Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Диктанти, А-4,повний.doc
Скачиваний:
54
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
189.44 Кб
Скачать

Диктанти.

1. Вовк.

Старий вовк був зовсім безпорадний, заплутавшись у ланцюгах, із капканами на кожній нозі. Неподалік від нього ревіла й металась худоба, немов радіючи загибелі тирана, але жодна з корів не насмілювалася підійти ближче.

Вовк побачив мене, напружився, готовий битися на смерть; пролунав його заклик, гучний, тривожний, неначе він звертався за допомогою до своєї зграї, - ніхто не відгукнувся. Тоді він, скований ланцюгами, кинувся на мене і впав, мов скошений, однак знову й знову вставав і нападав; знесилений, він, кінець кінцем, опустився на землю.

Це був дивовижний звір, могутній, небезпечний. Я хотів накинути на нього ласо, але не встигла петля опуститися на шию вовка, як він схопив її зубами і розгриз надвоє. Тоді ми спробували інакше: я кинув йому товсту палицю, і, перш ніж він устиг випустити її, ми з товаришем накинули на нього свої ласо. Наші коні добре знали свою справу: швидко натягли ласо, петлі на шиї вовка затяглися, очі почали гаснути. Я просунув палицю між його щелепами і міцно обмотав пащу – тепер він був зовсім беззбройний і згодом перестав пручатися.

Удома я посадив його на ланцюг. Вовк покликав свою зграю ще раз – ніхто не відгукнувся; більше він їх не кликав, ліг на землю і затих. Я виніс йому м’ясо й воду, але він навіть не подивився в мою сторону: він дивився вдалечінь, туди, де ущелина веде в гори, розкинулися широкі поля, - там він був колись господарем.

Коли зайнялася зоря, вовк та і лежав, дивлячись на ущелину, але життя в ньому згасло.

(240 слів)

2. Вершина.

З неймовірним напруженням іду вперед, раз у раз поглядаючи вгору. Майже не рухаюся з місця, і складається таке враження, ніби я паралізований; розгрібати сніг, глибокий, пухкий, неможливо: він сягає пояса, а крутий схил не дає змоги підняти ногу так, щоб можна було стати на нього зверху. Уже півдня йду вперед, залишаючи за собою слід – снігову траншею; я добре розумію: ще дві-три години – і я, по – перше, знесилію зовсім, по-друге, - не зможу спуститися вниз, бо, просто-на-просто, не зможу рухатися.

Коли ситуація складається так, що доводиться вибирати між життям і смертю, вершина, яка ще вчора так притягувала до себе, втрачає свій сенс. Я мушу вибирати: повертатися назад, до того ж негайно, або ж ризикнути й спробувати піднятися по крутих скелях. Я добре усвідомлюю: відірваність від людей, напруження, фізична втома, смертельний ризик – усе це здатне довести людину до божевілля. Немає нікого поруч, щоб оцінити твій стан, жодної людини, до якої можна було б доторкнутися рукою, знайти в ній опору. Розуміння цього аж ніяк не захоплює мене, невідомість пригнічує, та вибір, однак, зроблено – угору.

Балансую на ребрі, шириною з долоню, але почуваюся значно краще: внутрішні резерви, які, здавалося б, геть вичерпано і про існування яких я й не здогадувався, повністю мобілізовані. Хмари набігають на сонце, і час від часу йде сніг. Далеко внизу, в долині, вже темно, і тільки де-не-де з’являються й одразу ж зникають гірські пасовища; в голові то повна ясність, то знову підступає божевілля. Я ніколи не зіллюся з цим світом, але все ж таки впевнений: я – його частина.

(246 слів)

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.