Рожко

коміркових відростка і частини, верхньощелепних горбів, скле­ піння твердого піднебіння, внутрішніх косих ліній на нижній щелепі.

Лінійна фіксація з точки зору статики доцільніша, ніж точкова. Тільки за відсутності можливості вибору створюють сагітальну кламерну лінію, не вигідну з точки зору стійкості опорних зубів і са­ мого протеза. Під час створення кламерної лінії необхідно добива­ тися того, щоб частини протеза знаходилися по обидва боки від неї, тобто кламерна лінія повин­ на бути уявною віссю обертання протеза, на нижній щелепі -

трансверзальною, на верхній — діагональною. Але навіть найраціональніша лінійна фіксація має суттєві недоліки відносно стійкості зуба. Під час жуваль­ них рухів протез рухається важелеподібно, у різних напрямках. Сила цього руху вимірюється довжиною плеча важеля. Плече дорівнює перпендикуляру, віднов­ леному із середини кламерної лінії, тобто лінії, яка з'єднує середини опорних зубів. Чим більше плече важеля, тобто чим більша сила жувального тиску, тим більша бічна дія на опорні зуби.

Площинна фіксація. Для збереження опорних зубів від ротації повинна бути протиставлена друга сила — центр протидії, для чого і служить площинна фіксація, коли утворюється система важелів, які мають центри опору. Залежно від кількості центрів бувають системи трикутні, чотирикутні тощо (мал. 107).

Для стійкості протеза необхідно, щоб опір був більшим від сили ротації під час жувальних рухів. Тому для центру опори вибирають міцні багатокореневі зуби. Використанням їх стійкості в якості позитивного чинника для протезу-

вання і включенням великої кількості зубів для передачі жувального тиску до­ сягається рівновага протезів.

Кламерна система може бути визнана задовільною, якщо вона відповідає таким вимогам:

1)здійснює фіксацію в однаковій мірі на всіх опорних зубах;

2)запобігає перевантаженню або обертанню протеза;

3)не підвищує висоту прикусу (міжкоміркову) на оклюзійних накладках;

4)мінімально порушує естетичні норми;

5)не створює травматичну оклюзію. З метою запобігання цьому одне пле­ че повинно фіксувати протез, а друге — протидіяти йому, тобто запобігати руху протеза в той або інший бік.

КЛАМЕРНА СИСТЕМА ФІКСАЦІЇ БЮГЕЛЬНОГО ПРОТЕЗА

У клініці ортопедичної стоматології для виготовлення бюгельних протезів широкого застосування набули опорно-утримувальні кламери. Це найефектив­ ніша та найпоширеніша конструкція кламерів, яка використовується для фіксації бюгельних протезів.

Опорно-утримувальні кламери, що застосовують для виготовлення бюгель­ них протезів, повинні відповідати таким вимогам:

1) забезпечувати фіксацію та стабілізацію бюгельного протеза в ротовій порожнині;

2)під час жувальних рухів раціонально розподіляти тиск між опорними зубами та слизовою оболонкою коміркових відростка і частини;

3)передавати тиск під час жування по осі зуба;

4)у разі пародонтиту треба застосовувати багатоланкові кламери із зачіп­ ними петлями для шинування зубів;

5)не повинні перевантажувати тканини пародонта та розхитувати опорні

зуби;

6)у стані спокою кламер не повинен мати вплив на зуб, інакше він діятиме як ортодонтична пружина.

Конструкційними елементами опорно-утримувального кламера є: оклюзійна накладка, плечі, тіло та відросток (мал. 108).

Плечем кламера називається його пружиниста частина, яка охоплює ко­ ронку зуба. Розташування плеча на зубі обумовлюється його анатомічною бу­ довою. Плечі опорно-утримувального кламера розміщують з присінкової або ротової поверхні зуба. Плечі кламера оберігають протез від зміщення під час горизонтальних навантажень і водночас сприяють його стабілізації.

Частина кламера, що розташована на оклюзійній поверхні зуба, називається оклюзійною накладкою. З її допомогою жувальний тиск передається на опор­ ний зуб по довжині кореня, тобто у найвигіднішому для періодонта напрямку.

Оклюзійні накладки призначені

для:

1) передачі опорному зубу верти­ кального навантаження під час жуваль­ них рухів;

2) запобігання просіданню протеза під навантаженням;

3) відновлення оклюзійного контак­ ту з зубами-антагоністами та створення контакту протеза з опорними зубами;

4) відновлення висоти коронок. Оклюзійна накладка може бути ча­

стиною кламера або самостійним еле­ ментом бюгельного протеза.

На опорних зубах оклюзійну на­ кладку розташовують у природних фісурах і ямках, у штучно створених загли­ бинах в опорних зубах та фісурах, виштампуваних у металевих коронках, яки­ ми покривають опорні зуби, або на вкладках.

Для створення протидії тиску, що виникає під час жування, та запобігання деформації оклюзійна накладка повинна мати достатню товщину — до 2 мм.

Правильно розташована оклюзійна накладка сприяє фіксації кламерів і всього протеза. У разі застосування у конструкції протеза достатньої кількості оклюзійних накладок базис може бути зменшеним або, навпаки, збільшеним.

Тілом кламера називається його нерухома частина. Вона розміщується над поясом опорного зуба, на його контактній поверхні. Тіло кламера не можна роз­ міщувати нижче від пояса біля щийки зуба, оскільки воно буде перешкоджати накладанню протеза. Від цього правила можна відійти тільки якщо протезується фронтальна група зубів.

Відросток призначається для фіксації кламера у базисі протеза. Його роз­ міщують уздовж беззубого коміркового гребеня під штучними зубами. Не ба­ жано відросток розміщувати на піднебінній або язиковій поверхні базису, що може стати причиною його переломів.

Кламери у бюгельних протезах мають різну форму та конструкцію. Виго­ товляють їх з різного матеріалу, за різними методами і виконують вони різні функції.

Найраціональнішими за формою є кламери системи Нея. Згадана система кламерів була розроблена в 1956 р. у Франкфурті-на-Майні групою фахівців, куди входили стоматологи, зубні техніки, інженери і металурги. Автори систе­ ми розподілили кламери на 5 основних груп і розробили показання до їх засто­ сування. Кламери системи Нея розміщують на зубі у визначеній закономірності:

302

опорну частину його розташовують вище від межової лінії, утримувальну (ретенційну) — нижче.

з'єднані між собою монолітно, а також тіла, розташованого з боку дефекту зуб­ ного ряду та відростка (мал. 109).

Плечі кламера охоплюють 3/4 поверхні зуба, виконують опорну, стабілізувальну та фіксувальну функції. Оклюзійна накладка міститься у фісурі і ви­ конує опорну функцію.

Кламер Аккера застосовують у разі середнього розташування межової лінії. За такої умови опорні елементи кламера не заважатимуть оклюзійним співвідношенням, а утримувальні зони опорних зубів досить добре виражені з присінкової та ротової поверхні. Це можливо за відсутності чи мінімального нахилу опорних зубів.

За наявності дефектів зубного ряду наявність жорсткого з'єднання кламе­ ра з базисом протеза сприяє передачі тиску під час жування переважно на опор­ ний зуб, що наближує його до незнімних консольних протезів; це є причиною функціонального перевантаження тканин пародонта опорних зубів. У зв'язку з цим кламер Аккера найчастіше застосовують тоді, коли необхідно відновити обмежені дефекти зубного ряду та ненахилені чи з мінімальним нахилом (до 0,5 мм) моляри і премоляри з добре вираженим поясом.

Жорстка частина кламера становить 2/3, а еластична — 1/3 довжини плеча. Опорні зуби, розміщені дистально, можна покривати штучними коронка­ ми без небезпеки порушити зовнішній вигляд, а опорні зуби, які видно під час

усмішки та розмови, за несприятливих умов для фіксації кламера першого типу не слід покривати коронками, а потрібно використовувати інші види кламерів. Для визначення ретенційної частини на опорному зубі використовують каліб­ ри 1 та 2.

Кламер другого типу (Роуча) складається із оклюзійної накладки, яка з'єднана з тілом, та двох Т-подібних плечей, які прикріплені до сідла з боку язикової або піднебінної дуг. Цей кламер називають ще роздвоєним, або роз­ щепленим (мал. 110).

Відомо багато різних варіантів цього кламера. Вони відрізняються пе-

303

рівномірно звужуватися у напрямку до кінців, що дозволяє йому пружинити. Зв'язувальне плече може приєднуватися до центру плеча кламера (Т-подібна форма з'єднання), а в інших випадках - до його кінця (L-подібне з'єднання).

Для визначення ретенційної зони на опорному зубі використовують паралелометр та калібри 2 і 3.

Кламер третього типу. Цей вид кламера ще називають кламером типу 1- 2(мал. 111).

Ця назва відображає його конструкцію, оскільки одне його плече є части­ ною кламера першого типу, а друге — частиною кламера другого типу. Кламер третього типу застосовується, коли межова лінія має неоднаковий напрямок на різних поверхнях зуба. Найчастіше це спостерігається на молярах у разі їх нахилу, а деколи — у разі розвороту. За такої умови на щічній поверхні межова лінія має типовий, а на протилежній — діагональний напрямок. Часто типовий напрямок межової лінії спостерігається на піднебінних поверхнях верхніх мо­ лярів та на щічних — нижніх молярів.

За своїми властивостями цей кламер майже не поступається кламеру пер­ шого типу. Жорстка оклюзійна накладка забезпечує добру опору, а плечі ство­ рюють достатню опору та фіксацію.

Місце закінчення плеча утримувальної частини визначають за допо­ могою калібру № 1.

Кламер четвертого типу одноплечий, зворотної дії, з однією оклюзійною накладкою (мал. 112).

Застосовують його на зубах з ати­ повим розміщенням межової лінії, що спостерігається за наявності щічного або язикового нахилу премолярів,

Мал. 112. Юшмер.чвгмрге&типу ікол, також у разі їх конічної форми або низьких клінічних коронок.

У разі нахилу зуба межова лінія високо піднімається на боці нахилу (язи­ ковому), одночасно опускаючись на протилежному (присінковому). У разі присінкового нахилу, навпаки, межова лінія високо піднімається на щічній поверхні й низько опускається на язиковій. Таким чином, на одному боці зуба створю­ ються умови для розміщення жорсткої частини кламера і немає можливості для розміщення ретенційної частини плеча.

У разі розміщення кламера на подібних зубах роблять так. Жорстку части­ ну кламера розміщують вище межової лінії, наприклад, на щічній поверхні, де є більша опорна площина, яка дозволяє розміщувати цю частину без порушен­ ня оклюзії. Потім кламер охоплює дистальну контактну поверхню зуба, його оклюзійна ланка розташовується у фісурі та переходить на язикову поверхню. Тут він пересікає межову лінію і його кінець, що прилягає, розміщується у пришийковій частині, яка забезпечує фіксацію протеза.

Кламер четвертого типу з'єднаний з каркасом протеза підпоркою, яка за­ лежно від нахилу зуба може розміщуватися з боку язикової (піднебінної) або присінкової поверхні. Коли підпорка кламера розміщується з боку язикової або піднебінної поверхні, його називають кламером зворотної дії, якщо з присінко­ вої поверхні — говорять про зворотний кламер.

Оберненозворотні кламери з успіхом застосовуються у разі кінцевих де­ фектів без дистальної опори. їхні оклюзійні накладки створюють добру опору, а плече фіксує протез.

Оскільки такий кламер забезпечує однобічну ретенцію, для посилення фіксувальної дії кламерної системи показано застосування ще одного подібно­ го або іншого кламера, але з протилежного боку. Місце закінчення плеча утримувальної частини визначають за допомогою калібру 2.

Кламер п'ятого типу — кільцевий, одноплечий, складається з довгого пле­ ча, яке охоплює майже всю поверхи ю зуба, та двох оклюзійних накладок у маргінальній і дистальній фісурах (мал. 113).

Від медіальної оклюзійної накладки опорна частина плеча іде по поверхні зуба, протилежній нахилу, на рівні межової лінії і, охоплюючи дистальну по­ верхню, віддає на жувальну поверхню зуба ще одну оклюзійну накладку. Спус-

Кільцевий кламер застосовують на окремих молярах, які обмежують де­ фект зубного ряду, і на верхній щелепі нахилені у бік щік, а на нижній — язика.

Оклюзійні накладки забезпечують рівномірне передавання тиску, що ви­ никає під час жування, по осі зуба навіть тоді, коли зуб нахилений у бік дефек­ ту. Для визначення місця утримувальної частини плеча кільцевого кламера ви­ користовують калібр 2 - у разі включених дефектів зубного ряду та калібр № З — у разі комбінованих.

Крім описаних типів кламерів системи Нея для конструювання бюгельних протезів застосовують інші види литих кламерів.

Кламер Джексона — перекидний опорно-утримувальний кламер з под­ воєним плечем (мал. 114).

Подвоєне плече може виконувати стабілізаційну й ретенційну функцію. Кламер застосовують на бічних зубах і передусім — на ділянках суміжних. З боку щоки утворюють кільце, яке охоплює присінкову поверхню опорного зуба. Застосовують у разі безперервного зубного ряду і за наявності місця для розта­ шування перекидної частини кламера без підвищення висоти прикусу. Для ви­ значення ретенції користуються калібром № 1.

Кламер Бонвіля — подвійний, двоплечий з оклюзійними накладками у фісурах суміжних зубів (мал. 115).

Застосовують для протезування у разі однобічних кінцевих дефектів зуб-

Мал. 114. Кламер Джексона

ки протезного ложа до повної втрати контакту утримувальних елементів з опор­ ними зубами.

Найкращим шляхом уведення і виведення протеза слід вважати тзкий, коли протез легко, з мінімальними перешкодами накладається та знімається з опор­ них зубів. Відомі такі шляхи уведення бюгельного протеза:

1) вертикальний, у разі якого повинна бути добра ретенція, оскільки про­ тез може зміщуватися під час розмикання зубів;

2) вертикальний правий (зміщується праворуч від справжнього вертикаль­ ного);

3)вертикальний лівий;

4)вертикальний задній;

5)вертикальний передній.

Слід ураховувати стан тканин та органів ротової порожнини, з якими про­ тез контактує і взаємодіє.

Під час вибору опорних зубів для кламерної фіксації під бюгельні протези мають значення форма і розмір коронки зуба, його положення у зубному ряді, характер нахилу, стійкість:

1.Опорні зуби повинні бути високими та стійкими.

2.Опорні зуби повинні мати добре виражені анатомічну форму, пояс та природні фісури.

3.На верхівках коренів зубів, вибраних під опори, не повинно бути хроніч­ них запальних процесів.

4.Опорні зуби повинні мати певне співвідношення з зубами-антагоністами. Дно ротової порожнини повинно бути глибоким, піднебіння високим, з

добре розвинутими горбами на верхній щелепі.

Під час вибору опорних зубів слід дотримуватися правила: якнайменше ушкоджувати тканини здорових зубів, розміщувати кламери таким чином, щоб не розхитувати опорні зуби, опорно-утримувальні кламери конструювати з роз­ подільниками навантаження або розподіляти його на більшу кількість опор­ них зубів.

Під час огляду коміркових відростків і частин визначають їх форму, ступінь атрофії, наявність кісткових виступів. Найсприятливішими для протезування є добре виражені, заокруглені відростки і частини, укриті здоровою податли­ вою слизовою оболонкою. У разі добре збереженого коміркового відростка чи частини бічні зміщення нейтралізуються їх нахилом. У разі атрофії комірко­ вих відростків чи частин, коли сідло розташоване на плоскій основі, збільшуєть­ ся амплітуда зміщення вбік, сідло через кламер негативно діє на опорний зуб. Крім того, бічні рухи сідла під час жування несприятливо діють на комірковий відросток, прискорюючи атрофію його бічних поверхонь. Для вибору типу бю­ гельного протеза Кеннеді запропонував класифікацію дефектів зубного ряду та конструкції бюгельних протезів (мал. 123).

До першого класу Кеннеді відносить двобічні кінцеві дефекти. Він пропо­ нує конструкцію протеза з лабільним з'єднанням базису протеза з опорними

310

зубами. Кламери або замкові фіксатори фіксуються у протезі за допомогою шарніру.

Другий клас включає однобічні кінцеві дефекти зубного ряду. За такої то­ пографії дефектів Кеннеді рекомендує жорстку фіксацію протезів з боку, де зберігається дистальна опора, та лабільну — з боку кінцевого дефекту.

Третій клас за Кеннеді — це включені дефекти зубного ряду в бічних відділах. Такі дефекти є показаннями для застосування знімного мостоподібного протеза на опорно-утримувальних кламерах.

Четвертий клас за Кеннеді — це відсутність зубів фронтальної ділянки. Залежно від клінічної картини можна запропонувати незнімні мостоподібні

Мал. 123. Схематичне зображення дефектів зубних рядів за Кеннеді: а — перший клас; б — другий клас; в — третій клас; г — четвертий клас

311

протези або знімні мостоподібні протези з опорними та опорно-утримувальни- ми кламерами.

Для розуміння принципів конструювання часткові дефекти зубних рядів у бічних відділах доцільно ділити на дві великі групи, бюгельні протези для яких істотно відрізняються як за конструкцією, так і за характером дії на опорні зуби та слизову оболонку протезного ложа.

До першої групи належать дефекти, обмежені зубами з двох боків (третій клас за Кеннеді) — медіально й дистально. За наявності такого виду дефектів доцільно виготовляти бюгельний протез із двобічною опорою на збережені зуби. У такому разі тиск під час жувальних рухів передається на щелепу способом, близьким до фізіологічного, тобто через періодонт опорних зубів, а кламерна система фіксації забезпечує найбільшу стійкість протеза і найкращі умови для функціонування як протеза, так і збережених природних зубів (мал. 124).

Другу групу складають дефекти, обмежені лише медіально (мал. 125). Складні завдання лікар стоматолог-ортопед змушений вирішувати у разі

верхній щелепі, особливо в задніх відділах, під дією маси бюгельного протеза. Для запобігання відвисанню протеза в його конструкцію необхідно ввести не­ перервний кламер, який надає протезу стійкості під час його зміщення вбік.

У разі вираженої атрофії коміркової частини нижньої щелепи та кінце­ вих дефектів раціональною конструкцією кламера на премоляри є одноплечий кламер задньої дії, який охоплює зуб з ротової, дистальної та присінкової поверхонь.

Подовжене плече кламера і вертикальний стержень зменшують наванта­ ження та послаблюють горизонтальний тиск на опорні зуби. У разі розміщен­ ня оклюзійних накладок на медіально-жувальній поверхні зуба дія перевертальної сили зменшується і вона спрямовується у бік природних зубів, а не в напрямку кінцевого базису.

Якщо ікла є опорними у разі кінцевих дефектів, розташування накладки з дистального боку посилює дію перевертального моменту на зуб. Тут доцільно поєднати неперервний кламер з кламером 3 або 4. Усі зуби протистоятимуть силам тиску, що утворюється під час жування.

Неперервні кламери, уведені в конструкцію протеза, відіграють різну роль на верхній і нижніх щелепах.

На нижній щелепі неперервний кламер є опорою для зубів, посилюючи їхній опір тиску антагоністів у передньозадньому напрямку, а на верхній ще­ лепі крім шинування зубів він запобігає відвисанню протеза й робить його стійкішим під час зміщення вбік.

У разі розширення кінцевих дефектів унаслідок втрати молярів протезування на верхній щелепі бюгельним протезом можливе лише за сприятливих умов, а саме: за наявності високих клінічних коронок премолярів та ікол, виражених коміркового відростків та горбів, а також високого піднебінного склепіння.

Уведення неперервного кламера в конструкцію протеза обов'язкове. У разі кінцевих дефектів, коли опорними є ікла, в конструкцію протеза потрібно до­ дати допоміжні розвантажувальні пристрої і такі, що запобігають перевертан­ ню (пальцеподібні відростки, подовжені й неперервні кламери).

Якщо немає ікол, протезування стає неможливим через небезпеку пере­ вантаження зубів, а базис бюгельного протеза нагадує пластинковий. Відтак бюгельний протез втрачає свої переваги перед пластинковим.

Клініка однобічних кінцевих дефектів (другий клас за Кеннеді) не так чітко виражена, як двобічних.

Функція жування у разі втрати жувальних зубів з одного боку порушуєть­ ся незначно, бо компенсується за рахунок навантаження зубів зі здорового боку. Дистальне розташування дефекту мало позначається і на загальному вигляді. Вади стають помітними лише після видалення першого премоляра. Таким чи­ ном, якщо мати на увазі лише порушення функції жування, мови й естетичних норм, то в разі однобічних кінцевих дефектів, які з'явилися унаслідок втрати всіх молярів, показань до протезування наче й не виникає. Однак слід урахову­ вати, що коли втрачені, наприклад, нижні моляри, через вертикальне переміщен-

313

ня верхніх молярів, яке особливо швидко настає у молодих людей, глибоко де­ формуються зубні ряди.

Якщо з часом втрачаються зуби з протилежному боку, то виникають пока­ зання до протезування і з точки зору порушення функції жування. У такому разі протезування неможливе без попередньої і тривалої спеціальної підготов­ ки, під час якої якоюсь мірою вдається усунути оклюзійні порушення, спричи­ нені деформацією прикусу. Таким чином, протезування у разі однобічних кінце­ вих дефектів слід розглядати як засіб профілактики деформації зубних рядів і захворювань скронево-нижньощелепного суглоба. Протезування однобічних кінцевих дефектів слід проводити з урахуванням віку хворого, топографії і ве­ личини дефекту, наявності антагоністів і їхнього стану. Показання розширю­ ються, якщо хворий молодий, а дефект локалізується на нижній щелепі.

Упротезуванні можна відмовити людям похилого віку в таких випадках:

1)коли дефекти локалізуються на одному боці верхньої і нижньої щелеп; 2) коли на одній із них є мостоподібний або знімний протез. У разі втрати другого

ітретього молярів протезування недоцільне. Тут буде досить обмежитися бло­ куванням двох верхніх молярів спаяними коронками, запобігши тим самим зубокомірковому переміщенню.

Протезування за такого виду дефекту складне. Кеннеді пропонує конст­ рукцію із жорсткою фіксацією протеза на боці щелепи із збереженими зубами і з лабільним кріпленням — на боці дефекту зубного ряду.

Жорстке з'єднання базису на двох опорних зубах не забезпечує достатньої стабілізації протеза, бо зберігається перевертальний момент.

Аби протез був стійким, треба створити блок опору, застосувати систему кламерів на 2-3 опорних зубах та перемістити вісь обертання протеза у ділян­ ку других молярів. На боці безперервного зубного ряду використовують при­ родні міжоклюзійні проміжки або після підготовки зуби покривають коронка­ ми (за показаннями). Можна застосовувати кламери Бонвіля, Райхельмана, кільцевий чи їх модифікації.

Для запобігання перекиданню протеза і забезпечення рівномірного розпо­ ділу тиску під час жування доцільно помістити опорно-утримувальні елемен­ ти не тільки на тих зубах, що поруч, а й на зубах, розташованих на деякій відстані від дефекту зубного ряду

Під час планування конструкції бюгельного протеза треба визначити шля­ хи уведення і виведення протеза, знайти найзручніше розміщення межової лінії на опорних зубах і відповідно до цього визначити положення кламерів, визна­ чити межі базису, положення дуги на піднебінні та комірковому відростку, опор- но-утримувальних елементів каркасу (кламери, відгалуження, відростки, не­ перервні кламери, фіксатори тощо).

Усе це дозволяє нанести на модель креслення каркаса майбутнього бю­ гельного протеза.

314

ДІАГНОСТИЧНІ. РОБОЧІ ТА ДОПОМІЖНІ МОДЕЛІ

Перед тим як розпочати планування конструкції бюгельного протеза, не­ обхідно зняти повні анатомічні відбитки альгінатними масами. За ними відли­ вають діагностичні моделі. Відбитки легко отримати у разі кінцевих та важко

— у разі включених дефектів з наявністю медіального нахилу зубів.

Модель відливають з гіпсу, висушують й обрізають так, щоб її основа (цо­ коль) мала достатню висоту (не менше ніж 4-5 см). Бічні стінки роблять пара­ лельними одна до одної та перпендикулярними до основи. Підготовлену таким чином модель вивчають у паралелометрі.

Для виготовлення каркасу бюгельного протеза на вогнетривкій моделі ре­ комендують отримувати два робочих відбитки та один допоміжний, а в разі виготовлення бюгельних протезів на дві щелепи — чотири робочих відбитки (по два з кожної щелепи). Це необхідно для того, щоб одну робочу модель ви­ користати для вивчення у паралелометрі з наступним дублюванням, а другу — для визначення центральної оклюзії із застосуванням воскових шаблонів або без них, гіпсування її в оклюдатор та завершального виготовлення бюгельного протеза. У разі використання сучасних силіконових мас (Stomaflex, Speedex, Zenit, Сіеласт) можна обмежитися одним відбитком, за яким можна відлити дві моделі. Якдопоміжні відбиткові маси можна використати "Альгеласт", "Новальгін", "Стомальгін", "Upeen" тощо. Для отримання робочих відбитків у разі бюгельного протезування їх не використовують, оскільки вони дають усадку понад 1,5 % протягом 1 год.

Моделі для виготовлення бюгельних протезів повинні бути відлиті із супергіпсу для того, щоб вони не стиралися під час маніпуляцій на них.

Для виготовлення одного бюгельного протеза необхідно відлити дві ро­ бочі моделі та одну допоміжну, для виготовлення двох протезів — чотири ро­ бочі моделі. Робочу модель, призначену для вивчення у паралелометрі та дуб­ лювання, відливають із супергіпсу з обов'язковим використанням вібростолика. Серйозним недоліком гіпсу є його пористість, невелика міцність та шорст­ ка поверхня. Другу робочу і допоміжну моделі відливають з медичного гіпсу. Вони необхідні для фіксації в оклюдаторі у положенні центральної оклюзії, по­ становки штучних зубів та полімеризації пластмаси.

ПАРАЛЕЛОМЕТРІЯ. МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ

Паралелометром називається апарат, за допомогою якого визначають па­ ралельність стінок опорних зубів, наносять на них кламерну лінію, визначають вид та місце розташування елементів кламерів, що забезпечує надійну фікса­ цію протеза, вільне уведення та виведення його з ротової порожнини.

Спроби застосування перших пристроїв для паралелометрії відносять до

315

кінця XIX — початку XX століття. Першим спеціалістом, хто оцінив доцільність використання технічних пристроїв для точного розкреслювання кламерної лінії, був лікар Fortunati, який у 1918 р. продемонстрував у м.Бостоні метод з викори­ станням паралелометра під час виготовлення мостоподібних протезів, у якому вперше було встановлено порожнистий металевий стержень з графітовою сер­ цевиною, за допомогою якої проводилося розкреслювання пояса опорних зубів. У подальшому аналогічні пристрої, які отримали назву кламерографів, знайшли широке застосування під час виготовлення бюгельних протезів (мал. 126).

Клініка ортопедичної стоматології нині має у своєму розпорядженні бага­ то конструкцій паралелометрів, за допомогою яких вирішуються переважно од­ нотипні задачі, пов'язані передусім з розрахунком та конструюванням бюгель­ них протезів. Єдиної класифікації типів паралелометрів не існує. Умовно їх поділяють на три групи:

1) стандартні паралелометри, призначені для виконання загальних клінічних та лабораторних робіт;

2)спеціальні пристрої, призначені для виконання суворо визначених опе­ рацій, наприклад, внутрішньоротової мікропаралелометрії;

3)універсальні паралелометри, які мають багатофункціональне призна­

чення.

Убудові паралелометрів виділяють основу, на якій зафіксована стійка, на­ вколо її осі обертається кронштейн з рухомими лапками, що пристосовані для фіксації у них змінних інструментів, за допомогою яких визначають пара­ лельність контурів опорних зубів та зрізають віск. У деяких конструкціях шар­ нірний столик для фіксації моделі нерухомо з'єднаний зі станиною, а в інших кронштейн зі стійкою з'єднаний нерухомо, а рухомим у вертикальному напрям­ ку є фіксатор. У цих конструкціях моделі фіксують на шарнірному рухомому

го предмета найбільший периметр

— пояс. За умови нахилу столика паралелометра разом з яйцеподіб­ ним предметом так, щоб його вер­ тикальна вісь не була паралельна стержню паралелометра, гра­ фітовий стержень намалює нову лінію, яка не буде збігатися з по­ ясом. Ця лінія відповідає най­ більшому периметру у разі дано­ го його нахилу і називається ме­ жовою лінією (необхідно зазначи­ ти, що існує ще низка рівнознач­ них назв — це „розділова лінія", „лінія огляду", „кламерна лінія"), по відношенню до якої поверхня ділиться на дві зони (над лінією

— опорна, під лінією — утримувальна, або ретенційна). Поясова лінія збігається з межовою, коли зуби не нахилені, в інших випад­ ках вони не збігаються.

Межова (розділова) лінія поділяє поверхню зуба на дві час­ тини: опорну та утримувальну. Жорстка верхня частина плеча кламера разом з оклюзійною на­ кладкою повинна розташовувати­ ся вище від межової лінії, а еластичніша нижня частина опускати­ ся під неї у бік ясенного краю. Найважливішою для фіксації протеза вважається утримувальна зона, яка розташована між ме­ жовою лінією та ясенним краєм; однією з головних особливостей її є підпоясовий простір, під яким розуміють простір між межовою

лінією, що обмежений аналізувальним стержнем паралелометра, яснами та по­ верхнею зуба в цьому місці. Залежно від глибини цього простору вибирають місця для розміщення пружинистої частини кламера. Глибину цієї ніші визна­ чають спеціальними інструментами — калібрами для уточнення виду кламера та місць розташування його утримувальних кінців (мал. 128).

317

У наборі інструментів, які додаються до паралелометра, є три види калібрів, що відрізняються один від одного діаметром диска (№ 1 - 0,25 мм; № 2 - 0,5 мм, № 3 — 0,75 мм).

Отже, розглянувши основні поняття, які мають відношення до паралелометрії, можна безпосередньо перейти до основних методів її проведення. Для отримання вірогідної інформації під час проведення паралелометрії необхідно дотримуватися таких основних правил:

1. Паралелометр дає можливість визначити остаточну конструкцію бюгель­ ного протеза.

2. Загальна кламерна лінія, незважаючи на те, що вона вигнута, повинна бути в цілому паралельною до оклюзійної площини.

3.Протез під час фіксації його в ротовій порожнині повинен передавати жувальний тиск по осі зуба.

4.Протез повинен бути сконструйований так, щоб він раціонально розпо­ діляв жувальний тиск між зубами, які залишилися, та комірковим відростком чи комірковою частиною.

Для вивчення моделі у паралелометрі її цоколь оформляють так, щоб на бічних поверхнях можна було вигравірувати лінії та проводити вимірювання. Висота основи моделі повинна бути у межах 4-5 см, а бічні поверхні — пара­ лельні між собою та перпендикулярні до основи.

Підготовлену модель розміщують на столику паралелометра і вивчають одним із обраних способів. Найбільшого поширення набули вільний метод па­ ралелометрії, метод визначення середнього нахилу довгих осей опорних зубів та метод вибору.

Вільний метод паралелометрії застосовується у разі мінімальної кількості опорних зубів, паралельності їх вертикальних осей та нескладної конструкції бюгельного протеза. Його суть зводиться до розміщення моделі на шарнірному столику паралелометра так, щоб оклюзійна площина зубного ряду була перпен­ дикулярна до аналізувального (фафітового) стержня. Підводячи останній до кожного опорного зуба, малюють найбільший периметр, по відношенню до яко-

0,25

Мал. 128. Нанесення межової лінії зуба (а), розташування (б) та вимірювання ретенційної зони за допомогою калібрів

го розміщують елементи кламера. У такому разі частина коронки зуба, розташо­ вана вище від найбільшого периметра, використовується для розміщення опор­ них елементів кламера, оклюзійних накладок і частин плечей кламерів, нижче від периметра — для розміщення ретенційної частини плеча кламера. Обмежен­ ня щодо використання цього методу передусім пов'язані з тим, що за умови час­ ткової втрати зубів зуби які обмежують дефект, звичайно нахиляються у бік де­ фекту, ступінь нахилу у такому разі буває дуже різним. Це, в свою чергу, призво­ дить до труднощів у виборі конструкції кламерів бюгельного протеза, створює перешкоди для вільного уведення та виведення останнього тощо. Тому, зважаю­ чи на вищесказане, необхідно використовувати інші методи паралелометрії.

Метод визначення середнього нахилу довгих осей опорних зубів за Но­ ваком. Проведення паралелометрії за даним методом відбувається у два етапи. На першому етапі паралелометр не застосовують. Для кращої орієнтації та зруч­ ності в роботі бічну площину моделі позначають цифрою І, а задню — II. Суть методу можна продемонструвати на прикладі вивчення шляху введення бю­ гельного протеза з опорою на 48, 44 ,45 зуби. Напрямок поздовжньої осі кожного зуба визначають за допомогою відрізків дроту довжиною 20 мм. З цією метою можна використати і сірники, які фіксують за допомогою липкого воску посе­ редині різального краю або в центрі жувальної поверхні зуба. Для того щоб положення відрізків дроту (сірників) відповідало поздовжній осі зуба, кожний з них необхідно зорієнтувати вздовж коронки, дивлячись на неї почергово з присінкового та ротового боку. За поздовжню вісь зуба приймають лінію, яка проходить через середину кореня та коронки зуба. Проекцію цих осей у по­ дальшому почергово наносять вручну олівцем на обидві підготовлені раніше площини — бічну та задню.

На мал. 129, а, показано проекції осей двох опорних зубів 48,44|на бічну по­ верхню моделі, що позначені як А, та В,. Звичайно, отримані проекції не є пара­ лельними між собою, а перетинаються над моделлю, утворюючи кут. Схема нахилу проекцій поздовжніх осей зубів та утворення кута показано на мал. 129, б. Новак пропонує перетинати їх двома паралельними лініями, які наносяться так, щоб кути були рівними між собою. Ці паралельні лінії необхідно наносити якомога далі одна від одної, щоб збільшити точність проведення у подальшо­ му лінії, яка ділить пополам кут між проекціями осей. Відрізки обох паралель­ них ліній, які розташовані між проекціями осей А, та В,, ділять пополам у точ­ ках О та О, і з'єднують останній лінією С,, яка ділить кут пополам проекцією осей А, та В, (мал. 129, в).

Потім на цю ж поверхню моделі наносять проекції D, поздовжньої осі зуба 3]. Проводять паралельні лінії між напрямками С, та D, і знаходять по­ шукову напрямків поздовжніх осей усіх трьох опорних зубів на першій пло­ щині. Позначають її буквою Е, (мал. 129, г).

Те саме повторюють і на задній площині моделі. У такому разі спочатку пере­ носять напрямок проекцій осей зубів~84І, які позначають уже як А„ та В,,. Між ними знаходять С„. Напрямок проекції поздовжньої осі 5 на задній стінці цоко-