Гігієна / гігієна / Документ Microsoft Word

1. Гігієна - це наука яка вивчає закономірності впливу зовн. Середовища на організм людини і суспільне здоров’я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних нормативів і правил, профілактичних заходів, реалізація яких забезпечує оптимальні умови життя людини, збереження і зміцнення її здоров’я та попередження виникнення хвороби. Мета - збереження і зміцнення здоров’я та попередження виникнення хвороби. Завдання :а)вивчення природничих і антропометричних факторів навколишнього середовища та соціальних умов , що справляють вплив на здоров ’ я людини; б) вивчення закономірності впливу факторів і умов навколишнього середовища на організм людини; в) наукове обґрунтування та розробка гіг нормативів, правил і заходів щодо максимального використання факторів які позитивно впливають на організм людини та ліквідації або обмеженню факторів до небезпечних рівнів несприятливих чинників; г) використання в практиці охорони здоров’я та народному господарстві розроблених гіг рекомендацій, правил, нормативів, перевірка їх ефективності і удосконалення; д) планування санітарної ситуації на найближчу та віддалену перспективу з урахуванням планів розвитку народного господарства , визначення відповідних гіг проблем , наукова розробка цих проблем. Для успішного впровадження профілактичної діяльності сфері своєї спеціальності кожний лікар повинен володіти відповідними знаннями. Частину він отримує від вивчаючи теоретичні і практичні дисципліни. Однак вони не дають йому повних знань про комплексну дію зовн середов на людину і не ознайомлюють його з системою профілактичних заходів. Це означає , що серед медичних дисциплін повинна бути наука яка виконує ці проблеми і ця наука – гігієна. Методи гіг досліджень:1. методи вивчення навколишнього середовища : а) методи сан обстеження з наступним сан описом; б) інструментально – лабораторні методи( фізичні, хімічні, біологічні, сан- статичні, географічні). 2. Вивчення впливу навколишнього середовища на здоров’я людини :а) методи експериментального дослідження ( експеримент відтворенням природніх умов, лабораторні експеримент на тваринах, лабор експер на людях);б) методи натурального спостереження(крмплексна оцінка здоров’янаселення, клінічні , фізіологічні, біохімічні, токсикологічні, сан-статичні, медико-біологічні). Принципи гіг нормування: -впровадження в практику гіг рекомендацій, сан норм і правил перевірки їх ефективності і подальшого їх вдосконалення;-прогнозування сан ситуацій на віддалену і найближчу перспективу.

2. ОСНОВНІ ЗАКОНИ ГІГІЄНИ

Схема 1

Перший закон гігієни

про рушійні сили порушення рівня здоров’я людей

Порушення рівня здоров’я людей (хвороба, зниження резистентності, імунного статусу або адаптаційно-компенсаційних можливостей організму), викликане фізичними, хімічними, біологічними, психогенними етіологічними чинниками, може виникнути лише у разі наявності трьох рушійних сил: джерела шкідливості (забруднювача) або комплексу шкідливостей, чинника (механізму) впливу або передачі цього забруднювача і сприйнятливого (чутливого до цього забруднювача) організму. В разі відсутності хоча б однієї з цих умов або рушійних сил процесу зміни рівня здоров’я під впливом чинників навколишнього середовища для даної віково-статевої чи професійної групи людей не станеться.

Другий закон гігієни

закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності людей

Незалежно від своєї волі та свідомості, у зв’язку з фізіологічною, побутовою і виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє середовище, що тим небезпечніше, чим нижче науково-технічний рівень виробництва, культура населення та соціальні умови життя

Третій закон гігієни

закон негативного впливу на навколишнє середовище природних екстремальних явищ

Природне навколишнє середовище забруднюється не тільки під впливом фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей, але й під час екстремальних природних явищ, катаклізмів, таких як спалахи на Сонці, вулканічна діяльність, землетруси, активна циклонічна та антициклонічна діяльність тощо

Четвертий закон гігієни

закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства

В процесі створення сприятливих умов проживання і трудової діяльності людське суспільство залежно від соціального рівня розвитку, культури, досягнень науково-технічного прогресу, економічних можливостей цілеспрямовано позитивно впливає на навколишнє середовище з метою його оздоровлення, запобігаючи забрудненню і тим самим підвищуючи рівень здоров’я населення.

П’ятий закон гігієни

закон негативного впливу забрудненого (денатурованого) природного навколишнього середовища на здоров’я людини

Під час контакту людини з навколишнім середовищем, забрудненим фізіологічними виділеннями, побутовими або техногенними забруднювачами у кількостях, які перевищують гігієнічні нормативи, неминуче настає зміна рівня здоров’я у бік його погіршання.

Шостий закон гігієни

закон позитивного впливу природного навколишнього середовища на здоров’я населення.

Природні чинники навколишнього середовища (сонце, чисте повітря, чиста вода, доброякісна їжа) позитивно впливають на здоров’я людей, сприяючи його збереженню і зміцненню при доцільному використанні.

3

СТРУКТУРА САНІТАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Міністр охорони здоров’я України

Перший заступник міністра охорони здоров’я України

Головний державний санітарний лікар України

Директор Департаменту Державної

Санітарно-епідемічної служби

Головний лікар Центральної Головний лікар обласної

СЕС МОЗ України санітарно—епідеміологічної станції

Головний державний санітарний

лікар області

Головний лікар міської Головний лікар районної

санітарно—епідеміологічної станції санітарно—епідеміологічної станції

Головний державний санітарний (обласного підпорядкування)

лікар міста Головний державний

санітарний лікар району

(обласного підпорядкування)

Головний лікар районної

санітарно—епідеміологічної станції

(міського підпорядкування)

Головний державний санітарний

лікар району

(міського підпорядкування)

ОСНОВНІ ЗАДАЧІ

САНІТАРНО—ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СТАНЦІЇ

	САНИТАРНО-ЭПИДЕМИОЛОГИЧЕСКАЯ СТАНЦИЯ
Організаційно- методична робота		Санітарно-гігієнічна діяльність		Протиепідемічна діяльність		Санітарно- просвітницька робота
	Попереджувальний санітарний нагляд				Поточний санітарний нагляд
контроль за будівництвом; охороною атмосферного повітря охорона водоймищ; охорона грунту; контроль за розробкою нормативної документації на нові види виробів матеріалів и т.д.; виготовлення бактеріальних препаратів					контроль за дотриманням санітарних норм и правил; вивчення санітарного стану населення; вивчення санітарного стану району; контроль за санітарно-протиепідемічною діяльністю лікувально- профілактичних закладів; робота з санітарним активом

2.1 Сонячна радіація – це інтегральний потік корпускулярних часток (протони, альфа-частинки, електрони , нейтрони, нейтрино) та електромагнітного (фотонного) випромінювання.

Електромагнітний склад сонячної радіації

(за R.F.Donnelly, O.R.White, 1980)

	Довжина хвилі  в нанометрах
Діапазон радіочастот	> 100 000
Далека інфрачервона ділянка	100 000 – 10 000
Інфрачервона ділянка	10 000 – 760
Видима, або оптична ділянка	760 – 400
Ультрафіолетова ділянка	400 – 120
Крайня ультрафіолетова ділянка	120 – 10
М’яке рентгенівське випромінювання	10 – 0,1
Жорстке рентгенівське випромінювання	< 0,1

2

Біологічна дія УФР: біогенна (загально стимулююча, Д-вітаміноутворююча, пігментоутворююча) та абіогенна (бактерицидна, канцерогенна тощо).

1. Загальностимулююча (еритемна) дія УФР радіації властива діапазону 250-320 нм, з максимумом при 250 і 297 нм (подвійний пік), та мінімумом при 280 нм. Ця дія проявляється в фотолізі білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину 3-4 мм) з утворенням токсичних продуктів фотолізу- гістаміну, холіну, аденозину, пірімідінових сполук та інших. Останні всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, ретикулоендотеліальну систему, кістковий мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, активність ферментів дихання, функцію печінки, стимулюють діяльність нервової системи тощо.

Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту – рефлекторному розширенню капілярів шкіри, особливо, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання. Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.

2. Д-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом в діапазоні 280-297 нм. Дія заключається в розщеплені кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утворюється вітамін Д₂ (ергохолекалциферол), вітамін Д₃ (холекалциферол), а з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін Д ₄.

3. Пігментостворююча (загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В і довжиною хвилі 280-340 нм з максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм. Вона обумовлена перетворенням амінокислоти тирозіну, діоксіфенілаланіну, продуктів розпаду адреналіну під впливом УФР і ферменту тірозінази в чорний пігмент меланін. Меланін захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.

4. Бактерицидна (абіотична) дія УФР властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом при хвилі 254 нм (за іншими даними – 253,7-267,5 нм). Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій з активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, а потім – фотодеструкцією, денатурацією білків, загибеллю мікроорганізмів.

5. Канцерогенна дія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими рівнями та тривалою дією технічних джерел УФР (електрозварювання тощо).

Методи вимірювання УФ радіації

1. Інтегральний (сумарний) потік радіації Сонця вимірюється піранометрами (наприклад, піранометр Янишевського) і виражається в . Сонячна постійна дорівнює 2 на границі атмосфери і 1 на рівні Землі.

2. Біологічний (еритемний) метод – визначення еритемної дози за допомогою біодозиметра М.Ф. Горбачова (мал. 2.2). Еритемна доза (ЕД) або біодоза – найменший термін УФ опромінення незасмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 годин (у дітей через 1-3 години) зявляється виразне почервоніння шкіри (еритема).

Біодозиметр М.Ф. Горбачова являє собою планшетку з 6-ма отворами (1,5 1,0 см), котрі закриваються рухомою пластинкою. Для визначення еритемної дози біодозиметр закріплюють на незасмаглій частині тіла (внутрішня частина передпліччя). Доцільно помітити на шкірі (кульковою ручкою) розташування і номер віконець. Досліджувану ділянку шкіри розташовують на відстані 0,5 м від штучного джерела УФР (після прогріву лампи 10-15 хв.) і відчиняють кожне віконце на 1 хвилину. Таким чином, віконце № 1 опромінюється 6 хв., № 2 – 5 хв., № 3 – 4 хв., № 4 – 3 хв., № 5 – 2 хв., № 6 – 1 хв. В залежності від потужності джерела та інших умов час опромінення і відстань до джерела можуть бути іншими.

Контроль появи еритеми проводять через 18-20 годин після опромінення. Еритемну дозу визначають у хвилинах за номером віконця, де еритема буде найменшою.

Фізіологічна доза складає ¹/₂ - ¹/₄ еритемної, а профілактична – ¹/₈ еритемної дози.

Профілактичну дозу на необхідній для опромінення пацієнтів відстані розраховують за формулою:

3. Фотохімічний (щавлевокислий) метод розроблений З.Н.Куличковою і оснований на розкладанні щавлевої кислоти у присутності азотнокислого уранілу пропорційно інтенсивності та тривалості УФ опромінення її титрованого розчину.

Результат вимірювання виражається у кількості міліграмів розкладеної щавлевої кислоти на 1 см² поверхні розчину, яка опромінювалась. Одній еритемній дозі відповідає 3,7- 4,1 ^мг/_см² розкладеної щавлевої кислоти, фізіологічній дозі – 1 ^мг/_см², профілактичній дозі – 0,5 ^мг/_см².

Практичною медициною і спеціальними дослідженнями (В.Г.Бардов, 1990) накопичений значний матеріал про позитивну дію природного (сонячного) і штучного УФ опромінення (УФО) в профілактичних дозах за відповідними схемами на розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань. У таких хворих після профілактичного курсу УФО підвищується тонус кори головного мозку, нормалізуються процеси збудження і гальмування, кращає стан вегетативної нервової системи, підвищується активність ряду ферментів, збільшується вміст гемоглобіну в крові, нормалізується ліпідний обмін, проникність мембран клітин, стимулюється протизгортаюча функція крові, мінеральний, особливо фосфорно-кальцієвий обмін, знижується артеріальний тиск при гіпертонії, зменшується частота і важкість гіпертонічних криз, кращає більшість показників функціонального стану серцево-судинної системи, зменшується кількість приступів стенокардії, випадків інфаркту міокарда, мозкового інсульту.

4

Оцінка природного освітлення приміщень геометричним методом:

1. Визначення світлового коефіцієнта (відношення площі заскленої частини вікон до площі підлоги, виражене простим дробом):

• вимірюють сумарну площу заскленої частини вікон S₁, м²;

• вимірюють площу підлоги, S₂ м²;

• розраховують світловий коефіцієнт – СК = S₁ : S₂=1 : n (n розраховують діленням S₂ на S₁ і округляють до цілої величини).

Отриманий результат оцінюють згідно гігієнічних нормативів (табл.2).

Таблиця 2.

Норми природного освітлення деяких приміщень різного призначення

Вид приміщення	Коефіцієнт природної освітленості (КПО)	Світловий коефіцієнт (СК)	Кут падіння ()	Кут отвору ()	Коефіцієнт заглиблення приміщення
	не менше		не менше	не менше	не більше
1. Учбові приміщення (класи)	1,25-1,5 %	1:4 – 1:5	27	5	2
2. Житлові кімнати	1,0 %	1:5 – 1:6	27	5	2
3. Лікарняні палати	0,5 %	1:6 – 1:8	27	5	2
4. Операційні	2,0 %	1:2 – 1:3	27	5	2

2. Визначення кута падіння  (кут АВС на найбільш віддаленому від вікон робочому місці, утвореного горизонтальною лінією чи площиною АВ від робочого місця до нижнього краю вікна (підвіконня) та лінією (площиною) від робочого місця до верхнього краю вікна АС) (мал. 4.1).

У зв’язку з тим, що цей кут утворює з лінією засклення вікна прямокутний трикутник, то його визначають за тангенсом – відношенням висоти вікна ВС над рівнем робочого місця (протилежний катет) до відстані від вікна до робочого місця АВ (прилеглий катет). За значенням тангенсу в таблиці 3 знаходять кут падіння .

tg  = ВС/АВ

3. Визначення кута отвору  (кута САD, під яким з робочої точки видно ділянку неба). Цей кут визначають як різницю між кутом падіння  та кутом затінення -кутом DАВ на робочому ж місці між горизонталлю та площиною від робочого місця до вершини затінюючого об’єкта – будівлі, дерев, гір (див. схему, мал. 4.1) .

Для визначення кута затінення знаходять на вікні точку перетину лінії (чи площини) від робочого місця до вершини затінюючого об’єкту Д, ділять величину катета ВД на АВ (тангенс кута затінення), а в таблиці знаходять кут затінення .

tg  = ВД/АВ

кут отвору –  =  

4. Визначення коефіцієнта заглиблення приміщення – відношення відстані від вікна до протилежної стіни ЕF в метрах, до висоти верхнього краю вікна над підлогою СЕ в метрах. За гігієнічними нормативами цей коефіцієнт не повинен перевищувати 2 для житлових, навчальних та їм подібних приміщень.

Світлотехнічний метод дослідження природного освітлення приміщень – визначення коефіцієнта природної освітленості (КПО).

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) – виражене у відсотках відношення освітленості горизонтальної поверхні (на рівні підлоги чи робочого місця) в приміщенні до виміряної одночасно освітленості розсіяним світлом горизонтальної поверхні під відкритим небосхилом: КПО = .

Освітленість у приміщенні та за його межами вимірюють за допомогою люксметра (див. навчальну інструкцію, додаток 2 та мал. 4.2).

Схема оцінки штучного освітлення приміщень.

Дані описового характеру:

• назва та призначення приміщення;

• система освітлення (місцеве, загальне, комбіноване);

• кількість світильників, їх тип (лампи розжарювання, люмінесцентні та інші);

• їх потужність, Вт;

• вид освітлювальної арматури і в зв’язку з цим напрямок світлового потоку і характер світла (прямий, рівномірно-розсіяний, направлено-розсіяний, відбитий, розсіяно-відбитий) ;

• висота підвісу світильників над підлогою та робочою поверхнею;

• площа освітлюваного приміщення;

• відбиваюча здатність (яскравість) поверхонь: стелі, стін, вікон, підлоги, обладнання та меблів.

Визначення освітленості розрахунковим методом “Ватт”:

а) вимірюють площу приміщень, S, кв. м;

б) визначають сумарну потужність Вт, яку створюють всі світильники;

в) розраховують питому потужність, Вт/кв. м;

г) у таблиці 1 величин мінімальної горизонтальної освітленості знаходять освітленість при питомій потужності 10 Вт/кв. м;

д) для ламп розжарювання освітленість розраховується за формулою:

,

де Р – питома потужність, Вт/кв. м;

Е_таб. – освітленість при 10 Вт/кв. м, (табл. 1);

К – коефіцієнт запасу для житлових та громадських приміщень,

який дорівнює 1,3.

Визначення освітленості за допомогою люксметра.

Визначення горизонтальної освітленості на робочому місці проводиться за допомогою люксметра (див. тему № 4, додаток 2). Оскільки прилад проградуйований для вимірювання освітленості, яку створюють лампи розжарювання, то для люмінесцентних ламп денного світла (ЛД) вводять поправочний коефіцієнт 0,9; для ламп білого кольору (ЛБ) – 1,1; для ртутних (ЛДР) – 1,2.Якщо визначення проводять вдень, то спочатку слід визначити освітленість, створену змішаним освітленням (штучним і природним), потім при вимкненому штучному освітленні. Різниця між отриманими даними і буде величина освітленості, що створена штучним освітленням.Рівномірність освітлення визначають “Методом конверта” – вимірюють освітленість у 5 точках приміщення і оцінюють шляхом розрахунку коефіцієнту нерівномірності освітленості (відношення мінімальної освітленості до максимальної у двох точках, віддалених одна від одної на відстань 0,75 м, якщо визначають рівномірність на робочому місці, або на відстань 5 м, якщо визначають рівномірність освітлення у приміщенні).

Розрахунок яскравості робочої поверхні здійснюють за формулою:

,

де, Я – яскравість, кд/кв. м;

Е – освітленість, лк;

К – коефіцієнт відбиття поверхні

(біла – 0,7; світло-бежева – 0,5; коричнева – 0,4; чорна – 0,1).Для створення достатнього та рівномірного освітлення і захисту зору від засліплення важливе значення має висота підвісу та розміщення світильників загального світла в горизонтальній площині приміщення. При загальному та комбінованому освітленні світильники загального світла розташовують рівномірно в горизонтальній площині стелі (при необхідності створити достатню освітленість у всіх точках приміщення), або зосереджено-локалізовано (для створення у деяких ділянках приміщення підвищеної освітленості).Розміщення світильників над рівнем підлоги – висота підвісу (з метою обмеження створюваного ними засліплення) повинна бути не менше величинНайкращі умови освітлення створюються при визначенні співвідношення відстані між світильниками в горизонтальній площині (L) до висоти їх підвісу над місцем, що досліджується (Н). Ці співвідношення встановлені на підставі визначення кривих світлорозподілу різних типів світильників, їх оптимальні значення представлені в

6

Категорії найбільш чутливих до зміни метеоумов хворих:

1. Із кардіоваскулярним синдромом

2. Із церебральним синдромом

3. Із суглобним (ревматоїдним) синдромом