Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoria_shpory_1_semestr.docx
Скачиваний:
20
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
141.41 Кб
Скачать

52.Політ. Життя в укр в період кризи тоталітарного режиму.

Це насамперед стосується діяльності компартії україни.

  1. після 1953р на посаду голови)1секретаря) КПУ почали обирвти представників україни.

1953р- зпосали 1секретаря КПУ знали Мельникова та призначили Кириченка.Це означало, що всередині партії могла встись боротьба за посаду голови.

  1. форсоване збільшення чисельності КПУ

1945-165тис членів

1960-1млн 253тис

196-2млн 626тис…після чого не зростала,бо досягла оптимальної клк (2% населення укр)..у кожному труд.колективі були члени КПУ(лідери) для настанови на комуністичне будівництво.

Люди в партію йшли для кар*єрного зростання.Всередині партій існувла номенклатура-механізм призначення на вищі посади,і звичайна людин н могла туди потрапити.

  1. до 1960 р. в Укр. більшість населення-сільське,після 1960-клк сіл.насел.зменш.

В партії-вихідці з села,партійна еліта-селяни

  1. В 60х рр. Склалися партійні клани,що вели боротьбу за владу.

головні: харківс.(підгорний-> Шелест).Дніпропетровський (Брежнев->Щербицький)

53.Дисидентський рух.

під його впливом хрущовської відлиги у 60—70-х роках у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції — дисидентство.Його ідеологія поступово викристалізувалася у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві. Дисидентський рух мав три основні течії: 1. Правозахисне, або демократичне, дисидентство, Українська Гельсінська Група (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Хельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р.Її очолив письменник М. Руденко.

2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля. 3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Характерною рисою усіх трьох напрямів дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного чинника. Специфіка дисидентського руху в історії суспільних рухів полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об'єднань), ні цілісної загальної програми. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (П. Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї — аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз). Вже на початку брежнєвського періоду з метою придушення дисидентства в зародку у вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів.. Жертвами репресій стали діячі української культури, студенти, робітники. Серед них М. Осадчий, О. Мартиненко та ін. Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]