55. Класифікація річок Воєйкова

Розглядаючи річки як продукт клімату їх басейнів, Воейков вважав за можливе використати особливості їх режиму як індикатор клімату. Для цієї мети їм була розроблена кліматична класифікація річок. Воейков розділив усі річки на наступні типи.

Тип А. Річки, які одержують воду від танення снігу на рівнинах і невисоких горах(до 1000 м). У чистому вигляді цей тип не існує ніде. Найбільше наближення до нього спостерігається в північній частині Сибіру і Північної Америки, де сніговий покрив тримається 8-10 місяців і велику частину вод річки отримують від танення снігу.

Тип В. Річки, які одержують воду від танення снігу в горах. Цей тип теж не існує в чистому вигляді. До нього наближаються річки західних частин гірських масивів, що займають середину Азії : Сирдарья, Тарим, Інд у верхніх течіях. Правильний хід температури повітря з максимумом влітку обумовлює літню повінь, що регулярно спостерігається.

Тип С. Річки, які одержують воду від дощів і такі, що мають повінь в літній час. Цей тип річок характерний для областей з тропічними дощами і мусонами. Такі, наприклад, річки Амазонка, Конго, Оріноко, Ганг, Брахмапутра, річки Далекого Сходу нашої країни.

Тип D. Річки, у яких повінь відбувається внаслідок танення снігу весною або на початку літа, причому значна частина води річок доставляється дощами. До цього типу відносяться річки країн з суворою і сніговою зимою і дощовитим літньо-осіннім періодом : більшість рівнинних річок нашої країни(Східно-європейська рівнина, Західно-сибирская рівнина), річки Скандинавії, Східної Німеччини, північної частини США.

Тип Е. Вода доставляється дощами; вона вище в холодні місяці, але правильна періодична зміна невелика. Цей тип переважає в Середній і Західній Європі - басейни річок Везера, Мааса, Шельды, -Сени, річки Англії(окрім північно-західних) та ін.

Тип F. Вода доставляється дощами; вона вище в холодний час, ніж влітку, і різниця значна. Річки отримують воду тільки в дощовитий час восени і зимою. Літом річки нерідко пересихають. До цього типу належать річки Іспанії(поза горами), деяких частин Ірану, Малої Азії, північного берега Африки(від Тунісу до Марокко), Каліфорнії, Чилі, південною і західною частин Австралії.

Тип G. Відсутність річок і взагалі постійних потоків внаслідок сухості клімату. До районів без річок належать Сахара, Каракуми і Кизилкум, велика частина. Аравії, центральні плоскогір'я Азії, великі плоскогір'я Північної Америки по обидві сторони Скелястих гір та ін.

Тип Н. Країни, де дощовитий час коротко і річки мають воду тоді і декілька часу після, а в решту часу пересихають або перетворюються на ряд калюж з підземною течією в проміжках між ними. Такі, наприклад, північна степова частина Криму, степи по нижній течії Куры і Аракса, частина Монголії та ін.

Тип I. Країни без річок внаслідок того, що вони суцільно покриті снігом і льодовиками; тут річки замінюються льодовиками з їх підльодовиковими потоками. До такого типу країн можна віднести, наприклад, Гренландію.

56.Морфологія озерної улоговини

Найбільш знижена частина озерної улоговини, яка заповнюється водою при максимальному підвищенні рівня, називається озерним ложем. Воно поділяється на дві основні області: берегову і глибинну. У першій області переважають процеси руйнування гірських порід, які складають улоговину, в другій – відкладаються продукти руйнування.

У береговій області виділяються три зони: берег, узбережжя й берегова відмілина.

Берег – це частина озерного схилу, який лежить навколо озера і не зазнає впливу хвиль.

Узбережжя – це суха частина, котра зазнає впливу хвиль;заливна частина, яка вкривається водою при високих рівнях, і підводна частина, яка завжди вкрита водою.

Берегова відмілина, що має вигляд берегової тераси, нахилена у бік озерної западини і виникає внаслідок розмиву й відкладання порід. Узбережжя та берегову відмілину часто об’єднують в одну зону – літораль.

Глибинна область, або профундаль, займає найглибшу частину дна, якої хвилювання не досягає.

Перехідну частину між літораллю і профундаллю називають сублітораллю.

Межі окремих частин озерного ложа виражені не завжди чітко, а між деякими з них вони іноді взагалі відсутні.

Водна маса озера, яка лежить над береговою відмілиною й узбережжям називається прибережною, а та, що лежить над профундаллю, називається областю відкритої води або пелагіаллю.

Озерa відрізняються між собою за величиною та формою. Абсолютні й відносні величини, які характеризують форму і розміри озерної улоговини та кількість води, що її заповнює, називаються морфометричними характеристиками озера.

До них належать: довжина, ширина, глибина, площа озера, порізаність берегової лінії, об'єм водної маси і форма озерної угловини.

Морфометричні характеристики визначаються за батиметричними або гіпсометричними картами.

Площа озера Fоз (поверхня дзеркала води озера) характеризує площу водної поверхні (без островів) і визначається за картою планіметром або палеткою.

Довжина озера L – найкоротша відстань між двома найвіддаленішими точками його берегової лінії, заміряна по поверхні озера.

Ширина озера може бути найбільшою Вмакс, вона визначається як найбільший поперечник (перпендикуляр) до лінії довжини озера, і середньою Всер, яка дорівнює відношенню площі озера Fоз до його довжини

Всер = Fоз / L

Довжина берегової лінії L – довжина урізу води, вимірюється циркулем або курвіметром.

Ступінь порізаності берегової лінії k – відношення довжини берегової лінії – L, до довжини кола L1, з площею, яка дорівнює площі озера Fоз.

k = L/L1, або k = 1/2π

Величина k не може бути меншою від одиниці.

Об’єм води в озері можна визначити за батиметричною картою як для всього озера, так і для окремих його частин, обмежених певними ізобатами або певними рівнями води.

Середня глибина озера hcep дорівнює відношенню об'єму озера до площі дзеркала:

h сер = W / F оз, (м).

Максимальна глибина вимірюється безпосередньо.

Зміна об’єму і площі озера залежить від зміни положення рівня води (глибини) в озері. При підвищенні рівня води відповідно збільшується площа озера та об’єм води в ньому і навпаки.