5 Поняття соціального

Соціа́льне (лат. socialis — товариський, громадський) — одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом для позначення характеристики однієї із сторін суспільного життя. Соціальне — це те суспільне , що відбиває положення індивідів у суспільстві. Соціальне проявляється скрізь, де дія однієї людини зіставляється з дією іншої.

За своїм змістом соціальне є відображенням організації і життєдіяльності суспільства як суб´єкта історичного процесу.

6 Соціологічні закони та соціальна діяльність людей

. На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об’єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні.

Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п’ять груп законів:

• закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);

• закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв’язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);

• закони функціональні, що встановлюють зв’язки між основними елементами соціального об’єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і економічний плюралізм);

• закони, що фіксують причиновий зв’язок між соціальними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);

• закони, котрі стверджують можливість або ймовірність зв’язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами)

Сукупність вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини.

Визначальною основою соціальної діяльності і соціальної поведінки особистості виступають об'єктивні умови її життєдіяльності, які породжують певні потреби і інтереси.

7 Позитивістська соціологія Конта

Позитивне знання — це знання засноване на спостереженнях та експериментах. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обгрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з’ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Оця відмова позитивізму давати причинні (каузальні) пояснення була його найслабшою ланкою і зазнавала згодом найбільшої критики.

Конт уважав, що суспільствознавство має грунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати «позитивним», тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт називав її соціальною фізикою.

Цікаво, що спочатку О. Конт назвав нову науку “соціальною фізикою”. Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчає людські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття “соціальна фізика”, а поняття “соціологія”, автором якого є також О. Конт, стало широко вживаним. Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).

8 Суть органической теории Спенсера заключается в понимании общества как социального организма, подобного биологическому и развивающегося по таким же законам. Последовательно проводя аналогию между социальными и биологическими организмами, Спенсер выделяет следующие их общие черты:

все организмы растут, увеличиваясь в объеме;

они имеют свою внутреннюю структуру;

эта структура усложняется по мере роста;

усложнение структуры сопровождается усилением дифференциации функций составляющих ее частей;

это ведет к развитию взаимодействия между отдельными частями.

В подтверждение этих положений Спенсер приводил ряд конкретных аналогий: роль мозга выполняет в обществе правительство, кровообращения — торговля, сосудистой системы — транспорт, питания — промышленность и земледелие и т.д. В то же время Спенсер отмечал и отличие общества от биологических организмов: 1) в нем индивид меньше зависит от социального целого; 2) в биологических организмах элементы существуют ради целого, а общество, состоящее из отдельных индивидов, служит благу своих членов.