Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Диктанти, А-4,повний.doc
Скачиваний:
54
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
189.44 Кб
Скачать

25. Гірська хвороба.

Точно знаю: я дихаю, у мене нічого не болить, руки й ноги цілі; я чітко усвідомлюю, де я, і відчуваю, однак, тільки неміч, схожу на ту, що уві сні не дає людині рухатися, – дивне відчуття для здорової, хоч і втомленої людини. Діагноз однозначний – гіпоксія. Апатія, безсилля, уповільнений рух крові, неначе вона стала густою, як мед, - це її ознаки, а от приємна жалість до себе – це, мабуть, щось із далекого дитинства.

По-перше, і я, і мої товариші знаємо, що здоров’я - біля підніжжя гори: гірська хвороба з кожним метром вниз зникає так само, як і наростає з кожним метром угору: по-друге, ми усі знаємо, що є тільки один шлях – на вершину. Тоді залишаються тільки одне – вітаміни й рух; оцей третій шлях – боже правий – найненависніший. Мрію про одне: не рухатися, просто лежати у снігу і дивитися поперед себе чи закрити очі – це вже несуттєво. Якби тільки не оці двоє, що раз у раз виповзають із снігової печери, тягнучи за собою куртки, навантажені снігом, - розширюють печеру, щоб заночувати. З острахом поглядаю на вихід: вийдуть удвох одразу – значить до мене. Я маю сказати їм, куди ми підемо, вгору чи вниз, і за це я їх майже ненавиджу: я хочу тільки лежати, нерухомо, довго – вічно.

Став на коліна – і світ навколо почав крутитися, ніби я дивлюся в ілюмінатор літака на віражі; не знаю коли і як я це зробив, але підніматися не став: завелике навантаження, можна втратити свідомість. Оці двоє – я їх уже не ненавиджу – весело дивляться на мене, самі знесилені, виснажені, - ми підемо все-таки вгору.

(250 слів)

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.