиякої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньопотерпілимінеможебутидорученапредставнику. Цеозначає, щозаконнийпредставникпотерпілогоможедіятивкримінальномупровадженніякпорядізпотерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами потерпілого, перед-
161
баченими ст. 56 КПК, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпеченнябезпеки(якщопідставидлявжиттявідповіднихзаходівстосуютьсяособи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена законному представнику за своєю природою.
Участь потерпілого, інтереси якого у кримінальному провадженні представляє законний представник, у процесуальних діях без участі законного представника не допускається. Такий потерпілий може реалізувати надані йому процесуальні права, за винятком тих прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена законному представнику, лише за допомогою законного представника.
§ 5 Інші учасники кримінального провадження
Стаття 60
Заявник
1.Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
2.Заявник має право:
1)отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
2)подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;
3)отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
1. Заявник як суб’єкт кримінального провадження єновелою новогоКПК. УКПК 1960 року не було передбачено такого суб’єкта кримінально-процесуальних правовідносин.
1. Фізична особа-заявник – людина, яка є дієздатною особою, досягла 16 років, тобто віку, з якого настає кримінальна відповідальність згідно зі ст. 383 КК за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, і не є потерпілим.
Різниця між потерпілим і заявником згідно з положеннями статей 55 та 60 КПК полягає в тому, що потерпілим є особа, яка подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, або залучена до провадження як потерпіла, або подала заяву про визнання її потерпілою після початку кримінального провадження.
Заявник – це особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення, алецекримінальнеправопорушенняскоєнонестосовнонеї, аіншої особи.
Основним критерієм розмежування заявника від потерпілого єфактор заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди. Така шкода заподіюється виключно потерпілій стороні.
162
Заяви та повідомлення про кримінальне правопорушення подаються до прокуратури, органів досудового розслідування, оперативних підрозділів як в усній, так і в письмовій формі (наприклад, заява прозловживання посадовими особами контролюючих органів під час перевірки юридичної особи, заява про факт вчинення ДТП, про пожежу, провиявленнятрупалюдини, профактрозбійногонападуабограбежутощо).
Такізаявиможутьподаватиякпредставникюридичноїособи, такіфізичнаособа, але вони повинні стосуватися вчинення кримінального правопорушення не стосовно їх, а інших юридичних або фізичних осіб.
Заявник може звернутися із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, про будь-які факти кримінального правопорушення, крім викладених у гл. 36 КПК ( Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).
Заявникомвиступаєнелишефізична, айюридичнаособа. Юридичнаособатакож може бути потерпілим у кримінальному провадженні, якщо кримінальним правопорушенням їй завдано майнової шкоди. Заявнику – юридичній особі такої шкоди кримінальним правопорушенням не завдається.
КПК (ст. 3) не містить визначення терміна «юридична особа» як учасника кримінального провадження, тому слід звернутися до інших галузей права з метою визначення даного поняття.
Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Загальні положення про юридичну особу зазначені в главі 7 ЦК і можуть бути використані у КПК.
2. Частина друга закріплює права заявника, до яких, зокрема, віднесено: право отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття
іреєстрацію; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
ВідповіднодонормКПКдокументом, якийбипідтверджувавприйняттяіреєстрацію від заявника заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення, слід розуміти копію витягу з ЄРДР у порядку, передбаченому ст. 214 КПК.
ЦястаттяКПКнеміститьвизначення строків, уякізаявникповиненотримативід органудержавноївлади, уповноваженогорозпочатидосудоверозслідування, документ, щопідтверджуєїїприйняттяіреєстрацію. Томуслідкеруватисяст. 28 КПК, якапередбачає проведення процесуальних слідчих дій у розумні строки.
Речі і документи, що підтверджують заяву або повідомлення заявника про кримінальне правопорушення, він може подавати разом з письмовою заявою про кримінальне правопорушення абобезпосередньо службовій особі органудержавної влади, уповноваженомурозпочатидосудоверозслідування. (Поняття«речі» див. ст. 98 КПК, «документи» – ст. 99 КПК.)
ІнформаціяпронаданняречейтадокументівповиннізаноситисядоЄРДР, прощо повідомляється заявник увідповідному документі, який бипідтверджував прийняття
іреєстрацію від заявника заяви (ст. 214 КПК).
Інформація про закінчення досудового розслідування заявнику повинна направлятись з дотриманням вимог глави 6 КПК.
163
Стаття 61
Цивільний позивач
1.Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов.
2.Праватаобов’язкицивільногопозивачавиникаютьзмоментуподанняпозовної заяви органу досудового розслідування або суду.
3.Цивільний позивач має права та обов’язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийнятіпроцесуальнірішеннявкримінальномупровадженні, щостосуютьсяцивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.
1.При визначенні особи як цивільного позивача у кримінальному провадженні слід виділити дві категорії учасників цих правовідносин, а саме: фізичну особу, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майновоїта/абоморальноїшкоди, атакожюридичнуособу, якійкримінальнимправопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди.
Обов’язковою умовою визнання особи цивільним позивачем є пред’явлення в кримінальному провадженні цією особою цивільного позову.
Іншихпроцесуальних документів, таких яквинесення постановислідчим чипрокуроромабоухвалисудупровизнанняособицивільнимпозивачем, законневимагає.
2.З моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду особа стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст. 61 КПК.
Особливості тапорядок пред’явлення позовуукримінальному провадженні регулюється ст. 128 КПК.
3.Цивільний позивач має права та обов’язки, передбачені ст. 55 КПК для потерпілого, у частині, що стосуються цивільного позову, незалежно від того є ця особа фізичною особою чи юридичною.
Підтримуватицивільнийпозовможесампотерпілийабойогозаконнийпредставник відповідно до ст. 63 КПК. Відмовитися від позову може тільки сам цивільний позивач. Представникцивільногопозивачаможекористуватисяцимправомтількизадомовленістю з цивільним позивачем. Законний представник неповнолітнього цивільного позивача такожповиненпогоджуватисвоюпозиціюзпозивачем. Відмовитисявідпозовуцивільний позивачможедовидалення судувнарадчу кімнату дляухвалення судовогорішення.
Органдосудовогорозслідуваннязобов’язанийнадатицивільномупозивачуінформацію про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, долучивши до інформації їх копії. Випадки та порядок інформування передбачені у статтях 56, 111, 112 КПК.
164
Стаття 62
Цивільний відповідач
1.Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
2.Права та обов’язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
3.Цивільний відповідач має права та обов’язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, вчастині, щостосуютьсяцивільногопозову, атакож має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільнийвідповідачповідомляєтьсяпроприйнятіпроцесуальнірішеннявкримінальномупровадженні, щостосуютьсяцивільногопозову, таотримуєїхкопіїувипадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.
1. У кримінальному процесі майнову та моральну відповідальність за цивільним позовом несе особа, яка вчинила злочин, – підозрюваний обвинувачений. Проте у багатьох випадках ця відповідальність покладається не на підозрюваного обвинуваченого, а на інших осіб, які іменуються цивільними відповідачами.
Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники таінші особи, атакож підприємства, установи таорганізації, які всилузаконунесуть матеріальну та моральну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому гл. 9 КПК.
Хто саме несе цивільну відповідальність у кримінальному провадженні, вирішується на основі чинного цивільного законодавства.
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньоївини. Якщонеповнолітняособаперебувалаузакладі, якийзазакономздійснює щодонеїфункціїпіклувальника, цейзакладзобов’язанийвідшкодуватишкодувчастці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і
165
не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.
Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавленібатьківськихправ, протягомтрьохроківпісляпозбавленняїхбатьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.
Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах. Якщо шкода була завдана особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Особа може бути визнана неосудною тільки в судовому порядку.
Підставивідповідальностіюридичноїособипередбаченівгл. 82 ЦКіможутьбути використані в кримінальному провадженні.
2.Для притягнення як цивільного відповідача закон не вимагає, аби особа, яка провадить розслідування кримінального провадження, суддя виносили постанову, а суд – ухвалу, для цього необхідно, щоб було заявлено позов, тобто з фактичного моменту заявлення позову.
З цього моменту виникають права та обов’язки цивільного відповідача, передбачені ст. 42 КПК у частині заявленого позову.
3.Особа, яка провадить кримінальне провадження, прокурор та суд повинні роз’яснити цивільному відповідачу його процесуальні права та забезпечити можливість їх здійснення.
Випадки тапорядок інформування цивільноговідповідача проприйняті процесуальні рішеннявкримінальномупровадженніщодоцивільногопозовутаотриманняїхкопіїувипадках та в порядку, встановлених КПК передбачені у статтях 42, 111, 112 КПК як для інформуваннятанадісланнякопійпроцесуальнихрішеньпідозрюваному, обвинуваченому.
Стаття 63
Представник цивільного позивача, цивільного відповідача
1. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути:
особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником; керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами,
працівник юридичної особи за довіреністю − у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.
166
2. Повноваження представника цивільного позивача, цивільного відповідача на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
1)документами, передбаченимистаттею50 цьогоКодексу, якщопредставником цивільного позивача, цивільного відповідача є особа, яка має право бути захисником
укримінальному провадженні;
2)копієюустановчихдокументівюридичноїособи−якщопредставникомцивільного позивача, цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;
3)довіреністю −якщопредставникомцивільногопозивача, цивільноговідповідача є працівник юридичної особи, яка є цивільним позивачем, цивільним відповідачем.
3. Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.
1.Новий КПК передбачає дві категорії представників цивільного позивача у кримінальному провадженні:
а) просто представника цивільного позивача; б) законного представника цивільногопозивача (пропоняття законного представ-
ника цивільного позивача див. коментар до ст. 64 КПК).
Представниками цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному провадженні можуть бути тільки захисники, тобто відповідно до ст. 45 КПК адвокат, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем у кримінальному провадженні є фізична особа, та керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю − у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.
Правовий статус керівника згідно з чинним законодавством можна визначити як йогостановищевсуспільстві, певнійсистемі соціозв’язків, взаємовідносин здержавними органами, трудовим колективом (уповноваженими ним органами), які ґрунтуються на законодавчих нормах, підзаконних актах і нормах локального характеру.
Можна виділити характерні ознаки та повноваження статусу керівника: 1) представлення інтересів як власника, так і трудового колективу;
2) керівник приймається (призначається) або обирається власником (власниками) майна одноособово (безпосередньо) або уповноваженими ним органами (збори, конференція);
3) керівники державних підприємств та їх заступники, керівники структурних підрозділів таїхзаступники немаютьправа працювати засумісництвом (завинятком викладацької діяльності);
2.Частина друга статті закріплює документи, якими підтверджуються повноваження представника цивільного позивача, цивільного відповідача на участь у кримінальному провадженні.
Якщо представником є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, його повноваження підтверджуються документами, передбаченими ст. 50 КПК, – свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордером, договором із захисником на надання безоплатної правової допомоги (див. також коментар до ст. 50 КПК).
167
Загальні положення щодо установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК, ст. 57 ГК та ст. 8 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ч. 3 якого до установчих відносить такі документи:
а) установчий акт; б) статут;
в) засновницький договір; г) положення.
Щодо довіреності – див. статті 244–250 ЦК.
Відповіднодост. 244 ЦКдовіреністюєписьмовийдокумент, щовидаєтьсяоднією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочинупредставникомможебутинаданаособою, якупредставляють(довірителем) безпосередньо третій особі.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
3. Представник цивільного позивача користується правами цивільного позивача, передбаченими ст. 61 ЦК, представник цивільного відповідача відповідно правами цивільного відповідача, передбаченими ст. 62 КПК. Будь-яких обмежень цих прав законом не передбачено.
Стаття 64
Законний представник цивільного позивача
1.Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.
2.Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
1. Згіднозіст. 44 КПКякзаконніпредставники можутьбутизалученібатьки(усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний (докладніше див. коментар до ст. 44 КПК).
Відповідно до ст. 3 п. 12 КПК неповнолітня особа − малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Недієздатною чи обмежено дієздатною особа визнається в порядку цивільного провадження.
Підставою для визнання фізичної особи недієздатною є наявність у неї хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Поняття психічного розладу визначено в Законі України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-III.
168
Фізична особа оголошується недієздатною лише на підставі судового рішення. Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦПК заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути поданачленамиїїсім’ї, близькимиродичами, незалежновідїхспільногопроживання, органом опіки та піклування, психіатричними закладом. У заяві мають бути викладені обставини, які свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, і про їх наслідки увигляді нездатності особи усвідомлювати значення своїхдій та(або) керувати ними
(ч. 3 ст. 238 ЦПК).
Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визнаються: а) наявність у особи психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичнимизасобами, токсичнимиречовинамитощо, якщофізичнаособацими діями ставить себе чи свою сім’ю, інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється лише на підставі судового рішення. Справа про обмеження дієздатності фізичної особи розглядається судом у порядку окремого провадження на підставі заяви членів її сім’ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу (ч. 1 ст. 237 ЦПК).
Процесуальні права, якими користується законний представник позивача, зазначені у ст. 61 КПК.
2. Про питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні див. коментар до ст. 44 КПК.
Стаття 65
Свідок
1.Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
2.Не можуть бути допитані як свідки:
1)захисник, представникпотерпілого, цивільногопозивача, цивільноговідповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні − про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2)адвокати − про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
3)нотаріуси − про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
4)медичніпрацівникитаіншіособи, якимузв’язкузвиконаннямпрофесійнихабо службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи − про відомості, які становлять лікарську таємницю;
5)священнослужителі − про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
6)журналісти − про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
169
7)професійні судді, народні засідателі та присяжні − про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
8)особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, − про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;
9)особи, до яких застосовані заходи безпеки, − щодо дійсних даних про їх особи;
10)особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, − щодо цих даних.
3. Особи, передбаченіпунктами1−5 частинидругоїцієїстатті, зприводузазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
4. Неможутьбезїхзгодибутидопитаніяксвідкиособи, якімаютьправодипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв − без згоди представника дипломатичної установи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.
1.Свідок як суб’єкт кримінального процесу – фізична особа, яка володіє відомостями відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише після початку досудового розслідування.
Свідок надає інформацію в кримінальному провадженні тільки щодо тих фактів, яківінсприймавособисто, завиняткомобставин, передбачених ст. 97 КПК( показання з чужих слів).
Закон не встановлює вікових обмежень для осіб, які можуть бути викликані і допитані як свідки. До таких осіб можуть бути віднесені і малолітні особи.
Здатність неповнолітнього, у тому числі і малолітнього, правильно сприймати події і давати про них відомості залежить від ступеня його розвитку, характеру тих обставин, про які він може дати свідчення, і умов їх сприйняття. Тому закон передбачає спеціальний порядок виклику та допиту неповнолітніх свідків (див. статті 135, 226 КПК).
Свідками можуть бути працівники правоохоронних органів, які здійснювали безпосередньо слідчі (розшукові) діїабоздійснювали оперативно-розшуковудіяльність, особи, які брали участь у проведенні окремих слідчих (розшукових) дій (поняті, спеціалісти, експерти, перекладачі тощо), особи, які здійснювали законне затримання відповідно до статей 207–208 КПК.
Як свідок може бути допитаний і засуджений відносно своїх співучасників у вчиненні злочину, якщо матеріали досудового розслідування стосовно них виділено в окреме провадження.
2.Не можуть бути допитані як свідки особи, зазначені в ч. 2 цієї статті.
170