8.Гал-Вол держ в 12-14 ст.-особл сусп-політ устрою

Державна влада в Галицько-Волинському князівстві належала князеві, який опирався на феодальну верхівку країни — великих землевласників — бояр. між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Це відбилося у деяких формах державного устрою. Внаслідок міцних зв'язків із сусідніми державами в устрої Галицько-Волинського князівства з'явилися деякі елементи західного права, які не спостерігалися в інших князівствах Русі. Загальноприйнятий титул галицько-волинських правителів — "князь". Це видно на прикладі вживання цього титулу літописами та з княжих документів. Князь об'єднував функції державної влади — законодавчу, виконавчу, судову;залежав від соціальної верхівки.повинен був допускати цю верхівку до участі в управлінні (віче). В Галицько-Волинському літописі близько 1232 р. ще згадується віче: "Сам Данило скликав віче". Але з тексту літопису виходить, що це не лише збори невеликої кількості війська. У XIII ст. віче втратило значення, а більшої ваги набула боярська дума. Рада, складена з бояр, існувала при князях з давніх часів і значення її збільшилося особливо в період роздроблення. фукцією князів була організація зовнішньополітичних дипломатичних зв'язків.Важливе місце в управлінні XII — початку XIII ст. займав тисяцький. Це була давня посада, пов'язана з організацією оборони землі.Перше місце між княжими сановниками в ХШ ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах. Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним у його діяльності було управління княжими земельними маєтками. Судова влада була об'єднана з адміністративною. Судочинство в особливо важливих справах проводив сам князь.

Двор князя-наявність спец.службовців,чкі виконують держ службу.

9. Українські землі у складі Великого Князівства литовського (др. пол. XIV – перша пол. XVI ст.). Час перебування українських земель у складі ВКЛ мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів. І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь. Витіснення татарських ханів сприяло поступовому включенню інших укр.земель до складу ВКЛ. Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії. На приєднаних до Литви землях руські князі зберігали свою автономність.

II етап (1362—1385) — «ослов'янення» литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. майже 90% населення держави становили білоруси та українці. Про «ослов'янення» литовських правителів свідчать факти: розширення сфери впливу руського православ'я на територію Литовської держави; утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації.

III етап (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої було включення ВКЛдо складу Польської держави.

IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Російської держави. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно. За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в українських землях помітно поширюються проросійські настрої.

Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава— Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі. Починається якісно новий етап їхнього розвитку.