mitna_sprava

6. Заходи контролю за цінами

Заходи контролю за цінами впроваджуються з метою стабілізації внутрішніх цін, попередження і відвернення збитків, які можуть бути заподіяні нечесною конкуренцією іноземних постачальників імпорту.

До цих заходів належать:

1. Впровадження мінімальних імпортних цін. Цей захід полягає в тому, що уряд країни-імпортера встановлює, як правило, нижню межу ціни імпортного товару. Це зобов’язує імпортера сплачувати митні податки з ціни товару нижче за офіційно встановлену мінімальну ціну імпорту. В той же час вітчизняна продукція, аналогічна імпортній може продаватися дешевше. Таким чином створюються сприятливі умови для вітчизняного товару отримати конкурентні переваги над імпортом.

Спеціальні мита.

З метою запровадження механізмів захисту інтересів національного товаровиробника регулюються засади і порядок порушення та проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну незалежно від країни походження та експорту товару, що заподіює значну шкоду або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи.

Якщо зростання обсягу імпорту в Україну відбувається у таких розмірах та (або) у такі строки або на таких умовах, що заподіюється або існує загроза заподіяння значної шкоди, з метою захисту національних інтересів держава ініціює проведення спеціальних розслідувань, за результатом яких може прийматися рішення про застосування спеціальних заходів:

1)запровадження режиму квотування з визначенням обсягів квот та порядку їх розподілу;

2)установлення спеціального мита (ставки спеціального мита визначається у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом спеціального розслідування).

3. Сезонні збори – це додаткові платежі, завданням яких є вирівнювання ринкових цін імпортних с/г продуктів і продуктів харчування з цінами на анлогічні вітчизняні товари.

4. Антидемпінгові заходи.

Демпінг – реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими від цін на аналогічні товари національного виробництва або ж нижчими від світових цін.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Вони застосовуються до імпортого товару, який є об'єктом демпінгу, якщо такий імпорт заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

Товар вважається об'єктом демпінгу, якщо в країні імпорту його експортна ціна є нижчою від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту в звичайних торговельних операціях. У разі підтвердження факту продажу імпортного товару за демпінговими цінами державою ініціюється антидемпінгове розслідування, за результатами якого можуть застосовуватися попередні або остаточні антидемпінгові заходи і демпінговий товар обкладається попереднім або остаточним антидемпінговим митом.

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

або різницею між мінімальною ціною та митною вартістю зазначеного товару. Економічна наука взагалі розглядає демпінг як один з видів обмежувальної ділової

практики, що в окремих випадках може кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція. До демпінгу вдаються експортери з метою проникнення на ринок, розширення обсягів продажу, витискування існуючих і потенційних конкурентів, встановлення домінуючого положення на ринку. Існує кілька видів демпінгу, які різняться за методом дискримінації ціни, джерелами компенсації шкоди експортера, мотивами і термінами застосування.

Тема 4

1. Мито, його функції і класифікація.

Серед торгових засобів ЗЕП найдавнішими і перевіреними є митно-тарифні. Їх основою є мита та зведені в митні тарифи. Мито — це непрямий податок, який стягується з товарів, що ввозяться у країну або вивозяться з неї. Цей податок включається в ціну продажу, а тому оплачується споживачем товарів.

Мито – це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

Економічна роль мита полягає у тому, що воно

o створює вартісний бар’єр, що підвищує ціну імпортного товару. Мито є першим і часто єдиним чинником, що збільшує ціну товару при його переміщенні на внутрішній ринок країни;

o цілеспрямовано застосовуючи мито, держава може стимулювати розвиток певних галузей економіки.

Мито виконує такі основні функції:

1.фіскальну, яка відноситься і до імпортних, і до експортних мит, оскільки вони є однією із статей прибуткової частини державного бюджету;

2.протекціоністську (захисну) при імпорті, оскільки за його допомогою держава захищає вітчизняних виробників від небажаної іноземної конкуренції;

3.балансування, при експорті оскільки запобігає небажаному експорту товарів, внутрішні ціни на які по тих або іншим причинам нижче за світові

4.статистичну – оскільки забезпечує достовірний облік і державний контроль за переміщенням товарів, транспортних засобів та інших вантажів через митний кордон України

Іноді держава може використовувати мито як важіль тиску на конкурентів з метою примусити їх піти на певні поступки

Оскільки мито стягують з різною метою, його можна класифікувати за різними ознаками.

За цілями стягнення розрізняють такі мита:

фіскальні, основною метою яких є збільшення фінансових надходжень до бюджету; протекціоністські, що мають здебільшого торгово-політичну мету. Протекціоністські

мита встановлюються для захисту національної промисловості від більш конкурентоспроможної іноземної продукції. Тривале їхнє застосування може призвести до застою у виробництві, тому що через відсутність іноземної конкуренції знижується прагнення до підвищення продуктивності праці і технічного розвитку.

Високі імпортні мита при встановленні монопольних цін на внутрішньому ринку можуть мати експансіоністський характер, тому що вони сприяють демпінгові й експортові капіталу

Необхідно зазначити, що важко встановити виразну відмінність між цими видами

мита.

За об’єктом обкладення мита бувають такими:

ввізними, або імпортними, що стягуються з імпортованих товарів або під час випуску товарів з митних складів, розташованих всередині країни. Це найпоширеніший вид мита, який почали застосовувати раніше за інші; на нього припадає центр ваги в сучасній торговій політиці;

вивізними, або експортними, що стягуються з товарів при вивезенні їх за кордон. Їх торгово-політична роль полягає у зменшенні обсягу експорту певних товарів або у штучному підвищенні їх ціни. Цей вид мита часто використовують з фіскальною метою, а також для вирівнювання низької ціни на внутрішньому ринку і високої — на зовнішньому. Крім того, вивізне мито може стягуватися з товарів, в експорті яких країна є монополістом. Нині цей вид мита застосовують рідко;

транзитними, що стягуються за провезення товару територією тієї чи іншої країни. Оскільки всі держави, як правило, зацікавлені у розширенні транзиту через їх територію, бо це приносить великий дохід, цей вид мита застосовують дуже рідко і здебільшого з фіскальною метою. Його роль в сучасних умовах знижується і, як правило, воно встановлюється лише для покриття затрат, пов'язаних з контролем транзиту іноземних вантажів.

Ввізне мито є диференційованим:

до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Митним тарифом України (преференційна ставка);

до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Митним тарифом України (пільгова ставка);

до решти товарів та інших предметів застосовуються повні ставки ввізного мита, передбачені Митним тарифом України (повна ставка). Ставки повного ввізного та вивізного мита визначені Єдиним митним тарифом України.

Залежно від способу нарахування застосовуються:

адвалерне мито – нараховується у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів та інших предметів. Оскільки це мито визначають виходячи із митної вартості, то тут можливі зловживання в частині заниження митної вартості з метою зменшення суми мита, що підлягає сплаті;

специфічне мито – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю оподатковуваних товарів. На відміну від попереднього виду мита специфічне унеможливлює маневрування митною вартістю;

комбіноване мито – включає в себе адвалерні та специфічні особливості митного оподаткування.

За характером походження мито буває:

автономне, тобто таке, що встановлюється постановою державної влади певної країни незалежно від багатоабо двосторонніх актів (договорів). Розмір цього мита може змінюватися з урахуванням інтересів держави без узгодження з країнами-партнерами. Це мито досягає зазвичай значних розмірів, що використовується під час двота багатосторонніх переговорів для отримання поступок в обмін на зниження ставок автономного мита. Як наслідок, виникає конвенційне, або договірне, мито;

конвенційне (договірне) — це ставки мита, що встановлюються у процесі переговорів. Вони не можуть бути підвищені державною владою в односторонньому порядку.

Найпоширенішим є конвенційне мито, узгоджене під час переговорів у межах ГАТТ. У митних тарифах країн — членів угоди (а це близько ста держав) договірне мито поширюється на велику частину товарної номенклатури.

Залежно від призначення виділяють групу особливих мит, а саме:

Спеціальне мито – вид мита, рівень ставок якого встановлюється на більш високому рівні порівняно із звичайними в якості захисного заходу внутрішнього ринку країни від надлишкового імпорту.

Антидемпінгове мито – це вид ввізного мита, який забезпечує захист внутрішнього ринку країн від ввезення товарів по демпінговим цінам. В економічно розвинених країнах прийнято національні антидемпінгові закони.

Компенсаційне мито – стягується понад звичайного ввізного мита. Компенсаційне мито застосовується з метою пониження конкурентоспроможності товарів на внутрішньому ринку і відіграє протекціоністську роль.

Виходячи з інтересів насичення внутрішнього ринку країни товарами на певний, як правило, обмежений період, може вводитися так зване сезонне мито. Найчастіше воно дозволяє ввезення з-за кордону сільськогосподарських товарів до моменту дозрівання на певній території врожаю. Сезонне мито може встановлюватися на строк, не більше 4 місяців з моменту їх встановлення.

2. Митні тарифи його види, функції, структура. Єдиний митний тариф України.

Найважливішим інструментом митно-тарифного регулювання експортно-імпортних операцій є митний тариф. Головною передумовою його є необхідність захистити вітчизняне виробництво від конкуренції закордонних товаровиробників та підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Митний тариф – це єдиний економічний інструмент державного регулювання зовнішньої торгівлі, що охоплює всю її товарну номенклатуру. Цей інструмент застосовують усі держави світу.

Митний тариф — це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Отже, митний тариф — це систематизований за певною ознакою або ознаками перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, проти кожного з яких зазначено одну або кілька ставок митних зборів.

Перші митні тарифи почали використовувати у ХVIII ст. у Західній Європі. Вони розвивалися у двох напрямках. По-перше, збільшувалась кількість товарів, оподатковуваних митом, а по-друге — щодо кожного товару встановлювалося кілька ставок мита різної величини, що застосовувалися до товарів і які походили з різних країн.

Розрізняють два типи митних тарифів: простий і складний.

Простий (одностовпчиковий) тариф передбачає для кожного товару одну ставку митних зборів, що застосовується незалежно від країни походження товару. Такий тариф не забезпечує достатньої маневреності в митній політиці, а тому не відповідає сучасним умовам боротьби на світовому ринку.

Складний (багато стовпчиковий) тариф щодо кожного товару встановлює дві або більше ставок мита.

Звичайно, найвища ставка — автономна. Вона називається також максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів, що походять з країн, з якими немає торгових договорів і угод. Відтак використовується нижча, як правило конвенційна, ставка. Вона називається мінімальною і застосовується щодо товарів з країн, з якими укладено торгові договори або угоди, і, що особливо важливо, яким надається національний режим найбільшого сприяння.

Складні митні тарифи багатьох країн часто передбачають і особливо пільгові, преференційні ставки мита. Вони застосовуються щодо певного кола країн з метою створення замкнених економічних угруповань, режимів асоціації, а також у торгівлі з країнами, що розвиваються. Преференційні ставки можуть і не виокремлюватися у стовпчик. У цьому разі у вступній частині, що пояснює правила користування тарифом, можна зазначити, що для перелічених в особливому списку країн мінімальна ставка знижується на певну кількість відсотків у певну кількість разів.

Складний митний тариф значно краще, ніж простий пристосований до конкурентної боротьби на світовому ринку. Він дає змогу чинити тиск на одні країни, обкладаючи їх товари вищим митом, або надавати пільги іншим, “прив’язуючи” їх у такий спосіб до свого ринку.

Крім ставок мита, розмір яких встановлюється заздалегідь, митні тарифи передбачають можливість введення додаткового, особливо високого антидемпінгового і карального мита. Їх розмір у кілька разів перевищує максимальні ставки.

Єдиний митний тариф є важливим регулятором зовнішньої торгівлі. Він спрямований на захист внутрішнього ринку та національного товаровиробника, забезпечує конкурентну

ОВО – одиниці виміру та обліку Основною одиницею виміру та обліку (ОВО) кількості товарів в УКТЗЕД є одиниця

маси - кілограм (кг). У разі потреби для цілей тарифного регулювання, нетарифного регулювання (ліцензування, квотування тощо), збору та оброблення статистичних даних застосовуються додаткові ОВО.

3. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності.

Існує необхідність в розмежуванні великої кількості видів товарів, які обертаються у міжнародному товарообігу з метою встановлення заходів тарифного та нетарифного регулювання, а також ведення статистичного обліку зовнішньоторгівельних операцій, необхідних певним чином впорядкований перелік цих товарів. Таким переліком і є товарна номенклатура Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС).

Класифікація товарів у тарифах різних країн різна. В окремих державах на початковому етапі товари класифікувалися за їх найменуванням за алфавітом. У подальшому від цього принципу відмовились і почали застосовувати порядок угрупування, коли товари почали об’єднуватись або за принципом походження (наприклад, продукти рослинного походження, продукти тваринного походження, мінерали тощо), або за ступенем обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

Нині обидва методи, як правило, застосовують разом, крім того, використовують ще й інші. Водночас якоїсь одноманітності у класифікації товарів у митних тарифах тривалий час не було — кожна країна дотримувалася власної системи. Крім того, розвиток зовнішньоторговельних відносин, ускладнення структури міжнародної торгівлі, підвищення внутрішньофірмових поставок та інші процеси змушували країни, що беруть участь у міжнародному розподілі праці, уніфіковувати митні норми, зокрема й принципи класифікації товарів. Ця проблема постала ще до війни.

У грудні 1950 р. у Брюсселі деякі західні держави в межах Ради митного співробітництва (інша назва цієї організації – Всесвітня митна організація (ВМО)) підписали конвенцію про класифікацію товарів для митних цілей. Вона дістала назву Брюссельської товарної номенклатури (БТН), що містить 21 великий розділ і 99 менших глав. Усі країни, що підписали конвенцію про застосування БТН, були зобов’язані будувати свої митні тарифи за викладеними принципами, зберігаючи назви розділів, глав, позицій і їх нумерацію.

Творці БТН прагнули уніфікувати тарифну класифікацію в такий спосіб, щоб, сформувавши загальні принципи побудови товарної номенклатури, зберегти за собою свободу маневру й забезпечити можливість виокремлення дрібніших неуніфікованих позицій у підпозиції. Конвенція дає змогу це робити виходячи з інтересів національної економіки. Тому побудовані за БТН митні тарифи містили сотні неуніфікованих товарних позицій. Це зводило нанівець уніфіковані положення й різко посилювало протекціоністський характер національних тарифів.

Робота зі створення гармонізованої системи в 60–70-х роках виконувалась у межах уже згадуваної Ради з митного співробітництва, учасниками якої нині є понад сто держав. На цьому етапі розпочалася комплексна розробка нової редакції Брюссельської митної номенклатури (БМН). До 1978 р. було завершено створення так званої Номенклатури Ради митного співробітництва (НРМС), яка у своїй останній редакції складалася з 21 розділу, 99 глав, 1011 товарних груп, кожна з яких мала чотирирозрядне позначення.

Водночас у 70-ті роки в Раді митного співробітництва розпочалася розробка

Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС). З цією метою в Раді було створено Комітет з гармонізованої системи. Необхідність створення нової системи зумовлювалася потребою в багатоцільовій товарній номенклатурі, що відповідає запитам митних органів, статистичних служб, комерційної діяльності, забезпечує порівнянність національних статистичних даних про зовнішню торгівлю і тіснішу узгодженість між зовнішньоторговельною і виробничою статистикою різних країн, а також машинну обробку документації і статистичних даних.

У1983 р. роботу над Гармонізованою системою було завершено, і з 1 січня 1988 р.

вона набрала чинності. До неї приєдналася більшість країн світу, на які припадає 85 % обсягу міжнародної торгівлі.

Гармонізована система складається з так званої Уніфікованої товарної номенклатури (об’єднаної тарифної та статистичної номенклатури), Основних правил класифікації товарів і Алфавітного покажчика. У ГС застосовується шестирозрядна система кодування товарів.

Для ще більшої деталізації країни — учасниці системи можуть додавати сьомий і восьмий розряди. Держави, що мають обмежену товарну структуру, можуть застосовувати чотирирозрядну розбивку з проставленням нулів у п’ятому і шостому розрядах.

Уніфікована товарна номенклатура складається з 21 розділу, 99 глав і 1241 товарної позиції, що поділяється на 3553 підпозиції, які складаються з 5019 субпозицій. При цьому глави 98 і 99 відведено для спеціального національного використання країнами-учасницями.

Розділи номенклатури сформовані за пов’язаними між собою ознаками: походженням (тваринне, рослинне, мінеральне), хімічним складом, призначенням і видом матеріалу, з якого виготовлено товар. Вони нерівномірно відображають сучасну структуру міжнародної торгівлі. Підраховано, що на 10 розділів припадає 11 % світового експорту, тоді як на 11, що залишилися, — майже 90 %.

В основу формування 99 глав було покладено принцип рівня обробки товарів: сировина — напівфабрикати — готові вироби. Під час складання товарних позицій, підпозицій і субпозицій застосовують послідовність ознак, з яких можна виокремити чотири основні: призначення товару, рівень його обробки, вид матеріалу, з якого виготовлено товар,

ійого питома вага у світовій торгівлі.

УГС суворо дотримуються принципу однозначного зарахування товарів до властивих їм груп. Тут велику роль відіграють Основні правила класифікації товарів, які є невіддільною складовою Гармонізованої системи і детально описують конкретні товарні групи й підгрупи.

ВМО у 1988 році було запропоновано країнам, які приєдналися до Міжнародної Конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (Брюссель, 14 червня 1983 року), використовувати ГС. На сьогоднішній день на базі ГС побудовано більшість товарних номенклатур. ГС в якості єдиної основи класифікаторів товарів використовується у світовій торговій практиці більше 150 країн і відповідає потребам статистичних служб, митних органів, зовнішньоекономічної та комерційної діяльностей.

Згідно з статею 1 зазначеної конвенції ГС означає Номенклатуру, яка включає в себе товарні позиції, підпозиції і цифрові коди, які їм належать; примітки до підрозділів, груп та підпозицій; а також Основні Правила інтерпритації (класифікації) Гармонізованої системи.