3 Етап. Натурфілософський (друга половина 16 – поч. 17).

Цей етап представлений видатними вченими і філософами того часу. Цим мислителям був властивий природничонауковий, багато в чому натуралістичний, підхід до розуміння світу, широке використання досягнень тодішнього природознавства, спроби переосмислення філософських основ науки і пошуки експериментальних методів обґрунтування нової космології.

Натурфілософське тлумачення світоглядних проблем проступило крізь тло розчину Бога у тварному світі (натурі). Раціонально підсушений світ поступово ставав механічним агрегатом. Та зовсім „механізмом” його побаче „Північ” Європи. В основі наукової інтуїції назавжди лишиться відчуття світової гармонії, від якої людина може віддалятися виключно як суб’єкт раціонального пізнання. Найвидатніші представники цього періоду:

Леонардо да Вінчі (1452-1519) – вже у цього художника, який проголосив живопис „царем мистецтв і наук” (але не Мудрість – донька Любові, а „Любов – донька Мудрості”) було захоплення технічними винаходами. Ідей багато, але не реалізацій.

Від живопису (поштовх) почалися успіхи геометрії, фізики, медицини, техніки.

Копернік (1473-1543) – математична геліоцентрична модель „Всесвіту”. Позитивна астрономія.

Джироламо Фракасторо (1478-1553) – вчений, лікар: початкові засади клініки інфекційних хвороб і епідеміології

Парацельс (1493-1541) (Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм) – філософ, вчений-природодослідник, лікар. „Spiritus mundi” (дух цілого) – платонівсько-піфагорійські і герметичні традиції („теософський натуралізм”).

Дж. Кардано (1501-1576) – філософ, математик, лікар.

Бернардіно Телезіо (1509-1588) – типовий натурфілософ. Противник схоластизованого аристотелізму. Заснував академію для дослідного (супроти теософського) вивчення природи.

Мігель Сервет (1509-1553) філософ, лікар.

Везалій (1514-1564) – вчений-анатом.

Чезальпіно (1519-1603) – вчений-ботанік, філософ, лікар.

Вільям Гілберт (1544-1603) – фізик, лікар.

Тихо да Браге (1546-1601) – астроном.

Джордано Бруно (1548-1600) – надзвичайно зрушив процес децентралізації Землі. Ідея безкінечного живого Всесвіту. Вчення про Єдине на максимумі й мінімумі з точки зору „натуралістичного” пантеїзму. „Я вмираю, бо я так хочу” (Бунін вклав у його вуста цю фразу). Не надто цінував Коперніка, вважаючи що той недалеко відійшов від вульгарної філософії, „знаючи математику більше, ніж природу”. Водночас поважав за звільнення від брехливих догм і думок вульгарної філософії. Велика його роль у натуралізації світогляду.

Йоган Кеплер (1571-1630) – астроном. Закони руху планет у Сонячній системі.

Галілей (1564-1642) – італійський мислитель епохи Відродження, фізик, засновник класичної механіки, астроном, математик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик.

Патриці під впливом успіхів природознавства й античної філософії розробляв проблему матерії

Кампанелла Томазо (1568-1639) – італійський філософ, поет, політичний діяч. Ортодоксальний домініканець (до постригу в ченці в 1582 – Джованні Доменіко). Натурфілософський оптимізм. Також розробляв проблему матерії.

Прагнув до звільнення Італії від іспанського гніту. У першому ув’язненні пробув 27 років. Звільнений у 1626. Після повторного дворічного перебування у в'язниці виправданий у 1629. Прихильник ідеї папсько-католицької єдиної монархії, якій повинні підкорятися всі національні держави. Головні твори: "Місто сонця" (1601-1602, опублікована у 1623, доповнюється утопією всесвітньої теократичної монархії – „Монархія Месії"), "Філософія, доведена відчуттями" (1591) і "Повалений атеїзм" (1630).

Кампанелла був переконаний, що природа повинна реконструюватися не по працях Аристотеля, а вивчатися з середини неї. Відстоював тезу "подвійного одкровення" – природи і Священного писання. Не прийняв вчення Галілея про нескінченність Всесвіту, допускаючи при цьому існування безлічі світів. Збереження і підтримка власного буття – вища мета будь-якого поводження. Гілозоїзм: уважав, що всяким природним явищам, речам, стихіям невід'ємно властиве прагнення до самозбереження: "Усі сутності випробують завжди і всюди любов до самих себе". Кампанелла відкидав матеріалістичний атомізм Демокріта, який зводив, на його думку, якісну інаковість до кількісної. Цілепокладання і цілездійснення, що припускають кінець світу, доповнив розумінням Бога як справжньої нескінченності.

Воля людей цілком і цілковито спрямована на владу. Влада досягається завдяки знанню, яке й повинне бути покладене в основу усього виховання. "Місто сонця" – християнсько-комуністична утопія Кампанелли – створене державою, у якій панують філософи-священики на чолі з Метафізиком, що втілює собою ідеал лідера. Це підкреслено соціально однорідне суспільство, що сповідує просту і раціоналізовану релігію і веде "філософський спосіб життя громадою". У ньому відсутні приватна власність і родина, дітей виховує держава, загальна обов'язкова 4-годинна праця гарантує достаток. Начальницьких фахівців у місті – 40 чоловік (головні – Міць, Мудрість і Любов – відповідно курируючі питання: військові; наукові; харчування, дітородіння і виховання). Допомагають їм більш вузькі фахівці: Граматик, Логік, Фізик, Політик, Етик, Економіст, Астролог і т.п. Державний устрій Міста Сонця не походив від Бога, а являв собою прямий результат діяльності людського розуму. Єзуїти в період свого панування в Парагваї (1688-1768), безуспішно намагалися створити "Місто сонця", проте, сформулювали першу у світі концепцію "прав людини".

Мішель Монтень (1533-1592). Натурфілософський песимізм. Скептик. Письменник.

Філософія Відродження стала надзвичайно важливим етапом у становленні історії філософії Нового часу, заклавши основи для наступної, ще більш радикальної критики схоластики і формування нової картини світу і людини. Запропонована нею схема устрою світобудови була ще багато в чому наївною і навіть фантастичною в порівнянні з більш строгою механістичною і математично-вивіреною картиною світу Нового часу; її відрізняв перехідний характер, однак багато чого з її новаторських ідей і насамперед такі, як настанова на досвідний і експериментальний характер знання, уявлення про автономність природи, а також положення про місце людини у світі та його активну ролі в пізнанні були асимільовані філософською і природничонауковою традицією наступних століть. Секуляризований Розум не одразу потіснив віру, а тим більше – перетворився на Деспота.