NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

ні про дату, час і місце судового розгляду. При цьому ніхто не може бути обмежений

управі на отримання в суді такої інформації, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до пп. 3–5 ст. 412 КПК здійснення судового провадження за відсутності представників сторін визнається істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і є підставою для зміни або скасування судового рішення (п. 3 ч. 1

ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК).

2.За загальним правилом кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Рішення про необхідність проведення судового розгляду у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини має бути викладено у вмотивованій ухвалі і допускається лише у чітко обмеженихвипадках: 1) якщообвинуваченимєнеповнолітній; 2) уразірозглядусправи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) при необхідностізапобігтирозголошеннювідомостейпроособистетасімейнежиттячиобставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судовомузасіданні може призвести дорозголошеннятаємниці, щоохороняється законом; 5) в разі необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Таке рішення приймається в підготовчому судовому засіданні (п. 2 ч. 2 ст. 315 КПК). При цьому передбачений законом перелік виняткових випадків є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

До охоронюваної законом таємниці належить: державна таємниця (статті 1, 8 ЗУ «Продержавну таємницю» вредакції від21 вересня 1999 р. №1079-XIV); адвокатська таємниця (ст. 9 ЗУ «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ); банківська таємниця(ст. 60 ЗУ«Пробанкиібанківськудіяльність» від7 грудня2000 р. №2121-ІІІ), комерційна таємниця (статті 36, 162 ГК), таємниця усиновлення (ст. 226 СК) та ін.

Дія принципу гласності може бути значно обмежена приписами про недопустимістьрозголошеннябездозволусудусвідком, перекладачем, експертом, спеціалістом, присяжнимвідомостей, якібезпосередньостосуютьсясутікримінальногопровадженнятапроцесуальнихдій, щоздійснюються(здійснювалися) підчасньогоісталивідомі цим учасникам у зв’язку з виконанням їх обов’язків (п. 3 ч. 2 ст. 66; п. 4 ч. 3 ст. 68; п. 4 ч. 5 ст. 69; п. 3 ч. 5 ст. 71; п. 6 ч. 2 ст. 386 КПК). На потерпілого також покладається обов’язок не розголошувати без дозволу суду відомості, які стали йому відомі

узв’язку з участю у кримінальному провадженні і становлять охоронювану законом таємницю (п. 3 ч. 1 ст. 57 КПК).

3.Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, поштових, телеграфних повідомлень та іншої кореспонденції можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні. З метою дотримання положень статтей 31 і 32 Конституції України щодо таємниці спілкування та невтручання у приватне життя слідчий суддя, суд вправі прийняти рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні при необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи (п. 3 ч. 2 ст. 27 цього Кодексу). Дане правило застосовується і при дослідженні матеріалів фотографування, аудіо-, відеозаписів, кінозйомки, що мають особистий характер.

4.Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених КПК. Особи, які безпосередньо не

81

берутьучастьуцьомупровадженні, дозалисудовогозасіданнянедопускаються. При цьому дія принципу гласності не виключається, оскільки на судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні сторони та інші учасники кримінальногопровадження(внутрішнягласність). Дотогожсудмаєправосвоєюухвалою тимчасово видалити неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання на часдослідженняобставин, щоможутьнегативновплинутинанього(ч. 1 ст. 495 КПК). Закон передбачає такі обмеження для: 1) усунення можливого негативного ефекту судовогопроцесунамалолітніхтанеповнолітніх; 2) створеннянайбільшсприятливих умовдляодержання віднихправдивих показань ідля здійснення кримінального провадження в цілому.

З метою дотримання засади гласності та відкритості судового процесу, а також створення необхідних умов для повного, всебічного й об’єктивного дослідження обставин кримінального правопорушення суд вправі ухвалити рішення про здійснення судовогопровадженняурежимівідеоконференції (дистанційнесудовепровадження), наприклад, у разі необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого тощо (статті 336, 354 КПК).

5.Підчассудовогорозглядузабезпечуєтьсяповнефіксуваннясудовогозасіданняза допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання єлишетехнічний запис, здійснений судом упорядку, встановленому цимКодексом. Прицьомуфіксуваннязадопомогоютехнічнихзасобівкримінальногопровадження в суді під час судового провадження є обов’язковим, окрім випадків, визначених законом(ч. 4 ст. 107 КПК). Незастосуваннятехнічнихзасобівфіксуваннякримінального провадження у випадках, якщо воно є обов’язковим, тягне за собою недійсність відповідноїпроцесуальноїдіїтаотриманихвнаслідокїївчиненнярезультатів, завинятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними (ч. 6 ст. 107 КПК). Так, одним із істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є відсутність технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції (п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК).

6.Сторони, учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні

взалі судового засідання, мають право без дозволу суду вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Під портативними розуміються невеличкі за розміром, негроміздкі пристрої.

Такі види фіксації, як кіно-, фотозйомка, відеозапис, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення в залі судового засідання звукозаписуіззастосуваннямстаціонарноїапаратуриздійснюютьсянапідставіухвалисуду, який зобов’язаний при прийнятті даного рішення з’ясувати думки сторін. Проведення таких процесуальних дій не допускається, якщо це може: 1) створити перешкоди для нормального перебігу судового розгляду; 2) призвести до порушення прав і законнихінтересівсторінтаіншихучасниківкримінальногопровадження. Так, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуютьсяінтимнихсторінжиттяособи, прощопостановляється вмотивованаухва-

ла (п. 11 ч. 3 ст. 42; п. 12 ч. 1 ст. 56 КПК).

82

В аспекті гласності судового процесу доцільним здається звернення окремої уваги на права преси при судовому розгляді їх права щодо публікацій інформації про судові процеси. Згідно зі ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов’язки, передбачені ЗУ «Про інформацію» та цим Законом. Журналіст має право: на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; відкритоздійснюватизаписи, утомучислііззастосуваннямбудь-якихтехнічнихзасобів, за винятком випадків, передбачених законом, тощо.

Щостосується публікацій просудові справи узасобах масової інформації, прямої заборони щодо таких обмежень чинне законодавство не містить. Разом з тим уявляється, що допустимість таких публікацій обумовлена неприпустимістю порушення конституційних прав і свобод громадян та здійснення будь-якого стороннього впливу на суддів у будь-який спосіб, що прямо заборонено законодавством.

7. Вимогапублічногопроголошеннясудовогорішеннязакріпленауч. йст. 6 КЗПЛ. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, закон вимагає обов’язковогопроголошеннясудовогорішенняпублічно, протезпропускомтієїінформації, якасталапідставоюдляпроведеннязакритогосудовогозасіданнятаяканамомент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Суттєвим аспектом гласності і відкритості кримінального судочинства є публікаціясудовихрішень. ЗаконУкраїни«Продоступдосудовихрішень» визначаєпорядок доступу досудових рішень зметоюзабезпечення відкритості діяльності судів загальноїюрисдикції, прогнозованостісудовихрішеньтасприянняоднаковомузастосуванню законодавства. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судамизагальноїюрисдикції, таведенняЄдиногодержавногореєструсудовихрішень (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону кожен має право на доступ до судових рішень. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення можуть публіковуватися у друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі із дотриманнямвимогцьогоЗакону. Особам, якіберуть(брали) участьусправі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися із судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків, у порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 28

Розумні строки

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважа-

83

ються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

2.Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції),

асудового провадження – суд.

3.Критеріямидлявизначеннярозумностістроківкримінальногопровадженняє:

1)складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2)поведінка учасників кримінального провадження;

3)спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

4.Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

5.Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

6.Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

1. Засада розумності строків кримінального провадження випливає із завдання швидкого розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК України і відповідає вимогам ст. 6 КЗПЛ, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У МПГПП встановлено, що кожен має право на основі повної рівності бути судимим без невиправданої затримки» (п. «с» ч. 2 ст. 14). Прицьому кожен заарештований або затриманий має право на судовий розгляд протягом розумного строку» (ч. 3 ст. 9).

Звідпринципівзахистувсіхосіб, якіпіддаються затриманнючиув’язненнюбудьяким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1998 р., вимагає проведення судових розглядів в розумні строки після затримання, або звільнення до суду (принцип 38). Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Коментована частина статті передбачає, що в розумні строки під час кримінального провадження повинна бути виконана кожна процесуальна дія або прийнято кожне процесуальне рішення.

Поняття «розумний строк» не має чіткого визначення, оскільки залежить від багатьох чинників. Також ще не склалася відповідна вітчизняна судова практика, завдякиякійможнабулобконстатуватипорушеннячидотриманняприприйняттірішень чи виконанні процесуальних дій розумних строків. Саме тому важливого значення

84

для правозастосовників набуває прецедентна практика ЄСПЛ, який неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що значення гарантії розумного строку полягає в тому, то обвинувачений, який не скоював караного діяння, повинен мати можливість виправдати себе без зволікань, тоді як обвинувачений, вина якого доведена, не повинен піддаватися додатковому покаранню у формі надмірних зволікань з розглядом його справи, що може мати негативні наслідки для його інших прав, гарантованих КЗПЛ.

ВраховуючипрактикуЄСПЛ, положенняцьогоКодексу, можнавизначити, щопід розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судовогозахиступорушенихправ, свободтаінтересів, досягненняметипроцесуальноїдії тавзагалізавданькримінальногопровадження. Принаймнірозумністрокинеможуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

ЄСПЛусправах, яківиникаютьізскаргнапорушеннярозумнихстроківукримінальному провадженні, виходить із необхідності вирішення двох основних питань: 1) який самеперіодслідбратидоуваги; 2) чибувтакийперіодрозумнимусенсі ст. 6 КЗПЛ.

2.Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції),

асудового провадження – суд. При цьому підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до них з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 коментованої статті).

3.Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження закріплені у ч. 3 коментованої статті і повністю відповідають практиці ЄСПЛ. До них, зокрема, належать:

1) складність кримінального провадження. Вона може бути зумовлена як фактичнимиобставинамисправи, такірізнимиправовимиаспектами, пов’язанимизісправою опосередковано. Складністьпровадженнявизначаєтьсязурахуваннямкількостіпідозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, характеру фактичних даних, що підлягають встановленню, кількості учасниківпроцесу(потерпілих, свідків), обсягутаспецифікипроцесуальнихдій, необхіднихдляздійсненнядосудовогорозслідування(утомучислі, експертнихдосліджень), вступувпроцесновихосіб, забезпеченнядопомогиперекладача, об’єднанняматеріалів досудового розслідування, міжнародним характером процесу тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження. Врахування поведінки учасників кримінального провадження є важливою, оскільки, відповідальність за порушення формалізованих строків унаслідок поведінки підозрюваного, обвинуваченого, захисника, спрямованої, наприклад, назатягування процесу, несепереважно слідчий. ЄСПЛ не розглядалися як порушення розумного строку судового розгляду з боку державивипадки, якщоособа, втеклавідорганів, щоведутьпроцес(справа«Vanditelli v. Italiа»), обвинуваченим застосовувалися процесуальні заходи з метою затримання провадження (справа «Beaumartin v. France» від 24 листопада 1994 р.), систематичні

85

відводи суддів, що не було викликано необхідністю (справа «Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 р.).

Негативна поведінка учасників кримінального провадження є об’єктивною обставиною, що не може ставитися у провину стороні обвинувачення або суду, і враховується при визначенні факту перевищення розумного строку кримінального провадження.

Разом з тим ЄСПЛ виходить із того, що на підозрюваного чи обвинуваченого не можна покладати відповідальності за затягування строків слідства чи судового розгляду, у зв’язку з чим були недотримані розумні строки кримінального провадження, якщоціособивикористовуваливсіформиоскарження, якіїмнадаєзаконодавство. Не можна вимагати від них активної співпраці з судовою владою (справа «Екле проти ФРН» від 15 липня1982 р.). Неслід також упринципі дорікати особі, яка притягуєтьсядовідповідальності, занаведенняпередсуддями, щозобов’язаніпровестисудовий розгляд, із свого досьє обставин, які він розцінює як такі, що спростовують обвинувачення, і вимагання від органів досудового розслідування та суддів проведення експертиз та інших процесуальних дій. Така поведінка сторони захисту не повинна розцінюватися як така, що впливає на порушення розумних строків і затягування кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Практика ЄСПЛ дає можливість виокремити, що слід враховувати при оцінці дій

органів, які ведуть кримінальне провадження: своєчасність призначення справи до розгляду; проведення судового розгляду у призначений строк; повторювану заміну суддів; тривалі строки виготовлення мотивованого судового рішення чи протоколу судового засідання та направлення його сторонам чи ознайомлення з ними; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов’язків, у тому числі з повідомлення осіб, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів відносноучасниківпроцесуііншихосіб, спрямованихнанедопущенняїхпроцесуальної несумлінності і процесуальної тяганини у справі; контроль судді за строками проведення експертизи, накладенням штрафів; відстрочення, що виникають з вини судової канцелярії чи інших адміністративних органів, тощо

ЄСПЛ зазначав, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення експертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної справи прокуророві з метою усунення допущених порушень кримінального процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законодавству. Проте, якщо вказані дії призводять до порушення права особи на судочинство в розумний строк, заява про присудження компенсації підлягає задоволенню (справи «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 р., «Цимерман і Штайген проти Швейцарії» від 13 липня 1983 р.).

ЯкзазначивЄСПЛвідсутністьдостатньоїкількостісуддів, таїхперевантаженість не може бути виправданням збільшення строків судового розгляду (справа «Павлюлінець проти України» від 6 вересня 2005 р.).

4. Закон вимагає, щоб кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, або неповнолітньої особи було здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Таке положення сприяє дотриманню прав зазначених осіб.

86

Неповнолітній ― це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У свою чергу, малолітній ― це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК).

У сенсі цієї статті можна також зазначити, що законодавець, закріпивши цю норму, пропонує правозастосовникам враховувати особливе становище сторони кримінального провадження. До речі, з цього ж виходить й ЄСПЛ, який при визначенні розумного строку судового розгляду у справі «Демас проти Франції» також взяв до уваги коротшу тривалість життя особи, який був ВІЛ-інфікованим внаслідок переливання крові. Уявляється, що врахування національними судами подібної практики ЄСПЛ та використання ч. 4 коментованої статті за аналогією в інших важливих випадках сприятиме не тільки захисту прав людини, але й свідчитиме про панування верховенства права в державі.

5. Згідно з ч. 5 коментованої статті та ч.1 ст. 283 КПК України особа має право на розгляд обвинувачення проти неї всуді внайкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. У сенсі тлумачення цієї частини доцільно проаналізувати, який саме період слід брати до уваги для розуміння того, чи порушили державні органи, які ведуть процес, розумні строки. Здається, що положення цієї частини слід тлумачити в їх єдності із ч. 1 цієї статті. Розумними повинні бути строки як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні, а також строки кримінального провадження взагалі.

Важливимєпочатковиймоментперебігурозумногострокутайогозакінчення. ЄСПЛ у своїх рішення нагадує, що при визначенні тривалості провадження у кримінальній справі належить враховувати строк змоменту пред’явлення даній особі «обвинувачення» всамостійномуйістотномузначенніцьоготерміна(справи«КорільянопротиІталії» від 10 грудня 1982 р., Імбріоша проти Швейцарії від 24 листопада 1993 р.).

ВідповіднодоКПК«обвинувачення» цетвердженняпровчиненняпевноюособою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК, яке формулюється в обвинувальному акті ― процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК). Отже, тлумачення положень цієї частини статті слід здійснювати зурахуваннямпідходівдопоняття«обвинувачення», якенадаєтьсяврішенняхЄСПЛ.

Зокрема, як зазначав ЄСПЛ, у кримінальних справах «розумний строк», про який ідеться у ч. 1 ст. 6, може починати відлік не тільки з моменту висунення офіційного обвинувачення, це може відбутися раніше, ніж справа потрапляє до суду (справа «Deweer v. Belgium» від 27 лютого 1980 р.), з дня арешту, з дати, коли зацікавлену особу було офіційно повідомлено, що проти неї порушено кримінальну справу, або здати, колибулопочато досудове слідство (справи «Wemhoff v. Germany» від 25 квіт-

ня 1968 р., «Neumeister v. Austria» від 28 июня 1968 р., «Rіngeisen v. Austria» від 16

липня 1971 р. ). «Обвинувачення» для цілей ч. 1 ст. 6 КЗПЛ можна визначити як офіційне повідомлення компетентною владою особи, що є підстави стверджувати про вчинення нею кримінального злочину.

Виходячиізнормчинногонаціональногозаконодавстватапрецедентноїпрактики ЄСПЛ, час, який враховується для визначення розумності строків, починається з дня

87

повідомленняособіпропідозруувчиненнікримінальногоправопорушення. Причому таке повідомлення обов’язково робиться не тільки за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК), а й

уразі її затримання на місці вчинення кримінального правопорушення або безпосередньопісляйогоскоєння, атакожприобранністосовноособиодногозпередбачених запобіжних законом заходів (пп.1, 2 ч. 1 ст. 276 КПК). З цього моменту згідно зі ст. 219 КПК України починається і відлік строків досудового розслідування, персоніфікується кримінальне провадження ― з’являється підозрюваний (ст. 42 КПК).

Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двохмісяцівздняповідомленняособіпропідозруувчиненнізлочину. Цейстрокможе бути продовжений у порядку, передбаченому § 4 глави 24 КПК. Загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливотяжкого злочину(ч. 2 ст. 219 КПКУкраїни). Цістрокипродовженню непідлягають.

Уразі зупинення кримінального провадження строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається

устроки досудового розслідування (ч. 3 ст. 219 КПК).

Закінчується строк досудового розслідування при закритті кримінального провадження, при зверненні прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, зверненні прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування виносяться прокурором до ЄРДР (частини

2, 3 ст. 283 КПК).

КСУ у своєму Рішенні у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого від 30 січня2003 р. такимчиномвисловивсящодорозумностістроківдосудовогослідства: «Поняття«розумнийстрокдосудовогослідства» єоціночним, тобтотаким, щовизначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушенняправанасправедливий судовийрозглядіправанаефективний засіб захисту, щопередбаченостаттями6, 13 Конвенціїпрозахистправлюдинитаосновнихсвобод».

Загального строку судового провадження КПК України невстановлює, алеч. 1 ст. 318 вимагає, щоб судовий розгляд був проведений і завершений протягом розумного строку. Отже, визначення розумного строку судового провадження визначається критеріями, які зазначені у ч. 3 цієї статті.

88

Щостосується остаточногострокудлявизначення розумностістроківкримінального провадження, то в сферу застосування коментованої статті входить не тільки судове провадження у суді першої інстанції, а й, з урахуванням їх особливостей, провадження в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно дотлумачення, яке надав ЄСПЛусправі «Руиз-Матеос протиІспанії» від 23 червня 1993 р., до розгляду береться весь період провадження. Тобто, якщо під час розгляду справи виникає необхідність конституційного звернення до Конституційного Суду для вирішення питання конституційності нормативного акта, яке має суттєвий характер для вирішення справи, той період, протягом якого таке звернення розглядалося в Конституційному Суді, також включається для визначення розумності строку судового розгляду.

6. Закріплення уКПКправапідозрюваного, обвинуваченого, потерпілогоназвернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, втілюєміжнародно-правовийстандарт, нанеобхідністьякогонеодноразово звертав увагу ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 р. суд сформулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов’язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового захисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюватиметься до порушення ст. 13 Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КПК підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.

Крім того, службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом (ч. 3 ст. 308 КПК).

Стаття 29

Мова, якою здійснюється кримінальне провадження

1.Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

2.Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

3.Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, якіневолодіютьчинедостатньоволодіютьдержавноюмовою, право даватипоказання, заявлятиклопотанняіподаватискарги, виступативсудірідною абоіншоюмовою, якоювониволодіють, користуючисьуразінеобхідностіпослугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4.Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо

89

застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документівкримінальногопровадження, наданнякопійякихпередбаченоцимКодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та іншихпроцесуальнихдокументівкримінальногопровадженнязасвідчуєтьсяпідписом перекладача.

1.Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Сторона обвинувачення, тобто прокурор, керівник та слідчі органів досудового розслідування, співробітники оперативних підрозділів, а також слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Імперативна вимога КПК проте, щокримінальне провадження здійснюється державною мовою, зобов’язує осіб, які ведуть процес, у тому числі присяжних засідателів володіти українською мовою, оскільки недостатнє знання ними державної мови не дозволить належно виконати покладені на них процесуальні функції. Крім того, скористатися допомогою перекладача внарадчій кімнаті присяжним буде неможливо

узв’язку з дією правила про таємницю наради суддів (ст. 367 КПК).

2.Важливоюгарантієюдотриманняправосіб, якіневолодіютьмовоюсудочинства, є те, що вони повідомляються про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вони достатньо володіють для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

«Володіння державною мовою» – поняття оціночне. Ступінь володіння мовою визначає особа, яка веде кримінальне провадження. Для того щоб визначити, чи володієучасникпровадженнядержавноюмовою, необхідно, першзавсе, з’ясуватийого особисту думку. Якщо він робить заяву про те, що не володіє державною мовою, то це означає, що незалежно від внутрішнього переконання посадової особи з цього питанняучасникупровадженнямаєбутинаданеправокористуватисяпослугамиперекладача. Відмова підозрюваного (обвинуваченого) від послуг перекладача не є обов’язковою для слідчого, прокурора, слідчого судді та судді.

Уявляється, що особи, які володіють у достатньому обсязі, необхідному для спілкування, державною мовою, але виявили бажання користуватися рідною мовою

укримінальному провадженні, не повинні позбавлятися цього права. Цей висновок випливає із відсутності обмежень на це у КПК, а також із положення ч. 3 ст. 10 Конституції України, відповідно до якого в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України.

У кримінальних провадженнях щодо осіб, які не володіють державною мовою, змоменту встановлення цього факту, участь захисника є обов’язковою (п. 4 ч. 2 ст. 52 КПК України).

3.Обов’язок залучення перекладача для осіб, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, покладається на слідчого суддю, суд, прокурора та слідчого.

До осіб, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою та мають право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді

90