19. Право влас-ті, зміст, види.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У коментованій статті міститься визначення права власності, як суб'єктивного права особи на річ (майно). Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні. Право власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою існування і реалізації права власності, що належить певному суб'єкту, тобто, право власності в суб'єктивному значенні. Право власності в суб'єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою і у власному інтересі. Цьому праву власника відповідає обов'язок усіх інших осіб утримуватися від порушення його правомочностей.

Саме право власності в суб'єктивному значенні відображає сутність власності як вищої влади особи над річчю, яка визнана іншими особами.

Характерні ознаки права власності, як суб'єктивного права: 1) його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном; 2) суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права. 3) усі суб’єкти рівні; 4) об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. 5) своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. 6) власник має максимально повну владу над речами, що йому належать

Зміст права власності Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника: 1) права володіння; 2) права користування; 3) права розпорядження. Нерідко в літературі їх іменують «тріадою права власності». Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ. Тут слід взяти до уваги, що саме по собі володіння може бути законним, таким, що ґрунтується на законі, і незаконним.

Право користування — це юридична можливість видобування власником споживчі властивості речі. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо), а також шляхом вчинення юридичних дій (надання речі в оренду і одержання від такої діяльності відповідних прибутків). Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі речі полягає в зміні її фізичної сутності, аж до повного знищення (наприклад, це може бути споживання речі самим власником). Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права). Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Види: 1) Право власності Українського народу Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. 2)Право приватної власності. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. 3)Право державної власності У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.