52. Страйк як засіб політичної боротьби.

Страйк — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог.

Страйк, одна з форм розв'язання конфлікту між працюючими і працедавцями, яка полягає в тимчасовому колективному припиненні праці з метою домогтися поліпшення умов праці або протесту проти їх зміни (на гірше), проти запровадження механізації й автоматизації праці (це призводить до масового Звільнення працюючих), солідарності з іншими страйкуючими тощо. Форми страйку різноманітні: повне або часткове припинення праці, праця за правилами (формальне виконання обов'язків), уповільнення праці, сидячий та італійський страйк (різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях). Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства і заг. (генеральні), що охоплюють всю країну.

Страйки часто супроводжуються демонстраціями, пікетуванням (охороною) підприємств від штрейкбрехерів, захопленням підприємств працюючими. Все це призводить до сутичок з поліцією і може обернутися на бунт, а то й на збройне повстання, особливо в умовах тоталітарного режиму.

Нинішні страйки не є класовими конфліктами і в промислово розвинених країнах переважно не зумовлені крайніми життєвими потребами, якими вони були на початку 20 ст. і в 19 ст. Тепер страйкують не тільки робітники й службовці заводів, а й державні службовці, адвокати, лікарі і навіть поліцейські, домагаючись підвищення зарплати для зрівняння з працівниками ін. галузей господарства, а то й тому, що підприємці якоїсь галузі за даної кон'юнктури мають великі зиски.

Хоч економічні моменти відігравали і відіграють домінуючу роль, в історії страйків, були й є страйки, які поєднують екон. і політ. мету, або й такі, де політ. мета переважає, оскільки політ. партії завжди намагаються мати на страйки свій вплив. Але не зважаючи на свою початкову стихійність, страйки були колискою організованості працюючих по найму і, зокрема, спричинили виникнення професійних спілок, що потім перебрали на себе роль посередників поміж працедавцями і працюючими та, зокрема, й саму організацію і керування С. Нині С., що виникають без санкції відповідної профспілки, вважаються дикими С. (вони бувають малоуспішними).

54. Основні різновиди політичної кампанії.

Типи політичних кампаній ( згідно з метою їх проведення ):

Виборча кампанія;

Виборча кампанія — сукупність цілеспрямованих послідовних зусиль, які докладаються протягом певного визначеного законодавством проміжку часу, щоб реалізувати підтримку кандидата виборцями й забезпечити його перемогу в день виборів.

Під час виборчої кампанії відбувається: 1) формування груп прихильників та стимулювання їх активності в день виборів; 2) залучення на свій бік людей, які будуть голосувати, але ще не визначилися, за кого; 3) послаблення позицій опонентів і внесення сумнівів та суперечностей у табір противників.

Кожна виборча кампанія є унікальною. Цю унікальність визначають три умови: 1) особистість кандидата; 2) специфіка моменту — географічні, демографічні, економічні та інші обставини; 3) стратегія виборчої кампанії — політичні цілі, тема, напрям, графік, бюджет тощо.

Дискредитаційна кампанія;

Дискредитація умисні дії, спрямовані на підрив авторитету, іміджу та довіри. Один із прийомів недобросовісної конкуренції.

Дискредитація стосовно до політики, відноситься до особистих нападок на громадського діяча, призначеним для того, щоб підірвати довіру людей до нього або припинити надавати йому підтримку.

У публічних дебатах, особливо у суспільствах зі свободою слова, дискредитація суперників використовується для отримання підтримки власної позиції. Ця тактика подібна використанню у дебатах аргументу, розрахованого на упередження публіки (ad hominem). У США є забезпеченням найбільш повної довіри суду присяжних до свідка. Тому при прямому допиті свідка в суді сторона, яка викликала свідка, намагається підтвердити достовірність його свідчень в очах присяжних засідателів, а противна сторона - вжити всіх заходів для дискредитації цього свідка або його свідчень.

Партійна кампанія;

Кампанія протесту (підтримки );

№ 55 Роль засобів масової інформації у політичних кампаніях

ЗМІ – установи, створені для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітної інформації будь-кому.

Характерні риси ЗМІ:

1. Публічність;

2. Використання спеціальної апаратури;

3. Відокремлення у просторі і часі комунікатора від споживача інформації;

4. Однонаправленість подачі інформації;

5. Випадковий та нестабільний характер аудиторії;

Риси ЗМІ дозволяють їх активно використовувати під час проведення політичних кампаній з метою завоювання підтримки громадськості.

Використання ЗМІ у політичних кампаніях:

І. Радіо:

• переваги ( максимальна оперативність, простота формування і розповсюдження інформаційних повідомлень );

• недоліки ( утруднення сприйняття інформації лише “на слух”, непостійна аудиторія радіослухачів );

• рекомендації ( постійне повторення у радіоповідомленні ключових моментів );

ІІ. Телебачення:

• переваги ( наявність рухомого відеоряду, емоційна сила, створення “ефекту присутності”);

• недоліки ( нижчий рівень оперативності, меньша доступність для поширення інформації )

ІІІ. Друковані ЗМІ:

• переваги ( аналітичність, стабільна аудиторія, можливість “зайвий раз перечитати повідомлення”;

• недоліки ( обмеженість аудиторії, низька емоційність );

Фактори успішності використання ЗМІ у політичній кампанії ( Г. Г. Почепцов ):

1. Вдала назва ( створення символічного боку кампанії );

2. Візуальний ряд;

3. Видовишність, короткість;

4. Слоган;

5. Відповідність форми інтересам виборців;

6. Простота;

7. Ідентифікація з цільовою аудиторією;

8. Ідентифікація з комунікативними форматами відкритості;

Засоби управління новинами ( Г. Г. Почепцов, на основі американського досвіду ):

1. Планувати наперед;

2. Знаходитись у наступі;

3. Контролювати потік інформації;

4. Обмежувати доступ журналістів;

5. Говорити про проблеми, про які Ви бажаєте говорити;

6. Говорити “ в один голос “;

7. Повторювати повідомлення багаторазово;

Необхідно приймати до уваги груповий характер обрання людьми тої чи іншої позиції ( в рамках сім’ї, колективу, церкви ) та наявність т. зв. “лідерів думок” – людей, котрі, одержуючи інформацію з різних джерел, доносять її до свого найближчого оточення. Ефективна політична кампанія через ЗМІ має завоювати підтримку насамперед цих верств.