Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
109264.rtf
Скачиваний:
13
Добавлен:
13.03.2015
Размер:
202.21 Кб
Скачать

Размещено на http://www.allbest.ru/

      1. Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ (ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ)

        1. Кафедра історії держави і права

          1. КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Історія держави і права України»

на тему: «Ліквідація автономії Гетьманщини у ХVIII ст.

Дніпропетровськ

2010

План

Вступ

1. Російські органи управління на українських землях

2. Зміни правового статусу Запорізької Січі – складова процесу знищення автономного статусу Гетьманщини

3. Причини та наслідки ліквідації автономії Гетьманщини у контексті розвитку української державності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В сучасних умовах економічних складностей і загостреності суспільно-політичних колізій у країні, матеріальних негараздів у сферах науки і культури перед українським народом стоїть вкрай важливе завдання - подолати труднощі й зберегти національний суверенітет власної держави. Незалежність України вже не раз у минулому прагнули відстояти по-своєму її правителі - князі, гетьмани, кошові отамани, президенти.. Тому правильне розуміння історичних закономірностей і процесів становлення Української держави, врахування набутого досвіду має велике значення не лише для нинішніх науковців, а й урядовців. У цьому аспекті, на мій погляд, принципового значення набуває аналіз історико-політичних подій на українських землях у ХVІІІ ст., коли практично припинилося державотворення в автономному утворенні - Гетьманщині й розпочався швидкий занепад самобутнього козацького устрою, створеного гетьманом Б. Хмельницьким (1595-1657), а згодом і повна ліквідація автономії Гетьманщини.

Дослідження даної теми має за мету розкрити передумови, причини, наслідки та особливості ліквідації автономії Гетьманщини у контексті розвитку української державності.

Отже, об’єкт дослідження – правове становище Українсько-гетьманської держави у складі Російської імперії та умови, що спричинили ліквідацію царизмом автономії Гетьманщини.

В процесі дослідження я використовував довідкові матеріали, наукові статті та монографії.

Для дослідження даної теми я використав такі методи наукового пізнання:

1. Наукову систематизацію

2. Порівняльний

3. Хронологічний

4. Метод аналізу.

5. Наочності ( демонстрація таблиць)

Дослідженням даної теми та висвітленням її основних питань серед сучасних науковців та дослідників займались : Горобець В, Надтока О., Когут З., Матях В, Пивовар С., Щербак В., Шевчук В. та інші.

Ключові слова:

Органи управління, правовий статус, Запорізька Січ, Гетьманщина, ліквідація автономії, українська державність.

1. Російські органи управління на українських землях

Після приєднання України до Росії 1654 р. російські органи державного управління почали поступово поширювати свою владу, закони і розпорядження, контрольні функції й на Україну. Цей процес набув незворотного і всеохоплюючого характеру після російської перемоги під Полтавою 1709 p., коли Петро І та його наступники взяли курс на ліквідацію української державної автономії, уніфікацію становища українських земель з іншими регіонами унітарної імперії. Так, якщо анархія «Руїни» не дала московитам можливості встановити контроль над Україною, вона також гальмувала консолідацію влади в руках будь-якого українського уряду. Тільки з остаточним санкціонуванням поділу України (Вічний мир 1686 р.), ліквідацією пропольських гетьманів Правобережжя й утворенням Лівобережної Гетьманщини настала повна стабільність.

Згодом Гетьманщина пережила певне відродження. Правління гетьмана Івана Самойловича (1672-1682) і особливо Івана Мазепи (1686-1709) перетворило українську еліту в нову шляхту, створило більш ефективну адміністрацію, сприяло пожвавленню культурного життя, що, в свою чергу, піднесло власну політичну думку, незалежні економічні зв’язки й поновило інтерес до возз’єднання Гетьманщини з Правобережною Україною. Ці фактори сприяли розвиткові Гетьманщини . Тепер оновлена Гетьманщина протистояла спробам Петра І утворити «добре регульовану» державу. З-поміж різних мотивів розриву гетьмана Мазепи з Московією провідним, здається, був один: страх, розділений з ним українською новою шляхтою, що схильність Петра до адміністративних реформ призведе до знищення українських «прав і вольностей» . Політика Петра І стосовно українського війська ще раніше викликала занепокоєння нової шляхти. В 1701 -1703 рр. українські козацькі загони вперше воювали на боці імперії далеко від своїх домівок під командуванням російських імперських офіцерів.

Передчуття ще більш драматичних змін поступово відштовхували Мазепу від Петра в табір його ворогів. Федерація з Польщею Станіслава Лещинського (кандидата на польський трон, підтримуваного Швецією) або шведський протекторат виглядали привабливою альтернативою евентуального скасування української автономії під російським правлінням. Але поразка Карла XII і Мазепи від Петра під Полтавою (1709) перекреслили будь-які сподівання на можливе розширення автономії Гетьманщини.

Дуже скоро Петро розправився з «українським сепаратизмом». Він призначив до гетьманського двору російського міністра, наділивши його повноваженнями перечитувати всю кореспонденцію гетьмана та перевіряти всі його призначення Вже за Петра І в системі центральних органів управління відбулися радикальні зміни, спрямовані на підвищення ролі самодержця і державного центру в регулюванні всіх сфер суспільного життя, всіх близьких і найвіддаленіших регіонів імперії.

Указом царя 1711р. був утворений Сенат на чолі з генерал-прокурором. Створювався також Кабінет його величності. У 1720 р. для управління окремими великими сферами державного і суспільного життя були сформовані колегії, серед них - іноземна, військова, адміралтейська, юстиц-колегія, вотчинна, камер-колегія, статс-колегія, а також колегії, що відали певними територіями: камчатська експедиція, колегії у справах Ліфляндії, Естландії, Виборга. Створювався Головний магістрат для управління справами міст.

16(27).5.1722 у гетьманській столиці Глухові (замість існуючого до цього Малоросійського приказу в Москві) створена за указом Петра І Малоросійська колегія - центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні з метою контролю за діяльністю гетьмана і українського уряду та поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. Малоросійська колегія складалася з шести офіцерів російських полків, розташованих в Україні, та прокурора (всіх призначив цар) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим-Зерновим. У цивільних справах Малоросійська колегія підлягала сенатові, а у військових - головнокомандуючому російських військ в Україні М. Голіцину. За царською інструкцією від 16.5.1722 на Малоросійську колегію покладалися функції щодо нагляду за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини, встановлення і стягнення податків до царської казни, провіанту для російської армії; розквартирування російських офіцерів і солдат в Україні; контролю за діяльністю Генеральної Військової Канцелярії, роздачі земельних володінь офіцерам і старшинам. Малоросійська колегія була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному Військовому Суді, полкових і ратушних судах Лівобережної України. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з Малоросійською колегією В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію. (указ Петра ІІ від 29.9.1727) і поновив гетьманство. В 1734 після смерті Д. Апостола гетьманство було тимчасово скасоване. 10(21). 11.1764 Катерина II своїм указом остаточно ліквідувала гетьманство і незабаром відновила діяльність т.зв. другої Малоросійської колегії. у Глухові. Вона. складалася з чотирьох російських урядовців, чотирьох українських старшин, прокурора (російського полковника), двох секретарів (українця і росіянина) і канцелярських службовців. Її очолював граф П. Рум'янцев (одночасно генерал-губернатор Малоросії), перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам. В адміністративному відношенні Малоросійська колегія. підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (існувала до 1796). Поступово Малоросійська колегія узурпувала всю повноту військової влади. Після ліквідації російським урядом сотенно-полкового устрою Лівобережної України (1781), перетворення лівобережних козацьких полків у регулярні карабінерні кавалерійські частини російської армії (1783) та запровадження намісництв (1780-83), на українських землях повністю поширилась система державного управління Російської імперії. Указом від 20(31).8.1781 Малоросійська колегія була скасована.

Повністю російську систему територіального адміністративного управління Україною впроваджено після ліквідації гетьманату, Запорізької Січі та полкового устрою в останні десятиріччя XVIII ст. У 1764 р. на правобережному Запоріжжі, що перебувало під міжнародно-правовою юрисдикцією Росії., створювалась Новоросійська губернія. Як така вона існувала до 1783 p., коли була реорганізована в Катеринославське намісництво з центром у Катеринославі. До намісництва належали нові землі в Північному Причорномор'ї, що відійшли до Росії за результатами Першої і Другої російсько-турецької воєн.

Отже, на початку XIX ст. орієнтовно на сучасній державній території України існувало дев'ять російських губерній Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Українсько-Слобідська .Повіти поділялися на волості, в кожній з яких налічувалося кілька десятків сіл та інших населених пунктів Губернські та повітові центри, як правило, були містами, тобто належали до міст за урядовою статистикою Волосні центри знаходились у містечках, а іноді - у великих селах. Губернія мала своє губернське правління з такими підрозділами, як канцелярія губернатора, губернське правління, статистичне бюро, землевпорядна комісія.

Поліцейську службу в губернських містах очолював поліцмейстер, у повітових - городничих, міських кварталах - пристави і надзирателі. Російська система адміністративного управління губерніями, повітами і волостями України була дуже консервативною.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]