3. Соціальне життя суспільства.

Соціальна організація – поняття соціальної філософії і соціології, яке стосовно до соціальних об'єктів вживається в трьох сенсах: 1) як елемент соціальної структури – штучне об'єднання інституціонального характеру, яке займає визначене місце в суспільстві і призначене для виконання чітко окреслених функцій. Соціальна організація виступає тут як соціальний інститут з відомим статусом і розглядається як автономний об'єкт – система відносин, що поєднує деяку безліч індивідів для досягнення визначеної мети; 2) як вид діяльності – процес, зв'язаний з цілеспрямованим впливом на об'єкт через відповідні функції елементів системи, упорядкування зв'язків, визначення цілей і завдань тощо. 3) як ступінь внутрішньої упорядкованості, погодженості частин цілого.

У соціальній філософії перше значення є основним. До істотних ознак соціальної організації відносяться: 1. наявність цілей; 2. конкретне утілення відносин суспільної влади; 3. сукупність функціональних положень (статусів) і соціальних ролей; 4. правила, що регулюють відносини між ролями; 5. формалізація значної частини цілей, завдань і відносин. Найважливішими її функціями у суспільстві є: а) інтеграція і соціалізація індивідів у систему суспільних відносин; б) упорядкування і соціальний контроль дій її членів у життєво важливих для них сферах. Соціальна організація може розрізнятися ступенем бюрократизації відносин її членів: формальна і неформальна.

Усяка формальна організація має спеціальний апарат, основною функцією якого є координування дій її членів з метою її збереження. Члени такої організації розглядаються функціонально, тобто не як особистості, а як носії певних ролей. Чим складніше організація, тим більш складні функції виконує бюрократичний апарат. Поряд з бюрократичними принципами організаційної структури в соціальній організації існують і неформальні відносини, що в умовах твердої системи адміністративних правил підвищують ефективність організації і виконують ряд позитивних функцій: 1) служать засобом згладжування можливого ієрархічного конфлікту; 2) сприяють згуртованості членів організації; 3) зберігають почуття індивідуальної цілісності тощо.

Сьогодні питанням вивчення оптимального варіанта існування соціальної організації займається ціла галузь наукового знання – ергономіка.

Соціальний статус – найзагальніша родова ознака людини і центральна категорія суспільного життя, яка характеризує співвідносне положення індивіда або соціальної групи в соціальній системі, обумовлене за рядом ознак, характерних для даної системи. Соціальні статуси як елементи соціальної організації суспільства складно скоординовані і ранговані щодо пануючої системи цінностей, що додає їм особливу значимість у суспільній думці, престиж. Соціальний статус залежить від соціальних визначень реальності в цілому і сам є соціально орієнтованим, усвідомлюється особистістю як об'єкт орієнтації соціальної дії. Кожний статус – це насамперед оцінка-образ, домагаючись якої суб'єкт засвоює соціальні норми і уявлення, фіксовані як запропонована даному положенню сукупність прав і обов'язків, реалізація яких формує соціальну роль. Посада – це роль і символ престижу.

Розрізняють природжений (наслідуваний, стартовий, пасіонарний) соціальний статус і досягнутий (зв'язаний з активністю суб'єкта в його самоствердженні); а також особисте положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин (особливо в малій групі) у залежності від визнання його особистісних якостей. Оскільки кожен учасник соціальних взаємодій вписаний у систему різноманітних зв'язків і діяльності з приводу забезпечення соціальних функцій, то суб'єкт одночасно займає кілька статусних позицій. Можлива розбіжність вимагає переваги одного статусу перед іншим або приводить до конфлікту як між ними, так і між суб'єктивно визначеними статусами і об'єктивно (інтерсуб’єктивно) напередзаданими.

Соціальна стратифікація включає: великі та малі соціальні групи, соціальні стани, верстви, прошарки. Інтелігенція. Клани. Корпорації.

Головні елементи “класової” структури суспільства: крупні власники, середні класи, дрібні власники. Еліта. Істеблішмент.

Соціально-фаховий поділ суспільства. Робітники і селяни, управлінці, менеджери. Вільні професії. Ремісники-кустарі.

Національний склад і демографічна структура суспільства. Титульна нація, етноменшини, емігранти. Народонаселення: вік, стать, етнічна належність і статус етносу, щільність розселення, народжуваність та смертність.

Родина – першоклітина суспільства – мала група, заснована на шлюбі і кровній спорідненості, члени якої пов’язані загальним побутом, відповідальністю і взаємною допомогою. Шлюбні стосунки спираються на союз представників різної статі, покликаний до продовження і повноцінного соціокультурного відтворення роду.

Супернаціональні соціальні утворення. «Європейський світ», «арабо-мусульманський світ». Міжнародні корпорації й організації в умовах глобальної економіки та політики.