
- •9. Політичний аналіз як наука.
- •11. Основні різновиди політичного аналізу.
- •17. Ситуаційний політичний аналіз.
- •18. Подія, як елемент політичного аналізу.
- •20. Типологія політичних прогнозів:
- •21. Методи політичного прогнозування.
- •23. Ігрове моделювання.
- •24. Метод історичної аналогії.
- •26. Метод колективної експертної оцінки.
- •32. Структура політичного рішення
- •37. Основні методи прийняття політичних рішень (ч.Ліндблюм)
- •49. Організація та проведення мітингів.
- •50. Натовп як форма масової поведінки людей
- •51. Особливості організації на проведення демонстрацій.
- •52. Страйк як засіб політичної боротьби.
- •54. Основні різновиди політичної кампанії.
- •56. Сутність та функції політичного маніпулювання
- •59. Сутність та різновиди політичної пропаганди та агітації.
- •60. 61. Сутність психологічної війни в політиці.
- •62. Теоретичні засади політичної іміджелогії
- •63. Основні методи та засоби створення політичного іміджу.
- •64. Види та засоби політичної реклами.
- •65. Основні різновиди політичних іміджів.
- •66. Довіра до джерела як проблема політичної комунікації.
- •67. Обмеження та протидія політичним маніпуляціям.
- •68. Популізм як політична технологія
- •70. Співвідношення теоретичної і прикладної політології
- •71. Наукові засади практичної політології.
- •73. Методи та функції прикладної політології.
- •74. Аналіз подій
- •75. Співвідношення політичної реклами пропаганди та маніпулювання
- •76.Маніпуляційні технології в україні.
66. Довіра до джерела як проблема політичної комунікації.
Термін “довіра” характеризує враження, котре виникає у людей по відношенню до джерела повідомлення (людина, канал, інституція). Базові фактори довіри (за К. Д. Мортенсеном):
І. Авторитетність.
ІІ. Надійність.
ІІІ. Динамізм.
Прийоми завоювання довіри:
1. Передача правдивої інформації, яку можна легко перевірити;
2. Розгляд проблем та питань, які хвилюють аудиторію;
3. Прийом “експертних оцінок”;
4. Прийом “свого хлопця”;
5. Прийом “загальний вагон”;
6. Перенесення авторитету осіб та організацій, що вже закріплений у масовій свідомості, на потрібні оцінки;
7. Використання іронії та сарказму.
67. Обмеження та протидія політичним маніпуляціям.
Політичне маніпулювання – приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх діяти (або лишатися бездіяльними) всупереч особистим інтересам. Межі політичного маніпулювання:
1. Стереотипи та погляди в межах масової свідомості;
2. Менталітет;
3. Повсякденний досвід людей, приватні комунікації;
4. Альтернативні джерела інформації;
Протидія політичному маніпулюванню:
1. Формування і розвиток політичної культури у суспільстві;
2. Виховання у громадян схильності до критичного мислення;
3. Підвищення рівня освіченості з ключових політичних питань, політичної активності членів суспільства;
4. Соціально-економічна стабілізація у суспільстві ( соціально-економічна нестабільність несе психологічну нестійкість членам суспільства, а це створює сприятливий ґрунт для маніпуляцій )
5. Розвиток у суспільстві конкуруючих мереж розповсюдження інформації;
68. Популізм як політична технологія
Популізм – підвищена чуттєвість великих мас людей до простих пояснень складних проблем, до примітивних галасливих закликів; це демагогічні політичні дії політиків, які прагнуть використати цю чуттєвість (Д. Видрін). Засади популізму:
1. “Підігравання” мінливим настроям та вимогам мас.
2. Використання емоційних станів мас людей (страх, ненависть, ворожість).
3. Загравання з масами.
4. Використання лексики натовпу.
5. Завищені обіцянки.
6. Апеляція до найменш-освіченої частини мас.
7. Створення ідеологічних кліше.
8. Презумпція малих але конкретних справ.
9. “Істинність простих рішень”.
Необхідно враховувати той аспект, що в той чи іншій мірі популістом є кожен політичний діяч, що зумовлено ірраціональністю великих мас людей.
70. Співвідношення теоретичної і прикладної політології
Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок з практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо.
Два напрями політології доповнюють один одного. Теоретична політологія дає прикладній загальну концептуальну модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами.