Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История Культуры Украины.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
494.08 Кб
Скачать

Тема 1

Тема 1. Введення до дисципліни.

1.Поняття культури. Основні визначення та головні концепції культури.

Сучасні культурологи вважають, що на сьогодні існує понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномену і широким вживанням терміна «культура». Різні дисципліни (історія, філософія, етнографія, соціологія, філологія) по різному формують уявлення про культуру.

Слово «культура» походить від латинського cultura і в перекладі означає обробіток, вирощування, догляд. Спочатку це стосувалось землеробської праці, згодом термін почав вживатися у широкому значені, наприклад Цицерон називає філософію «культурою душі». В римському контексті термін «культура» не позначав особливого предмета, стану або дії. Він був пов'язаний з уявленням про дію, зміну чогось, зусиллям, пізніше він став позначати людяність, тобто те, що відрізняє римлянина від варвара.

Світ культури, будь-який її предмет або явище сприймаються як результат діяльності людей, спрямованої на обробку, перетворення того, що дано безпосередньо природою. Подібне розуміння культури розвивалось в епоху Просвітництва (ХVІІ- ХVІІІ ст.). У цей період панівною була філософська ідея про все загальність людського розуму та його законів, культура – це переваги, що несе в собі вдосконалення та застосування розуму. Для Просвітництва характерні такі особливості сприйняття культури: по-перше, люди і народи не відрізняються наявністю або відсутністю куль­тури, а тільки рівнем культурності; по-друге, культура має єдине джерело і загальнолюдський характер; по-третє, усякі культурні відмінності між людьми й народами — наслідок їхньої різновіддаленості від первісного природного світу. У цих висновках містяться три важливі світоглядні ідеї: ідея одвічної єдності людського роду, ідея історизму як руху суспільства шляхом просвіти та ідея прогресу, пов'язана зі спадкоємним розвитком історії, з успадкуванням та нагромадженням людського досвіду.

Імануїл Кант (1724—1804) бачив основу культури не в самій природі людини, а в сфері її морального існування. В кантівському розумінні культура — це здатність індивіда піднестись від обумовленого його тваринною природою чуттєвого існування, при якому мета його поведінки визначається зовнішнім світом, до морального існування, яке дозволяє йому вільно діяти в ім'я цілей, які він сам перед собою висуває, зважаючи на веління морального обов'язку.

Фрідріх Шіллер (1759—1805). Завдання культури, на думку Шіллера, полягає в гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумового, насолоди й обов'язку. Проте Шіллер усвідомлював, що таке розуміння завдань культури не відповідає її реальному станові в сучасному суспільстві. Він дав блискучий аналіз суперечностей цієї культури, яка відірвала людину від природи і надала її розвитку обмеженого, однобічного характеру. Відновити цілісність людини, позбавити її світ від властивих йому суперечностей і тим самим здійснити головне завдання культури може мистецтво, тобто "царство прекрасної видимості". На думку Шіллера, саме у мистецтві примирюються та згладжуються протилежності фізичного й морального життя людства.

Г. В. Ф. Гегель (1770—1831). Сутність культури, за Гегелем, визначається не природою людської поведінки і не творчою фантазією видатних осіб, а прилученням індивіда до світового цілого, котре включає в себе як природу, так і історію. Та оскільки це ціле є, за Гегелем, лише породженням і втіленням "світового духу", то й прилучення індивіда до нього стає можливим лише в понятті, в думці, у формі філософсько-теоретичного знання. Розвиток мислення як вищої духовної здатності людини і становить, з погляду Гегеля, справжній зміст культури.

У середині ХІХ на початку ХХ ст. поширюються дві протилежні концепції культури – еволюційна та циклічна.

Еволюційна теорія (Л. Морган, Е. Тейлор) стала наслідком етнографічних досліджень первісних народів. Ці дослідники - еволюціоністи висунули ідею неперервного розвитку культури. Вони прийшли до висновку, що всі народи на однакових стадіях розвитку мають дуже схожі потреби і для їхнього задоволення створюють подібні форми культурного життя. Виходячи з дослідження культури первісних народів, вони твердили, що розвиток культури має прямолінійний характер і йде від простого до складного через універсальні для всіх народів стадії.

Циклічні теорії обґрунтовують замкнутий характер розвитку культури. Таких поглядів дотримувалися російський вчений Микола Данилевський та німецький філософ Освальд Шпенглер.

М. Я. Данилевський (1822-1885) прагнув довести, що розвиток людства підлягає біологічним закономірностям. Він заперечував культурну єдність та історичну цілісність людства, гостро виступав проти теорії європоцентризму. Людство, на його думку, - це поняття, що позбавлене будь-якого реального змісту. Єдиною справжньою одиницею історії є ізольовані локальні культурно-історичні типи. Кожний культурно-історичний тип нагадує живий організм, що розвивається за власними, тільки йому притаманними, законами. Подібно до живих істот вони перебувають у стані неперервної боротьби з навколишнім середовищем та між собою. їхній розвиток порівнюється з багаторічними рослинами, які мають тривалий період росту, але цвітуть та плодоносять тільки один раз у своєму житті. За цей досить короткий час вони остаточно виснажують свої життєві сили і незабаром гинуть.

М. Данилевський називає 10 основних культурно-історичних типів: єгипетський,

китайський, халдейський, єврейський, індійський, іранський, грецький, римський,

аравійський, германо-романський (європейський).

У праці "Присмерк Європи" (1918 р.) О. Шпенглер (1880-1936 рр.) гостро критикує постулати західноєвропейської історичної науки про лінійну спрямованість

культурного прогресу, європоцентризму. Він доводить рівноцінність єгипетської, вавилонської, індійської, китайської, аполонівської (греко-римської), фаустівської (західноєвропейської) культур. Культура, на думку Шпенглера, є абсолютно замкнутим, унікальним організмом. Тому не може бути єдиної лінії розвитку людства і спадкоємності культур.

Згідно зі Шпенглером, кожна культура з самого початку приречена на загибель. У час виникнення вона переживає свою весну, дозріває у літо своїх найбільших фізичних досягнень, проходить через осінь своїх інтелектуальних вершин, хилячись до занепаду в час своєї зими, і, нарешті, тане. Тривалість такого циклу, на думку О. Шпенглера, 1200-1500 рр.

Кожна культура рано чи пізно вичерпує закладені в ній можливості, поступово старіє і нарешті застигає, не маючи сил для подальшого розвитку. Цю завершальну стадію в розвитку культури Шпенглер називав цивілізацією. Отже, цивілізація, на його думку, - це своєрідна старість культури, період її застою та наступного поступового згасання. Головні ознаки цивілізації, за Шпенглером, такі: занепад та деградація мистецтва, втрата безпосередності у сприйнятті світу, падіння зацікавленості в духовних цінностях та моральний занепад, високий рівень розвитку техніки, скупчення людей у велетенських містах, перетворення народів з чітко виявленими етнічними ознаками у безлику сіру масу, позбавлену самобутньої індивідуальності.

Символічні теорії культури Макса Вебера та Ернста Кассірера.

М. Вебер (1864-1920) розглядав питання культури з позиції висунутої ним концепції символічної антропології. Центральна ідея у його філософії – необхідність комплексного підходу до вивчення соціальної історії як соціально-культурного універсуму. Суспільство необхідно розглядати в органічній єдності з культурою, яку він інтерпретує як систему символів та колективний досвід.

М. Вебер вважав, що людина не просто пасивно відтворює навколишній світ, а певним чином перетворює, реконструює його у своїй свідомості. Ця уявна модель, що є своєрідною картиною світу, визначає поведінку людини.

Культура, на думку Вебера, є тією системою символів, за допомогою яких буття людини набуває певного змісту та значення. Він виходив із того, що усвідомлення навколишнього світу здійснюється людиною у вигляді історично мінливої системи значень, які у сфері культури виступають у ролі системи вартостей. У кожної людини виникає внутрішня потреба визначити своє ставлення до цих вартостей, встановити їхню значимість для свого життя. Звертаючись до системи загальноприйнятих вартостей, людина звіряє з ними свою поведінку й відповідно до цього будує своє життя. Отже, буття людини наповнюється відповідним змістом і набуває певного суспільного значення.

Е. Кассірер вказує, що на відміну від тварин, людина живе не тільки у фізичному, чуттєво-даному, але й у символічному світі культури. Якщо тварина реагує на зовнішні стимули тільки безпосередньо, то будь-яка реакція людини проходить через свідомість, обдумується і перетворюється в ідеальну символічну форму. Тому людина живе не тільки у реально даному фізичному світі, але й у створеному протягом історії «символічному космосі», частинами якого є мова, мистецтво, міф, релігія, наука. Вони нагадують різнобарвні нитки, з яких сплітається складне мереживо лядської культури. Оскільки людина сприймає та оцінює світ у символічній формі, то саме у цьому полягає її справжня сутність. На думку Кассірера, людина є нічим іншим, як істотою символотворячою.