Загоєння ран

Види загоєння ран:

1. Безпосереднє закриття дефекту епітеліального покриву.

2. Загоєння під струпом.

3. Загоєння ран первинним натягом.

4. Загоєння ран вторинним натягом (після нагноєння).

Безпосереднє закриття дефекту епітеліального покриву – це найпростіше загоєння, яке полягає у «заповзанні» епітелію на поверхневий дефект і закритті його епітеліальним шаром.

Загоєння під струпом – це загоєння під скоринкою (струп) зі зсілої крові та лімфи. Скоринка відпадає через 3-5 доби, за цей час проліферируючий епітелій встигає закрити дефект.

Загоєння первинним натягом спостерігається в ранах з ушкодженням не тільки шкіри, але й підлягаючої тканини. Краї рани при цьому повинні бути рівними. Рана заповнюється згортками крові, через добу ці згортки видаляються (первинне очищення), і починається проліферація грануляційної тканини, яка до 10-15 доби дозріває і покривається епітелієм. На місці такої рани залишається ніжний рубчик.

Загоєння вторинним натягом спостерігається при великих пораненнях, які супроводжуються розчавленням і омертвінням тканин із приєднанням інфекції. Протягом перших 5-6 діб відбувається відторгнення некротичних мас (вторинне очищення рани) і початок розвитку грануляційної тканини з наступним закриттям дефекту епітелієм. На місці такої рани утворюється грубий рубець.

Пристосування (адаптація) та компенсація

Пристосування (адаптація) – це процеси життєдіяльності, завдяки яким здійснюється взаємовідношення організму з зовнішнім середовищем. Пристосування спрямоване на збереження виду, тому охоплює як здоров’я, так і хворобу.

Компенсація – це приватний прояв адаптації, спрямований на корекцію порушеної функції при хворобі («збереження себе» у критичній ситуації).

Пристосування (адаптація)

Патологічні варіанти адаптації:

1. Атрофія.

2. Гіпертрофія та гіперплазія.

3. Організація.

4. Перебудова тканин.

5. Метаплазія.

6. Дисплазія.

Атрофія

Атрофія – це прижиттєве зменшення об’єму клітин, тканин, органів, яке супроводжується зниженням або припиненням їхньої функції.

Види атрофії:

1. Фізіологічна (атрофія пупкових артерій, боталової протоки, атрофія статевих залоз, міжхребцевих дисків, кісток тощо).

2. Патологічна (розвивається при порушенні харчування, кровопостачання, діяльності ЦНС, ендокринних залоз, інтоксикації). Патологічна атрофія оборотна, та можливо повне відновлення функції органа або тканини після усунення причин атрофії.

Види патологічної атрофії:

1. Загальна (виснаження).

2. Місцева.

До загальної атрофії (виснаженню) належить:

1. Аліментарне виснаження (голодування, порушення засвоєння їжі).

2. Ракова кахексія (пухлинне виснаження).

3. Гіпофізарна кахексія Сімондса (виснаження при ураженні гіпофіза).

4. Церебральна кахексія (виснаження при ураженні гіпоталамуса).

5. Виснаження при інфекційних захворюваннях (туберкульоз, бруцельоз, хронічна дизентерія тощо).

Зовнішній вигляд хворого при виснаженні:

1. Різке схуднення, відсутність підшкірно-жирової клітковини.

2. Бурувате забарвлення сальника (нагромадження пігменту ліпохрому).

3. Суха, в’яла шкіра, атрофія м’язів.

4. Зменшення внутрішніх органів у розмірах.

5. Бура атрофія печінки та міокарда (нагромадження пігменту ліпофусцину).

6. Атрофія та дистрофія ендокринних залоз.

7. Остеопороз.

Види та причини місцевої атрофії:

1. Дисфункціональна атрофія. Розвивається в результаті зниження функції органа (атрофія м’язів при переломі кісток і захворюваннях суглобів, атрофія зорового нерва після видалення ока тощо).

2. Атрофія, викликана недостатністю кровообігу. Розвивається внаслідок звуження артерій, що живлять даний орган і розвитку місцевої гіпоксії (атрофія нирки при звуженні ниркової артерії, атрофія міокарда при коронаросклерозі та ін.).

3. Атрофія, викликана тиском. Розвивається навіть в органах, які складаються зі щільної тканини, при цьому порушується приплив крові до тканин з наступною гіпоксією (здавлювання та деформація тіл хребців аневризмою аорти, гідронефроз нирки при порушенні відтоку сечі, гідроцефалія й атрофія тканини мозку при порушенні відтоку спинномозкової рідини тощо).

4. Нейротична атрофія. Розвивається при руйнуванні нервових провідників і втрати зв’язку нервової системи з органом (атрофія м’язів при травмі та розриві нервів й ін.).

5. Атрофія під впливом фізичних і хімічних факторів (атрофія кісткового мозку при опроміненні, атрофія щитоподібної залози під впливом йоду та тіоурацилу й ін.).

Зовнішній вигляд органа при місцевій атрофії:

1. Зменшення органа в розмірах.

2. Гладка (гладка атрофія) або зерниста (зерниста атрофія) поверхня органа.

3. Збільшення органа в розмірах при гідроцефалії, гідронефрозі за рахунок скупчення в них рідини та зменшення паренхіматозних елементів.

4. Розростання жирової клітковини навколо атрофованого органа.