Визначення кислотності молока
Кислотність молока зумовлена вмістом у ньому молочної кислоти, фосфорнокислих та молочнокислих солей, білків тощо. Кислотність виражається у градусах Тернера і є важливим показником свіжості молока.
Градус Тернера (°Т) являє собою кількість мілілітрів 0,1 н. розчину лугу, що витрачається на нейтралізацію кислот в 100 мл молока.
кислотність молока 1 сорту повинна становити 16 — 18°Т, кислотність молока 2 сорту — 19 — 21°Т, для білкового — до 25°Т.
Слід відмітити, що орієнтовним методом перевірки молока на свіжість є проба на кип’ятіння.
Якщо досліджуване молоко несвіже, то при кип’ятінні воно звертається.
Визначення жирності молока
Жирність молока визначається з використанням спеціального приладу — бутирометра (або жироміра) за допомогою кислотного метода Гербера, що передбачає застосування як емульгатора жирів концентрованої сірчаної кислоти, котра зменшує адсорбцію ліпідів білками і, згодом, жирові кульки зливаються у суцільний шар жиру.
Процес злиття жирових кульок і вилучення шару жиру посилюється при додаванні до суміші амілового або ізоамілового спирту, а також при підігріванні жироміра та його центрифугуванні..
Згідно з ДСТУ—2661-94 вміст жиру у молоці повинен знаходитися у межах від 1 до 6,0%.
Визначення спроб фальсифікації молока
Визначення наявності аміаку. Один з найбільш відомих методів визначення кислотності при фальсифікації молока оснований на зміні кольору розчину індикатора Несслера при додаванні його в сироватку молока, яке містить аміак.
лимонно-жовте забарвлення характерне для молока не фальсифікованого. Оранжеве забарвлення різної інтенсивності вказує на наявність аміаку більшої концентрації від природного вмісту.
Визначення присутності соди. Сода може бути додана в молоко для того, щоб навмисно сховати підвищену його кислотність. Нейтралізуючи молочну кислоту, сода не затримує розвитку гнильних мікроорганізмів і сприяє руйнуванню вітаміну С, таке молоко не придатне для вживання в їжу.
Визначення присутності крохмалю. Крохмаль або борошно додається в молоко, щоб додати йому більшу густу консистенцію після розведення водою.
Визначення присутності нітратів. При розведенні молока водою в ньому можуть з'явитися нітрати, високий вміст яких може приводити до метгемоглобінемії, особливо у маленьких дітей. Поява синього фарбування свідчить про присутність азотисто- і азотнокислих з'єднань.
Радіологічний контроль молока та молочних продуктів
допустимий рівень вмісту радіонуклідів 137Сs і 90Sr в молоці та молочних продуктах не повинен перевищувати 100 і 20 Бк/л
Нітросполуки як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення в стані здоров’я). Профілактика захворювань, що пов’язані з впливом нітросполук.
Азот, N (nitrogenium), химический элемент (ат.номер 7) VA подгруппы периодической системы элементов. Атмосфера Земли содержит 78% (об.) азота. Чтобы показать, как велики эти запасы азота, отметим, что в атмосфере над каждым квадратным километром земной поверхности находится столько азота, что из него можно получить до 50 млн.т нитрата натрия или 10 млн. т аммиака (соединение азота с водородом) и все же это составляет малую долю азота, содержащегося в земной коре.
Любая протонная (т.е. Н-содержащая) кислота реагирует с аммиаком в водном растворе с образованием солей аммония, таких как нитрат аммония NH4N03, хлорид аммония NH4CI, сульфат аммония (NH4)2S04, фосфат аммония (NH4)3P04. Эти соли широко применяются в сельском хозяйстве как удобрения для введения азота в почву. Нитрат аммония кроме того, применяют как недорогое взрывчатое вещество; впервые оно было применено с нефтяным топливом (дизельным маслом). Водный раствор аммиака применяют непосредственно для введения в почву или с орошающей водой. Мочевина NH2CONH2, получаемая синтезом из аммиака и углекислого водорода, также является удобрением.
Порогом хронического действия нитратов является доза 5,9мг\кг. Смертельной дозой нитратов для человека считают 80-300 мг\кг веса тела. Для взрослого человека с средней массой тела это составляет от 5,1 до 21 г нитратов, для детей грудного возраста -от 2 до Зг.
Содержание ионов аммония в природных водах варьирует в интервале от 10 до 200 мкг\дмЗ в пересчете на азот. Присутствие в незагрязненных поверхностных водах ионов аммония связано главным образом с процессами биохимической деградации белковых веществ, дезаминирования аминокислот, разложения мочевины под действием уреазы. Основными источниками поступления ионов аммония в водные объекты являются животноводческие фермы, хозяйственно-бытовые сточные воды, поверхностный сток с сельхозугодий в случае использования аммонийных удобрений, а также сточные воды предприятий пищевой, коксохимической, лесохимической и химической промышленности. В стоках промышленных предприятий содержится до 1 мг\дмЗ аммония, в бытовых стоках 2-7 мг\дмЗ; с хозяйственно-бытовыми сточными водами в канализационные системы ежесуточно поступает до 10 г аммонийного азота (на одного жителя). Повышенная концентрация ионов аммония может быть использована в качестве индикаторного показателя, отражающего ухудшение санитарного состояния водного объекта, процесса загрязнения поверхностных и подземных вод, в первую очередь, бытовыми и сельскохозяйственными стоками.
ЧЕМ ОПАСНЫ НИТРАТЫ?
Возникновением злокачественных заболеваний желудочно-кишечного тракта; создаются условия для перехода нитратов в нитрозоамины под влиянием микроорганизмов. Нитрозоамины (канцерогенные вещества) всасываются в кровь и циркулируют по всему организму; o4 синтезом канцерогенных М-нитрозосоединений;
некрозом (гибелью) разнообразных клеток. В особенности чувствительны к действию N0 клетки головного мозга, миокарда и эндотелия; o4 развитием язвенного колита и болезни Крона;
возникновением разной степени гипотензии, которая способна привести к развитию острой почечной недостаточности;
нарушением водно-электролитного обмена организма, что приводит к гипертонической болезни, заболеваниям почек. Вследствие этого развивается сердечная недостаточность;
нарушением свертываемости крови;
возникновением воспалительных процессом в паренхиматозных органах; o4 поражением печени;
развитием частых инфекций верхних дыхательных путей, обусловленные развитием метгемоглобинемией, которая является следствием хронической нитратной интоксикации;
поражением поджелудочной и щитовидной желез, что приводит к развитию сахарного диабета;
развитием анемии, которая приводит к нарушению памяти, внимания, интеллекта.
Острое отравление бывает при одномоментном попадании в организм больших доз нитратов.
ПРИЗНАКИ ОСТРОГО ОТРАВЛЕНИЯ НИТРАМИ
выраженная синюшность кожи и слизистых оболочек (может быть выраженная
бледность);
резкая общая слабость, сонливость или наоборот возбуждение;
головокружение, сильные головные боли, потемнение в глазах;
одышка;
нарушение координации движения;
снижение артериального давления, учащение частоты сердечных сокращений;
в тяжелых случаях судороги, потеря сознания, коматозное состояние.
Основными источниками поступления нитратов в организм человека являются вода, продукты растительного происхождения. С водой и овощами в организм человека поступает от 75 до 90% от общего количества нитратов. Продукты животного происхождения: мясные, молочные, яйца и рыба содержат незначительные количества нитратов. Концентрация нитратов в консервированных и копченых мясных продуктах изменяется в широком интервале от 0 до 70 мг N02 \кг. Наличие нитратов в этих видах продуктов обусловлена их применением при консервировании мяса в качестве стабилизатора цвета и консервантов.
Внимание! Пометки на изделиях Е250-Е255 свидетельствуют о наличии в них нитратов.
Концентрация нитратов в молочных продуктах обычно не превышает 5 мг\л. Содержимое нитратов в свежей рыбе находится в границах 0,7-3,3 мг\кг. Концентрация нитратов в фруктах и фруктовых соках обычно низкая, до 7 мг\кг. Содержимое нитратов и нитритов в зерне и зерновых продуктах, низкое: уровень нитратов колеблется в границах 0,4-13 мг\кг; нитритов - 0,7-3,3 мг\кг. Подсчитано, что с продуктами переработки зерновых в организм человека с обычной диетой поступает от 1,5 до 2,7 мг нитратов в сутки.
РАСПРЕДЕЛЕНИЕ НИТРАТОВ В ОВОЩАХ
Наибольшее количество нитратов находится в тканях, расположенных более близко к корню. В листе петрушки, сельдерея, укропа нитратов на 30-40% меньшее, чем в черенках и на 60-70% меньше, чем в кочерыжке.
Огурцы, дыни, баклажаны, кабачки, арбузы имеют послойное распределение нитратов, которое увеличивается от центра плода к периферии и достигает максимума возле кожи и самой кожуре
В листе капусты на 60-70% нитратов меньше, чем в кочерыжке
Морковь характеризуется более высокими уровнями нитратов в сердцевине и в стебельной части
Наиболее высокие концентрации в столовой свекле выявлены в верхней части корнеплода - 65% от всего количества нитратов в овоще
Незрелые овощи содержат в 2-3 раза больше нитратов, чем спелые.
ПРАВИЛА ПРИГОТОВЛЕНИЯ ПИЩИ
Нитраты хорошо растворяются в воде, причем с повышением температуры растворимость их возрастает, поэтому приемы, в основе которых лежит обработка продукта водой, вымачивание, бланширование, вываривание и т.д. оказывают содействие снижению содержимого нитратов в продукте.
Первичная обработка растительных продуктов: удаление зеленых покрывающих листьев кочанов и кочерыжки капусты, толстых черенков листвы в зеленых растениях, корней свеклы, моркови, глубокое обрезание основ и верхушки огурца разрешает снизить содержимое нитратов от 20 до 30%.
Промывание водой и механическая очистка продуктов: картофеля, свеклы, моркови, брюквы, капусты и др. снижает содержимое нитратов на 10%.
Вымачивание на протяжении 1 часа картофеля, моркови, столовой свеклы, брюквы, капусты приводит к снижению концентрации нитратов на 5-30%.
Увеличение времени вымачивания приводит к более полному переходу нитратов из овощей в раствор - так, вымачивание в 1% растворе столовой соли и аскорбиновой кислоты на протяжении суток позволило снизить содержимое нитратов почти на 90%.
Величина снижения нитратов при вымачивании зависит также от формы овощей. Так, при вымачивании в воде измельченной свеклы, моркови, капусты, картофеля снижение в 1,5-4,4 раз большее, чем при вымачивании целых овощей.
Маринования являются наиболее щадящим способом снижения нитратов, поскольку при максимальной величине снижения нитратов - 43%, наиболее полно сохраняется витамин С - 83,4%, в то время как при отваривании потеря витамина С составила 47,2%.
Квашение снижает содержимое нитратов в продукте до 30% за счет их перехода в рассол и за счет микробиологических процессов, при которых происходит восстановление нитратов к более восстановленным формам азота, в том числе и газообразных. Установлено, что на первом этапе брожения (до 7 суток) появляются нитриты, потом уровень их снижается до 0.
Приготовление соков и сушение овощей увеличивают содержимое нитратов в сравнении с исходным сырьем. Степень увеличения зависит от содержимого в продуктах клетчатки (при получении соков) и воды (при сушении).
КАК ЗАЩИТИТЬ СЕБЯ ОТ ПАТОЛОГИЧЕСКОГО ВОЗДЕЙСТВИЯ НИТРАТОВ
максимально снизить поступление в организм детей и взрослых нитратов с питьевой водой и продуктами питания;
необходимо больше употреблять белков животного и растительного происхождения (нежирные сорта мяса, рыба, творог, соя) для стимуляции ферментной системы организма и компенсации антитоксических затрат;
ограничить употребление простых углеводов (кондитерские изделия и хлеб из муки высшего сорта, сахар, конфеты) и компенсировать их в рационе за счет натуральных углеводов, мед, фрукты, сухофрукты, овощи; ограничить употребление животных жиров за счет расширения объема и ассортимента жиров растительного происхождения: подсолнечного, оливкового, льняного, рисового масла;
для улучшения эвакуаторной и моторной функций желудочно-кишечного тракта рекомендуется употреблять хлеб из муки грубого помола и пищевые волокна пшеничных отрубей;
для нормализации микробного спектра желудочно-кишечного тракта употреблять кисломолочные продукты, живые йогурты, биокефир, ряженку и прочего, в особенности тех, в состав которых входят бифидо- и лактобактерии;
для обогащения организма природными и растительными антиоксидантами, витаминами и микроэлементами необходимо употреблять чеснок, репу, облепиху, лимоны, плоды шиповника и рябины, подсолнечные и тыквенные семена, орехи;
исключить из питания детей ранние и тепличные овощи, которые, как правило, содержат значительно повышенные дозы нитратов и нитритов;
не рекомендуется употреблять салаты из свежих овощей, которые простояли при комнатной температуре 6-8 часов, поскольку при этих обстоятельствах создаются условия для превращения нитратов в более токсичные вещества -нитроза-мины;
исключить из рациона питания колбасные изделия, копченые, консервированные продукты, которые готовятся с добавлением нитратов и нитритов.
Важно помнить, кипячение загрязненной нитратами воды не уменьшает, а увеличивает ее токсичность. Загрязненная нитратами вода всегда прозрачная, без запаха и видимых примесей, обычная на вкус.
Гігієна сільськогосподарської праці (тваринництво, робота на молочно–товарній фермі). Професійні шкідливості. Зрушення у стані здоров’я та заходи щодо їх профілактики.
Наиболее распространенной профессией на фермах крупного рогатого скота является профессия доярки. В примерный состав бригады, обслуживающей ферму в 200 голов, входят 18 доярок, 8 скотников-пастухов и 3 телятницы.
Каждая доярка при троекратном до обычно обслуживает 10—12 коров, при двукратном — 20—25 коров, при троекратном электродоении — 20—25 коров.
Ручное доение — трудоемкий процесс, сопряженный с большим количеством сокращений мелких групп мышц. При обслуживании 10—12 коров доярка производит в день от 30 000 до 36 000 сжатий и разжатий пальцев. Таким образом, доение коров связано с интенсивной работой нервно-мышечного аппарата кистей обеих рук. Мелкие однообразные, очень частые и временами весьма энергичные движения могут привести к развитию ряда профессиональных заболеваний рук по типу ангионеврозов, а в некоторых случаях—тендовагинитов и периартритов.
В связи с вынужденным положением тела во время доения (сидя на низкой скамейке или на корточках) возможно нарушение периферического кровообращения и развитие заболеваний корешков пояснично-крестцовой части спинного мозга. Работа доярок связана с опасностью заражения вирусным заболеванием кожи (так называемые «узелки доильщиц»). Заражаются доярки от больной коровы, у которой инфекция протекает в виде папулезно-пустулезной сыпи на вымени. Наряду с этим доярки, как и другие работники, обслуживающие крупный рогатый скот (скотники-пастухи, телятницы и др.), подвержены опасности заражения и такими профессиональными инфекциями, как ящур, сибирская язва, бруцеллез.
Санитарные условия труда доярок и работников, обслуживающих фермы, при отсутствии достаточной вентиляции и неисправном содержании помещения могут быть весьма неудовлетворительными. Воздух может загрязняться углекислым газом, аммиаком, сероводородом и другими вредными примесями.
В зимний период температура воздуха в помещениях колеблется от 3° С до 13,2° С при относительной влажности 83—90%.
Мероприятия по оздоровлению условий труда на животноводческих фермах. Одним из основных мероприятий по оздоровлению условий труда доярок и других работников животноводческих ферм является механизация трудовых процессов. Механизация процесса доения исключает необходимость производить огромное количество движений пальцами рук, устраняя тем самым возможность профессиональных заболеваний рук, обеспечивая чистоту продукта.
Для проведения механического доения корову чистят, подмывают, массируют вымя, сдаивают первые струйки молока, ставят в станок, надевают на соски стаканы доильной машины и производят доение. На ряде ферм имеются специальные доильные залы, оборудованные станками для коров. При доильном зале имеются: моечная, душевая, гардеробная, комната отдыха.
Важным мероприятием, облегчающим труд доярок и телятниц, является механизация подачи воды, потребность в которой на животноводческих фермах очень велика (поение скота, приготовление кормов, уборка помещений, мытье животных и т. д.). Поение 100 коров без механизации требует 3260 чел/мин; тот же процесс, выполняемый при помощи насоса, электропривода и автопоилок,— только 132 чел/ мин. В настоящее время применяется машина для резки, дробления, тепловой обработки, транспортировки кормов. В сельское хозяйство внедряются высокопроизводительные агрегаты для подготовки и дозировки кормов для скота.
Важное значение имеет режим труда доярок. Доение коров рекомендуется производить кулаком, равномерно, без рывков. Наиболее рациональным признан двухпромежуточный распорядок дня, когда доярка занята на работе 4 ч в утреннем цикле и 4 ч в вечернем, или двухсменный режим, при котором доярка занята на ферме 8 ч подряд.
Ряд гигиенических требований предъявляется к устройству и содержанию помещений для крупного рогатого скота. Животноводческие фермы должны находиться на расстоянии 250—300 м от жилых построек. Навозохранилище устраивается не ближе 50 м от фермы. Жижесборники нужно располагать вне помещения на расстоянии 6—8 м от него.
Согласно зоотехническим требованиям в помещении должны быть обеспечены чистота воздуха, хорошее освещение (в доильном зале не менее 75 лк), отсутствие сквозняков. В коровнике должна иметься приточно-вытяжная вентиляция. При этом температура воздуха в холодный период года в нем должна быть 6—8° С, а в телятнике 10—12° С при относительной влажности 75—85%. Содержание углекислого газа в воздухе не должно превышать 0,25%.
При чистке коров рекомендуется применять бытовой электропылесос либо использовать вакуумный трубопровод.
Доярка должна снабжаться спецодеждой (хлопчатобумажный халат темного цвета и косынка) для проведения туалета коровы и санодеждой (белый халат, белая косынка) для дойки. Предложен специальный стульчик со спинкой, который нужно подбирать по росту доярки.
После дойки каждой коровы рекомендуется производить гимнастику пальцев, а до начала дойки самомассаж рук в течение 2—3 мин, медленно разглаживая кисти и предплечья в направлении от кончиков пальцев к локтевому суставу.
Для предупреждения гнойничковых заболеваний кожи требуется постоянный уход за чистотой кожи и немедленная обработка повреждений асептическими растворами. Необходимы систематическая уборка помещений и рабочих мест, ношение специальной и санитарной одежды.
Гігієна праці сільських механізаторів (умови праці, професійні шкідливості, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).
Интенсивное оснащение машинами и механизмами сельского хозяйства сближает его с промышленным производством. Однако сельскохозяйственным работам присущи свои гигиенические особенности, обусловленные спецификой производственного процесса. Все основные работы в полеводстве механизированы и выполняются с помощью тракторов и комбайнов.
В настоящее время на полях работают в основном следующие типы тракторов: на колесном ходу — МТЗ-50, МТЗ-80, Т-40, Т-150, К-700, К-701, на гусеничном — Т-74, ДТ-75, Т-130, Т-150 и комбайнов: зерновые — СК-4, СК-6, «Нива», «Колос»; свеклоуборочные типа ККУ-2 и др.
Энергетические затраты тракториста и комбайнера и условия их труда зависят от конструкции машины, вида выполняемой ими сельскохозяйственной работы, геолого-географических особенностей местности и составляют около 12560 к Д ж/су г (3000 ккал/сут).
Работа тракториста и комбайнера не редко бывает связана со значительным нервным напряжением. Так, например, большого нервного напряжения требуют сев, междурядная обработка пропашных культур, уборка хлеба.
Основными неблагоприятными профессиональными факторами при работе на тракторах и комбайнах являются: повышенная или пониженная температура воздуха, загрязнение воздуха рабочей зоны пылью, вредными газами и парами, наличие шума и вибрации.
При работе на тракторах (особенно не снабженных кабинами) ранней весной и поздней осенью у тракториста может чрез мерно охлаждаться тело. Во время летних работ температура воздуха в кабинах (при внешней температуре 23—30° С) может достигать 35—40° С. Источником тепла являются: солнечная радиация, нагретые поверхности двигателя, панель управления, пол и потолок кабины, температура которых может подниматься до 50—60° С. Температура тела тракториста при этом повышается до 37,5° С, частота сердечных сокращений увеличивается до 1,83 Гц (норма 1,17—1,25 Гц).
Загрязнение -пылью воздуха рабочей зоны при работе на тракторах и комбайнах может колебаться в очень большом диапазоне— от 7 до 1300 мг/м3. При этом 90% пылевых частиц имеют размер меньше 5 мкм, т. е. способны проникать вместе с вдыхаемым воздухом в альвеолы легких.
Воздух рабочей зоны может загрязняться выхлопными газами двигателей внутреннего сгорания, в составу которых содержатся значительные концентрации угарно го и углекислого газа, углеводородов, альдегидов. Концентрация угарного газа может достигать 180—500 мг/м3.
Большое значение при гигиенической оценке условий труда тракториста и комбайнера имеют шум и вибрация. Вибрация на сельскохозяйственных машинах имеет сложный характер и вызывается работой двигателя и ходовых систем.
Основными источниками шума служат двигатель, выхлопные устройства и пере даточные механизмы. В спектре шума пре обладают высокие частоты (3000 Гц и выше), причем уровень громкости шума превышает установленные нормативы на 20— 25 дБ.
Профилактические мероприятия по оздоровлению труда механизаторов регламентируются специальными правилами по устройству тракторов, сельскохозяйственных машин и прицепных орудий. Согласно этим правилам на тракторах всех типов и сельскохозяйственных машинах должна оборудоваться кабина. Рабочее место необходимо оборудовать мягким сиденьем с полумягкой подвижной спинкой и подлокотниками. Температура воздуха в кабине не должна превышать наружную температуру более чем на 2—3°С, а подвижность воздуха на рабочем месте — более 1,5 м/с.
Для обогревания кабины оборудуется отопление, поддерживающее температуру воздуха в холодную погоду не ниже 16° С.
Борьба с запыленностью воздуха в кабинах при эксплуатации машин осуществляется путем их герметизации. Высокоэффективным средством для борьбы с пылью является устройство приточной вентиляции, обеспечивающее подачу очищенного воздуха и подпор его в кабине.
Для устранения загрязнения воздуха выхлопными газами устье выхлопной трубы на двигателях тракторов и комбайнов следует выводить на 400 мм выше крыши кабины.
Гігієна праці при роботі з пестицидами (види пестицидів, особливості дії та способів застосування, заходи безпеки та профілактики захворювань).
Ядохимикатами (пестицидами) называют химические вещества, применяемые в сельском хозяйстве для борьбы с вредителями и болезнями культурных растении, сорной растительностью, вредителями зерна и пищевых продуктов. В зависимости от производственного на значения различают следующие ядохимикаты:
Инсектициды — препараты, уничтожающие насекомых.
Фунгициды — вещества, уничтожающие возбудителей грибных заболеваний растений.
Гербициды — средства, уничтожающие сорные растения.
Лимациды — препараты, уничтожающие моллюсков и слизней.
Бактерициды — вещества, уничтожающие бактериальных возбудителей болезней растений.
Зооциды — средства, уничтожающие грызунов.
Акарициды — уничтожающие клещей.
Дефолианты — препараты, вызывающие предуборочное уничтожение листьев растений.
Препараты, обладающие широким спектром действия, называются инсектофунгицидами.
При введении в желудок экспериментальным животным ядохимикаты, в зависимости от токсичности, делятся на:
сильнодействующие ядовитые вещест ва, которые при поступлении в организм подопытных животных в концентрации 50 мг/кг и меньше вызывают 50% гибели их (ЛДбо до 50 мг/кг);
высокотоксичные — ЛДбо — 50— 200 мг/кг;
среднетоксичные — ЛДбо — 200— 1000 мг/кг;
малотоксичные — ЛДбо — более 1000 мг/кг.
Для оценки ядохимикатов имеют значение стойкость в естественных условиях, их способность накапливаться в организме. Стойкие препараты (ДДТ, гексахлоран и др.) могут накапливаться в различных средах и длительное время сохраняться в них. Некоторые из ядохимикатов обладают выраженными кумулятивными свойствами,, что надо иметь в виду наряду с токсичностью при выборе менее опасных из них для здоровья людей, находящихся с ними в контакте.
Обычно
работы по химической обработке растений,
зерна длятся несколько дней,, но
периодически повторяются. Сравнительно
немногие работники длительное время
контактируют
с ядохимикатами. В основ ном это работники
складских помещений, в
которых хранятся ядохимикаты и в воздухе
которых в зависимости от санитарных
условий
содержатся различные концентрации
последних.
Гигиенические условия труда при работе с ядохимикатами определяются способом их применения, наличием технических средств, совершенством и исправностью аппаратуры, метеорологическими условиями среды. Чем совершеннее способы и техника применения ядохимикатов, тем меньше их концентрация в воздухе и тем меньше опасность их неблагоприятного воздействия.
Обработка ядохимикатами почвы, нанесение их на растения и обработка ими семян осуществляются путем опрыскивания, опыления, фумигации, протравливания, разбрасывания в виде приманки и т. д.
В качестве инсектофунгицидов в сельском хозяйстве распространены следующие ядохимикаты: фосфорорганические соединения, ртутьорганические препараты, хлорорганические соединения, мышьяксо-держащие и медьсодержащие вещества.
Из них наибольший интерес представляют первые три группы.
Фосфорорганические соединения. К ним относятся: тиофос, карбофос, метафос, ок-таметил, меркаптофос, хлорофос и др. Все эти препараты весьма токсичны для чело-зека и теплокровных животных.
Фосфорорганические соединения являются ингибиторами холинэстеразы — фермента, гидролизирующего ацетилхолин. Блокада холинэстеразы фосфорорганическими инсектицидами приводит к накоплению ацетилхолина, который возбуждает М- и Н-холинорецепторы, что и обусловливает развитие патологического состояния при отравлении.
Клиническую картину отравления можно проследить на примере отравления тиофосом. Тиофос ЛДбо — 2—5 мг/кг.
Симптомы отравления: тошнота, рвота боль в животе, головная боль, слабость, головокружение, беспокойство, слюнотечение.
Впоследствии развиваются диарея, затрудненное дыхание, фибриляция подергивание мышц, атаксия, судороги. кома. Концентрация тиофоса в воздухе— 15 мг/м3 вызывает острое отравление. При хроническом отравлении наблюдается медленное нарастание перечисленных симптомов.
Ранним диагностическим признаком отравления служит снижение содержания холинэстеразы крови. В терапевтических целях рекомендуются холинолитические препараты: пентафен, тропацин, атропина сульфат.
Ртутьорганические препараты. К ним относятся: гранозан (НИУИФ-2), меркуран, препарат НИУИФ-1, меркугексан и др. Действующим началом гранозана и меркурана является этилмеркурхлорид, препарата НИУИФ-1 —этилмеркурфосфат. В последние годы в практику вошли производные фенилмеркурацетата (фунгитокс)> руберон, метоксиэтилмеркурацетата (радо-сан) и фенилмеркурбромида (агронал).
Препараты обладают высокой токсичностью для человека, превышающей токсичность металлической ртути. Они обла-дают выраженными кумулятивными свойствами и в концентрациях стотысячных долей миллиграмма на литр способны при длительном действии вызывать отравление.
Гранозан отличается высокой летучестью, поэтому в воздухе складов обнаруживаются значительные количества паров этилмеркурхлорида.
Симптомы острого отравления: металлический вкус во рту, гиперсаливация, тошнота, головная боль, боль в области желудка, набухание и кровоточивость десен, диарея; в тяжелых случаях наступают атаксия, параличи, слепота.
Хроническое отравление в начальном периоде распознать трудно, для него характерны легкая утомляемость, частая головная боль. В дальнейшем появляются тремор, вегетодистония, параличи. При лечении хорошие результаты дает применение унитиола.
Хлорорганические соединения. Относятся к числу наиболее широко применяемых пестицидов. Представляют собой хлорпроизводные ароматических углеводородов (гексахлоран, гексахлорбензол, пентахлорфенол); хлорированные терпены (поли-хлорпинен, полихлоркамфен и др.); хлор-производные диеновой группы (алдрин, дилдрин и др.).
Хлорорганические препараты могут поступать в организм через дыхательные пути, пищевой канал, через неповрежденную кожу и слизистые оболочки.
Им присущи некоторые общие свойства» несмотря на различие их, химической структуры. Они не растворяются в воде, обладают высоким сродством к жирам и липоидам, оказывают токсическое действие на различные органы и системы с преимущественным поражением нервной системы и паренхиматозных органов. Хорошо изучена токсичность наиболее распространенных представителей этой группы соединений — ДДТ и гексахлорана.
Профилактика. Концентрация инсектофунгицидов в воздухе складских помещений и при работах с ними не должна превышать предельно допустимые величины (этилмеркурфосфат и зтилмеркурхлорид — 0,005 мг/м3, октаметил — 0,02 мг/м3, тио-фос — 0,05 мг/м3, гексахлоран — 0,1 мг/м3, гексахлорбензол — 0,9 мг/м3).
Необходимо строго соблюдать Санитарные правила по хранению, транспортировке и применению пестицидов / (ядохимикатов) в сельском хозяйстве
Погрузочно-разгрузочные работы необходимо механизировать. Машины и аппараты, применяемые для протравливания семян, должны быть герметичны. Склады ядохимикатов должны располагаться за пределами населенного пункта с подветренной стороны по отношению к жилой зоне. Санитарно-защитная зона не менее 200 м.
Работающие с ядохимикатами должны быть ознакомлены с токсическими свойствами препаратов и способами безопасной работы с ними. Необходимо проводить предварительные и периодические медицинские осмотры лиц, работающих с ядохимикатами. К работе с инсектофунгицидами не должны допускаться подростки, беременные и кормящие женщины. Работающие с ядохимикатами снабжаются спецодеждой и защитными приспособлениями (противогаз, очки, респиратор). Длительность работы с ядохимикатами в зависимости от их токсичности устанавливается в пределах 4—6 ч.
Стан здоров’я дітей та підлітків і фактори, що його формують. Принципи комплексної оцінки стану здоров’я дітей та підлітків. Групи здоров’я. Методика вивчення захворюваності та функціонального стану організму учнів.
Принципи комплексної оцінки стану здоров'я:
1. Наявність або відсутність у момент обстеження хронічних захворювань.
2. Рівень функціонального стану основних систем організму.
3. Ступінь опірності організму несприятливому впливу.
4. Рівень досягнутого розвитку і ступінь його гармонійності.
Відповідно до указаних критеріїв розроблена схема розподілу дітей за групами здоров'я.
Виділяють 5 груп здоров’я:
Перша група здоров’я — Здорові діти з нормальним розвитком та нормальним рівнем функцій.
Друга група здоро’я — Здорові діти, що мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань.
Третя група здоров’я — Діти, які страждають хронічними захворюваннями в стані компенсації, зі збереженням функціональних можливостей організму.
Четверта група здоров’я — Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації, зі зниженими функциональними можливостями організму.
П’ята група здоров’я — Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно зниженими функциональними можливостями організму.
Розподіл дітей за групами здоров'я дозволяє виявити осіб, що мають фактори ризику щодо розвитку патологічних зрушень, дітей з початковими формами захворювань та функціональними відхиленнями і розробити комплекс заходів з охорони та зміцнення їх здоров'я, профілактики хронічних захворювань.
В першу чергу, це стосується дітей та підлітків, які відносяться до другої групи здоров'я (діти — реконвалісценти, а також діти, які часто і тривало хворіють, з загальною затримкою і дисгармонійністю фізичного розвитку як за рахунок надлишкової маси тіла, так і за рахунок її дефіциту без ендокринної патології, з порушеннями постави, плоскостопістю, з функціональними зрушеннями збоку серцево—судинної системи, міопією, карієсом, гіпертрофією піднебінних мигдаликів II ступеня, алергічними реакціями, збільшенням щитоподібної залози I і II ступенів, астенічним синдромом тощо).
Про ступінь опірності (резистентності) організму судять за даними щодо кількості гострих захворювань та загострень хронічних хвороб протягом минулого року, а також за показниками стану неспецифічної резистентності (вміст Х—хроматину і гетерохроматину в епітелії слизової щоки, глікогену в нейтрофілах, активність лугової і кислої фосфотаз в нейтрофілах, дегідрогенази і сукцинатдегідрогенази в лімфоцитах, лізоциму і лактатдегідрпогенази в слині, ступінь бактерицидності шкіри).
Оцінка функціонального стану систем організму проводиться з використанням клінічних методів, а також за допомогою функціональних проб (проби Мартіне, Штанге—Генга, Летунова, РWС170).
Серед чинників, що формують здоров’я та мають вплив на процеси розвитку організму, що росте, виділяють сприятливі та несприятливі чинники.
До сприятливих чинників відносять: раціональний режим добової діяльності; адекватне і збалансоване харчування; відповідність навколишнього середовища гігієнічним вимогам; оптимальний руховий режим; загартовування; наявність гігієнічних навичок та здоровий спосіб життя.
До несприятливих чинників відносять: порушення режиму дня та навчально-виховного процесу; недоліки в організації харчування; порушення гігієнічних вимог до умов ігрової, навчальної, поза навчальної та трудової діяльності; недостатня або надлишкова рухова активність; несприятливий психологічний клімат у родині та в колективі; відсутність гігієнічних навичок, наявність шкідливих звичок.
Закономірності росту і розвитку дітей та підлітків. Показники фізичного розвитку дітей та підлітків, правила антропометрії, таблиці стандартів фізичного розвитку. Психо-неврологічний розвиток дітей і підлітків, його етапи, закономірності.
Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.
До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно—рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних — довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних — м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.
Провідними соматометричними показниками вважають довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), які визначають на підставі використання спеціальних антпропометричних точок.
Правила антропометрії:1. Використання спец. антропометричних точок. 2. Інструментарій, що перевірений на точність. 3. Opt мікрокліматичні умови в ході проведення дослідження. 4. Max оголений суб’єкт вимірювання. 5. Проведення в один і той же час в першій половині дня натще. 6. Проведення людиною, яка володіє методикою дослідження.
Для визначення довжини тіла у положенні стоячи та сидячи використовують дерев’яним ростомір, який являє собою стояк завдовжки 2 м, закріплений на підставці розміром 70 x 45 см, з відкидною лавкою на висоті 40 см, що призначена для вимірювання росту сидячи. На стояку нанесено дві колонки сантиметрових поділок. Відлік за першої з них починається від підставки, відлік за другої від відкидної лавки. На стояку закріплена пересувна муфта з горизонтальною планшеткою, яку під час дослідження опускають до контакту з тім’яною кісткою обстежуваного.
У разі вимірювання довжини тіла стоячи обстежуваний має стати струнко спиною до планки, тримаючи п’ятки разом, носки нарізно та торкаючись її трьома точками п’ятками, сідницями і міжлопатковою ділянкою. Голова обстежуваного повинна бути в такому положенні, щоб лінія, якам з’єднує нижній край очної ямки та верхній край козелка вуха була паралельною підлозі.
Для вимірювання маси тіла слід використовувати медичні ваги.
Обвід грудної клітки вимірюють сантиметровою стрічкою у стані максимального спокою, максимального вдиху та максимального видиху (стрічка спереду повинна проходити по нижньому краю соскового кільця у хлопчиків і вздовж четвертого ребра у дівчаток, ззаду між нижнім краєм лопаток при опущених руках).
Для визначення життєвої ємності легень використовують водяний або пневматичний спірометр, для визначення м’язової сили рук – кистьовий динамометр, для визначення станової сили становий динамометр. Причому у будьякому разі у ході дослідження реєструють максимальний результат.
Оцінку фізичного розвитку проводять на підставі зіставлення індивідуальних даних з регіональними стандартами фізичного розвитку, тобто з середніми нормативними значеннями для кожної окремої віково–статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей і підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування.
Вимоги до таблиць стандартів ФР:поновлюватись 1 раз в 3-5 років; складені для кожної статі і для кожного року життя окремо; відображають клітичні, національні, географічні та соціціальні вимоги; табл. складені на підставі обстеження достатньої к-сті дітей; мати всі статистичні показники; вміщувати дані лише про практично здорових дітей.
Психо-неврологічний розвиток
Виділяють основні періоди психічного розвитку: ранній (від народження до трьох років) дошкільний вік (з трьох до семи), молодший шкільний вік (з семи до 10 років), середній шкільний або підлітковий (від 10 до 15 років), старший шкільний або юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).
Процеси росту і розвитку відбуваються в окремі вікові періоди нерівномірно та неоднаково. Кожна система органів має лише їй притаманні закономірності. Ріст і розвиток окремих органів та систем організму тісно пов’язані і їхня діяльність скеровується ЦНС.
Ріст дітей зумовлений спадковими чинниками, а ступінь та особливості його залежать від соціальних умов життя.
Протягом перших років життя вдосконалюється діяльність ЦНС. Морфологічний та функціональний стан головного мозку значно змінюється. Значно зростає вага тіла дитини особливо протягом першого року. Розвиваються органи дихання та кровообігу. Спостерігається швидке утворення умовних рефлексів: зокрема в першу чергу – вестибулярний умовний рефлекс, зоровий і шкірно-тактильний рефлекси, продовжується адаптація до навколишнього середовища. Зменшується поступово тривалість сну та втрачається пасивний материнський імунітет.
Для дошкільного віку характерним є сповільнення росту та процесів окостеніння, удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Завершується формування мови, інтенсивно розвивається зір, слух, пришвидшуються процеси терморегуляції. Процеси збудження переважають над процесами гальмування. Інтенсивно формується друга сигнальна система.
У шкільний період (7 років) завершується збільшення маси тканини мозку, зростає гальмівний контроль. Ці процеси врівноважуються у 12 років. У дітей 7-10 років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей нервової системи дорослих, хоча і є ще нестійкими. Розвиваються статичні і динамічні функції хребта, вдосконалюється руховий аналізатор, рухи стають координованими.
Середній та старший шкільний вік характеризується загальною перебудовою організму, що зумовлено статевим дозріванням. Активація залоз внутрішньої секреції спричиняє значне прискорення фізичного та фізіологічного розвитку. Відмічається неврівноваженість нервово-психічних процесів, змінюється рівновага між 1-ю та 2-ою сигнальними системами, серцево-судинна система відстає від росту тіла, що зумовлює підвищену втомлюваність. Відбувається статеве дозрівання, яке супроводжується лабільністю психіки, вегетативної нервової системи. Інтенсифікуються процеси кіркової діяльності, окостеніння, розвитку скелетної мускулатури. Ріст легенів зумовлює збільшення ЖЕЛ. Різко помітною стає статева різниця між дівчатками та юнаками, що проявляється у різних темпах росту, фізичному розвитку специфіці обмінних процесів тощо.
Фізичний розвиток як один з найважливіших критеріїв оцінки стану здоров’я. Методи оцінки фізичного розвитку.
Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.
До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно—рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних — довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних — м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.
Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.
Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення (), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, котра досліджується, від середніх показників, властивих даному віково—статевому періодові.
Відхилення у межах від -1 до +1 вважають середнім розвитком ознаки, що досліджується, від -1 до -2 — розвитком нижче середнього, від -2 та нижче — низьким, від +1 до +2 — вище середнього, від +2 та вище — високим.
Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одне від одного проводять горизонтальні лінії, кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, котрі з’єднують прямими лініями. Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму — розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються — непропорційним.
Після цього використовуючи дані таблиці 3 «Показники фізичного розвитку школярів Вінницької області», знаходять стать та вік обстежуваного, потім відповідний показник (ріст, маса тіла, обвід грудної клітки). Для кожної її характеристики фізичного розвитку визначають величину (середньоарифметичну зважену — М та середньоквадратичне відхилення — ) і заносять у таблицю (графа «Стандарт»).
Потім для кожного показника визначають різницю між фактичною і стандартною величинами. Так, наприклад, якщо ріст 10—річного хлопчика становить 129 см, а стандарт (М) — 134,7 см різниця складає 129—134,7= -5,7 см. Одержану різницю ділять на (у нашому випадку вона дорівнює 4,5 см) і отримують величину сигмального відхилення: -5,7:4,5 = -1,26 і зрештою, за даними величини і знаку сигмального відхилення обгрунтовують оцінку фізичного розвитку за окремим показником.
У нашому випадку фізичний розвиток хлопчика за ростом — нижче середнього, тому що сигмальне відхилення складає -1,26.
Згідно з приведеною схемою анализуються дані фізичного розвитку і за іншими показниками.
Недоліком цього методу оцінки фізичного розвитку є те, що величини показників оцінюються окремо без урахування ступеня їх взаємозв'язку. Разом з тим кожному росту людини повинні відповідати певні величини маси тіла і обводу грудної клітки, тобто фізичний розвиток повинен буди гармонійним. Цей недолік усувається при використанні методу оцінки за шкалами регресії та комплексного методу.
Методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці у даному випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак.
Перший етап проведення індивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести ріст дитини. Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові і порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають стандартне його значення та ділять на сигму регресії (R) для досліджуваної ознаки. Критерії оцінки аналогічні попереднім.
Проведене дослідження дозволяє віднести дитину до однієї з груп фізичного розвитку: нормальний фізичний розвиток — маса тіла у межах від М —1R до М + 2R; дефіцит маси тіла — маса тіла менш, ніж М —1R; надлишок маси тіла — маса тіла більш, ніж М +2R; низькій ріст — довжина тіла менш, ніж М — 2R.
Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організма, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові.
Спочатку за даними довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну окостеніння кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати або відставати від нього.
Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням шкал регресії та вікових стандартів розвитку функціональних показників.
Рівень фізичного розвитку оцінюють за:
ростом, визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності за методом сигмальних відхилень. Як і в попередньому випадку існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький. Середню зважену величину кожного показника фізичного розвитку знаходять у таблиці 4.
гармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відрізняються від нормативних значень у межах від М -1R до +1R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від М -1 і вище.
дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають від М -1R до -2R або випереджають за рахунок жировідкладень від М +1R до +2R та функціональні показники знаходяться у межах від М -1 до -2;
різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають від М -2R і нижче або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень від М +2sR і більше, функціональні показники характеризуються відхиленнями від М -2s і нижче.
Коефіцієнт регресії (КR) показує, на скільки змінюється маса тіла (в кг) і обвід грудної клітки (в см) при збільшені або зменшені росту на одиницю вимірювання (см). Сигма регресії (R) cлужить для визначення індивідуального відхилення маси тіла і грудної клітки від стандартних даних росту.
За допомогою коефіцієнта регресії та сигми регресії складають оціночні таблиці (шкали регресії за ростом), які дозволяють оцінювати гармонійність розвитку людини за морфологічними ознаками.
Отже, під час використання комплексного методу оцінки фізичного розвитку рівень біологічного розвитку визначається на підставі ступеня відповідності його основних ознак (довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, розвитку вторинних статевих ознак, терміну осифікації кісток кисті віковим стандартам (табл. 5 та 6).
Ступінь гармонійності фізичного розвитку визначається шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними величинами цих показників для певного віку і статі, які приведені в таблиці 7 «Оцінка фізичного розвитку школярів (шкала регресії за ростом)».
Різниця між фактичною і стандартною величинами показника фізичного розвитку ділять на сигму регресії і отримують величину сигмального відхилення, яка дозволяє визначити ступінь гармонійності фізичного розвитку школяра.
Критерії оцінки морфофункціонального стану організму з використанням шкал регресії приведені вище. Слід лише підкреслити, що діти з відхиленням ваги нижче -3R направляються до ендокринолога.
Так якщо, наприклад, необхідно дати оцінку фізичного розвитку дівчинки, 11 років з ростом —148 см, масою тіла — 37 кг та величиною обводу грудної клітки — 71 см, яка за рік додає в рості 8 см, має 20 постійних зубів та ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма1Р0,1А1, хід практичної діяльності лікаря повинен бути таким.
Спочатку з метою визначення рівня біологічного розвитку порівнюють дані дівчинки, яка була обстежена, зі стандартами рівня біологічного розвитку для дівчаток 11 років (таблиця 6). За даними таблиць стандартів біологічного розвитку дівчаток у віці 11 років ріст повинен бути 142,2 7,1 см, щорічне збільшеннядовжини тіла — 6—8 см, число постійнмих зубів 213, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма1Р0,1А0,1. Таким чином у нашому випадку показники біологічного розвитку дівчинки відповідають стандартним величинам, тобто рівень біологічного розвитку відповідає календарному віку.
Далі для оцінки фізичного розвитку використовують оціночні таблиці за шкалою регресії (табл 7). За даними таблиці ріст дівчинки відповідає середньому, тобто фізичний розвиток за ростом є середнім. Використовуючи величини сигм регресії, знаходять, яка маса і який обвід грудної клітки повинні бути у дівчинки при її рості. За таблицею шкал регресії для 11—річних дівчаток з ростом 148 см, маса тіла повинна складати 40,4 кг, а сигма регресії — 5,37 см, отже, 37—40,4 = -3,9; -3,9:5,37= -0,63R, тобто різниця у масі тіла знаходиться в межах 1R, що указує на гармонійний розвиток дівчинки за масою тіла у порівняні з ростом. Аналогічно визначають відповідність обводу грудної клітки росту дівчинки. Як бачимо, і за цим показником R=0,06 розвиток також є гармонійним.
Отже, фізичний розвиток дівчинки, 11 років середній, гармонійний, рівень біологічного віку відповідає календарному віку.
Якщо фізичний розвиток є дисгармонійним або різко дисгармонійним, тоді обов’язково слід указують причину виявлених зрушень у морфофункціональному стані (за рахунок надлишкової або недостатньої маси тіла, малого обводу грудної клітки) та обгрунтовують рекомендації щодо корекції фізичного розвитку (збільшення або зменшення калорійності харчового раціону, зміна набору харчових продуктів, запровадження активних занять фізичною культурою та спортом тощо).
Центильний метод, на відміну від традиційних, які орієнтовані на оцінку ознак фізичного розвитку, що варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру їх розподілу, котрий має право— або лівосторонню асиметрію. Сутність центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений на 100 інтервалів, попадання в які має рівну імовірність, але розміри цих центильних інтервалів у абсолютних одиницях вимірювань неоднакові. Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують сім фіксованих центилів: 3—й, 10—й, 25—й, 50—й, 75—й, 90—й та 97—й і відповідно вісім центильних інтервалів:
1—й інтервал (нижче 3%) — дуже низькі показники;
2—й інтервал (від 3% до 10%) — низькі показники
3—й інтервал (від 10% до 25%) — знижені показники
4—й та 5—й інтервали (відповідно від 25 до 50% та від 50% до 75%) — середні показники;
6—й інтервал (від 75% до 90%) — підвищені показники
7—й інтервал (від 90% до 97%) — високі показники;
8—й інтервал (вище 97%) — дуже високі показники
Індивідуальну оцінку морфофункціональних показників проводять за одновимірними оціночними шкалами, що включають у свою структуру розмах коливань (максимальне та мінімальне значення), центральну тенденцію (медіану упорядкованого ряду) та 8 центильних інтервалів і дозволяють визначити як окремі характеристики розвитку соматометричних ознак, так і, ураховуючи той факт, 4—й та 5—й інтервали номограми характеризують гармонійний фізичний розвиток, 3—й та 6—й інтервали — дисгармонійний, 1—й та 2—й і 7—й та 8—й — різко дисгармонійний за рахунок дефіциту або надлишку маси тіла, ступінь гармонійності фізичного розвитку.
Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і приміщень дитячих дошкільних закладів. Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу – фізичної і психологічної.
Земельні ділянки під забудову загальноосвітних навчавльних закладів повинні розміщуватися у межах населеного пункту з дотриманням санітарних норм щодо забезпечення належної відстані від джерел викидів шкідливих речовин,шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань. Не допускається розміщення освітних закладів у санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших об’єктів, які є потенційними джерелами забруднення довкілля небезпечними факторами.
Ширина захисної зони між межою земельної ділянки школи та об’єктами, що її оточують, повинна бути не меншою 50 м. Будівля загальноосвітнього навчального закладу має розміщуватися на відстані 100-170 м від проїжджої частини дороги.
Радіус обслуговування від місця проживання учнів до загальноосвітнього навчального закладу повинен складати не більше 0,5 км пішохідної доступності. Отже, цілком слушним слід вважати розміщення шкіл на відстані транспортної доступності, яка складає 15 хвилин для учнів шкіл І ступеня (початкова школа) та 30 хвилин - для учнів шкіл II—III ступенів (основна або неповна середня і середня або старша школа).
Радіус пішохідної доступності щодо розміщення шкіл І ступеня у сільській місцевості має становити не більше 2 км та не більше 15 хвилин в один бік. Максимальний радіус обслуговування учнів шкіл ІІ-ІІІ ступенів не повинен бути більше ніж 15 км.
Підвезення учнів до навчального закладу у сільській місцевості має здійснюватися спеціальним транспортом. Причому транспортним обслуговуванням повинні забезпечуватися учні, які проживають на відстані від школи понад 3 км, з обов'язковим попереднім визначенням зупинок відповідного транспорту. Відстань від місця проживання до місця збирання школярів на зупинці не має бути більшою за 500 м.
Будівлі загальноосвітніх шкіл розміщуються не ближче, ніж за 25 м від червоної лінії земельної ділянки. Відстань від межі ділянок шкіл до стін житлових будинків із входами та вікнами має становити понад 10 м.
По периметру земельної ділянки закладу слід передбачити розташування захисної зеленої смуги (дерева, кущі, газон) завширшки не менше 1,5 м (з боку вулиць - не менше 3 м).
Огорожа території закладу повинна бути заввишки не менше 1,2 м. Лише у разі розміщення шкіл всередині житлових кварталів допускається застосування між ними огорожі, що складається із зелених насаджень заввишки 1 м.
Площа озеленення земельної ділянки загальноосвітнього навчального закладу має складати 45-50% від її загальної площі. Тільки в тому випадку, якщо земельна ділянка прилягає безпосередньо до зелених масивів (парки, сади, сквери), а також у разі розміщення шкіл у сільській місцевості ступінь озеленення може бути зменшений до 30 %.
Характер розташування та орієнтації основних функціональних приміщень загальноосвітніх навчальних закладів повинен забезпечувати безперервну тригодинну тривалість інсоляції на день. Тому високорослі дерева належить висаджувати на відстані не менше ніж 10 м від стін з вікнами навчальних приміщень, кущі - на відстані не менше ніж 5 м. Забороняється біля школи висаджувати колючі дерева, кущі та рослини з отруйними ягодами, вирощувати гриби тощо.
Земельна ділянка загальноосвітнього навчального закладу має поділятися на наступні функціональні зони: навчальна зона, навчально-виробнича зона, навчально-дослідна зона, фізкультурно-спортивна зона, зона відпочинку, господарська зона, житлова зона, а також сільськогосподарська зона (для шкіл, що розташовані у сільській місцевості).
Фізкультурно-спортивну зону (табл.. 1) слід розташовувати по довжині земельної ділянки з півночі на південь поруч з навчальною, але не з боку вікон приміщень для початкових класів.
Майданчики для рухливих ігор з м'ячем та метання спортивних знарядь розмішуються на відстані не менше ніж 25 м від вікон навчальних та навчально-допоміжних приміщень будівлі школи, майданчики для інших видів занять з фізичного виховання - на відстані не менше ніж 10 м. Спортивні майданчики повинні мати тверде і обов'язково рівне, з метою попередження виникнення травм, покриття. Бігова доріжка влаштовується навколо футбольного поля, пряма доріжка довжиною 100 м для занять спринтерським бігом має входити до складу бігової.
Ями для стрибків у висоту і довжину мають заповнюватися піском, що змішаний з тирсою, їх бортики, крім переднього, оббиваються гумою. Під час будівництва бігових доріжок і спортивних (волейбольних, баскетбольних, для гри у ручний м'яч) майданчиків необхідно використовувати дренажні системи.
Комбінований майданчик (у разі його улаштування) можна асфальтувати або бетонувати, проте футбольне поле обов'язково повинне мати трав'яне покриття. Забороняється проводити заняття на зволожених майданчиках.
Діти повинні бути ознайомлені з правилами користування спортивним інвентарем і облад-нанням. Займатися на спортивних майданчиках дозволяється тільки у спортивному одязі та взутті.
Майданчики для занять фізичною культурою необхідно відгороджувати один від одного зеленими насадженнями. ігрові майданчики, розмішені біля будівлі школи, засівають невисокою травою.
Зони відпочинку для учнів 1-4 класів повинні бути обладнані тіньовими навісами, гірками для спуску, гойдалками, бетонованою стіною для ігор з м'ячем, лавками, доріжками з твердим покриттям для катання на роликових ковзанах та велосипедах, плавальним басейном тощо (табл.. 1).
Господарська зона повинна мати окремий в'їзд і розташовуватися поблизу від навчальної (навчально-виробничої) зони та приміщень їдальні. У цій зоні розміщуються ремонтні майстерні, склади, гаражі, сміттєзбірники та підсобно-виробничі приміщення. Сміттєзбірники повинні щільно закриватися кришками і встановлюватися на відстані не менше ніж 25 м від вікон та входу до їдальні на асфальтованому або бетонованому майданчику під навісом.
Підходи до будівель школи (на відстані не менше ніж 100 м), проїжджа частина, пішохідний прохід до господарських будівель, а в сільських школах, які не мають каналізації, - до надвірних туалетів, повинні мати асфальтоване або бетоноване покриття.
У житловій зоні земельної ділянки, яка повинна мати окремий вхід з боку вулиць і проїздів та ізолюватися від господарської зони на відстані не менше ніж 100 м, розміщуються гуртожитки для учнів та, у разі потреби, житлові будинки для викладачів і обслуговуючого персоналу.
Санітарні розриви між спальними корпусами та межею житлової зони мають становити не менше 50 м. Відстань від спальних корпусів до автомагістралей повинна бути не меншою 150 м, до господарської зони - не меншою 100 м.
Майданчики для рухливих ігор у зоні відпочинку (для максимального використання їх під час перерв) мають розташовуватися біля виходів з приміщень і повинні бути розділені для учнів кожної вікової групи.
Використання внутрішнього двору навчальних закладів для задоволення господарських потреб (стоянка автотранспорту, розміщення меблів, обладнання, макулатури, металобрухту та будівельних матеріалів) забороняється.
Навчально-дослідна зона повинна складати не більше ніж 25% від загальної площі земельної ділянки. У міських школах вона може бути зменшена за рахунок будівництва на ділянці парників, теплиць і оранжерей, які органічно пов'язані з комплексом навчальних кабінетів природничого (біологія, хімія) напрямку.
Земельні ділянки сільських шкіл можуть бути розширені за рахунок будівництва парників, теплиць, оранжерей, приміщень для зберігання сільськогосподарської техніки та садово-городнього інвентарю.
Будівля загальноосвітнього навчального закладу має забезпечувати оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу, відпочинку та харчування учнів. Тому на території земельної ділянки її слід розташовувати таким чином, щоб рівень освітлення та інсоляції навчальних приміщень був оптимальним, а взаємозв'язок між ділянкою і будівлею — найбільш раціональним.
Розрізняють компактну, блочну (блочно-секційну) та павільйонну системи архітектурно-композиційних рішень щодо улаштування навчальних будівель. Дві останніх слід вважати найбільш доцільними для використання у сучасних умовах. При цьому в одній секції мають розміщуватися максимум три паралелі класів для дітей одного віку або дві паралелі класів для двох суміжних (1 та 2 класи, 3 та 4 класи тощо) вікових груп.
Будівлі загальноосвітніх навчальних закладів повинні мати не більше трьох поверхів. Тому у разі розміщення загальноосвітніх навчальних закладів у попередньо збудованих чотирьох-п'ятиповерхових будівлях, четвертий і п'ятий поверхи відводять під кабінети, які мають найменше навчальне навантаження.
Кількість учнів, що перебувають в умовах сучасних закладів освіти, не має перевищувати їх проектну місткість.
У будівлях загальноосвітніх шкіл передбачається розміщення наступних функціональних груп навчальних приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, блоки (кабінети) трудового навчання та професійної орієнтації, класи продовженого дня, фізкультурно-спортивні приміщення, приміщення харчоблоку, медичний блок, актова зала, бібліотека, адміністративні та допоміжні приміщення тощо.
Дані щодо складу та рекомендованої площі основних приміщень загальноосвітнього навчального закладу наведені в таблиці 2. Слід зазначити, що площі приміщень наведені виходячи із розрахунку наповнюваності класу 25 учнями. При наповнюваності класів загальноосвітніх шкіл у кількості 30 учнів дозволяється приймати площу класних приміщень, універсальних навчальних та спеціалізованих кабінетів загальноосвітнього циклу, виходячи із розрахунку 2,0 м2, а лабораторій з природничих наук - виходячи із розрахунку 2,4 м3 на 1 учня.
Необхідно зазначити, що кількість класів, навчальних приміщень, лабораторій та спортивних залів розраховують, виходячи із кількості годин занять в одну зміну і зайнятості останніх не менше ніж на 75 % від загальної тривалості навчального часу.
Стіни навчальних приміщень повинні бути гладенькими щоб було можливе їх прибирання вологим способом.
Підлога приміщень загальноосвітніх навчальних закладів повинна бути виготовлена з деревини або лінолеуму на теплій основі, не мати щілин, підлога туалетних та умивальних кімнат мас вистилатися керамічною або мозаїчною шліфованою плиткою. Забороняється використовувати цементні та мармурові матеріали для настилу підлоги усіх приміщень.
Класні кімнати (навчальні приміщення) для учнів 1-4 класів слід розміщувати тільки на першому поверсі в окремому блоці, який ізольований від приміщень для учнів інших вікових груп.
Якщо в школі функціонує кабінетна система навчання, то вона потребує розміщення кабінетів у межах одного-двох поверхів таким чином, щоб перехід з кабінету в кабінет займав не більше 2 хвилин. Кабінети з предметів, які найчастіше вивчаються у школах, для 5-9 класів розміщуються на першому поверсі, для 10-12 класів - на третьому поверсі. Оптимальна кількість кабінетів залежно від місткості школи становить 2-4 кабінети на один навчальний предмет.
Навчальні приміщення не повинні бути прохідними і мають бути ізольовані від приміщень, які є потенційними джерелами шуму і сторонніх запахів (майстерні, спортивна і актова зали, харчоблок тощо).
Приміщення для трудового навчання (майстерні з обробки деревини, майстерні з обробки металу, комбіновані майстерні з обробки металу та деревини, кабінет обслуговуючої праці тощо) повинні бути ізольованими від інших основних приміщень і мають розташовуватися в окремих блоках на першому поверсі школи або в окремих будівлях з гардеробом і туалетом. Для трудового навчання і професійної підготовки учнів 10-12 класів додатково передбачається улаштування навчально-виробничих майстерень або запроваджується організація їх навчання на базі міжшкільних навчально-виробничих комбінатів та навчальних цехів промислових і сільськогосподарських підприємств.
Спортивна зала розміщується на першому поверсі. її розміри мають передбачати можливість забезпечення оптимального виконання програм з фізичного виховання та організації позаурочних спортивних занять.
Вхід у спортивну залу повинен передбачати прохід або безпосередньо через роздягальню, або через відокремлений коридор. Інвентарна для спортивного обладнання повинна з'єднуватися із спортивним залом через двері або відкритий отвір розмірами (2 х 2,2 м). Підлога у цьому приміщенні має знаходитися на одному рівні з підлогою спортивного залу. З інвентарної або спортивного залу слід передбачити додатковий вихід на земельну ділянку. Висота спортивних залів повинна бути не меншою 6 м.
Актова зала має бути розташована на другому поверсі. Використовувати актову залу як спортивну не рекомендується.
Виробничі приміщення харчоблоку проектуються з урахуванням особливостей розміщення технологічного устаткування. Кухонні плити, які працюють на твердому паливі, можна розміщувати тільки у сільських школах з наповнюваністю не більше 80 учнів. Кухні в школах повинні бути розраховані на розміщення в них устаткування для приготування їжі як Із сировини, так і з напівфабрикатів.
Площу обіднього залу слід приймати виходячи з розрахунку не менше ніж 0,85 м-на одного учня. Максимальна наповнюваність обідніх залів становить 350-490 місць. Слід передбачити наявність окремого виходу на територію подвір'я із виробничих приміщень харчоблоку.
Обідні зали слід обладнувати столами на 4-6-10 місць та стільцями або табуретами. Відстань між столами і вікном (дверима) для роздачі їжі та прийому брудного посуду повинна становити 150-200 см, між рядами столів - 100-150 см, між столами і стіною - 40-60 см. Столи повинні мати покриття, що відповідає гігієнічним вимогам, легко миється, стійке до впливу гарячої води та дезінфікуючих засобів. Умивальники слід улаштовувати, виходячи з розрахунку 1 умивальник на 20 місць, електрорушники - виходячи з розрахунку 1 електрорушник на 40 місць.
Приміщення для організації занять за програмою продовженого дня для учнів загальноосвітніх навчальних закладів слід розміщувати, орієнтуючись на необхідність забезпечення такою формою навчальної роботи до 20% школярів від загальної кількості учнів 1-4 класів та до 10% школярів - від загальної кількості учнів 5-9 класів.
Ширина рекреаційних приміщень у разі однобічного розміщення навчальних приміщень повинна становити не менше ніж 2,8 м. Площа рекреаційних приміщень розраховується для кожного поверху І повинна бути не меншою 2,0 м2 на одного учня. Під час будівництва або реконструкції загальноосвітнього навчального закладу слід віддавати перевагу розміщенню рекреаційних приміщень зального типу.
Медичний блок, що складається із таких приміщень, як кабінет лікаря площею не менше 18 м2 та завдовжки 5 м (для визначення гостроти слуху та зору учнів), кабінет лікаря-стоматолога площею не менше 15 м2, обладнаний витяжною шафою, процедурний кабінет площею 10 + 8 м2 та кабінет психофізіологічного розвантаження площею не менше 18 м2 слід розміщувати на першому поверсі.
Гардероб розміщується на перших поверхах навчального закладу з обов'язковим обладнанням секцій для кожного класу. У вестибулях слід проектувати подвійні тамбури з трьома дверима для забезпечення надійної теплоізоляції внутрішніх приміщень.
Для учнів 1-4, 5-7 та 8-9 класів у разі використання блочної системи забудови слід передбачити наявність самостійних входів у школу, у всіх інших випадках необхідно влаштувати не менше 2 виходів для постійної експлуатації.
Міжповерхові сходи обов'язково повинні мати природне освітлення. Висота приступця має становити 15 см, ширина - 30-35 см, кут нахилу сходів - не більше 30°. Не допускається горизонтальне розміщення елементів огорожі сходів. Висота огорожі сходів повинна складати 1,5 м з поручнем заввишки 0,8 м. Ширина маршу сходів має становити 1,8 м.
Результати гігієнічної оцінки земельної ділянки, будівлі, навчального приміщення (шкільного класу) та умов перебування учнів у навчальному закладі оформляються у протокольному зошиті за такою схемою:
Гігієнічні вимоги до земельної ділянки, планування та улаштування загальноосвітньої школи. Санітарно–протиепідемічний режим.
Гігієнічні основи навчально–виховного процесу в загальноосвітній школі (гігієнічні вимоги до навчальних посібників, розкладу уроків, структури уроку та організації його проведення).
Гігієнічна оцінка організації навчального процесу у школі передбачає вивчення навчального розпорядку, розкладу занять та організації уроку.
Контроль за навчальним розпорядком пов’язаний з визначенням часу занять у школі, тривалості уроків, перерв між ними та змінами, відповідності кількості уроків протягом року та тижня навчальному плану.
Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності має розпочинатися 1 вересня і закінчуватися не пізніше 1 липня наступного року. Тривалість навчального року для учнів школи І ступеня (початкова школа) не може бути меншою 175 робочих днів, для учнів загальноосвітніх навчальних закладах П-Ш ступенів - меншою 190 робочих днів.
Протягом навчального року для учнів проводяться канікули: осінні, зимові і весняні загальним обсягом не менше 30 днів.
Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: в 1 класах -35 хвилин, у 2-4 класах - 40 хвилин, в 5-12 класах - 45 хвилин.
Розклад уроків повинен враховувати оптимальне співвідношення навчального навантаження впродовж тижня, а також правильне чергування протягом дня і тижня предметів природничо-математичного і гуманітарного циклів з уроками музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання та основ здоров'я і фізичної культури.
У початковій школі спарювати уроки не дозволено. Для учнів 5—9-х класів проведення спарених уроків допускається лише у разі проведення лабораторних і контрольних робіт, уроків трудового навчання та написання творів. В 10-12 класах допускається проведення спарених уроків як з основних, так і з ряду профільних навчальних дисциплін.
Робочий тиждень для учнів 1 класу протягом навчального року має передбачати встановлення додаткового розвантажувального дня (четвер), до розкладу якого не вводяться предмети, які потребують значного розумового напруження (математика, мовні предмети тощо).
Тривалість перерв між уроками для учнів 1 класу повинна бути не меншою 15 хвилин, для всіх інших класів - не менше 10 хвилин. Тривалість великої перерви (після 2-го уроку) має складати 30 хвилин. Замість однієї великої перерви після 2-го і 3-го уроків можна влаштовувати перерви впродовж 20 хвилин. Під час перерв необхідно організовувати перебування учнів на .відкритому повітрі та їх харчування.
Для профілактики виникнення втоми, порушень постави та появи розладів з боку органу зору серед учнів початкових класів на уроках письма, мови, читання та математики через кожні 15 хвилин уроку потрібно проводити фізкультурні хвилинки та спеціальну гімнастику для очей.
В ході визначення доцільності, характеру, змісту та обсягу домашніх завдань слід ураховувати індивідуальні особливості учнів та цілу низку педагогічних вимог. Так, у 1 класі домашні завдання не задаються. Надалі обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2 класі - 45 хвилин; у 3 класі - 1 годину 10 хвилин; у 4 класі - 1 годину 30 хвилин; у 5-6 класах - 2,5 години; у 7-9 класах - 3 години; у 10-12 класах - 4 години. У 1-4 класах домашні завдання не рекомендується задавати на вихідні та святкові дні.
Початок занять в загальноосвітніх навчальних закладах повинен припадати на час не раніше 8 години ранку. У разі використання двозмінного режиму навчання початок занять у другу зміну має організовуватися не пізніше 14 години, закінчення занять - не пізніше 19 години. Починати заняття як у першу, так і в другу зміну слід в один і той самий час протягом навчального року.
Учні перших, других і випускних класів, а також класів компенсуючого навчання повинні навчатися лише у першу зміну. Учні 3-5 класів можуть навчатися у першу зміну або у підзміну з початком занять не пізніше 12 години. Навчання в інноваційних навчальних закладах організовується лише в одну (першу) зміну.
Наповнюваність класів не повинна перевищувати 30 учнів, з урахуванням того, що площа у класі, яка припадає на одного учня, має становити не менше 2,0 м2.
Основними елементами санітарно-гігієнічного нагляду за розкладом занять є визначення відповідності розподілу та чергування предметів впродовж навчального дня і навчального тижня стану здоров'я та морфофункціональним можливостям організму дітей і підлітків, урахування особливостей фізіологічної кривої працездатності учнів (рис. 1), а також вивчення ступеня складності предметів та характеру їх взаєморозташування (наявність спарених уроків, розміщення поспіль уроків з предметів, подібних за змістом або за видом діяльності, наприклад, рідна мова та іноземна мова, алгебра та геометрія тощо).
Для визначення ступеня складності уроків використовують методику групування предметів за ступенем важкості (1 група: математика, іноземна мова; 2 група - хімія, фізика; 3 група - рідна мова, історія, географія; 4 група - природознавство, література; 5 група - фізична культура, музика, праця) або рангову шкалу складності шкільних предметів (математика - 11 балів; іноземна мова - 10; фізика, хімія - 9; історія - 8; рідна мова, література - 7; природознавство, географія - 6; фізична культура-5; праця-4; креслення-3; малювання-2; музика – 1) або методику визначення бального рівня складності окремих предметів (геометрія - 6 балів; алгебра-5,5 балів; іноземна мова-5,4 балів; хімія-5,3 балів; фізика-5,2 балів; біологія-3,6 балів; рідна мова - 3,5 балів; література - 1,7 балів; історія - 1,7 балів).
Гігієнічна оцінка організації уроку передбачає дослідження умов його проведення, особливостей подання навчального матеріалу, методики та унаочнення викладання, ступеня розвитку втоми учнів у ході навчального процесу, проведення хронометражних спостережень за тривалістю основних структурних елементів уроку (організаційна частина, перевірка домашнього завдання, основна частина, закріплення нового матеріалу, заключна частина).
При проведенні оцінки режиму дня обов’язково враховувати фізіологічну криву працездатності та відповідність довжини основних режимних елементів фізіологічній потребі.
Гігієнічні вимоги до дитячих меблів, навчальних посібників та дитячих іграшок. Методика маркування парт та розсаджування школярів.
Обладнання шкільних приміщень повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, сприяти оптимальному забезпеченню педагогічного процесу та ефективному проведенню позакласної навчально-виховної роботи. Тому навчальні класи і кабінети повинні бути обладнані меблями відповідно до вимог діючих нормативних документів.
Меблі слід добирати відповідно до довжини тіла учнів. Заборонено використовувати замість стільців лави і табурети. Фізіологічною робочою позою для учнів вважають робочу позу, при якій кут нахилу грудної частини тіла до поперекової дорівнює 145°. Разом з тим цілком допустимою для школярів є робоча поза, при якій відстань від поверхні парти до очей становить не менше 30 см.
До числа основних розмірів навчальних меблів, що використовуються у ході проведення їх гігієнічної оцінки, відносять
• висота заднього краю стола, що являє собою відстань від заднього краю стола до підлоги;
висота сидіння, що визначається як відстань від переднього краю сидіння до підлоги та повинна відповідати довжині гомілки разом зі стопою з додаванням 1,5-2 см на висоту підбору, забезпечуючи згинання ніг у кульшовому і колінному суглобі під прямим кутом та адекватне спирання стопи на підлогу або підставку;
• дистанція сидіння, що являє собою відстань у горизонтальній площині від переднього краю сидіння до проекції на площину сидіння заднього краю кришки стола і може бути нульовою, якщо край стола і стільця розташовані на одній вертикалі, додатною, якщо край сидіння не досягає опущеної від заднього краю стола вертикалі, та від'ємною, якщо опущена вертикаль потрапляє на площину сидіння. Для виконання навчальної діяльності в робочій позі сидячи (письмо, читання тощо) оптимальною вважають від'ємну дистанцію, що складає 3-5 см, у разі здійснення навчальної діяльності стоячи (відповідь на запитання вчителів тощо) як оптимальну визначають додатну дистанцію сидіння (рис. 2);
дистанція спинки, що являє собою відстань від заднього краю кришки стола до спинки стільця, яка повинна перевищувати передньо-задній розмір грудної клітки учня на ширину дитячої долоні;
диферєнція, що являє собою відстань у вертикальній площині від заднього краю кришки стола до площини сидіння, яка повинна дорівнювати відстані від сидіння до ліктя вільно опущеної руки з додаванням 5-6 см та забезпечувати вільне розташування рук на столі. Суттєве зменшення диференції примушує учня сильно нахилятися вперед і спиратися на стіл, що призводить до стиснення органів грудної клітки та черевної порожнини, опущення правого плеча і виникнення лівобічного сколіозу. Натомість збільшення диференції зумовлює підняття правого плеча і виникнення правостороннього сколіозу;
глибина сидіння, що являє собою переднь-озадній розмір сидіння, який має становити від 2/3 до 3/4 довжини стегна;
висота спинки, що має сягати рівня поперекового відділу хребта і забезпечувати спирання на неї грудного відділу хребта;
кут нахилу кришки стола, що повинен дорівнювати 15° і на цій підставі дозволяти учневі утримувати книжку або зошит на оптимальній відстані (30-35 см) від очей під найбільшим кутом при найменшому нахилі голови, забезпечуючи сталу акомодацію і запобігаючи виникненню міопії;
рельєф сидіння, що повинен відповідати формі стегна та сідниць і мати невеликий нахил назад, який надає учневі змогу не сповзати вперед під час виконання основної навчальної діяльності у положенні сидячи.
Для забезпечення учнів шкільними меблями відповідно до довжини тіла, і, отже, на підставі їх віднесення до певної ростової групи, розроблено б спеціальних розмірів шкільних меблів (ДСанПіН 5.5.2.008-01, ДСТУ 5994-93, П015-93, 11016-93): №1 для учнів з довжиною тіла 100-115 см; №2 - для учнів з довжиною тіла 116-130 см; №3 - для учнів з довжиною тіла 131-145 см; №4 - для учнів з довжиною тіла 146-160 см; №5 - для учнів з довжиною тіла 161-175 см; №6 - для учнів з довжиною тіла понад 176 см.
У кожному класі (кабінеті) слід передбачати розташування 2-3 розмірів меблів певного розміру. Суттєву перевагу в сучасних умовах мають меблі, здатні до трансформування. Правильне розміщення дітей за шкільними партами (столами) може бути забезпечене лише за умов, якщо в одному приміщенні навчаються діти з різницею у віці не більше ніж 2 роки.
Дані щодо особливостей розподілу меблів серед школярів різного віку наведені в таблиці 1.
Розміщувати меблі у класних кімнатах, які мають прямокутну конфігурацію, слід таким чином, щоб відстань між зовнішньою стіною і першим рядом парт становила 0,6-0,7 м (в будівлях із цегли допускається 0,5 м), між рядами двомісних парт (столів) - не менше 0,6 м, між третім рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які розташовані біля стіни, не менше 0,7 м, між передньою партою (столом) і демонстраційним столом - не менше 0,8 м. Відстань від передньої стіни з класною дошкою до передніх столів має складати не менше 2,4-2,6 м, від задніх столів до задньої стіни - не менше 0,65 м (в тому разі, якщо задня стіна зовнішньою - не менше 1,0 м), від задніх столів до шаф, які стоять вздовж заднього краю стіни - не менше 0,8 м, від демонстраційного столу до класної дошки - не менше 1,0 м, між столом викладача і переднім столом учнів - не менше 0,5 м. Натомість найбільша відстань останнього місця від класної дошки мас становити 9 м, висота нижнього краю дошки над підлогою для учнів 1 класу повинна складати 0,7-0,8 м, для учнів 2-4 класів - 0,75-0,8 м, для учнів 5~12 класів - 0,8-0,9 м.
У класних кімнатах, що мають поперечну або квадратну конфігурацію та відрізняються розташуванням меблів у чотири ряди, має бути збільшена відстань від дошки до першого ряду парт (не менше 3 м) для того, щоб забезпечити величину кута розглядання до 35°. Відстань від першого ряду парт до зовнішньої стіни повинна становити 0,8-1,0 м, між рядами парт (столів) - 0,6 м, від задніх парт до шаф, розміщених біля внутрішньої стіни - 0,9-1,0 м.
Учні зі зниженою гостротою зору повинні сидіти за першими партами у першому від світлонесучої стіни ряду. Школярі зі зниженим слухом розмішуються за першою та другою партами бокових рядів. Учні, які часто та тривало хворіють, розмішуються у третьому (біля внутрішньої стіни) ряду парт.
Для профілактики порушень постави не менше двох разів на рік школярів необхідно пересаджувати з першого ряду в третій і навпаки, не порушуючи відповідності групи меблів довжині їх тіла та ураховуючи гостроту зору і слуху.
Шкільні меблі повинні бути промаркованими. Маркування навчальних меблів наноситься у вигляді лінії завширшки 2 см або кола діаметром 2,5 см на обох боках парти, стола та стільця. Меблі, що відносяться до першої ростової групи, позначаються оранжевим, до другої - фіолетовим, до третьої - жовтим, до четвертої - червоним, до п'ятої - зеленим, до шостої - блакитним кольорами.
Крім колірного маркування, для підвищення ефективності здійснення контролю за правильністю підбору певної групи меблів на внутрішню поверхню стола повинно бути нанесене цифрове маркування у вигляді дробу:
У навчальному приміщенні шкільні меблі розміщуються таким чином, щоб ближче до дошки знаходилися менші розміри, далі від неї - більші.
Для визначення необхідного для конкретного учня розміру меблів у класній кімнаті на стіні (дверях) має бути нанесена кольорова вимірна вертикальна лінійка: на висоті до 115 см наводиться оранжева смуга, на висоті від 115 до 130 см - фіолетова, на висоті від 130 до 145 см -жовта, на висоті від 145 до 160 см - червона, на висоті від 160 до 175 см - зелена, на висоті понад 175 см - блакитна.
Робочі місця у виробничих майстернях школи повинні забезпечувати правильну робочу позу учнів та в повній мірі відповідати вимогам техніки безпеки.
Тому виробничі майстерні мають бути розраховані на 13-15 робочих місць, що обладнані верстатами. У майстернях з обробки деревини повинно бути передбачене розташування верстатів висотою 75,5; 78,0 та 80,5 см; у майстернях з обробки металу - розташування верстатів висотою 87 та 95 см від підлоги до губок лещат, обладнаних захисними екранами.
Кожне робоче місце слід забезпечити сидінням на кронштейні або табуретами висотою 40-42 см та розміром сидіння 35 х 35 см і 40 х 40 см. Для підбору відповідних меблів у майстернях повинні бути розміщені підставки (по 5 підставок кожного розміру) розміром 55 х 75 см та висотою 5, 10 і 15 см відповідно.
У майстерні з обробки деревини верстати слід розмішувати або під кутом 45°, або в три ряди перпендикулярно до світлонесучої стіни. Відстань між верстатами у передньо-задньому напрямку має становити не менше 0,8 м, між рядами - не менше 1,2 м.
У майстерні з обробки металу верстати необхідно розміщувати таким чином, щоб світло на робоче місце падало спереду або справа. Відстань між рядами має складати 1,0 м, відстань від внутрішньої стіни до верстатів - не менше ніж 0,8 м. Краще всього розміщувати однойменні верстати у шаховому порядку. Відстань між лещатами повинна становити не менше 1,0 м.
У майстернях для учнів 10-12 років слід використовувати інструменти спеціального розміру №1, для учнів 13-15 років - інструменти спеціального розміру №2, для учнів понад 15 років - інструменти для дорослих.
Максимальна маса вантажу для підняття школярами складає у віці 11-12 років - до 4 кг, у віці 13-14 років - до 5 кг, у віці 15 років: для хлопчиків - 12 кг, для дівчаток - 6,0 кг, у віці 16 років - відповідно 14 та 7 кг, у віці 17 років - відповідно 16 та 8 кг.
Отже, санітарна експертиза правильності підбору та розстановки меблів у навчальних приміщеннях повинна передбачати аналіз наявності в кожному з них меблів не менше 2-3 різних номерів та адекватності їх взаєморозташування, характеристику відстані між рядами меблів та між меблями і боковими, передньою та задньою стінами приміщення, вивчення умов забезпечення правильної робочої пози та зручної посадки, вимірювання основних розмірів навчальних меблів тощо.
Після виміру основних елементів і визначення номера парти її маркують.
У гігієнічному висновку необхідно визначити до якого номера варто віднести парту, особливості її технічного стану, учням якого росту відповідає парта. Якщо парта є нестандартною необхідно вказати, що вона не відповідає ДСТ і може зумовлювати певні зрушення у стані здоров’я (вказати які) та що слід зробити, щоб парту можна було використовувати в ході навчального процесу (на скільки сантиметрів слід підняти або опустити кришку столу або сидіння, які ремонтні роботи провести, щоб привести парту в належний технічний стан тощо). При виконанні ситуаційних задач користуються даними приведеними у таблицях 3, 4, 5, 6.
Гігієнічні вимоги до режиму дня дітей та підлітків (основні режимні елементи, їх тривалість, гігієнічні принципи оцінки режиму дня). Психогігієнічні основи навчальної та позашкільної діяльності.
До провідних типів позашкільних закладів відносять багатопрофільні (центри і палаци дітей та юнацтва, центри і палаци дитячої та юнацької творчості тощо), спеціалізовані (центри науково-технічної творчості, еколого-натуралістичні центри, центри туризму та краєзнавства та інші) та оздоровчі (профільні, міські і заміські табори праці та відпочинку тощо) позашкільні установи.
Головною метою діяльності цих закладів є забезпечення потреб особистості дітей та підлітків у творчій самореалізації, і, таким чином, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересом і вибором. Тому основною формою їх роботи є гурткова або секційна діяльність технічної, художньо–прикладної або спортивної спрямованості.
Серед головних принципів розташування мережі позашкільних закладів слід відзначити принцип ступінчастості, який передбачає забезпечення умов для організації позашкільних занять та дозвілля за рахунок гурткової діяльності у загальноосвітніх установах і дворових клубах (1 ступінь), у палацах і будинках дітей та юнацтва (2 ступінь), у спеціалізованих позанавчальних закладах, зокрема у дитячо-юнацьких спортивних, музичних і художніх школах та центрах науково-технічної творчості (3 ступінь).
Територія земельної ділянки типових позашкільних закладів повинна передбачати наявність таких зон: спортивної (площа – 0,7–1,1 га), навчально–дослідної (0,15–0,4 га), господарської (0,05–0,1 га), зелених насаджень (не менш, ніж 50% від загальної території земельної ділянки) і відпочинку та атракціонів (0,15–0,5 га).
Провідним критерієм вибору будівлі позашкільного закладу є одноразова місткість із розрахунку числа дітей, які займаються у ньому протягом одного дня в одну зміну. Максимальна поверховість будівлі не повинна перевищувати трьох поверхів.
Серед основних груп приміщень позашкільних закладів слід відзначити гурткові приміщення, спортивний блок, приміщення для масово–методичної роботи, адміністративно-господарські приміщення та блок обслуговування. Головне правило розміщення гуртків: одна навчальна група – одне приміщення.
Оптимальною орієнтацією навчальних приміщень слід вважати південно–східну, південну, припустимою – східну або південно–західну. Освітленість робочих місць у кабінетах позашкільних закладів повинна бути у межах 300–350 лк, у спортивних залах – 200 лк, в ізостудіях, кабінетах крою і шиття – 400 лк. Оптимальна температура приміщень — 18–22°С, відносна вологість повітря – 40–60%, швидкість руху повітря – 0,1–0,2 м/с.
Комплексний аналіз психофізіологічного стану та працездатності школярів дозволяє рекомендувати як найбільш доцільне світло–оранжеве пофарбування стін, що дозволяє здійснити зміну звичної для школярів обстановки на більш яскраву, колоритну та збуджуючу і, отже, сприяє підвищенню ефективності проведення позаурочних занять.
Режим роботи позашкільних закладів повинен ураховувати дані щодо розподілу бюджету часу сучасних учнів та особливості навчальної діяльності у школі. Соціологічні та гігієнічні дослідження вважають науково–обґрунтованою таку тривалість вільного часу: серед школярів 10–13 років – 3,5–4 години на день, серед школярів 14–16 років – 3–3,5 години, у вихідні дні та дні відпочинку – 8–9 годин. При роботі шкіл регіону, де розміщений позашкільний заклад, в одну зміну, учні відвідують позашкільні заклади у дві зміни з 1500 до 2000 годин. Якщо школи регіону працюють у дві зміни – позашкільні заняття проводяться у 4 зміни – з 900 до 2000 годин.
Оптимальними днями для гурткової роботи є понеділок, вівторок, середа та четвер. У суботу та неділю заняття у гуртках з повним навантаженням слід проводити лише впродовж 1–3 чвертей, а протягом 4 чверті знижувати як розумове, так і фізичне навантаження. Такий день тижня, як п’ятниця (внаслідок низької працездатності учнів та вираженої втоми їх організму) є неефективним для позаурочної роботи і може бути установлений як вихідний день у роботі закладу або використовуватися для проведення різноманітних екскурсійних та інших масових заходів.
Заняття у позашкільних закладах обов’язково повинні проводитися з організованими перервами тривалістю не менш ніж 10–12 хвилин після кожних 30–35 хвилин (для учнів молодшого шкільного віку) та 45 хвилин (для учнів середнього та старшого шкільного віку). Характер організації діяльності учнів під час перерв залежить від характеру діяльності в гуртку. Для гуртків з незначними (радіотехнічні, шахові, крою і шиття тощо) та середніми (авіамодельні, судномодельні та інші) м’язовими навантаженнями доцільним є активний відпочинок у вигляді рухливих ігор на свіжому повітрі, для гуртків з великими (хореографічні, бального танцю, баскетбольні секції та ін.) та значними (секції спортивної та художньої гімнастики, акробатики, легкої атлетики та ін.) м’язовими навантаженнями – відпочинок у стані спокою, сидячи.
Оптимальною місткістю гуртків позанавчальних закладів слід вважати групи, що налічують не більш, ніж 20 школярів. Обов’язковим елементом формування груп для занять у позашкільних закладах є соціометрична методика вивчення взаємовідносин учнів, під час проведення якої школярам пропонується вибрати відповідно у першу, другу та третю чергу осіб, котрих вони хотіли б мати своїми сусідами по робочому місцю, кімнатам або квартирам. Результати записуються у спеціальні картки і на їх основі складають соціограму групи, що являє собою схематичне зображення характеру взаємовідносин у колективі та дозволяє визначити учнів з найбільш добрими взаємостосунками або школярів з антипатією один до одного.
До найважливіших психофізіологічних соцiально–значущих характеристик організму дітей і підлітків, які визначають ступінь узгодження основних показників функціонального стану особистості та параметрів середовища у позашкільних закладах вiдносять показники стану здоров’я, індивiдуально–типологiчнi та біоритмологічні особливостi учнів. Урахування кожної з них дозволяє пiдвищити ефективнiсть та якість позашкільної освіти та виховання, розробити науково–обґрунтованi підходи до вирішення проблеми раціональної органiзацiї позаурочної дiяльностi школярів.
До числа провідних гігієнічних принципів оптимізації вільного часу учнів слід віднести:
урахування психофізіологічних особливостей організму, передусім процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій у підлітковому віці;
урахування стану здоров’я, особливостей особистості та хронобіологічних характеристик організму;
підвищення рухової активності у вільний час до оптимальних гігієнічно обґрунтованих величин;
наявність концептуальної моделі ефективного використання вільного часу (запровадження оптимального рухового режиму; використання традиційних та нетрадиційних форм фізичного виховання; застосування засобів психофізіологічного впливу на організм школярів; проведення самостійних тренувальних занять у вільний час) та адекватних методів цілеспрямованого впливу на процеси розвитку особистості під час виконання позаурочної діяльності (психофізичне тренування; психотехнічні ігри; елементи традиційних форм фізичного виховання та професійно–прикладної фізичної підготовки; вправи нетрадиційних форм фізичного виховання, зокрема вправи, що покращують мозковий кровообіг, зорова, ізометрична та несиметрична гімнастика).
Гігієнічні основи організації занять фізичною культурою і спортом дітей та підлітків. Види, форми та засоби фізичного виховання. Медичний контроль за фізичним вихованням учнів.
Визначення групи для проведення фізичного виховання здійснюється згідно з даними поглибленого медичного огляду.
У середній школі дітей та підлітків прийнято поділяти на три групи фізичного виховання.
До основної групи фізичного виховання відносять дітей та підлітків, які не мають відхилень у стані здоров’я або мають незначні відхилення та достатню фізичну підготовленість. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до основніої групи, проводяться згідно з навчальними програмами з предмету в повному обсязі, а здача контрольних нормативів здійснюється з диференційованою оцінкою.
До підготовчої групи відносять дітей та підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я та достатньо фізично підготовлені, а також дітей реконвалістентів. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до підготовчої групи, проводяться згідно з навчальними програмами з обов’язковим дотриманням принципів поступовості та наступності.
Дані щодо приблизних термінів поновлення занять з фізичної культури після гострих захворювань наведені у таблиці 1.
Таблиця 1