3. Основні поняття психодіагностики.

Діагностичні ознаки — це окремі зовнішньо виражені ознаки об'єкта діагностики, які виявляються інформативними для віднесення об'єкту до визначеної діагностичної категорії. Ознаки можна безпосередньо спостерігати (наприклад: певні поведінкові прояви, комунікативні навички тощо).

Діагностичні категорії - це широкий клас об'єктів діагностики (в психодіагностиці - клас людей), яким виноситься єдиний діаг­ноз - діагностичне заключения. В психодіагностиці - це заключения про рівні розумового розвитку, особистісної зрілості, психологічної адаптованості і т.п.

На відміну від діагностичних ознак, категорії скриті від безпо­середнього спостереження. Тому в соціальних науках їх прийнято називати латентними змінними. Для кількісних категорій часто використовується назва «діагностичні фактори».

Діагностичні фактори — це глибинні узагальнені ознаки, за якими розрізняються між собою діагностичні категорії.

Підсумком діагностики є діагностичний висновок - який перед­бачає перехід від спостерігальних ознак до рівня скритих категорій. Особлива складність психодіагностики полягає в тому, що між змін­ними і категоріями не існує взаємоозначених зв'язків. Наприклад: один учень вчиться для того, щоб отримати «відмінно» - таким чином в учня сформована пізнавальна потреба, інший намагається отри­мати таку саму оцінку за матеріальну винагороду.

Для однозначного висновку одного симптому (одного вчинку), як правило, недостатньо. Необхідно проаналізувати комплекс симпто­мів. Виявлення різноманітних симптомів (ознак) забезпечують тести.

Тест в психодіагностиці - це серія однотипних стандартизова­них коротких випробувань, яким піддається обстежуваний. Різні те­стові завдання покликані виявити в обстежуваного різні симптоми, які пов'язані зі скритими факторами, що тестуються.

Сума результатів тестування (випробувань) свідчить про рівень вимірюваного фактора (тут мається на увазі схема підрахунку тес­тового бала).

Слід розрізняти практичне обстеження і наукове диференційно-діагностичне дослідження, які є одними з важливих понять в сучасній тестологічній культурі.

Обстеження - це застосування готового, вже розробленого тесту. Його результат - відомості про психічні властивості конкретної людини (обстежуваного).

Центральним і найбільш універсальним поняттям диференційної психології є поняття «психічні властивості».

Психічні властивості стабільні в часі, є рисами особистості. В тих випадках, коли від рівня розвитку визначеної риси залежить досягнення індивідом нормативно заданого результату, тоді ми го­воримо про здібності особистості. Коли рівень розвитку риси не впливає на досягнення результату, тоді ми говоримо про стильову рису. Риси, які впливають на спрямованість діяльності, називаються мотиваційними.

Психічні властивості - явища нестабільні в часі - формують те, що ми називаємо психічними станами. Таким чином, враховуючи певне спрощення, можна сказати, що всі скриті фактори, на які спрямована психодіагностика, є або здібностями, або стильови­ми чи мотиваційними рисами особистості, або психічними станами.

Підсумком діагностичної роботи є постановка психо­логічного діагнозу,

Психологічний діагноз - це результат психодіагностичного обстеження, який носить комплексний і системний характер, містить структури виявлених психічних власти­востей (зокрема у вигляді профілю) та можливий прогноз майбут­ньої поведінки індивіда. Під психологічним діагнозом розуміють:

1. Поглиблений та всебічний аналіз об'єкта (групи, особистості).

2. Виявлення в об'єкта кількісно-якісних особливостей.

3. Розкриття причинно-наслідкових зв'язків.

4. Вирішення практичних завдань: усунення виявлених недоліків.

5. забезпечення практичних завдань з усунення виявлених недоліків.

У більш вузькому розумінні під психологічним діагнозом розуміють конкретні причини відхилень в діяльності з метою усунення цих причин шляхом відповідних конкретних впливів.

У сучасній психодіагностиці психологічний діагноз може бути поставлений будь-якій людині і означає не віднесення до якої-не-будь однієї категорії, типу особистості, а структурований опис ком­плексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, сти­льових рис і мотивів особистості.

Під структурованістю психологічного діагнозу розуміється при­ведення різних параметрів психічного розвитку в деяку систему, де вони групуються за рівнем значимості, схожості, за можливими лінія­ми причинного взаємовпливу. Взаємозалежність різних параметрів в структурованому діагнозі відображають у формі діагностограми.

Особливе значення для діагностики має поняття «норма». В пси­ходіагностиці слід розрізняти як мінімум два різних види норм: ста­тистичні і соціокультурні.

Статистична норма - це середній діапазон значень на шкалі властивості, що вимірюється. Нормою тут вважається близькість значення важливості до того рівня, який характеризує статистично середнього індивіда.

Соціокультурний норматив - це рівень властивості, який явно чи не явно вважається в суспільстві необхідним (наприклад: допус­кається одна помилка на сторінку і 10 забороняється).

Вважається що будь-яке навчання повинно орієнтуватись на нормативи, а не статистичні норми.