1. Поняття та предмет психодіагностики як наукового знання.

Діагностика (від грецького «діа» і «гнозис») буквально розумі­ється як «пізнання, що розрізняє». Термін «діагностика» сьогодні активно використовується не тільки в психології, але й педагогіці, медицині та інших галузях науки.

Психодіагностика розглядається як теоретична (наукова) дисципліна і як практична діяльність.

Психодіагностика - це галузь психологічної науки, що розроб­ляє теорію, принципи і інструменти оцінки і виміру індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Сам термін «психодіагностика» почав використовуватися в XX ст. після опублікування роботи Роршаха «Психодіагностика» в 1921 р.

Відповідно до «Положення про психологічну службу системи освіти України»

Діагностика – це основний вид діяльності психологічної служби, що включає в себе психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту й умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання.

Згідно з сучасним загальнонауковим уявленням під терміном «діагностика» розуміють розпізнання стану визначеного об'єкту чи системи шляхом швидкої реєстрації її суттєвих параметрів і подальшого віднесення до визначеної діагно­стичної категорії з метою прогнозу її поведінки і прийняття рішення про необхідні впливи на цю поведінку в бажаному напрямі. В цьому контексті психодіагностику слід вважати важливим засобом забез­печення так званого «зворотного зв'язку» - засобом інформаційного забезпечення будь-якого впливу, тобто любий вплив повинен розпо­чинатися зі збору психодіагностичної інформації і завершуватися повторним діагностичним обстеженням.

2. Предмет та завдання психодіагностики.

Предметом психодіагностики є:

1. Методологічні, теоретичні, конкретні методичні принципи по­будови психодіагностичних інструментів та формування психодіагностичного заключения.

2. Методи, конкретні методики діагностування найбільш універ­сальних конструктів особистості, таких як: риси особистості, здіб­ності, мотиви, свідомість та самосвідомість, міжособистісні взаємини.

З точки зору психодіагностичного заключения, предметом психодіагностики є:

1. Становлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості чи особливої поведінки.

2. Визначення міри розвитку даної властивості, її вираз в пев­них кількісних та якісних показниках.

3. Опис психічних та поведінкових особливостей людини тоді, коли це необхідно.

4. Порівняння міри рівня розвитку якості, що вивчається у різ­них людей, з акцентом на статево-віковий аспект.

Завдання психодіагностики.

Як галузь психологічних знань, що розробляє і використовує на практиці різні психодіагностичні засоби, психодіагностика покликана виконувати такі завдання:

• визначення природи психічних явищ і можливостей їх наукового оцінювання;

• з’ясування сформованих загальнонаукових підстав для кількісного оцінювання психологічних явищ;

• узгодження засобів психодіагностики із загальнонауковими, методологічними вимогами;

• вироблення методичних вимог до різних психодіагностичних засобів;

• дослідження вірогідності результатів практичної психодіагностики, що включають вимоги до умов проведення психодіагностики, засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації;

• обґрунтування основних процедур конструювання і перевірки науковості методів психодіагностики і тестів.

У різних галузях психодіагностики виникають специфічні завдання, що відрізняються від потреб загальної психодіагностики.

Завдання психодіагностики в системі психологічної служби освіти:

3. поглиблене психолого-педагогічне вивчення дитини протягом усього періоду навчання;

4. виявлення її індивідуальних особливостей; розвитку пізнавальних та особистісних якостей, динаміки її розвитку;

5. з’ясування прчин тих чи інших відхилень у вихованні та навчанні дитини; відставання чи випередження вікових нормативів у розвитку певних пізнавальних процесів.