Принцип «бутерброду»:

Античність: КОСМОЦЕНТРИЗМ. Живий космос. Міфопоетика богів.

Протиставлення: природне буття – буття людини; світовий розум – суб’єктивне мислення.

Політеїзм як форма віри. Визнання Світового розуму – Ноос (нус), Логос.

Генезис співвідношеннявіри і розуму: від природної космології до раціональної теології, а від неї – до раціональної антропології,

потім до логіки нрироди.

Середньовіччя:

ВІРА – воля – РОЗУМ

	БОГ-ТВОРЕЦЬ “МАСЛО” небесне буття
ЛЮДИНА – ВІНЕЦЬ ТВОРІННЯ
ТВАРНИЙ СВІТ – ПРИРОДА ЗЕМНЕ НАСУЩНЕ БУТТЯ “Х Л І Б”

Теоцентризм– Бог над усім, що він створив. Духовний універсум з абсолютним суб’єктом-деміургом. Тварний (творений) світ підлеглий Богові.Монотеїзмяк форма віри. Якщо Бог над усім і вище усього тварного, то Бог – абсолютна субстанція.

ВІРА – воля – РОЗУМ. Апологетична формула „credo gvia absurdum est” відкидає не розум взагалі, аантичнийрозум – натомісць утверджуєтьсяхристиянський. Що ж тепер чому винне служити? Філософія (розум) – служниця богослов’я (віри) (Philosophia ancila est teologia) чи навпаки?. Було всяке, була йподвійна істина(кожному своє). Дійшли і доГармонії віри і розуму на засадах раціональної (розумної) теології..

Але Віра підносить до небесного, Розум тягне до земного. Сонце розуму посилює енергетику:божественне („масло”) легко розмазується зверху насущного буття („хліба”) за мирськими конфігураціями земного світу. Бог теперне над усім, азверху усього, щільно прилягає, приземлюється. Шар божественного покриває “мирське”: символізація, сяяння, ословлення, сакралізація земного, розростається релікварій віри у просторі культури.

Відродження: Антропоцентризм – у центр світогляду попадає людина: звідси гуманізм. Реабілітується плоть (тілесне): звідси світське образотворче мистецтво. Чому? Сонце розуму ще значніше посилює енергетику. Божественне („масло”) просочує все земне, природне:Бог теперу всьому.Пантеїзмяк форма віри (пан – все, теос – бог, Бог у всьому). Одухотворена плоть:у природи є душа. Природа випромінює божественну духовність – світ стає зримо-живописним. Розум розчинив Бога у тварній матерії: божественналюдина стаєне просто вінцем творіння – воназверху всьогоодухотвореного світу, вона сумірна Богові як творець. Бог дав матеріал (наприклад, мармур), людина доводить його до вищої досконалості, гармонії (наприклад, у скульптурі). Звідси культуротворчість як спосіб і стиль життя гуманістів.

ЛЮДИНА – ВІНЕЦЬ ТВОРІННЯ і суб’єкт творчості

ТВАРНИЙ одухотворений СВІТ – божественна ПРИРОДА ЗЕМНЕ НАСУЩНЕ БУТТЯ “Х Л І Б”

Новий час: ПРИРОДОЦЕНТРИЗМ. Натуралізація світу від висихання „масла”. Світ уявляється звичайною механічною агрегатністю матерії. Світ як механізм, Бог – творець-механік: створив, налагодив, запустив. Тварний Світ тепер може існувати сам по собі. Головне завдання людини – пізнавати і користуватися світом із знанням справи. Вона стає суб’єктом, а її Знання – сила! Завдання – панування над природою. Деїзмяк форма механістично-математичної віри. Механічний годинник – парадигма епохи.

Розглянемо добірніше становлення й головні періоди розвитку середньовічної і ренесансної філософії за такими параметрами: проблематика, головні cпрямування думки, представники, їхні ідеї й деякі твори у кожну епоху й у кожному з періодів.