Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Диктанти, А-4,повний.doc
Скачиваний:
54
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
189.44 Кб
Скачать

5. Лелеки й орли.

Уподовж тисячі років навесні летять лелеки з Єгипту додому, на Україну, не змінюючи своїх шляхів; тисячі років стрічають їх над морем похмурі орлині зграї, раз у раз намагаючись скинути лелек назад, у море, пошматувати, знищити. Щороку все повторюється: лелеки, зустрічаючись віч-на-віч з орлами, не лякаються й не тікають – відчайдушно йдуть груди на груди, крила на крила. Старі лелеки, вишикувавшись пліч-о-пліч, першими приймають удар, ідучи на стіну старих орлів. Вони не бояться нічого: ні орлів, ні висоти, ні падінь і смертей – і розгортаються на неймовірній височині криваві битви. Лелеки знають: їм треба пробитися. Це знання живе в їхній крові так само, як в орлиній – знання того, що кожного, хто прилетів із моря, треба скинути назад, у море, або кров’ю його окропити каміння материка.

Поки старі лелеки-вожаки кидаються орлам навперейми, по-геройськи приймаючи на себе перший удар, поки їм на підмогу напливають нові й нові хвилі лелечого війська, молоді лелечки-перволітки, ще не стверділі ні духом, ні тілом, відриваються від зграй і, вигнувши крила, шугають до самої землі, припадають ледь не до каміння.

Орли не вміють літати й битися при землі, і перемагають їх молоді лелеки не силою та міццю, а розумом та спритністю, якої навчили їх старі лелеки, по-батьківськи турбуючись про них.

Так триває тисячі літ: із року в рік ллється кров, падають із неба й розбиваються об каміння птахи, вкривається земля пір’ям – усе для того, щоб врятувати наймолодших, які, повернувшись додому, дадуть початок новому життю, новому й вічному.

(235 слів)

6. Дорога на полюс.

Підготовка до відправлення затяглася: на нарти й упряж намело багато снігу, загубилася одна з жердин, знайти яку, як я не старався, не вдалося. Завірюха лютувала півдня, й лід покрився заметами висотою до метра; місцями він ж гладенько виблискував, немов дзеркало, анітрохи не припорошений снігом.

Я взяв курс на північний схід: від пілота я довідався, що в цьому напрямку тягнеться рівний лід. Через півгодини я переконався, однак, що лід цей поритий тріщинами, довелося, хоч-не-хоч, йти по ньому. Раптом під собакою, що бігла попереду, провалився під лід; я добре знав: зупинитися – значить утопити нарти й упряжку; залишався тільки один вихід – йти вперед. Часу не було навіть оглянутися; краєм ока побачив собаку, яка вибралася з тріщини, а сам у цей час вибирав місця, прикриті снігом, інтуїтивно відчуваючи, що під ними знаходиться лід. Нарти поступово почали занурюватися у воду, але собаки тягли їх дружно й легко.

Тричі потрапляючи в такі місця, де нарти йшли, власне, по воді, ми все-таки якимось дивом добралися до старого льоду. Я обернувся назад і вжахнувся: за нами тягся слід, посередині якого лід був розламаний і починав розходитися в різні сторони. Уявити страшно, що б сталося, якби я зупинився виручати собаку.

Неподалік почувся звук, незнайомий, неприємний: попереду, метрах у п'ятдесяти від мене, рухався торос; я застиг на місці, як заворожений, і дивився, не зводячи очей. Тороси рухалися швидко. Крижина, на якій я знаходився, оберталася, як сцена. Я бачив, як щоразу, коли вона зіштовхувалася з іншими крижинами, лунав тріск, із води здіймався двометровий шматок льоду, але незабаром, однак, усе скінчилося.

(244 слова)

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.