1971 Р. Пішов до Львівської середньої школи № 28 із поглибленим вивченням німецької мови та музичною спеціалізацією.

Закінчив слов'янське відділення філологічного факультету Львівського університету (1986) та аспірантуру московського Інституту слов'янознавства і балканістики (1992).

Після здобуття диплому університету був скерований в обласне управління профтехосвіти, яке відправило його працювати викладачем української літератури у Львівське середнє професійно-технічне училище № 29 (викладав і російську класичну літературу). Наступного року перейшов на роботу до Львівського середнього професійно-технічного училища № 39, де пропрацював три роки поспіль викладачем української літератури.

Кандидат філологічних наук (1994). Закінчив (2011) докторантуру Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України, написав докторську дисертацію «Мистецтво поетичне в дискурсі української лірики та письменницької критики». Працює в Інституті Івана Франка НАН України.

Член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Міжнародної асоціації україністів, Міжнародної асоціації білорусистів. Співзасновник Асоціації українських письменників, Міжнародної асоціації візуального мовлення, літературних груп «ЛУГОСАД», «Геракліт» (Голінні ентузіасти рака літерального), «ПУП» (Планетарна Управа Паліндромії). Координатор Львівського регіонального відділення АУП (1997-2003). Був Провідником Парнасленду львівської газети «Ратуша» (1990-1995), заступником редактора газети «Діти Марії» (1993-1997), мав авторську шпальту «Інститут літератури» в газеті «Поступ» (2004), був колумністом «Львівської газети» (авторські рубрики: 2006 – «Сумніви сорокалітнього», 2007 – «Літературний jazz», початок 2008 – «Менше з тим»). Мав шпальту «Стелаж Івана Лучука» у львівській газеті «Новий погляд» (2008). Мав шпальту «Бортжурнал Івана Лучука» у львівській газеті «Суботня пошта» (2009).

Автор поетичних збірок «Ритм полюсів» (в кн. «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард», 1996; в кн. «Лугосад: об’єктивність канону», 2007), «Сонетії» (1996), «Паліндромони» (1997), «Тридцять три сонетії» (1998), «Сто одне щось» (2002), «Трохи білого світу» (2005), «Велес – се лев» (2008), «Нове та давнє» (2009), «Дочка Агасфера» (2011), книжечки для дітей «Грайлива абетка». Видав літературознавчі книжки «Ніби поезієзнавчі шкіци» (1996), «Трохи поезієзнавства» та «Поезієзнавча кафедра» (1997), «Триєдине поезієзнавство» (1998), «Дикі думи» (2011), «Літературний джаз» (2011), роман «Уліссея» (2000), збірку есеїстики «Сумніви сорокалітнього» (2008). Укладач альманаху кохання «Королівський ліс – 2» (2002). Упорядник антології української поезії ХХ століття «Дивоовид» (2007), антології української любовної лірики кінця ХІХ – початку ХХІ століття «Літургія кохання» (2008), антологій української поезії для дітей «Зелене Око: 1001 вірш» (2008) і «Зелені очі: 1001 вірш» (2010), антології «Вертоград: Українське поетичне тисячоліття» (2009), антології сербської поезії для дітей у переспівах Оксани Сенатович «Кошеня в кишені» (2010), антології «Ars poetica: Українська лірика про мистецтво поетичне» (2011).

Співупорядник антології серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука «Ластівка з Лужиці» (спільно з Тарасом Лучуком) (2010), антології української еротичної поезії «Біла книга кохання» (спільно з Вікторією Стах) (2008), антології української паліндромії «У сузір'ї Рака» (спільно з Миколою Мірошниченком) (2011). Видав книгу-пастиш «Історія світової поезії» (2010), підготував збірник есеїв, прози та драматургії у власних інтерпретаціях «Фрагменти балканської мозаїки», книгу перекладів, версій, переспівів і варіацій «Позичена дримба».

Одружився 11 жовтня 1998 р., дружина – Надія (з дому – Кавка). Батько шести дітей: Оксана-Марта (1999 р. н.), Олена-Софія (2002 р. н.), Зенон-Роман (2003 р. н.), Олеся-Анна (2005 р. н.), Лук’ян-Ярослав (2008 р. н.), Орися-Соломія (2010 р. н.).

Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, редактор.

Наза́р Михайлович Гонча́р (20 квітня 1964, Львів — 21 травня 2009, біля Ужгорода) — український поет і перформер.

Лауреат премії БУ-БА-БУ за найкращий вірш 1989 року. Автор поеми-комікса «Казка-показка про Байду-Немову» (1993), а також збірок віршів: «Закон всесвітнього мерехтіння» і «ПРОменеВІСТЬ».

Випускник Львівського університету ім. І.Франка (1986, українська філологія).

Співзасновник літературного гурту «ЛУГОСАД» (ЛУчук-ГОнчар-САДловський). Писав паліндроми, був членом літугруповання «ГЕРАКЛІТ».

Стипендіат програм «Urbani» (2005), «Gaude Polonia» (2007) і «Stadtschreiber der Stadt Graz» (2007/2008).

Твори Назара Гончара входять в шкільну програму вивчення української літератури.

Жив у Львові. Неодноразово виступав у Польщі. В 2007 році тут вийшов томик його вибраних віршів у перекладах Анети Камінської та Андрія Поритка (з участю автора). Його тексти були також опубліковані в антології «Wiersze zawsze są wolne. Poezja ukraińska przekładach Bohdana Zadury» та в часописах «art», «LiteRacje» «Pociąg 76» (w tłumaczeniu Anety Kamińskiej i Andrija Porytki). Польська Інтернет-сторінка автора — на порталі www.literackie.pl. Стипендіат програм «Urbani» (2005), «Gaude Polonia» (2007) та «Stadtschreiber der Stadt Graz» (2007/2008).2008 року австрійське видавництво «Leykam» (Грац) видало перформативну поезію і лірику Назара Гончара у збірці «Lies dich», куди увійшла оригінальна німецькомовна творчість поета, а також вірші Гончара у перекладі Христини Назаркевич.

Його творчість не обмежувалася аркушем, пером і словом. Свого часу він працював актором у Львівському театрі ім. Леся Курбаса, заснував поетичний «Театр Ледачої Істоти» та студію перформенсу PERHAPS. А з початком ХХІ ст. одним із перших дивував львів'ян мистецтвом перформенсу.

Загинув 21 травня 2009 під час купання в озері, яке розташоване в кар'єрі неподалік від Ужгорода. Один зі свідків трагедії, письменник Андрій Любка, розповів, що Назар Гончар поїхав відпочити на озеро після зустрічі зі студентами Ужгородського національного університету: «…Він увесь час був біля берега: сидів у воді й трохи плавав. За кілька хвилин ми помітили, що товариш зник. Почали гукати, а через п'ять хвилин побачили його тіло за 30 метрів від берега». Згідно з висновком лікарів, причиною смерті стала ішемічна кардіоміопатія. Про свою хворобу серця поет не знав.

Мар'яна Савка, поетеса, головний редактор «Видавництва Старого Лева»: За останній час ми втратили стільки прекрасних людей, письменників… Страшенно прикро і досить страшно. Назар… Не знаю, як це сталося і як це сприймати за реальність. Людина була настільки світлою, доброю, привітною… Лагідний чоловік з філософським ставленням до життя. Завжди спокійний. Справляв враження людини, яка нікуди не поспішає. І так собі, не поспішаючи, робив багато справ. Був добрим сім'янином і батьком, перш за все. Його син Юлько завжди був біля Назара. Хоч я не належу до найближчих друзів Назара, ми часто бачилися. Ніколи не пам'ятаю Назара роздратованим. Він ніколи нікого не ображав і не ображався. Це — фатальна, трагічна загибель. Не хочеться вірити в те, що письменники повинні відходити у такий трагічний спосіб…

Іван Лучук, письменник, співзасновник літературного гурту «ЛуГоСад»:

«Це безповоротна втрата. Більше такого поета в нас немає… У Назара — такий широкий діапазон творчості поетичної, якої вистачить на добру сотню добрих поетів. Величезна втрата для української літератури. І для мене особисто. Назар був моїм найближчим другом, кумом, хресним батьком моєї доньки… Без таких людей, як Назар, світ стає порожнім…»

Залишив удову Христину й 13-річного сина Юліана.

Похований 23 травня 2009 року на Личаківському цвинтарі неподалік могили поета Ігоря Римарука.

Роман Іванович Садловський (30.10.1964) — український поет і графік, учасник літературної групи Лугосад.

Народився 30 жовтня 1964 року у Львові. Закінчив Львівську середню школу №33 (1981) та філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка (1986). Працював викладачем у системі профтехосвіти, на бібліотечній роботі. Автор поетичної збірки «Зимівля» (1996, 2007), книжок візуальної поезії «Сонні сонця» (1996), «Два вікна» (1999). Працює в галузі поезографіки. Належить до літературних груп «Лугосад», «Наукове і мистецьке братство зорослова».

Група журналістів. ( учні розігрують інтерв’ю з Назаром Гончаром - поетом із літературного братства ЛУГОСАД)

- Назаре, учора ти із прихильниками творчості ЛУГОСАДУ відсвяткував двадцятиріччя першої писемної згадки про вашу мистецьку групу. Тому чи не варто пояснити читачам "Поступу", що таке ЛУГОСАД? Це колективна творчість Івана Лучука, Назара Гончара та Романа Садловського чи ансамблева літературна гра, де кожен веде свою партію?

- Не знаю, чи слово "колективна" адекватне, кожен своєю рукою, своїм пером водить по папері, та й зрештою якихось спільних творів ми майже не писали, хоча й пробували. Та насамперед нам ішлося про якесь спільне джерело натхнення до утворення "меду поезії".

- Цікаво, як цей магічний ритуал відбувався на практиці?

- Схоже, комусь треба було плюнути кудись і щось там далі мало коїтися... Коли поєднуються флюїди і є можливість бесіди-бесіди провадити, то воно якось само собою народжує певні ідеї, які й стають інспірацією творчості.

-А що було першим поштовхом до злуки?

- Якби Іван не побачив, не розпізнав у Ромкові Ромка, а в мені - мене й не зібрав нас докупи, то, може, й ЛУГОСАДУ не було б. Я тільки це слово придумав для назви, а Іван, власне, сам ЛУ ГО САД. Він призначив нам одночасну зустріч, до того ж в той день зранку ми мали спільні лекції на потоці, а коли разом виходили з університету і вже прощалися, то з'ясувалося, що всім треба йти туди ж, до Івана. Отож, коли б він не об'єднав нас і не штуркав мене особисто, підганяючи до творчості, то, може, нічого б і не вийшло.

- А тебе як "ледачу істоту" (із твого проекту "Театр ледачої істоти") справді мус було підганяти? Бо коли згадати твоє "Для музи", то виходить, що так - "За світоглядом трагік,\ за хистом паяц, -\ я в поети не йшов би,\ не мус,\ та чого не зробиш\ для Музи,\ в якої не флейта,\ а добрий бук."

- Я завжди пручався чомусь, а Іван мене спонукував спробувати те або інше зробити. Та не завжди мені виходило так, як я це собі уявляв. Але от Іван доштуркався до того, що врешті щось почало виходити.

- Тобто Іван став першою скрипкою і концертмейстром вашого тріо?

- Хоч назви ЛУГОСАД тоді ще не було в природі, та він його відчував.

- А коли виникла назва?

- Саме слово, до речі, давніше за першу писемну згадку про угруповання ЛУГОСАД приблизно на рік. Це були чергові посиденьки, щоправда без Ромка, бо він поїхав після сесії на відпочинок, а ми йому написали лист, який десь пропав... Отож ми собі вдвох із Іваном затіяли якісь літературні вправи, водночас допомагаючи собі певним допінгом для розширення свідомості...

- Попросту кажучи, щось випивали?

- Так, але не настільки, щоб забути, що то був початок лютого. І тоді я, власне, скомпонував те слово. Але чи затихло його промовив, чи ми вже були в неадекватному стані, але те слово зависло в повітрі. Та час прийшов, і воно дійшло до мене, а далі - в листі до Івана. До цього часу перша писемна згадка збереглася на папері!

- Раритет!

- Та перед літературознавцями, які в майбутньому досліджуватимуть історію ЛУГОСАДУ, мушу одразу попросити вибачення за плутанину в датах. Лист датовано 19.01.1983, та насправді це вже був 1984 рік, а я за звичкою написав 1983. Сама розумієш, кінець семестру, свята, сесія... Зрештою, є конверт зі штемпелем, з якого можна довідатися, що лист на пошту потрапив 21.01.1984.

- А коли розпочалося ваше листування?

- У листопаді. З пропозиції Івана. Це й стало об'єднавчим моментом для нашого гурту.

- І для нього ти вигадав таку назву?

- Ні, це слово в листі стосувалося книжки. "Я задумав збірку поетичну АЛІГАТ\ і придумав назву симпатичну ЛУГОСАД". Потім ми видавали такі рукописні "ЛУГОСАДИ" час від часу один одному на дні народження. Аркуш складали вчетверо, трошки його надривали, але не до кінця, щоб тримався, і там було місце на титул ЛУГОСАД, і кожен отримував свою сторінку. Щось із цього увійшло навіть у канонічний корпус ЛУГОСАДУ.

- Але ваш канон із обкладинкою Влодка Костирка з'явився допіру аж в 1996 році, і тоді там вже зазначалося, що це поетичний ар'єргард...

- Хоча ще на 1991 рік наші твори були заплановані до випуску у видавництві "Молодь", де я 1990 року виторгував чергу на спільний рукопис, а нас хотіли друкувати окремо, бо тоді чомусь не дуже заохочували гуртування. Навіть не знаю, чого вони боялися...

- Ну це ж класика перестороги - більше як утрьох не збиратися.

- Нас більше як трьох і не було, зрештою. Та на 1990 рік запланували тільки мої вірші видрукувати, причому в тих славнозвісних касетах -"братських могилках". Але я поступився своїм місцем із тим, щоб ми були заплановані під однією обкладинкою й назвою.

- І що, запланували?

- Так, але тоді почалися всілякі кризи, розвали, руїни, вибухла Україна.. Не знаю навіть, чи той рукопис іще зберігається у видавничих архівах, цікаво було б його віднайти, адже Костирко тоді також робив повне художнє оформлення. Шкода, щоб ті його зусилля були поховані безслідно.

- Чи багато за ці 20 років попропадало із вашого доробку?

- На жаль, позатахтарювалося чимало... Тому ідея наступної книжки-альбому - зібрати матеріали, крім текстів, які б становили певний інтерес -світлини, графіку тощо, словом усе, що передає часові настрої ЛУГОСАДУ. Навіть уже макетна ідея існує.

- Ви розраховуєте на справжній альбомний формат?

- Може, не на такий уже великий, але наперед не будемо загадувати. Єдине, що скажу, він буде подарункового штибу, багато ілюстрований та із великим корпусом біобібліографічного матеріалу і, звісно, із віршів міститиме the best.

- А що ще, крім альбому, заплановано на відзначення ювілейного року ЛУГОСАДУ?

- Принаймні раз на місяць влаштовуватимемо публічну акцію. Хоч ЛУГОСАД здавна має таку прикметну рису як самодостатність, але час від часу на люди таки треба з'являтися. До того ж ювілей ЛУГОСАДУ проходитиме під егідою "Поступу" як генерального інформаційного партнера, тому сподіваємося, що про календар заходів буде оповіщено всіх зацікавлених. Зрештою, щодо медіа-патронату, ми були б раді бачити його концептуально троїстим (оскільки й нас у групі троє): скажімо, газета "Поступ", радіо "Люкс" і ТРК "Люкс", щоб був повний комплект медіальних видів.

- Отож, за вашим календарем на січень припадає відзначення двадцятої річниці збереженої письмової згадки, а потім?

- У лютому є нагода відзначити Іванові уродини, до цієї дати плануємо влаштувати радійовий аукціон. Лотами були б бібліографічні раритети або ж особисті речі із нашого духу печаттю.

- Свою люльку виставиш?

- Ну, коли б знав, що в квітні мені подарують нову, тоді б, може...

- Ну, то тоді тютюн, викурений у вигляді попільця...

- Або видихнутий дим, законсервований у слоїчку...

- А твої славнозвісні глиняні зліпки із певних частин тіла?

- Коли ще щось збереглося і не потріскалось...

- Гаразд, що заплановано на решту "дванадцяти стаціях" вашого ювілейного року? Зрозуміло, що три з них - ваші уродини.

- До тог ж в мене і в Ромка - особисті ювілеї (по 40 кожному). Отож у березні на Міжнародний день театру, а я відчуваю себе до нього причетним, запропоную трамвайовий перформенс, який, можливо, переросте у геппеніг на наші тексти з книжкою в руках, - ЛУГОСАДОМ 1996 року видання. Там є такий вірш "Автопортрет в трамваї". Ще один задум - посадити сад із трьох дерев, які відповідають нам за друїдсько-кельтським календарем-гороскопом: сосну, клен, горіх. Як соленізант я сподіваюся оприлюднити свій есей (його ще треба дописати). У травні, коли Кирила й Методія та ще й Франкові дні, цілком можливо, що в нашій "альма матері" - в університеті ім. Франка - ми влаштуємо...

- Повернення до лона?

- Гм. До чого, не знаю, але якесь повернення, навернення, поворот чи як його там ... до письма, до правописів буде. На червень, скориставшись із нагоди сонцестояння і згадуючи штучку Ромка Садловського "Сонні сонця", влаштуємо спільну зустріч сонця чи споглядання його в телескоп. У липні хочемо разом відсвяткувати Купала із поетичним чи ширше - культурологічним - підтекстом. На серпень припадає празник, який в нас із іншим іменем приходить в гості та ще й пізніше. А кельтське в ірландській версії свято Лугнасад присвячене богові Лугу (це їхній батько-родитель культури!), отож їхні обжинки відбувалися під його патронатом.

- Колосальна співзвучність!..

- Ну, може, не цілком буквальна, та, зрештою, ГНА: Гончар Назар. І коли я в інтернетному "ґуґлі" шукав, що є про ЛУГОСАД, то мені висвітило, що чи то чехи чи словаки-кельтофіли справляли за реставрованим обрядом Лугнасад, який вони назвали ...Лугосадом!, принаймні віртуально воно існує. А ми б могли собі влаштувати фестинки-обжинки як якийсь підсумок проміжний, з тим, що ми сподіваємося до серпня виходу книжки - нового ЛУГОСАДУ.

- Це ж її можна буде репрезентувати на форумі видавців!

- Так, це заплановано на вересень, бо пописатися на Форумі вельми б годилося. Сподіваємося, добродії меценати зголосяться до цього культурного чину. Далі жовтень, його присвятимо ювілею Ромка Садловського, доречною тут була б виставка Ромкової графіки. Та не графікою єдиною - Ромко знову береться писати. Нещодавно він мені показав одну вельми хитру штучку, і я працюю над парафразом, отож покотилася лавина, і далі буде ювілей серця ЛУГОСАДУ. Взагалі-то кожна акція може ще отримати своє спеціальне ім'я, зрештою, їх може бути й більше ніж раз на місяць. На листопад сама напрошується назва "Листопад ЛУГОСАДУ", якою б ми могли б відзначити початок взаємного листування. Започаткував цю традицію, як я вже казав, Іван, надіславши нам листи з аналогічною пропозицією листуватися... Не сказав би, що це листування претендує на те, щоб бути епістолярною спадщиною, але попри те, там є не сугірші фрагменти "вибраних місць", які для дослідників лугосадологічних проблем становитимуть інтерес.

-Чи не будете на відзначення листування видавати конверти з марками і гасити їх спеціальним штемпелем? Це ж би колекціонерам яка втіха!

- А це ідея, дякую за підказку, може щось такого утнемо... А ще, може, звернемося до світу із відкритими листами. Підсумковим завершенням ювілейного року мала би стати в грудні наукова конференція до 20-ліття ЛУГОСАДУ, яка знайде своє відображення в інтернеті.

- Десять років тому щось схоже академічно-наукове вже відбулося?

- Тоді лютневою акцією, яку зорганізували Інститут літератури ім. Шевченка, НТШ та Інститут літературознавства, ми підсумували 10-ліття ЛУГОСАДУ. Згодом у "Поступі" з'явилася інформація про те, що ми собі видали паспорт на 16-ліття. (Сам паспорт десь у вашій редакції затахтарився, але в публікації є докладний опис, як він виглядав, там навіть Іванів каритак був на нашу фотку). Гаразд, то не було 100-ліття (як у БУ-БА-БУ), не міленіум, але 16 - це було реальним символом чи символічною реальністю. З часом така штука: переглядаючи наше давнє листування, я виявив у ньому одну Іванову штучку, яку він написав для мене, а потім забув, а потім знайшов, а потім доклеїв до листа, і врешті забув остаточно... А штучка якраз про час, досить симпатична, цілком вартує, аби бути оприлюдненою саме зараз. Як бавитися, то бавитися!

Акт словописання

Двадцята річниця написання слова ЛУГОСАД у листі Назара Гончара до Івана Лучука від 19.01. 1984 була ознаменована вчора актом словописання на снігах, що вкривають Високий замок. Поети писали розгонистими літерами, кольоровими буквами, водою по снігу, по воді, по Йордані... На Високому замку - місці лугосадівського конгресу - вони стояли, як живий пам'ятник собі, завмерши перед об'єктивами. Ні, хлопці не сходили, як Неборак на свої уродини на вершечок насипного кургану, а обрали аркушем сніг на головній алеї. При тих лавочках, де колись мерзли, грілися чимось градусним і конгресувалися... Один із лейтмотивів листів Назара Гончара до колег чи "кретинів", як то видно із звертання, яке кожен із них, вочевидь, толерував, був таким: листування листуванням, та не зле було б сконгресуватися задля певних підсумків, щоб оцінити, до чого дописалися кожен зокрема і всі разом. Так чи інакше, а хлопці часто збиралися разом власне для літературних вправ. Та до конгресу спеціально був написаний маніфест, хоч найліпшим маніфестом були їхні геніальні твори зовсім недекларативного характеру. До маніфесту ЛУГОСАД дозрів вже під кінець навчання його членів в університеті, коли вони видавали свій альманах (вийшло два числа, кожен в єдиному примірнику, вистукував альманах Іван Лучук на своїй друкарській машинці як суцільний текст). Лугосадівський "Маніфест універсалізму" дав поштовх розвитку ідеї поетичного ар'єргарду. Пізніше вона мала науково-критичне висвітлення у різних публікаціях, які з'ясовували світові творчі амбіції авторів. Учорашній акт словописання не ставив усіх крапок на і та ї, не підводив остаточної риски ні під чим... Ар'єргард поетичний ставав "останнім садом", цвісти якому цілий рік і многая літа.

Сьогодні ми живемо в суспільстві, перенасиченому книгами. Ми стали свідками вільної української літератури. Тепер головне, щоб українська література не просто була, а була якісною.

Підбиття підсумків

Метод «Прес»

1. Чому вивчення літературного угрупування «ЛуГоСад» є важливим?

2. Що про творчість представників угрупування ви б хотіли дізнатися додатково?

3. Чому творчість «лугосадовців» називають «літературним джазом»?

Домашнє завдання

Написати відгук про проведений урок: чи співпали очікування й сподівання на початку з його результатом?

Написати твір-мініатюру «Я читаю «літературний джаз»

Творче завдання. Скласти сенкан про сучасну літературу.

Література.

Постмодерна, оригінальна.

Дивує, насичує, змінює.

Створює нову художню реальність.

Мистецтво.

3. Запропонувати 10 пошукових запитань і завдань до поезії одного з представників літературного угрупування «ЛуГоСад».

Іван Лучук «МАТЕМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА»

Плюси:

Гарна, хороша, красива, пригожа, вродлива, прегарна,

красна, чудова, розкішна, чарівна, тендітна, прекрасна,

зграбна, тонка, елегантна, уміла, метка, делікатна,

файна, чутлива, струнка, незрівнянна, чудесна, предобра,

лепська, зичлива, прудка, доброчесна, діяльна, активна,

чула, приємна, розсудлива, мудра, тямуща, дотепна.

Мінуси:

Зла, дрібничкова, недобра, погана, огидна, паскудна,

кепська, противна, мерзотна, плюгава, дурна, осоружна,

підла, підступна, лиха, навіжена, потворна, жахлива,

в’яла, страшна, страховинна, жаска, балакуча, криклива,

дика, бридка, нечупарна, пихата, чванлива, бундючна,

млява, облудна, брехлива, похабна, тупа, горопашна,

скритна, фальшива, гидка, вайлувата, нещира, бездушна,

а все одно... див. плюси.

1988

1. Які почуття виникли у Вас поезія?

2. Розділіть твір на два полюси, навівши цитати з поезії.

3. Які образи у Вас виникають?

4. Яка картина постає перед читачем? Проаналізуйте образи, які у Вас виникли при сприйманні твору.

5. До кого звернений твір?

6. Чи присутній у творі ліричний герой?

7. Розкажіть про свої роздуми та почуття, навіяні поезією.

8. Проаналізуйте останні слова: «…а все одно... див. плюси… »

9. Охарактеризуйте художні особливості твору. Якими засобами передається настрій автора? Які почуття домінують у творі?

10. Як автор досягає динаміки твору?

11. Яка провідна думка твору?

12. Розкрийте роль перелічувальної інтонації у вірші.

13. У яких рядках криється «серце» поезії?

14. Чи можливе поєднання «плюсів» і «мінусів»?

15. Як би Ви прокоментувало новаторство Івана Лучука, зважаючи на поезію. Чим його твори відрізняються від творів інших письменників?

16. Спробуйте за допомогою схеми чи малюнку зобразити твір.