Догляд за хворими Ковальова

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

Мал. 25. Способи зупинення кровотечі:

а, б — пальцьове притискання артерії; в — циркулярне перетягування артерії; г — накладання джгута; ґ — максимальне згинання кінцівок

При пораненнях кінцівок судини притискують вище від рани, ири ушкодженні судин шиї — нижче. Кровотечу із ран голови і шиї зупиняють за допомогою при­ тискування загальної сонної артерії на середині заднього краю груднинно-ключич- но-соскоподібного м'яза до поперечних відростків шийних хребців, зокрема до горбика С ЧІ (мал. 26, б). Зовнішню шелепну артерію притискують до нижнього краю нижньої щелепи на межі її задньої і середньої третини. Скроневу артерію притискують на скроні. Кровотечу у верхньому відділі плеча зупиняють притиску­ ванням підключичної артерії до І ребра: руку потерпілого опускають донизу і від­ водять назад, після чого притискують артерію за ключицею. Підпахвову артерію притискують у пахвовій ямці до головки плечової кістки. При кровотечі з плеча і передпліччя плечову артерію притискують пальцями до плечової кістки біля внут­ рішнього краю двоголового м ’яза. Променеву артерію притискують до променевої кістки в тому місці, де визначається пульс, ліктьову — до ліктьової кістки. При кровотечі в ділянці стегна та гомілки стегнову артерію притискують посередині пахової зв’язки і нижче від неї. Цю судину можна фіксувати також між верхньою

80

Тема 6. Визначення основних показників гемодинаміки та дихання.

Мал. 26. Місця притискання артерій для зупинення артеріальноїкровотечі:

а— схема магістральних судин людини; б — внутрішньої сонної артерії;

в— зовнішньої сонної артерії; г — надключичної артерії; ґ — підщелепної артерії;

д— скроневої артерії; е — плечової артерії; є — аксилярної артерії

-ть при глибоких кровоточивих ранах, коли пальцьове притискання неможливе.

--ііієтом туго заповнюють рану стерильним марлевим тампоном або прикладають

мн и спеціальну кровоспинну губку, яку притискують марлевим тампоном. Потім •ладають тугу здавлювальну пов'язку, на яку- в ділянці рани кладуть мішечок з лом.

Максимальне згинання кінцівок — метод тимчасового зупинення кровотечі, що

овикористовують при кровотечі з ран біля основи кінцівки, яку фіксують у стані хсимального згинання для стискання магістральних судин (мал. 27).

81

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

Мал. 27. Зупинення кровотечі шляхом максимального згинання кінцівки:

а — схема зупинення кровотечі; б — здавлювання підключичної артерії; в, г — здавлювання плечової артерії: ґ — здавлювання стегнової артерії; д — здавлювання артеріальних стовбурів гомілки і ступні

Для посилення тиску на судину під коліно чн у пахвову ямку кладуть щільним валик із тканини. При пораненні підключичної артерії або кровотечі з рани верхньої кінцівки перетискують підключичну або плечову артерію. Для стискання підклю­ чичної артерії зігнуті в ліктях руки відводять назад і фіксують їх у такому положен­ ні кількома обертами бинта (мал. 27. б). Плечову артерію і її гілки перекривають шляхом максимального згинання руки в ліктьовому суглобі і фіксування її в таком\ положенні (мал. 27. в, г). Цей прийом може бути застосований при артеріальній кровотечі із судин передпліччя і кисті.

При кровотечі зі стегнової артерії ногу максимально згинають у кульшовому суг­ лобі і прибинтовують до тулуба (мал. 27. д). При кровотечі з артеріальних стовбурін гомілки і ступні здавлюють підколінну артерію. Для цього в підколінну ямку кладуті. щільно скручений валик, потім максимально згинають ногу в колінному суглобі : фіксують її в такому положенні кількома шарами бинта або ременем (мал. 27. /).

82

Тема 6. Визначення основних показників гемодинаміки та дихання.

а

Мал. 28. Послідовність зупинення кровотечі шляхом циркулярного перетягування:

а, б — накладання імпровізованого джгута-закрутки; в — фіксація джгута-закрутки

Циркулярне перетягування — найпоширеніший і найнадійніший метод тимчасозупинення кровотечі на кінцівках, який виконують за допомогою стандартного ного джгута, гумової трубки або імпровізованого джгута-закрутки (мал. 28).

.■і накладають на плече і стегно. Особливістю накладання джгута у ділянці верхтретини плеча полягає у можливості травмування променевого нерва, а в нижпетині стегна — перетискання стегнової артерії супроводжується ушкодженням

Правила накладання кровоспинного дж гута

83

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

• Однією рукою захоплюють кінець джгута, другою — його середину і, сильно розтягнувши, обводять 2—3 рази навколо кінцівки; вільні кінці джгута зав’язують вузлом або закріплюють за допомогою гачка і ланцюжка (мал. 29).

•До джгута або до одягу потерпілого прикріплюють записку з позначенням часу його накладання.

•Якщо джгут накладено правильно, кровотеча з рани припиняється, кінцівка

стає блідою і холодною, периферійний пульс не визначається.

•У холодну пору року після накладання джгута кінцівку треба вкутати теплою ковдрою, щоб не сталося обмороження.

•Після накладання джгута проводять іммобілізацію кінцівки транспортною ши­

ною, уводять знеболювальні засоби і хворого госпіталізують.

•Джгут можна залишати на кінцівці не довше ніж на 1,5 год, а в холодну пору року — на ЗО хв.

•Якшо за цей час кровотеча не припинилась, джгут треба ослабити на кілька хвилин, а потім знову затягти. Загалом джгут може бути накладений на кінцівку не довше ніж на 2 год.

• Якщо джгут потрібно залишити надовше, його знімають і накладають на 1,5— 2 см вище від попереднього місця накладання. Під час розслаблення джгута прово­ дять пальцьове притискання магістральної судини.

Ускладнення, зумовлені неправильно накладеним джгутом: порушення рухової функції кінцівки внаслідок травми нервових стовбурів (параліч), венозний застій у кінцівці, посилення венозної кровотечі, змертвіння тканини, розвиток гангрени. Помилковим є накладання джгута при венозній або капілярній кровотечі, коли можна обійтися тугою пов’язкою.

Визначення основних показників дихання

Під час догляду за хворими із захворюваннями органів дихання потрібно стежи­ ти за частотою, глибиною та ритмом дихання. У нормі дихання беззвучне і непоміт­ не для навколишніх. Зазвичай людина дихає через ніс із закритим ротом. У доросло: людини в спокої частота дихання (ЧД) становить 16—20 за хвилину, причому вдих

84

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

агонія); екзо- і ендоінтоксикація (менінгіт, уремія, печінкова і діабетична кома): застосування анестетиків та інших лікарських препаратів (отруєння морфієм).

Брадипное рідше спостерігають при хронічних обструктивних захворюваннях ле­ генів (хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легенів, бронхіальна астма). У цих хворих можна виявити форсований видих (посилений видих за участю допоміжних м'язів шиї, плечового пояса). Різновидом сповільненого дихання є стридорозне — повільне гучне дихання, зумовлене різким здавлюванням гортані (пухлиною, зобом, набряком гортані, рідше — аневризмою аорти).

Глибина дихання. Глибину дихання визначають за обсягом вдихуваного і видиху­ ваного повітря в спокійному стані. У здорової людини у фізіологічних умовах об'єм дихального повітря становить 500 мл. Залежно від зміни глибини дихатьних рухів розрізняють поверхневе і глибоке дихання.

Поверхневе дихання (гіпопное) спостерігають при патологічному почастішанні дихання за рахунок скорочення обох фаз дихання (вдиху й видиху). Глибоке дихан­

дихання, зумовлене розвитком метаболічного ацидозу з подальшим подразненням дихального центра кислими продуктами; спостерігають у хворих із діабетичною, уремічною і печінковою комою.

Рипим дихання. Дихання здорової людини ритмічне, однакової глибини, трива­ лості й чергування фаз вдиху і видиху. При ураженні Ц НС дихання стає аритміч­ ним: окремі дихаїьні рухи різної глибини бувають то частіші, то рідші. Іноді під час аритмічного дихання через певну кількість дихальних рухів з'являється подовжена пауза або короткочасна затримка дихання (апное). Таке дихання називається періо­ дичним. До нього належать такі патологічні типи дихання: Чейна—Стокса, хвиле­ подібне дихання Грокко і дихання Біота.

Дихання Чейна— Стокса — періодичне патологічне дихання, шо характеризуєть­ ся тривалою (від кількох секунд до 1 хв) дихальною паузою (апное), після якої без­ шумне поверхневе дихання швидко наростає за своєю глибиною, стає гучним і до­ сягає максимуму на 5—7-му вдиху, потім у тій же послідовності убуває і закінчуєть­ ся наступною короткочасною паузою (апное). Хворий під час паузи погане орієнтується в навколишньому просторі або повністю непритомніє, після віднов­ лення дихальних рухів він приходить у себе. Дихання Чейна—Стокса зумовлене зниженням збудливості дихального центра, гострою або хронічною недостатністю мозкового кровообігу, гіпоксією мозку, тяжкою інтоксикацією і є прогностичне несприятливою ознакою. Часто трапляється в сні в осіб похилого віку з вираженим церебральним атеросклерозом, у хворих із хронічною недостатністю мозкового кро­ вообігу. хронічною нирковою недостатністю (уремія), вживанням наркотичних за­ собів (морфію).

“Хвилеподібне дихання ” Грокко або дисоційоване дихання характеризується хви­ леподібною зміною глибини дихання й відрізняється від дихання Чейна—Стокса відсутністю періодів апное. Дихання Грокко зумовлене ураженням координаційного центра дихання, спричинене хронічним порушенням мозкового кровообігу. Частіше спостерігають при абсцесі головного мозку, менінгіті, пухлині мозку.

Дихання Біота — періодичне патологічне дихання, характеризується ритмічни­ ми, але глибокими дихальними рухами, що чергуються через однакові проміжки часу з тривалою (від декількох секунд до півхвилини) дихальною паузою. Дихання

86

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

женість шийних і трапецієподібних м ’язів), появою ціанозу; спостерігають при за­ хворюваннях легенів, серця, ЦНС, м’язової системи.

Залежно від структури дихального циклу й особливостей його фаз розрізняють три види задишки: інспіраторну, експіраторну й змішану. Інспіраторна задишка — порушення дихання з утрудненим (подовженим) вдихом, зумовленим однією з при­ чин, зазначених нижче:

•порушення прохідності дихальних шляхів унаслідок звуження їх або здавлю­ вання: дифтерія (справжній круті), ГРВІ у дітей (несправжній круп), алергійний набряк у ділянці гортані, пухлина гортані або здавлювання гортані пухлиною ззовні, збільшеною щитоподібною залозою;

•здавлювання та обмеження екскурсії легенів: гідро- і пневмоторакс, деформа­ ція грудної клітки, парез або параліч дихальних м’язів, спайковий процес у плев­ ральній порожнині;

•порушення розправлення легенів: гіневмофіброз, рубці;

•позалегеневі причини: аневризма аорти, пухлини середостіння, збільшення внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

До різновиду інспіраторної задишки можна віднести стридорозне дихання — гуч­ не дихання з утрудненим вдихом, шо супроводжується свистом (унаслідок сильного звуження верхніх дихальних шляхів і трахеї); спостерігають у разі потрапляння сто­ роннього предмета в дихальні шляхи або здавлювання їх пухлиною ззовні, рубцями або збільшеними лімфовузлами.

Експіраторна задишка — порушення дихання з утрудненим (подовженим) види­ хом, зумовлене порушенням прохідності дрібних бронхів і бронхіол (бронхіальна астма, хронічний обструктивний бронхіт, бронхоліт). В основі механізму експіра­ торної задишки лежить раннє експіраторне закриття (спадання) дрібних бронхів (колапс бронхів) у відповідь на збільшення лінійної швидкості надходження повітря

йзменшення його бічного тиску, шо призводить до спазму бронхів (феномен Бернуллі), а також набряк слизової оболонки і нагромадження в’язкого секрету в про­ світі бронхів, що тяжко відділяється, зниження еластичних властивостей бронхової стінки.

Змішана задишка — порушення дихання у зв’язку з одночасним утрудненим вдихом і видихом; частіше спостерігають у разі зменшення дихальної поверхні ле­ генів (пневмонія, гідро- і пневмоторакс, ателектаз легені, інфаркт легені), рідше у разі високого стояння діафрагми, що обмежує екскурсію легенів (вагітність, асцит, метеоризм, масивні пухлини черевної порожнини, у тому числі печінки й селезін­ ки), а також у разі поєднаного ураження серця й легенів.

За періодичністю і часом появи виділяють постійну, періодичну й нападоподібну (пароксизмальну) задишку. Постійна задишка зберігається в спокої і посилюєть­ ся за найменшого фізичного навантаження; спостерігають при тяжких формах ди ­ хальної і серцевої недостатності, емфіземі легенів, пневмосклерозі, вадах серця. Періодична (тривала) задишка розвивається в розпал тяжких захворювань (пневмо­ нія, ексудативний плеврит, обструктивний бронхіт, пневмо- і гідроторакс, міокар­ дит, перикардит) і зникає після одужання. Нападоподібну задишку, шо виникла рап­ тово у вигляді нападу, спостерігають при бронхіальній і серцевій астмі.

Астма (ядуха) — гострий напад задишки, зумовлений різким порушенням ди ­ хального центра. Це об’єктивна ознака гострої дихальної недостатності внаслідок раптового спазму, набряку слизової оболонки бронхів або потрапляння стороннього

88