- •Розділ і
- •Загальна характеристика галузі
- •Конституційного права україни.
- •Наука конституційного права
- •Розділ III загальні засади конституційного ладу україни
- •Розділ IV основи правового статусу людини і громадянина
- •Розділ VI
- •Розділ IX
- •Розділ і
- •2. Система галузі конституційного права України. Конституційно-правові норми і конституційно-правові інститути
- •3. Конституційно-правові відносини та їхні особливості
- •4. Відповідальність у конституційному праві
- •5. Джерела галузі конституційного права
- •6. Наука конституційного права
- •1. Поняття та функції конституції
- •2. Види конституцій
- •Види конституцій
- •3. Зародження та розвиток конституціоналізму в Україні
- •4. Властивості Конституції України. Охорона Конституції України
- •Розділ III
- •1. Поняття конституційного ладу та його засад
- •2. Гуманістичні засади конституційного ладу України
- •3. Республіканська форма правління
- •4. Унітарний державний устрій
- •5. Характеристики України як конституційної держави
- •6. Економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні засади конституційного ладу
- •7. Захист конституційного ладу України
- •Розділ IV основи правового статусу людини і громадянина
- •1. Сучасна концепція прав людини та її відображення в Конституції України
- •2. Громадянство України
- •Підстави набуття громадянства україни
- •За народженням громадянство України набуває особа:
- •3. Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина
- •4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина
- •5. Правовий статус іноземців в Україні
- •Розділ V народне волевиявлення (вибори, референдум
- •1. Вибори, виборче право, принципи виборчого права України
- •2. Виборча система України
- •3. Виборчий процес в Україні
- •4. Референдум
- •2 Види референдумів
- •Всеукраїнський референдум
- •Розділ VI
- •1. Поняття та ознаки органу державної влади
- •2. Система органів державної влади України
- •3. Принципи організації та діяльності органів державної влади
- •Розділ VII конституційно-правовий статус верховної ради україни
- •1. Місце Верховної Ради України в системі органів державної влади
- •2. Чисельний склад і структура Верховної Ради України
- •3. Статус народного депутата України
- •4. Компетенція Верховної Ради України
- •4. Повноваження у сфері зовнішньої політики, оборони та
- •5. Акти Верховної Ради України
- •6. Організація Верховної Ради України
- •7. Порядок роботи Верховної Ради України
- •8. Законодавчий процес та його стадії
- •Розділ VIII конституційно-правовий статус президента україни
- •1. Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади
- •2. Порядок обрання Президента України та строк його повноважень
- •3. Функції та компетенція Президента України
- •4. Акти Президента України
- •5. Адміністрація Президента України
- •Розділ IX конституційно-правовий статус органів виконавчої влади
- •1. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади
- •2. Центральні органи виконавчої влади
- •3. Місцеві органи виконавчої влади
- •Розділ X конституційно-правові основи судової системи та органів прокуратури
- •1. Конституційні засади правосуддя в Україні
- •2. Конституційний Суд України
- •3. Конституційно-правовий статус прокуратури
- •Розділ XI територіальний устрій україни
- •1. Поняття територіального устрою України. Система адміністративно-територіального устрою України
- •2. Конституційний статус Автономної Республіки Крим
- •Розділ XII конституційно-правові основи місцевого самоврядування
- •1. Політико-правова природа та історико-теоретичні основи місцевого самоврядування
- •2. Сучасна законодавча концепція місцевого самоврядування
- •3. Принципи, завдання та функції місцевого самоврядування
- •4. Історія становлення місцевого самоврядування
- •5. Основи місцевого самоврядування в Україні
- •6. Система місцевого самоврядування
- •7. Сфера компетенції та повноваження місцевого самоврядування
- •8. Гарантії та захист прав місцевого самоврядування
- •Рекомендована література і. Нормативна література
- •II. Спеціальна література
- •Програма навчальної дисципліни «конституційне право україни»
- •Розділ III. Загальні засади конституційного ладу в Україні
- •Розділ V. Народне волевиявлення: вибори, референдум
- •Розділ VI. Конституційна система органів державної влади України
- •Розділ VII. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України
- •Розділ VIII. Конституційно-правовий статус Президента України
- •Розділ IX. Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади
- •Розділ X. Конституційно-правові основи судової системи та органів прокуратури
- •Розділ XI. Територіальний устрій України
- •Розділ XII. Місцеве самоврядування в Україні
- •Мала енциклопедія конституційного права (глосарій основних понять і термінів, використаних у посібнику)
- •04060, Київ-60, вул. М. Берлинського, 9.
- •04136, Київ-136, вул. Маршала Гречка, 13.
2. Гуманістичні засади конституційного ладу України
Гуманізм; народний суверенітет; форми здійснення народовладдя.
Гуманістичні засади конституційного ладу України - це основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. До них відносять:
1. Гуманізм. Конституція України 1996 р. на відміну від конституцій «радянського» типу кардинально змінює підхід до розв'язання проблеми про співвідношення людини і держави. Проголошуючи визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, Конституція України (ст. 3) формулює відповідь на цю проблему: не людина створена для держави, а навпаки - держава для людини, держава відповідає за свою діяльність перед людиною, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В цьому якраз і полягає гуманістична сутність Конституції України, а гуманізм, таким чином, набуває значення найголовнішого принципу конституційного ладу України.
* * *
2. Суверенітет народу України. Суверенітет означає верховенство і незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв'язувати свої внутрішні та зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади. В науці конституційного права розріз-
85
няють кілька видів (форм) суверенітету: державний, національний та народний.'
Державний суверенітет означає властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції всередині держави і у відносинах з іншими державами.
Національний суверенітет характеризує повновладдя нації, її політичну свободу, наявність у неї реальної можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, зокрема здатність самовизначатися і утворювати незалежну державу. Принцип народовладдя отримав закріплення у ст. 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Народний суверенітет насамперед означає повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійсненні публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні державними та суспільними справами. У співвідношенні «суверенітет народу - державний суверенітет» пріоритет належить суверенітетові народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля є обов'язковою для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Народний суверенітет слід розглядати як природне право народу самостійно розпоряджатися своєю долею, створювати такий суспільний і конституційний лад, який відповідає його волі. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких - захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов'язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори - це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців. Таким чином здійснення влади народом фактично підміняється владою більшості і відкидає пошук соціального компромісу, що можливе в рамках представницького органу. З вітчизняної та закордонної практики державного будівництва ми знаємо багато прикладів, коли більшість постановляла рішення, що призводили до скасування конституційного ладу, встановлення
' У деяких джерелах національний та народний суверенітет ототожнюється. Див., наприклад: Конституція Российской Федерации: Знциклопеди-ческий словарь / В. А. Туманов, В. Е. Чиркин и др.- Изд. 2-е, переработ. и дополи.- М.: Юристь, 1997.- С. 279.
тоталітарних і авторитарних режимів. Достатньо згадати референдум, якого було проведено в Німеччині в 30-х роках XX ст. з питання поєднання в одній особі посад президента і канцлера. «Правління однорідної, догматичної більшості,- зазначає Ф. А. Гайєк,-може зробити демократію більш нестерпною, ніж найгірша з диктатур»1.
Аналіз Конституції України дозволяє підтвердити висновок про встановлення окремих обмежень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тім, що Конституція чітко визначає форми народного волевиявлення - вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69), а також процедуру їх застосування (наприклад, згідно зі ст. 74 Конституції України не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії), що в літературі слушно розглядається як гарантія від спонтанних проявів народовладдя2.
За змістом народний суверенітет обмежується правами людини: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина» (ст. 157 Конституції України). Ця заборона має абсолютний характер і не залежить від способу зміни Конституції України - Верховною Радою України чи всеукраїнським референдумом.
Можливе також і добровільне самообмеження народного суверенітету - вступаючи у відносини з іншими народами, створюючи міжнародні об'єднання (зазвичай це відбувається через посередництво держави), народ використовує свою владу з дотриманням положень міжнародних договорів, загальновизнаних принципів міжнародного права.
Слід також зазначити, що принцип народного суверенітету не суперечить ідеї божественного панування, яка розуміється як пряме здійснення влади іменем Бога або опосередковане - через його земних намісників. Так, Бог може бути визнаним вищою підставою та початком усього існуючого, зокрема конституційного ладу і державної влади, Проте Бог не може володіти державними
1 Хайек Ф. А. Дорога к рабству // Вопросьі философии.- 1990.- № 10.-С. 151.
Арановский К. В. Государственное право зарубежньїх стран: Учебник для вузов.-С. 128.
87
повноваженнями - ними він розпоряджається через посередників своєї божественної волі. Тобто, воля Божа як найвищий закон має політичне і правове значення не сама по собі, а лише тією мірою, якою народ визнає її змістом власної волі1. Такий підхід повною мірою узгоджується зі згадуванням Бога в преамбулі Конституції України. Так, преамбула не містить положень про «божественну владу», але в ній йдеться про усвідомлення парламентом, який приймає Конституцію, відповідальності перед Богом.
* * *
Здійснення народовладдя відбувається у двох формах: безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (безпосередня і представницька демократія).
Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення). Демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зборах, якщо немає різниці між тими, хто управляє, і тими, ким управляють2. Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.
Представницька демократія - це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Концепція народного представництва, розроблена в XVIII-XIX ст., базується на таких вихідних положеннях:
1. Конституцією держави засновується народне представництво.
2. Орган народного представництва (парламент) здійснює законодавчу владу від імені народу - носія суверенітету - за його уповноваженням.
3. Парламент складається з депутатів, які вільно обрані народом (представників народу).
4. Депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата).
5. Для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи.
6. Рішення парламенту (закони) мають визначальний характер.
1 Див.: Государственное право Германии: В 2 т.- Т. 1.- М.: Ин-т гос-ва и права РАН, 1994.--С. 34.
2 Демшиель А., Демишель Ф., Пикемаль М. Институтьі и власть во Фран-ции.-М.: Наука, 1977.-С. 12.