9.3 Занулення

Занулення виконується в четирьохпровідній системі трифазного струму й має ту ж мету, що й заземлення.

Занулення корпусів устаткування виробляється шляхом їхнього приєднання до нейтрального проводу.

Пробій ізоляції в цьому випадку приводить до короткого замикання, що викликає вигоряння плавких запобіжників і відключення ушкодженої ділянки.

Занулення й заземлення обов'язково у всіх виробничих приміщеннях, де напруга 127 В й вище, за винятком сухих конторських приміщень із дерев'яною підлогою, де заземлення й занулення обов'язково лише при напрузі 380 В и вище.

Заземленню й зануленню підлягають корпуса двигунів, станини верстатів, конструкції розподільних пристроїв, освітлювальні арматури, корпуси й магнітопровіди трансформаторів і т.п.

9.4 Конструкція заземлювача

Будова заземлюючого пристрою (ЗП) визначається питомим опором ґрунту й геометричних розмірів заземлювача.

ЗП, що складається з одиночного заземлювача, має значний опір і несприятливий характер розподілу напруженості електричного поля в зоні розтікання струму короткого замикання. Тому ЗП складається з декількох заземлювачів. При цьому загальний опір ЗП знижується й визначається по формулі

де - опір одиночного заземлювача, Ом;

п - число заземлювачів;

- коефіцієнт використання заземлювачів, що визначається з графіків і таблиць залежно від конструкції ЗП.

При розрахунку ЗП необхідно знати питомий опір ґрунту в тім місці, де буде проходити заземлююча лінія й де закладені заземлювачі. На нафтових промислах, наприклад, ґрунт може виявитися просоченим нафтою, у результаті чого його питомий опір різко зростає, і необхідний опір ЗП 4-10 Ом одержати важко. У таких випадках забивають заземлювачі в більше глибокі шари ґрунту, не просочені нафтою або відносять їх в інше більше віддалене місце. Аналогічні заходи застосовують у районах зі скелястим ґрунтом, у районах вічної мерзлоти й т.п.

При спорудженні ЗП необхідно максимально використовувати наявні природні заземлювачі: металеві конструкції будинків і споруджень, що мають з'єднання із землею; свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі; обсадні труби; водопровідні й інші металеві трубопроводи (крім трубопроводів горючих рідин, гарячої води, а також горючих або вибухових газів і т.д).

У якості штучних заземлювачів рекомендується застосовувати вертикальні сталеві труби або горизонтально прокладені сталеві смуги. Сталеві труби діаметром 38-50 мм, довжиною 2-3 м і товщиною стінок не менш 3,5 мм забивають у землю на глибину від поверхні землі до верхнього кінця труби 0,5-0,8 м. Для зменшення взаємного екранування труб їх варто розташовувати на відстані одна від одної не менш однієї довжини труби. Замість труб допускається використовувати круглу сталь діаметром не менш 25 мм або кутову сталь 20x30x3 мм.

Для створення смугових заземлювачів застосовують сталеві смуги шириною 20-40 мм і товщиною не менш 4 мм, що укладаються в траншеї глибиною 0,5-0,8 м. Такі ж смуги застосовують для з'єднання один з одним трубчастих заземлювачів. Смуги з'єднують між собою й із трубами заземлювачів зварюванням.

Кожний елемент установки, що заземлюється, приєднують до ЗП або заземлюючої магістралі за допомогою окремого відгалуження.

Послідовне включення в заземлюючий провід декількох ділянок, що заземлюються, не допускається, тому що при такому з'єднанні у випадку обриву заземлюючого відгалуження всі участки, що заземлюються, виявляться незаземленими.

Площа перетину заземлюючих провідників повинна задовольняти вимогам Правил пристрою електроустановок (звичайно не менш 24 ).