Догляд за хворими Ковальова

Тема 9. Організація лікувального харчування хворих

1. Індивідуальну дієту призначають хворим після великих оперативних втручань на органах травного тракту.

Перші 24—36 год цим хворим не дають ні їсти, ні пити. Дозволяють тільки змо­ чувати губи та полоскати рот; починаючи з 2—3-ї доби, дають багато рідини: розве­ дені фруктові соки, морси, ненаваристі м ’ясні бульйони; на 4—5-й день можна да­ вати напіврідинні слизисті каші, супи на ненаваристому м'ясному бульйоні з про­ тертим м ’ясним суфле, фруктові та молочні киселі, протертий сир; з 5—6-го дня після операції хворого переводять на дієту відповідно до його основного захворю­ вання.

2.При алергійних захворюваннях призначають так звані елімінаційні дієти, ко­ ли з харчування повністю вилучають продукти, відомі своєю атергенністю: цитру­ сові, горіхи, шоколад, какао, риба, ікра з неї, курячі яйця, суниці, полуниці.

Варіантами елімінаційної дієти є такі: безмолочна (коли у хворого алергія на молоко та різні вироби з нього); беззлакова (агліадинова), коли у хворого алергія на продукти харчування зі злакових.

3.При хворобах, шо супроводжуються підвищеною кровоточивістю (гемофілія, тромбоцитна пурпура), у період загострення призначають так звану гематологічну дієту: усі страви дають у протертому, напіврідинному вигляді, негарячими; з дієти вилучають екстрактивні речовини, цитрусові, какао, рибу; дають багато молочних продуктів, особливо сиру, оскільки вони містять багато солей кальцію, які справля­ ють кровоспинну дію.

Організація харчування хворих у стаціонарі

За лікувальне харчування у стаціонарі відповідають палатний (черговий) лікар, палатна медична сестра, старша медична сестра, дієтичні лікарі (у великих лікарнях) та дієтичні сестри.

Палатний лікар, оглянувши новоприбулого хворого, призначає йому певну діє­ ту, повідомляє, яку дієту йому призначено, контролює дотримання її.

Палатна медична сестра виписує з листків призначень дієту хворих, яких госпі­ талізовано до відділення, складає порційну вимогу, де вказує кількість хворих, які одержують харчування за тим чи тим дієтичним столом, допомагає роздавальниці роздавати 'їжу, годує тяжкохворих.

Старша медична сестра перевіряє порційні вимоги, складені палатною медич­ ною сестрою, та подає їх о 9.00 до харчоблока, контролює роботу роздавальниць та годування тяжкохворих палатними медичними сестрами.

Дієтичні лікарі та дієтичні сестри стежать за правильністю складання і застосу­ вання лікувальних дієт, консультують палатних лікарів відносно оптимального ви­ бору лікувального харчування, стежать за правильністю приготування страв того чи того лікувального стола.

Дозвіл на роздавання дієтичних страв хворим дає черговий лікар після зняття проби.

Доставка страв із харчоблока до віддиення. У буфетних кімнатах відділень є спе­ ціальні відра та каструлі, промаркіровані відповідно до страв, які в них доставляють­ ся (наприклад, “Для перших страв” , “Для компоту" та ін.). Застосовувати ці ємності для інших потреб забороняється. їжу з харчоблока перевозять до відділення спе­ ціальним автотранспортом, який окрім продуктів нічого не перевозить. До відділен­

171

Тема 9. Організація лікувального харчування хворих

!,'к Ч

Мал. 54. Годування тяжкохворого з ложки (а), із поїльника (б)

4. Ш ию та груди прикрити серветкою чи рушником.

5.Установити перед хворим на потрібній висоті надліжковий столик.

6.Лівою рукою трохи підняти голову хворого разом із подушкою, а правою підносити йому до рота ложку з їжею.

7.Годувати хворого матими порціями з достатніми паузами, щоб він мав мож­ ливість добре прожувати їжу і не похлинувся.

8.Не вливати їжу насильно, якщо хворий не ковтає, оскільки потрапляння їжі

вдихальні шляхи може спричинити тяжкі ускладнення.

9.За відсутності апетиту застосувати до хворого індивідуальний підхід. На од­ ного хворого подійте ласкою, переконанням, на іншого —■строгістю, третьому доз­ вольте вибрати самому одну з дозволених страв, які в цей день є в меню.

10.Якщо хворому тяжко жувати, дати йому рідинну або протерту їжу.

11.Не давати гарячу їжу.

12. Не дозволяли хворому розмовляти під час годування, щоб їжа не потрапила

вдихальні шляхи.

13.Не наполягати на тому, щоб хворий з ’їв усю порцію одразу: після невеликої перерви підігріти їжу і продовжили годування.

14.Не залишати їжу на приліжковій тумбочці біля хворого.

15.Невикористану їжу і брудний посуд віднести у буфетну.

16.Протерти столик дезінфекційним розчином.

Як напоїти тяжкохворого

•Рідинну їжу (протертий суп, молоко, кисіль, соки, чай) давати з поїльника або невеликого звичайного чайника.

•Можна використати поліхлорвінілові трубочки завдовжки 20—25 см і звичайну чашку або склянку.

ЗНЕЖИРЕННЯ, ДЕЗІНФЕКЦІЯ І МИТТЯ ПОСУДУ

•Використаний посуд спочатку вимити в спеціальних металевих ваннах із вико­ ристанням знежирювальних речовин.

•Сполоснути посуд гарячою водою.

•Продезінфікувати посуд в 1 % розчині хлораміну протягом 30 хв.

173

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

• Ретельно сполоснути посуд проточною водою і, не витираючи, поставити у спеціаль­ ну сушку.

Гздування хворих через зонд (мал. 55)

Показання: широкі травматичні ушкод­ ження і набряк язика, глотки, гортані, страво­ ходу: бульбарний паратіч (захворювання моз­ ку з розладом ковтання і мови); непритомний стан; відмова від їжі при психічних захворю­ ваннях.

П ерелік суміш ей, що їх використовують для годування хворого через зонд

Для годування хворих через зонд найчастіше використовують суміші:

• приготовлені перед уживанням із рі­ динних компонентів (молока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухо­ го молока, цукру, протертого м’яса, риби;

• із продуктів дитячого харчування ("М алю тка” . “ Мальїш” . "Здоровье” );

•різні ЕНПІТи (білковий, знежирений, безлактозний);

•гомогенізовані консервовані промислового виробництва із натуральних про­ дуктів (м’ясо-овочеві. м'ясо-круп’яні. молочно-круп'яні, молочно-фруктові);

•промислові швидкорозчинні. виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів

рослинного походження;

• синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин із низьким умістом жирів.

ПРАВИЛА ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД

1.Організм хворого має звикнути до нового способу споживання їжі. тому в 1-й день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності продуктів.

2.У наступні 2—3 дні кількість суміші поступово збільшують, а з 4-го дня да­ ють увесь об’єм харчування.

УВЕДЕННЯ ШЛУНКОВОГО ЗОНДА НЕПРИТОМНОМУ ХВОРОМУ

1.Узяти тонкий стерильний зонд чисто вимитими руками, заокруглений кінець змастити гліцерином.

2.Увести зонд через носовий хід. просовуючи його поступово вздовж внутріш­

ньої стінки, нахиляючи при цьому голову хворого трохи назад.

3.Після того як зонд увійде в носоглотку на глибину 15—17 см, голову хворого нахилити трохи вперед.

4.Вказівний патець однієї руки обгорнути бинтом або серветкою, увести в рот, дістатися кінця зонда, злегка притиснути його до задньої стінки глотки, а другою рукою просунути зонд даті.

174

Тема 9. Організація лікувального харчування хворих

5.Перевірити, чи не потрапив зонд у трахею. До зовнішнього краю зонда під­ нести пушинку вати, подивитися, чи не коливається вона під час дихання.

6.Увести зонд у шлунок до помітки 55 см.

Якщо увести зонд через носові ходи неможливо, його уводять через рот із вико­ ристанням ларингоскопа.

УВЕДЕННЯ ХАРЧОВИХ СУМІШЕЙ ЧЕРЕЗ ЗОНД

1. До зовнішнього кінця зонда приєднати лійку або циліндр від шприца Жане. 2. Поступово вилити в лійку або в циліндр підігріту харчову суміш.

3. Улити в лійку чи циліндр шприца чисту воду, тобто промити зонд чи циліндр

івід’єднати від зонда.

4.Зовнішній кінець зонда перекрити затискачем.

5.Смужками лейкопластиру прикріпити зонд до шоки.

6.Повторити процедуру декілька разів на день за призначенням лікаря.

7.Зонд залишити в шлунку на увесь період штучного годування — близько 2—3 тиж. Якшо хворий тривалий час залишається у непритомному стані і щоб він ненароком не вийняв зонд, його фіксують до шкіри обличчя або до крила носа лі­ гатурою за допомогою голки і голкотримача.

Парентеральне харчування хворих

Необхідність і особливість уведення розчинів глюкози. Зважаючи на те, шо запасів вуглеводів у вигляді глікогену в організмі людини вистачає лише на одну добу, а нервові клітини, еритроцити, паренхіма нирок і печінки в нормі не можуть вико­ ристовувати енергію жирних кислот, то за відсутності природного харчування хво­ рому вже через добу потрібно вводити парентерально розчин глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД на 4 г сухої речовини глюкози. Найчастіше застосовують внутрішньовенне уведення розчинів.

Необхідність уведення сольових розчинів і вітамінів. Для регуляції електролітного балансу часто у в о д я т ь такі розчини: ізотонічний натрію хлориду; 4 % калію хлориду; 10 % кальцію хлориду: 25 % магнію сульфату. Також уводять готові кристалоїдні розчини: Дисоль, Трисоль. Ацесоль. Хлосоль, Лактасоль.

Для регуляції обміну речовин потрібно вводити розчини вітамінів: 6 % тіаміну бромід (вітамін В,); 5 % піридоксину гідрохлорид (вітамін В6); 0,003 %, 0,01 %, 0,02 %, 0,05 % ціанокобаламіну (вітамін Вг ); 5 %, 10 % аскорбінової кислоти (віта­ мін С).

Необхідність і особливість уведення білкових гідролізатів, жирових емульсій. Для забезпечення білкового харчування уводять суху або нативну плазму, розчини аль­ буміну або протеїну, білкові гідролізати (амінон, гідролізин, гідролізат казеїну, амінопептид). У разі швидкого уведення гідролізатів можуть виникнути відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання. Тому починати вводити білкові гідролізати слід повільно, з 10—20 крапель за хвилину протягом 30 хв, а потім збільшити до 25—35 крапель за хвилину. Виснаженим хворим (унаслідок раку травного тракту, тяжких операцій) призначають внутрішньовенне уведення жирових емульсій (ліпофундин, інтраліпід).

175

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

Уведення інсуліну у флакон з розчином глюкози за призначенням лікаря

• Чисто вимитими і знезараженими руками взяти флакон із розчином глюкози (ІО %, 20 %, 33 %), прочитати уважно напис на етикетці.

• Відібрати необхідну кількість флаконів із розчином глюкози і визначити кіль­ кість сухої речовини (глюкози) в розчині. Так. якгцо хворому призначено 1200 мл ІО % розчину глюкози, потрібно відібрати 3 флакони ємністю по 400 мл. Визна­ чається шляхом усних математичних підрахунків. У кожному флаконі міститься

40г глюкози.

•Визначити, яку кількість одиниць інсуліну потрібно увести у кожний флакон із розчином глюкози. Кількість сухої речовини глюкози, тобто 40 г, поділити на 4 г. Таким чином, у кожний флакон із розчином глюкози потрібно увести 10 ОД інсулі­ ну, тобто 0,25 мл препарату.

•Зняти знімну частину металевого ковпачка флакона з інсуліном, продезінфіку­

вати корок стерильним ватним тампоном, змоченим 70 % етиловим спиртом.

• Набрати в одноабо двомілілітровий шприц 0,25 мл (10 ОД) інсуліну, проко­ лоти голкою корок флакона з розчином глюкози і увести інсулін. Одразу після цьо­ го відтягнути у шприц розчин глюкози із флакона і ним промити шприц і голку з тим розрахунком, шоб увести у флакон залишки інсуліну.

• Вийняти голку із флакона і таким чином увести потрібну кількість інсуліну в кожний флакон з розчином глюкози.

Уведення сольових розчинів, вітамінів

•Уважно прочитати призначення лікаря і, суворо дотримуючись його, приготу­ вати сольові розчини для внутрішньовенного уведення. Найчастіше сольові розчини готують на ізотонічному розчині натрію хлориду або розчині Рінгера.

•У сольові розчини за призначенням лікаря, дотримуючись точного дозування, додати вказані у листку лікарських призначень вітаміни.

Запам’ятайте!

Вітамін В : (тіаміну бромід) і вітамін В, (піридоксину гідрох.юрид) не сумісні. Тому уводять їх окремо і зазвичай у різні дні.

Якщо після приготування лікарського “коктейлю” розчин у флаконі помутнів, ви­ никла небажана реакція. Обов ’язково про це потрібно повідомити лікаря. З 'ясувати причину несумісності ліків і приготувати лікарський “коктейль" повторно.

Уведення білкових гідролізатів, жирових емульсій

• Якщо хворому призначено білковий гідролізат і розчин глюкози, флакони глюкози і білкового гідролізату з ’єднати стерильною поліхлорвініловою трубочкою для того, шоб розчини змішувались. У такому стані уведення білкових гідролізатів хворим переноситься ліпше.

• Якшо у хворого виникне відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання, гідролізат тимчасово відключити і вводити розчин глюкози, згодом обережно під­ ключити паралельно гідролізат.

• Якщо у хворого виникли нудота, блювання, свербіж, гарячка, уведення пре­ парату припинити і негайно покликати лікаря, але систему з вени не відключати, а

176

Тема 9. Організація лікувального харчування хворих

тимчасово переключити її на розчин глюкози або ізотонічний розчин натрію хло­ риду.

• Жирові емульсії у перші 10 хв вводити зі швидкістю 20 крапель за хвилину, поступово протягом 30 хв кількість крапель збільшити до 50 за хвилину і з такою швидкістю продовжувати уводити препарат.

Запам’ятайте!

1.У жирову емульсію не можна додавати вітаміни, електроліти, інші ліки.

2.Білкові гідролізати уводити підігрітими. Для цього грілку з теплою водою по­ класти на трубку системи і, щоб довше зберегти тепло, прикрити її ковдрою.

3.У перші ЗО хв білкові гідролізати уводити зі швидкістю 10—20 крапель за хви ­

лину.

Способи очищення кишок

Використання газовідвідної трубки, клізм

Газовідвідну трубку застосовують у тяжкохворих у разі посиленого газообміну в кишках. Накопичення газів у кишках (метеоризм), які не виходять самостійно, спричиняють біль у черевній порожнині та болісно переносяться хворими. Метео­ ризм може призвести до погіршення стану хворого, спричинити розлад серцевої і дихальної діяльності, порушення багатьох функцій організму. Очисна клізма змен­ шує газоутворення й відводить гази, але вона дає короткочасний ефект.

Газовідвідна трубка — м'яка товстостінна полірована гумова трубка завдовжки 30—50 см. діаметром 3—5 мм. Кінець трубки, шо його уводять у кишки, заокругле­ ний довкола центрального отвору, на іншому кінці поперечний зріз.

Оснащення: газовідвідна трубка, вазелін, клейонка, судно, марлеві серветки, присипка, гумові рукавички (для медичної сестри).

Показанням до використання газовідвідної трубки є метеоризм — накопичення великої кількості газу в кишках.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ТА МЕТОДИКА ВВЕДЕННЯ ГАЗОВІДВІДНОЇ ТРУБКИ

1.Надягають гумові рукавички.

2.Підстеляють клейонку під таз хворого.

3.Надають хворому положення на лівому боці з приведеними до живота нога­ ми. Якщо хворого не можна повертати на бік, процедуру проводять у положенні

хворого на спині при зігнутих у колінах і дещо розведених ногах.

4.Заокруглений кінець трубки змащують вазеліном.

5. Розводять сідниці і, не поспішаючи, обертовими рухами уводятьтрубку в пряму кишку на глибину 20—30 см.

6.Залишають трубку в кишках не довше ніж на 2 год.

7.Виймають трубку, шкіру довкола відхідника протирають серветкою, запо ­ греби миють теплою водою або припудрюють присипкою.

8.Процедуру можна повторити декілька разів протягом доби.

ДЕЗІНФЕКЦІЯ ГАЗОВІДВІДНОЇ ТРУБКИ

1. Газовідвідну трубку після використання замочити у 3 % розчині хлораміну на 1 год.

177

Змістовий модуль 1. Структура та основні завдання догляду... терапевтичного профілю

2.Промити трубку мийним розчином, а потім — проточною водою.

3.Прокип'ятити трубку в дистильованій воді протягом ЗО хв.

Застосування клізм

Клізма (із грец. “к1І5ша” — промивання) — це введення у киш ки через пряму кишку різних рідин з діагностичною або лікувальною метою. Розрізняють клізми очисні, сифонні, лікарські і краплинні. З лікувальною метою призначають очисні, стимулювальні, сифонні, живильні (для введення поживних речовин в організм ослаблених хворих) та лікувальні клізми; з діагностичною — клізми, призначені для введення в кишки контрастних речовин для рентгенологічного дослідження. Очисні та сифонні клізми призначають перед проведенням інструментальних досліджень, операцій; лікувальні — для введення медикаментозних препаратів загального та місцевого призначення. Очисні і стимулювальні клізми призначає лікар або досвід­ чений середній медпрацівник; лікарські і живильні клізми — лише лікар.

Накопичений і узагальнений досвід застосування очисних клізм дає змогу стверджувати, шо очисна клізма є небезпечною процедурою, оскільки це значне втручання у функціонування товстої кишки і всього організму. Невиправдане без­ контрольне використання цих клізм може призводити до серйозних захворювань. Мікрофлора товстої кишки сприяє засвоєнню вуглеводів і білків, завдяки цьому організм одержує до 10 % потреби добової енергії. Щ одня з тонкої в сліпу кишку надходить 1000—1500 мл води разом із кишковим умістом, а з калом за добу виді­ ляється не більше ніж 100— 150 мл води, тобто 90 % рідини всмоктується. Пригні­ чення мікробної флори у разі використання очисних клізм і антибіотиків широкого спектра дії призводить до порушення роботи товстої кишки і дефіциту необхідних речовин.

Протипоказання до застосування клізм: гострі запальні та виразкові процеси у прямій кишці, гострий апендицит, перитоніт, кишкові кровотечі, геморой, шо кро­ воточить, онкологічні захворювання товстої кишки у стадії розпаду, тріщини відхід­ ника, випадання прямої кишки, різкий біль під час виконання процедури.

За допомогою клізми вводять рідину в нижній відділ товстої кишки для лікуваня і діагностики. Для виконання клізм використовують грушоподібний гумовий балон (спринцівку) з м ’яким або твердим на­ конечником, або кухоль Есмарха (спеціальна ємкість на 1— 1,5 л). або лійку, які за допомо­ гою гумової трубки з краном з’єднані з нако­ нечником, шо його вводять у пряму кишку

(мат. 56).

Очисна клізма

Очисну клізму застосовують для очищ ен­ ня кишок від катових мас і газів, для розрід­ ження та видалення вмісту нижніх відділів товстої кишки при стійких закрепах, для вида­ лення токсичних речовин при отруєннях, пе­ ред операціями і пологами, рентгенологічни­ ми дослідженнями травного тракту й ендо­

178

Тема 9. Організація лікувального харчування хворих

скопічними дослідженнями товстої кишки, перед застосуванням лікувальних та поживних клізм.

Протипоказання: гострі запальні й ерозивно-виразкові ураження слизової обо­ лонки товстої кишки, деякі гострі хірургічні захворювання органів черевної порож ­ нини (гострий апендицит, гострий перитоніт), шлунково-кишкові кровотечі, пухли­ ни товстої кишки у стадії розпаду, перші дні після хірургічного втручання на орга­ нах черевної порожнини, тяжка серцево-судинна недостатність. Забороняється ставити клізми хворим із випаданням прямої кишки, гемороєм у стадії загострення, запаленням очеревини, а також хворим у стані шоку або колапсу.

Місце виконання процедури. Якщо дозволяє стан хворого, процедуру виконують у спеціатьній кімнаті, де є кушетка, штатив-стійка для підвішування кухля Есмарха, раковина, маркіровані ємності для чистих і використаних наконечників, дезінфек­ ційні розчини, вазелін. Тут має бути і туалетна кімната. Лежачим хворим процедуру виконують у ліжку.

Оснащення: кухоль Есмарха (скляний, емалевий або гумовий) ємністю 1—2 л, до якого прикріплюють гумову трубку завдовжки близько 1,5 м з гумовим, ебонітовим або скляним наконечником, на кінці трубки прикріплено кран, за допомогою яко ­ го можна регулювати надходження води з кухля; температура води має бути 28— 32 °С у кількості 1— 1,5 л. Якщо у хворого є схильність до спазмів кишок, темпера­ тура води має становити 37—39 °С, при атонії кишок — 18—20 °С. Мають бути судно, відро або таз, гумові рукавички, фартух із пластику, клейонка, 3 % розчин хлораміну. Для посилення очисної дії клізми у воду часом додають 2—3 столові ложки гліцерину або олії, або розчиняють у воді 1 столову ложку подрібненого ди ­ тячого мила.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУРИ

(мал. 57)

1.Надягти фартух і гумові рукавички.

2.Запропонувати хворому перед процедурою звільнити сечовий міхур.

3. Кухоль Есмарха підвісити на штатив на висоту 1 м над хворим, налити 1— 1,5 л (2/3 об’єму) води відповідної температури, відкрити кран, заповнити гумову трубку і наконечник водою, закрити кран. Для полегшення виведення калу у воду можна додати рицинову або маслинову олію в кількості 25—50 г або 25 г мильної стружки.

4. Підстелити під хворого клейонку, край якої опустити в таз або відро.

5.Запропонувати хворому лягти вздовж кушетки або ліжка на лівий бік з під­ веденими до живота ногами.

6.Якшо хворому заборонено перевертатися, процедуру виконувати в положен­

ні на спині, але під таз підкласти валик із ковдри. Запропонувати хворому розвести

вбоки ноги в стегнах і зігнути в колінах.

7.Змастити наконечник вазеліном.

8.І, II пальцями лівої руки розвести сіднині і обертовими рухами обережно увести у відхідник наконечник — спочатку в напрямку пупка на 3—4 см, а потім паралельно до крижів на 8—10 см (мал 58). За наявності складок слизової оболонки або гемороїдальних вузлів наконечник увести обережно між ними.

Запам’ятайте! Недопустимо грубе і стрімке введення наконечника, тому що можна поранити стінку прямої кишки.

179