56. Роль агрофитоценозов в питании растений.

Агрофитоценоз — неотъемлемая часть современного растительного

покрова. Все фазы севооборота связаны друг с другом через накапливающиеся в почве продукты жизнедеятельности растений; из фазы в фазу переходит большинство сорняков (многолетники за счет системы органов вегетативного размножения, а однолетники за счет запаса — «банка» — семян в почве). Таким образом, агрофитоценозы способствуют накоплению в почве питательных для растений веществ.

57. Роль в оздоровлении агроэкосистемы.

Агроэкосистема(от греч. agros — поле) — биотическое сообщество, созданное и регулярно поддерживаемое человеком с целью получения сельскохозяйственной продукции. Обычно включает совокупность организмов, обитающих на землях сельхозпользования. К агроэкосистемам относят поля, сады, огороды, виноградники, крупные животноводческие комплексы с прилегающими искусственными пастбищами. Характерная особенность агроэкосистем — малая экологическая надежность, но высокая урожайность одного (нескольких) видов или сортов культивируемых растений или животных. Главное их отличие от естественных экосистем — упрощенная структура и обедненный видовой состав.Оздоровление почв имеет фундаментальное значение в оптимизации и стабилизации общего фитосанитарного состояния агроэкосистем.

58. Потенциальная урожайность с/х культур.

Потенциальная урожайность — максимальное количество продукции, которое можно получить с 1 га при полной реализации продуктивных возможностей сельскохозяйственной культуры или сорта. Потенциальная урожайность исчисляется применительно к идеальным и обычным условиям сельскохозяйственными научно-исследовательскими и опытными учреждениями. Показатель потенциальной урожайности используют для определения рациональной структуры земледельческих отраслей, набора сортов и сельскохозяйственных культур в хозяйстве, области или зоне.

Уровень урожайности, который можно достичь при идеальных почвенно-климатических и агротехнических условиях.

59. Визначення дійсно можливої врожайності (ДМУ).Нерегульовані або малорегульовані фактори місцевості майже завжди перебувають не в оптимальних для рослин кількостях і співвідношеннях і обме­жують ККД ФАР посівів. Тому врожайність, як правило, нижча за ту, яка відповідає максимально можливому для культури ККД ФАР . Урожайність, розраховану за малорегульованими і нерегульовани-ми факторами вологозабезпечення і тепловими ресурсами, назива­ють дійсно можливою, або кліматично забезпеченою (ДМУ, КУ). ДМУ за вологозабезпеченістю визначають на підставі даних про ресурси вологи (W, мм) і питому витрату води на утворення одиниці сухої речовини біомаси або одиниці господарськи цінної частини урожаю, тобто коефіцієнта транспірації (ТК), або коефіцієнта водо-витрачання (КВ, мм/ц, т/ц, т/м3). Визначають ДМУ за формулою

де ДМУ— в першій формулі врожайність сухої біомаси, ц/га, у дру­гій — врожайність господарськи цінної частини урожаю або загаль­ної маси урожаю, ц/га, що залежить від взятої величини КВ; W — ресурси вологи, доступної для рослин, мм.

60. Розрахунок ДМУ за біогідротермічним потенціалом продуктив­ності(БГПП). На основі багаторічних досліджень професор А. М. Рябчиков зробив висновок, що здатність території формувати певну кількість фітомаси залежить від поєднання таких факторів, як світ­ло, тепло, волога, тривалість вегетаційного періоду. Продуктивність місцевості за поєднанням цих факторів можна визначити у балах біогідротермічного потенціалу (БГПП) за формулою

де Кp — біогідротермічний потенціал продуктивності, балів; W —

ресурси продуктивної вологи, мм; Tв — період активної вегетації культури, декад; R— радіаційний баланс за даний період, кДж/см2.

61. Суть балансового методу, як відомо, полягає в тому, що кількість поживних елементів, яка виноситься врожаєм є такою, що використана з ґрунту

62. Коефіцієнт використання сонячної радіаціїзалежить від культури.

Наиболее распространенной является методика Х.Т. Тооминга для определения коэффициента ФАР