Рожко

Техніка виготовлення воскового базису з оклюзійними валиками полягає в наступному: змочують модель у воді, розігрівають одну поверхню стандарт­ ної воскової пластинки і протилежним боком обтискають модель, потім підріза­ ють надлишки воску, ретельно дотримуючись позначених меж, вигинають дріт за формою орального схилу коміркового відростка щелепи і, нагрівши його на полум'ї горілки, занурюють у воскову пластинку з метою уникнення ЇЇ дефор­ мації. Потім з воску виготовляють оклюзійні валики, для цього половину стан­ дартної воскової пластинки добре розм'якшують і щільно згортають у вигляді рулону. Нині різні фірми випускають стандартні заготовки прикусних валиків, що значно економить час зубного техніка. Відрізають частину валика до певної довжини, яка відповідає розміру дефекту зубного ряду, встановлюють його посередині гребеня і приливають до воскового базису (ширина оклюзійного валика повинна бути на 1 -2 мм більшою від поряд розміщених природних зубів, у бічних відділах — не більше ніж 1-1,2 см, а в ділянці фронтальних зубів — 0,6-0,8 см).

Зовнішня і внутрішня поверхні оклюзійного валика повинні без різкої межі переходити у поверхню воскового базису. Після охолодження у воді восковий базис з оклюзійним валиком знімають з моделі І перевіряють його товщину та розміщення дроту. Якщо необхідно, проводять корекцію.

Після заокруглення країв воскового базису та заплавлення поверхні у полум'ї паяльного апарату чи газової горілки роботу направляють у клініку (мал. 93).

Для зручності роботи в ротовій порожнині під час визначення централь­ ної оклюзії з восковими шаблонами в один і той же лабораторний етап виго­ товляють дротяні утримувальні кламери (хоча це необов'язково).

У разі фіксованого прикусу і наявності антагоністів центральну оклюзію фіксують так. Воскові шаблони з прикусними валиками обробляють спиртом, уводять у ротову порожнину і просять хворого повільно зімкнути зуби. Якщо валики заважають змиканню зубів-антагоністів, то визначають величину роз'­ єднання зубів і приблизно на стільки ж зрізають віск. Якщо під час змикання зубів валики виявляються роз'єднаними, на них, навпаки, нашаровують віск доти, поки зуби і валики не будуть знаходитися у контакті. Положення цент­ ральної оклюзії оцінюють за характером змикання зубів, індивідуальним для кожного виду прикусу. Для точного встановлення нижньої щелепи у центральне співвідношення використовують спеціальні проби. Найкращі результати от­ римують у разі ковтання. Але у деяких хворих з неспокійною поведінкою ко­ рисно підстрахувати цю пробу таким чином. Перед тим як просити хворого здійснити ковтальний рух, необхідно досягти розслаблення м'язів, які опуска­ ють і піднімають нижню щелепу. Для цього хворого просять відкрити і закрити декілька разів рот, максимально розслабивши м'язи. У момент закривання ниж­ ня щелепа повинна легко зміщуватися, а зуби ставати точно у положення цен­ тральної оклюзії. Після попереднього тренування і досягнення звичного зми­ кання на оклюзійний валик кладуть смужку воску, приклеюють до валика і

Мал. 93. Виготовлення воскових базисів із прикусними валиками (пояснення у тексті)

розігрівають гарячим зуботехнічним шпателем. Воскові базиси із валиком уво­ дять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути зуби так, як під час тре­ нування, тобто м'язи, що піднімають нижню щелепу, повинні бути розслаблені, а в кінцевій фазі закривання хворий повинен виконувати ковтальні рухи. На розм'якшеній поверхні воску отримують відбитки зубів протилежної щелепи, які є орієнтиром для встановлення гіпсових моделей у положенні центральної оклюзії.

Якщо антагоністами є оклюзійні валики верхньої і нижньої щелеп, спочат­ ку слід досягти одночасного змикання зубів і валиків, попередньо зрізаючи чи нашаровуючи віск. Необхідно звернути увагу на розміщення оклюзійної пло­ щини валиків. Вона повинна збігатися з оклюзійною площиною зубних рядів. Після визначення висоти валиків на оклюзійній поверхні верхнього валика шпателем роблять насічки клиноподібної форми під кутом одна до одної. З нижнього валика зрізають тонкий шар воску і на його місце приклеюють нову, попередньо розігріту тонку смужку. Хворого просять зімкнути зуби, контро­ люючи точність установлення нижньої щелепи у положення центральної оклюзії. Розігрітий віск нижнього валика заповнює насічки на верхньому і набу­ ває вигляду виступів клиноподібної форми. Валики виводять із ротової порож­ нини, охолоджують, оцінюють точність отриманих відбитків і знову вводять у ротову порожину для контрольної перевірки точності визначення централь­ ного співвідношення щелеп. Якщо виступи входять у клиноподібні насічки, а ознаки змикання зубів відповідають положенню центральної оклюзії, клінічний етап проведений згідно з усіма вимогами до нього. Упевнившись у цьому, лікар виводить валики із ротової порожнини, охолоджує, установлює на моделі і відправляє у лабораторію.

Лабораторний етап починається із фіксації моделей в артикуляторі (оклюдаторі) та наступній постановці штучних зубів.

Найбільші складності виникають під час визначення центрального співвідношення у разі нефіксованого прикусу чи наявності ознак зниження міжкоміркової висоти за умови фіксованого прикусу.

Крім визначення центральної оклюзії необхідна точна реєстрація міжко­ міркової відстані. Вихідною величиною у такому разі є висота нижньої трети­ ни обличчя у стані спокою. Це здійснюється за допомогою спеціальних проб. Визначити положення нижньої щелепи у стані спокою можна різними спосо­ бами - оцінюючи вираз обличчя за умови певного положення нижньої щелепи щодо верхньої, проводячи розмовну пробу або поєднуючи ці проби (анатомофункціональний спосіб). Детально цей метод описано в розділі "Клініка та про­ тезування за повної відсутності зубів".

Закінчуючи цей клінічний етап, лікар також визначає колір, форму, фасон і величину штучних зубів, орієнтуючись на вік пацієнта, стать, професію, фор­ му щелепи, ступінь атрофії беззубих коміркових відростка та частини, розмір верхньої губи і дефекту зубного ряду. У пацієнтів похилого віку, які вживають міцний чай, багато палять, колір штучних зубів повинен мати жовтий відтінок, і навпаки, у блондинів, голубооких молодих людей і жінок штучні зуби підби­ рають світлішого відтінку.

Під час визначення висоти штучних зубів у фронтальному відділі урахо­ вують ступінь атрофії коміркової частини та відростка, маючи на меті лише естетичні показники. У разі гладеньких, невисоких коміркової частини і комір­ кового відростка у передньому відділі штучні зуби повинні бути розширені у пришийковій ділянці з дещо скошеними поверхнями із внутрішнього боку.

Якщо коміркові частина і відросток у передньому відділі високі і тонкі, то до­ цільніше використовувати зуби, звужені у пришийковій частині і значно ско­ шені з внутрішнього боку.

У разі вибору фронтальних фарфорових зубів необхідно враховувати гли­ бину різцевого перекриття. За умови глибокого перекриття підбирають зуби з поперечно розташованими крампонами, ближче до шийки. У такому разі не буде порушена пружність кріплення фарфорового зуба у базисі протеза. За наявності малих дефектів зубного ряду, звужених унаслідок зміщення зубів, що обмежують дефект, фарфорові зуби підбирають з поздовжньо розміщени­ ми крампонами. Бічні зуби підбирають, виходячи з розмірів дефекту, ступеня вираженості коміркових частин і відростків та їх співвідношення у трансверзальній і сагітальній площинах. Особливо це необхідно враховувати під час підбору фарфорових зубів, оскільки у процесі припасовки неробочої поверхні зменшуються розміри каналів і порожнин, що погіршує умови їх фіксації у ба­ зисі протеза.

Отримавши від лікаря таку інформацію і гіпсові моделі, складені у поло­ женні центральної оклюзії, зубний технік загіпсовує їх в артикулятор або оклюдатор і розпочинає постановку штучних зубів. На цьому ж лабораторному етапі готують кламери, якщо вони не були виготовлені на попередньому.

ТЕХНІКА ПОСТАНОВКИ ШТУЧНИХ ЗУБІВ

Постановка штучних зубів у базисі протеза може бути проведена на приточці і штучних яснах (залежно від конкретної клінічної картини). Постанов­ ку фронтальної групи частіше проводять на приточці, рідше - на штучних яс­ нах залежно від форми коміркового відростка і верхньої губи. Так, у разі добре вираженого беззубого коміркового відростка верхньої щелепи у фронтально­ му відділі, вкорочення верхньої губи постановку штучних зубів проводять на приточці.

У разі значної атрофії коміркового відростка постановку штучних зубів у фронтальному відділі проводять на штучні ясна, які у вигляді сідла охоплю­ ють беззубий комірковий відросток. Підбір і розташування штучних зубів про­ водять відповідно до орієнтирів, нанесених лікарем на присінковій поверхні оклюзійного валика.

Постановку штучних зубів у бічному відділі у всіх випадках проводять на штучних яснах. Це сприяє правильному розподіленню жувального тиску і до­ сягненню більшої стійкості протеза під час виконання функції. У знімних про­ тезах постановка всіх зубів, незалежно від функціональної приналежності, та­ кож проводиться на штучні ясна.

Припасовувати фарфорові зуби потрібно дуже обережно, щоб не ослабити кріплення крампонів. Крім того, щоб запобігти перегріванню зуба та утворен­ ню тріщин необхідно зволожувати його поверхню і не дуже тиснути на шліфу­ вальний круг.

Кріплення фарфорових зубів з крампонами у базисі протеза достатньо міцне. Циліндричні крампони необхідно розплющити і загнути вниз для кра­ щого прикріплення їх у базисі протеза. Необхідно пам'ятати, що між поверх­ нею зуба і комірковою частиною (відростком) повинен бути шар базисного матеріалу не менший ніж 2-3 мм.

Жувальні поверхні штучних зубів повинні бути ретельно пришліфовані до зубів-антагоністів із збереженням їх правильного співвідношення у меді­ ально-дистальному напрямку.

Постановку пластмасових зубів проводять так само, як і фарфорових. їх пришліфовка значно легша у зв'язку з особливостями матеріалу, відсутністю крампонів і каналів, а обмеження, які стосуються фарфорових зубів, до пласт­ масових зубів не стосуються.

Верхні фронтальні зуби ставлять зі зміщенням у присінковому напрямку на 2/3 їх товщини від середини гребеня. Це зумовлено естетичними вимогами (утримання верхньої губи від западіння, створення необхідного перекриття верхніми зубами нижніх), а також для правильної вимови звуків.

Шийки нижніх фронтальних зубів під час постановки розміщують суворо посередині гребеня коміркової частини із невеликим нахилом різальних країв дозовні або досередини, залежно від виду прикусу і створення контакту із ан­ тагоністами.

Таке положення нижніх фронтальних зубів зумовлене необхідністю ство­ рити перекриття та спрямувати тиск, який виникає під час відкушування їжі, на середину коміркової частини, що сприяє фіксації протеза і запобігає пере­ вантаженню відповідних тканин. Постановку штучних зубів у бічних відділах верхньої і нижньої щелеп проводять посередині коміркового відростка (час­ тини). У такому разі міжкоміркова лінія, з'єднуючи середини коміркового відростка верхньої і коміркової частини нижньої щелеп, повинна проходити через середину жувальних поверхонь штучних зубів. Дотримання цих вимог створює умови для правильного розподілу жувального тиску на підлеглі тка­ нини і сприяє стійкості протеза під час виконання функції, особливо на нижній щелепі.

У разі значної атрофії коміркового відростка і тіла щелепи виникає значна невідповідність між щелепами у трасверзальній площині і міжкоміркова лінія має великий нахил. За такої умови виникають великі труднощі у постановці штучних зубів. Однак і за такої клінічної картини слід дотримувати вищезга­ даного правила, змінюючи верхні зуби на нижні, праві на ліві (перехресна по­ становка) і створюючи зворотнє перекриття (щічні горбки нижніх молярів пе­ рекривають щічні горбки верхніх молярів). Перед відправкою воскової репро­ дукції протеза у клініку для перевірки її в ротовій порожнині пацієнта прово­ дять ретельне моделювання усіх елементів протеза (перевіряють товщину вос­ кового базису, його межі, щільність прилягання до моделі, наявність дроту на внутрішній поверхні альвеолярного відростка та частини, очищують штучні зуби від воску, ретельно гравірують їх шийки і ділянки міжзубних сосочків).

На гіпсових зубах перевіряють розташування елементів утримувального дро­ тяного кламера, положення відростка у базисі протеза. Ретельно перевіривши воскову репродукцію протеза і оплавивши воскові деталі у полум'ї паяльного апарату або газової горілки, її накладають на робочу модель в оклюдаторі і відправляють у клініку, де проводиться наступний клінічний етап, власне пе­ ревірка конструкції протеза. Лікар знову оцінює щойно описані критерії, потім знімають воскову репродукцію з моделі і вміщують протез у колбу з холодним слабким розчином перманганату марганцю. Воскову репродукцію можна злегка протерти ватним або марлевим тампоном, після чого її уводять у ротову по­ рожнину. Під час цього відвідування перевіряють постановку зубів і пра­ вильність проведення усіх попередніх клінічних і лабораторних етапів. Після накладання протеза з восковим базисом на щелепу перевіряють його стійкість (чи немає балансування), межі базису, розташування кламерів, відповідність кольору штучних і природних зубів та їх розмірів. Потім допомагають паці­ єнту вставити щелепи у положення центральної оклюзії. Якщо всі зуби-анта- гоністи (штучні і природні) щільно і рівномірно змикаються, то центральна оклюзія визначена правильно. Для перевірки щільності змикання уводять між воскові штучні ряди шпатель і, рухаючи ним, намагаються створити коливан­ ня штучних зубів (відсутність його оцінюється позитивно). За відсутності кон­ такту між постійними і штучними зубами на останні накладають добре розі­ гріту воскову пластинку і пропонують пацієнту зімкнути зуби у положенні центральної оклюзії. Після цього від'єднують від рами оклюдатора верхню мо­ дель, співставляють моделі за новими відбитками у положенні центральної ок­ люзії і знову загіпсовують, регулюючи штифт висоти.

Підчас перевірки конструкції протеза, особливо за наявності третьої гру­ пи дефектів, правильність установлення міжкоміркової висоти визначають за характером змикання, глибиною складок і зморщок, висотою нижньої третини лиця. Крім того, пропонують пацієнту промовити декілька слів, особливо та­ ких, що складаються з багатьох губних звуків, стежити за величиною проміжку між верхніми і нижніми різцями під час розмови. Він повинен досягати в се­ редньому 2-3 мм.

У разі виявлення медіо-дистального розташування зубів спостерігаються помилки, зумовлені висуванням нижньої щелепи вперед. За умови неправильно встановленої центральної оклюзії, що призводить до перегіпсування моделей в артикуляторі (оклюдаторі), призначається повторна перевірка. За відсутності огріхів протез передається у лабораторію для завершального виготовлення.

Завершальне моделювання базису протеза. Після перевірки конструкції протеза в клініці робота передається зубному техніку, який проводить завер­ шальне моделювання воскової репродукції та усуває виявлені дефекти. Проте­ зу надають необхідні форму, розмір і товщину. Для цього, приливши край штуч­ них ясен до моделі, видаляють піднебінну пластинку, яка для перевірки конст­ рукції була виготовлена товстою, з дротяною дугою. Поклавши нову воскову пластинку на місце вирізаної, зубний технік згладжує гарячим шпателем місця

з'єднання, моделює рельєф поперечних складок твердого піднебіння і потов­ щує восковий базис у місцях прилягання до природних зубів. За наявності торуса, гострих кісткових виступів на моделі роблять ізоляцію із свинцевої фольги товщиною 0,5 мм і фіксують її клеєм. Поверхню штучних зубів ретельно очи­ щують від воску, гіпсу тощо, гравірують шийки штучних зубів і міжзубні про­ міжки, імітують контури комірки. Потім, щоб зробити поверхню воскової ре­ продукції протеза блискучою, гладенькою, її оплавляють на слабкому полум'ї паяльного апарату або газової горілки.

У разі завершального моделювання воскової репродукції протеза на нижній щелепі заміну воскової пластинки не проводять. Товщину воскового базису і його країв на нижній щелепі роблять дещо більшою, особливо напроти розта­ шування природних зубів.

Після завершення моделювання воскової репродукції протеза модель відок­ ремлюють від рами оклюдатора і підрізають із таким розрахунком, щоб вона вільно поміщалася у кювету. Для цього зменшують висоту моделі, підрізають її краї на рівні штучних ясен, а гіпсові зуби зрізають із нахилом дозовні, в бік бортів кювети. Особливу увагу звертають на .правильну підготовку опорних зубів, звільняючи повністю плече кламера від контакту із поверхнею зуба. Підго­ товлену модель разом із восковою репродукцією протеза замочують у воді і гіпсують.

Кювета являє собою металеву коробку прямокутної форми, що складаєть­ ся із двох частин, кожна з яких має дно і кришку. Нижня частина кювети відрізняється від верхньої тим, що має вищі борти, а на бічній поверхні — пази один проти одного, які відповідають виступам верхньої половини кювети. Вони дозволяють точно з'єднати обидві частини кювети і запобігти їх зміщенню. Матеріалом для кювет служать мідні, дюралюмінієві, металеві сплави, які слаб­ ко піддаються корозії і деформації під час пресування.

Існує три способи гіпсування моделей у кювети: прямий, обернений і ком­ бінований.

Прямий спосіб гіпсування. У разі застосування даного способу модель підрізають так, щоб за умови розташування її у центрі основи кювети залиша­ лося достатньо місця для оформлення країв. Модель занурюють у гіпс основи кювети із таким розрахунком, щоб штучні зуби дещо підвищувалися над її бор­ тами. Витісненим гіпсом покривають присінкову й оклюзійну поверхні зубів, створюючи валик, товщина якого над зубами повинна бути 3-4 мм. Ротова по­ верхня зубів і восковий базис залишаються вільними від гіпсу (мал. 94).

Щоб не виникло труднощів під час роз'єднання частин кювети, поверхню гіпсового валика роблять похилою дозовні і в бік воскового базису.

Після затвердіння гіпсу його поверхню покривають ізоляційним шаром з метою запобігання з'єднанню гіпсових поверхонь частин кювет. Для цього ви­ користовують вазелін, тальк, мильний розчин або на 15-20 хв замочують час­ тини кювет у холодній воді.

Забравши кришку, верхню частину кювети з'єднують з нижньою і запов-

286

нюють простір, який утворився, малими порціями рідкого гіпсу, постійно постуку­ ючи кюветою по краю стола для видален­ ня повітря. Закривши кювету кришкою, її поміщають під прес для видалення за­ лишків гіпсу, після кристалізації якого обидві половини кювети роз'єднують або занурюють у киплячу воду для розплавлення воску. Це запобігає поломці гіпсо­ вого валика. Після виплавлення воску кювету висушують. З метою запобігання проникненню води у пластмасу та з'єднання пластмаси з гіпсом моделі ос­ танню покривають ізоляційними матері­ алами („Ізокол", рициновою олією, вод­ ним розчином мила, силікатним клеєм тощо).

Прямий спосіб гіпсування застосову­ ють у разі направок протезів, а також за­ стосовували раніше у разі використання фарфорових штучних зубів з базисним матеріалом каучуком.

Обернений спосіб гіпсування. Мо­ дель готують до гіпсування так (мал. 95). Гіпсові зуби, на які припасовані кламери,

зрізають з нахилом у бік присінка так, щоб зовнішнє плече кламера було вільне від гіпсу. Після того модель занурюють на декілька хвилин у воду. Замішують гіпс і заповнюють ним верхню частину кювети, в яку занурюють модель так, щоб зуби та штучні ясна були над рівнем її бортів. Гіпсують тільки модель, а ясна, зуби і піднебінна поверхня базису залишають вільними від гіпсу.

Гіпсові зуби можна залишити на моделі чи перевести їх разом із штучними зубами у другу половину кювети залежно від їх розміру і кількості. Якщо зуби моделі мають незначну висоту, їх багато і розміщені вони єдиним блоком, то підготовка гіпсових зубів до гіпсування оберненим способом полягає у вкоро­ ченні їх до рівня воскового базису (зрізування з нахилом у бік присінка).

За наявності на моделі одиноко розміщених зубів, видовжених чи конвергуючих зубів для переміщення їх в іншу частину кювети у ділянці шийки ство­ рюють глибокі клиноподібні заглибини, у які входить гіпс протилежної части­ ни кювети, і в разі роз'єднання їх зуби відколюються і переміщуються в іншу частину кювети.

Гіпс загладжують на рівні бортів кювети і на декілька хвилин поміщають її у холодну воду. Потім, знявши з основи кювети дно, нижню її частину накла­ дають на верхню. Замішують гіпс і невеликими порціями заповнюють основу

287

Мал. 95. Обернений спосіб гіпсування моделей у стоматологічні кювети: 1 — модель з восковим базисом та штучними зубами в кюветі; 2 — кювета в розкритому вигляді після виплавлення воску; 3 — схематичне зображення розпилу кювети

кювети, легко струшуючи ЇЇ, щоб гіпс рівномірно заповнив весь простір. Кюве­ ту закривають і ставлять під прес. У подальшому процес не відрізняється від прямого гіпсування, лише після роз'єднання половин кювети всі штучні зуби і кламери переміщаються в одну частину кювети (зазвичай в основу), а модель залишається у верхній половині.

Комбінований спосіб гіпсування включає в себе елементи прямого і обер­ неного (мал. 96). Він застосовується тоді, коли постановка фронтальної групи зубів проведена на приточці, а бічних - на штучних яснах. У такому разі зуби, поставлені на приточці, покривають гіпсовим валиком (прямий спосіб), а бічні залишають відкритими і переміщають в іншу половину кювети (обернений спосіб). Гіпсування моделей проводять в основі кювети.

Формування базисів із пластмаси. Робота з пластмасою вимагає акурат­ ності, чистоти рук і робочого місця. Формування пластмаси проводять в охо­ лоджені кювети. Для кращого з'єднання базисної пластмаси зі штучними зуба­ ми і металевими частинами протеза останні ретельно очищають і знежирюють мономером.

Пластмасове тісто готують у фарфоровій чи скляній посудині, помістивши туди визначену кількість мономера і додаючи до нього до насичення полімер. Співвідношення порошку і рідини 2:1 за об'ємом або 3:1 — за масою. Змішавши порошок і рідину скляним чи кістяним шпателем, накривають посудину кришкою

288

для запобігання випаровуванню мономе­ ра і витримують пластмасу до повного її дозрівання.

Ознакою готовності пластмаси до формування є поява довгих ниток, що тягнуться, і відставання її від стінок по­ судини та рук. Беруть необхідну кількість пластмасового тіста і, надавши йому відповідної форми (для верхньої части­ ни — паляниці, для нижньої частини — валика), вміщують у ту чи іншу полови­ ну кювети, покривають зволоженим це­ лофаном і, з'єднавши половини кювет, пресують до виходу надлишків пластма-

Мал. 96. Комбінований спосіб гіпсуванси. Роз'єднавши частини кювети, видаляня моделей у стоматологічні кювети ють надлишки чи додають пластмасу

туди, де її недостає. Завершальне пресу­ вання проводять без целофану. Потім закріплюють кювету в металевій рамцібюгелі (мал. 97) і занурюють у воду для наступної полімеризації пластмаси.

У разі комбінованого способу гіпсування формування пластмаси про­ водять одночасно в обидві половини кювети, підкладаючи її під відростки кламерів і пришліфовані зуби. Деталь­ но режим полімеризації акрилових пла­ стмас викладено у розділі "Основи ма­ теріалознавства".

Виготовлення протезів із термопла­ стичних мас методом лиття під тиском здійснюється за допомогою литтєвих апаратів різної конструкції. В Україні

для цих цілей запропоновано пристрій Е.Я. Вареса та його модифікації (мал. 98). Детальніше цей матеріал описано в розділі "Основи матеріалознавства".

Вилучення протеза з кювети. Після завершення процесу полімеризації пластмасового базису та повного охолодження кювети розпочинають його ви­ лучення із металевої рами.

Виймають протез із кювети дуже обережно. Спочатку видаляють кришку і дно кювети і, якщо є небезпека поломки протеза під час роз'єднання половин кювет, видавлюють пресом весь гіпсовий блок, а потім обережно звільняють протез від гіпсу.

Можливо, спочатку слід роз'єднати обидві половини кювети, знявши

289

3-й пальці кисті підкладають під оброблювану поверхню протеза. Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки, обробляють з великою обережністю (тільки видимі надлишки пластмаси), щоб не порушити її рельєф, який відпо­ відає мікрорельєфу слизової оболонки протезного ложа.

Для шліфування протеза використовують наждачний папір з різним роз­ міром зерен, який закріплюють у паперотримачі шліфувального двигуна чи бор-

290

машини. Шліфування починають спочатку грубим папером і закін­ чують тоншим, добиваючись гла­ денької поверхні (мал. 27, див. ко­ льорову вклейку).

Полірування починають із за­ стосування фетрових фільців ко­ нусоподібної форми, наносячи на поверхню протеза пемзу, змішану з водою. Після появи гладенької поверхні фільц заміняють жорст­ кою щіткою (мал. 28, див. кольо­ рову вклейку), яка дозволяє відпо­ лірувати важкодоступні місця (мал. 100).

Для надання поверхні проте­ за дзеркального блиску викорис­ товують м'які нитяні щітки і крей­ ду, замішану на воді чи міне­ ральній олії. Поверхню протеза,

обернену до слизової оболонки Мал. 100. Полірування базису протеза протезного ложа, і штучні пласт­ (пояснення у тексті) масові зуби полірують м'якими

щітками, без сильного тиску, з метою запобігання стиранню пластмаси, пору­ шенню форми і мікрорельєфу. Металеві частини протеза (кламери, металеві зуби) полірують крокусом чи пастою ДОІ.

Для запобігання поломкам протеза під час полірування в найтонших ділян­ ках створюють гіпсове ложе.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І.Які є клініко-лабораторні етапи виготовлення часткових знімних

пластинкових протезів?

2.Назвіть методи визначення та фіксації центрального співвідношення

щелеп.

3.Розкажіть про конструювання штучних зубних рядів.

4.Які існують методи гіпсування моделей у стоматологічні кювети ? 5.У чому різниця компресійного та ливарного пресування пластмас? б.Які є стадії дозрівання пластмасового тіста?

7.Розкажіть про режими полімеризації, їх вплив на фізико-механічні

властивості акрилових пластмас.

8.Які бувають помилки під час проведення режимів полімеризації, їх

наслідки?

9.Які методи обробки, шліфування та полірування знімних протезів?

291

ЧАСТКОВІ ЗНІМНІ ПЛАСТИНКОВІ ПРОТЕЗИ З МЕТАЛЕВИМ БАЗИСОМ

За літературними даними, вперше металевий базис був виготовлений із сплаву золота ще в 1757 р.

Часткові знімні пластинкові протези з металевими базисами використову­ ються у клініці ортопедичної стоматології у разі частих поломок пластмасово­ го базису з різних причин, у разі несприйняття акрилових пластмас у ротовій порожнині, за наявності бруксизму, порушення смакової, температурної чут­ ливості тощо.

Протези з металевим базисом можуть бути виготовлені двома способами: штампуванням та литтям.

Показання до застосування протезів з металевим базисом можуть бути загальномедичні і спеціальні. До загальномедичних показань необхідно віднести алергійні стани, бруксизм, особливості професійної діяльності, несприйняття акрилових пластмас.

До спеціальних показань відносять часті поломки пластмасових базисів, множинні, невеликі включені дефекти зубних рядів, відновлення фронтальної групи зубів, звуження щелеп, негативне відношення до неперервного кламера, відсутність навіть однієї дистальної опори на верхній щелепі, високе при­ кріплення вуздечки язика.

Після детального клінічного обстеження хворого знімають повні анатомічні відбитки альгінатними масами, відливають діагностичні моделі і обов'язково проводять їх вивчення у паралелометрі. Кінцевим результатом такого вивчен­ ня має бути визначення шляху введення та виведення протеза з ротової по­ рожнини, положення межових (оглядових) ліній для розміщення системи кламерів.

У разі необхідності виготовляють незнімні протези (одиночні коронки, не­ великі мостоподібні протези) і розпочинають безпосереднє виготовлення про­ тезів із литим металевим базисом. Для цього на моделях із супергіпсу розкрес­ люють межі металевого базису з урахуванням стану зубів, що збереглися.

На верхній щелепі залежно від виду дефектів зубних рядів можуть засто­ совуватися такі різновиди базисної пластинки: у вигляді розширеної попереч­ ної смужки (мал. І01,а,6,в, і), підковоподібної, О-подібної (вікноподібної), у вигляді повної піднебінної пластинки.

У протезах на нижній щелепі металевий базис може бути двох видів: у ви­ гляді повної та часткової язикової пластинки (мал. 101, д, є).

Певні складнощі виникають під час визначення нижньої межі базису, і в деяких випадках необхідно використати функціональні відбитки.

У ділянці беззубої коміркової частини базис повинен переходити на присінкову частину на 2-3 мм від середини гребеня, передня та задня межі — за­ лежно від величини і розміщення дефекту зубного ряду.

Мал, 101. Різновиди металевого базису у протезах верхньої та нижньої щелеп: а — поперечна піднебінна смужка; б — підковоподібний базис; в — вікноподібний базис; г — повна піднебінна базисна пластинка; д — повна язикова пластинка; є — часткова язикова пластинка

На нижній щелепі край базису повинен бути на відділі 3-4 мм від пере­ хідної складки, перекривати коронки природних зубів на 2/3 висоти.

Моделювання воскової композиції базису протеза проводять за допомо­ гою бюгельного воску. На вершину беззубої коміркової частини накладають воскову смужку товщиною 0,3 мм та шириною 2-3 мм для створення зазору між краєм металевого базису та поверхнею коміркової частини. Після того мо­ дель змочують водою і проводять обтискання 2-3 шарами бюгельного воску, підрізають згідно з межами базису, а по краях над комірковою частиною роб­ лять вирізки у вигляді хвоста ластівки. Для з'єднання з пластмасою базису на

поверхні воскової композиції моделюють петлі, а на оральному схилі — схо­ динку по всій довжині сідлоподібної частини для створення більшої товщини краю пластмасового базису. Закінчивши моделювання, установлюють систему ливників, знімають воскову репродукцію з моделі і передають для відливання. Існує інший спосіб лиття, який значно точніший, це лиття на вогнетривких моделях. Інші клініко-лабораторні етапи не відрізняються від таких у разі ви­ готовлення часткових знімних протезів з акриловим базисом.

Існує багато різних модифікацій виготовлення часткових знімних протезів з металевим базисом (Е.М. Жульов,1999; А.С. Щербаков, 1984; A.M. Кльомін, 1986; М.М. Рожко, О.В. Павленко, 1989, та ін.).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І.Які показання та протипоказання до застосування часткових знімних протезів з металевим базисом?

2.Які клініко-лабораторні етапи виготовлення часткових знімних протезів з металевим базисом?

З.Які методики виготовлення литих базисів? 4.Які переваги литих базисів над акриловими?

5. Яка перспектива використання часткових знімних протезів з литими базисами?

ВІДНОВЛЕННЯ ЗУБНИХ РЯДІВ БЮГЕЛЬНИМИ ПРОТЕЗАМИ У РАЗІ ЇХ ДЕФЕКТІВ

Бюгельними протезами називаються такі, в яких окремі частини з'єднані за допомогою бюгеля. Бюгель у перекладі з німецької мови означає «дуга». Тому у клініці ортопедичної стоматології вони ще отримали назву дугових. Викори­ стання термінів „бюгельні" та „дугові" є загальноприйнятими і не викликає нія­ ких дискусійних питань (мал. 29, див. кольорову вклейку).

Необхідно зазначити, що серед усіх конструкцій знімних протезів бюгельні посідають особливе місце через характер передачі жувального тиску, віднов­ лення жувальної ефективності, системи та методів фіксації на зубах, вплив на тканини пародонта.

Основними елементами бюгельного (дугового) протеза є: дуга, опорні при­ стосування (кламери, замкові кріплення, телескопічні коронки, балочні, рей­ кові системи тощо), сідлоподібна частина зі штучними зубами. Дуга з'єднує в єдине ціле окремі частини протеза. Перевагою дугових протезів є те, що вони залишають вільною більшу частину слизової оболонки протезного ложа.

Металеві елементи дугового протеза складають його каркас. Дуга (бюгель) знімного протеза є головним елементом і головною особливістю, яка відрізняє цей вид знімних пластинкових протезів (мал. 102.).

Дуга виконує стабілізувальну, з'єднувальну та опорну функції. Розміри та положення бюгеля залежать від щелепи, на якій він розміщений, виду і лока­ лізації дефектів зубного ряду, форми та глибини піднебінного склепіння, фор­ ми орального нахилу коміркової частини, ступеня вираженості анатомічної ретенції. Дуга повинна розміщуватися на віддалі 0,7-1 мм від слизової оболонки щелепи з метою запобігання виникненню декубітальних виразок, що залежить від податливості тканин протезного ложа та рухомості опорних зубів. Вона не повинна перешкоджати вільним рухам вуздечки язика і не спричиняти неприєм­

Мал. 103. Коронка зуба з нанесеними оклюзійними та ясенними поверхнями, поясом та чотирма квадрантами: а — оклюзійна поверхня зуба; б — ясенна по­ верхня зуба; в — нанесений пояс зуба та квандранти І і II називаються оклю­ зійними, а в функціональному відно­ шенні—опорними, ІІІта IV—відповідно гінгівальними та ретенційними

дить до змін вимови, потягу до блювання. Процеси адаптації проходять значно швидше.

Особливістю бюгельних протезів, яка докорінно відрізняє їх від пластин­ кових, є комбінований спосіб передачі жувального навантаження через періодонт опорних зубів та м'які тканини, які покривають беззубі коміркові відрос­ тки та частини. Однією із складових частин бюгельного протеза є опорно-ут- римувальні кламери, які забезпечують такий спосіб розподілення жувального тиску.

Для розуміння механізмів розподілу жувального тиску та розміщення еле­ ментів опорно-утримувальних кламерів на коронку зуба необхідно розглянути топографію різних її частин. Клінічна коронка має 5 вигнутих поверхонь: оклюзійну(жувальну поверхню або різальний край), присінкову, ротову та дві контактні. Вертикальна лінія, проведена у напрямку поздовжньої осі зуба, ділить його на медіальну та дистальну половини. Лінія, проведена через найвипукліші точки зуба, є поясом зуба. Вертикальна осьова лінія на присінковій та ротовій поверхнях, пересікаючись з поясом зуба, утворює чотири квадран­ ти, нумерація яких починається з боку дефекту (мал. 103).

Частина коронки, яка розміщується між поясом та шийкою зуба, називаєть­ ся ретенційною, або утримувальною. Плече кламера, яке розміщене на цій по­ верхні, утримується поясом зуба. Кламер такої конструкції називається утримувальним. Частина зуба між поясом та оклюзійною поверхнею називається опорною. Кламери та їх деталі, що розміщуються на обох частинах коронки (опорній та ретенційній), називаються комбінованими, або опорно-утримуваль- ними.

296

ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ВИКОРИСТАННЯ БЮГЕЛЬНИХ ПРОТЕЗІВ

Важливим клінічним завданням для лікаря стоматолога-ортопеда є визначення показань та протипоказань до використання бюгельних протезів. Бюгельні протези показані у разі дефектів зубних рядів з достатньою кількістю природних зубів, які дозволяють ефективно й раціонально розподілити жуваль­ ний тиск між ними та м'якими тканинами протезного ложа. Бюгельні протези показано виготовляти у разі однота двобічних кінцевих дефектів, комбінова­ них дефектів, а також включених дефектів, коли неможливо застосувати мостоподібні протези.

Необхідно зазначити, що топографія дефекту не відіграє основної ролі. Ве­ лике значення має його форма та величина. Наявність включених дефектів ве­ ликої протяжності, обмежених іклами та зубами мудрості, є прямим показан­ ням для застосування пластинкових протезів. Те ж саме стосується і включе­ них дефектів середньої величини за умови низьких клінічних коронок опор­ них зубів.

Під час визначення показань до застосування бюгельних протезів необхід­ но враховувати такі чинники:

1) кількість зубів у зубному ряді повинна бути не меншою ніж 6-8 або більшою, щоб забезпечити раціональний розподіл жувального тиску; важливе значення має не тільки кількість зубів, але і їх розміщення;

2)у ділянці періапікальних тканин опорних зубів не повинно бути вогнищ патологічних процесів;

3)коронки опорних зубів повинні бути високими, з добре вираженим по­ ясом; така вимога є відносною, адже форму клінічної коронки можна змінити штучною коронкою;

4)фісури на опорних зубах повинні бути добре виражені — ця вимога є також відносною, фісури можна поглибити за допомогою препарування;

5)обов'язковим чинником, який необхідно враховувати, є характер прикусу;

6)стан та податливість слизової оболонки беззубих ділянок коміркових

відростка і частини;

7)на нижній щелепі — глибину розміщення дна ротової порожнини;

8)величину та характер атрофії коміркових відростків або частин;

9)обов'язкове врахування загального стану організму хворого. Протипоказаннями до застосування бюгельних протезів є:

1)високе прикріплення вуздечки язика на нижній щелепі; вона повинна знаходитися на 1 см нижче від шийок зубів, щоб було місце для розміщення дуги;

2)низькі клінічні коронки у разі неможливості їх збільшення штучними;

3)наявність глибокого прикусу, особливо глибокого травмувального;

4)значна атрофія комірових відростка і частини та плоске піднебіння.

297

БАЛКОВА СИСТЕМА ФІКСАЦІЇ БЮГЕЛЬНОГО ПРОТЕЗА

Балкова система фіксації використо­ вується у разі протезування включених де­ фектів зубних рядів. її суть полягає в наступ­ ному: на опорні зуби виготовляють корон­ ки, до яких припаюють штанги. Уперше таку конструкцію запропонував Вайсер (1911). Удосконалили цю систему Schroder та Rumpel, під іменами яких балкова система і стала відомою.

Названа конструкція складається із опорної незнімної частини у вигляді коронок або надкоронкових ковпачків, між якими є штанга, або балка (патриця); відповідно у ба­ зисі розміщується металева контрштанга (матриця), яка точно повторює форму штан­ ги (мал. 104).

Таку конструкцію краще виготовляти суцільнолитою з кобальто-хромового сплаву. Штанга повинна мати висоту не меншу ніж 3 мм та ширину близько 2 мм і розміщувати-

Мал. 104. Балкова система фіксації ся на відстані від ясен не меншій ніж 1 мм. У знімному протезі фіксують покривну части­ ну штанги, що являє собою поздовжню плас­ тинку, яка щільно прилягає до приясенної ча­ стини штанги і має зазор по вертикалі 1 мм. Закордонні фірми випускають пластмасові та металеві заготовки телескопічних штанг (Румпеля-Дольдера) з квадратним (Рум­ пель), еліпсоподібним та краплиноподібним (Дольдер) січенням (мал. 105).

Описані штанги добре фіксують протез під час усіх жувальних рухів, крім тоґо, за­ безпечують надійну стабілізацію опорних зубів.

Найкращий варіант застосування таких штанг — включені дефекти у бічних відділах у разі високих клінічних коронок. Якщо ко-

Мал. 105. Схема штанги і контрРонки низькі, для штанги і базису не висташтанги Дольдера (а) та Румпеля (б) чає місця.

298

Однак така система фіксації має низку недоліків. По-перше, така конст­ рукція складна за своїм виготовленням, оскільки замість одного знімного про­ теза необхідно виготовляти два, тобто незнімний і знімний. По-друге, вона зав­ жди пов'язана з виготовленням незнімного протеза, показання до якого повинні бути обмежені через необхідність препарування твердих тканин зубів. Тому штангова система фіксації показана переважно у разі дефектів, які ускладнені захворюваннями тканин пародонта, коли необхідно стабілізувати опорні зуби. З'єднання можливе в різних напрямках: сагітальному, фронтальному та кру­ говому (мал. 30, див. кольорову вклейку).

ФІКСАЦІЯ ТА СТАБІЛІЗАЦІЯ БЮГЕЛЬНИХ ПРОТЕЗІВ

Фіксація та стабілізація бюгельних протезів на щелепах є складною біоме­ ханічною проблемою. Вони мають запобігати зміщенню протеза у вертикаль­ ному та горизонтальному напрямках під час рухів нижньої щелепи.

Фіксація, стабілізація та рівновага — поняття, які обумовлюють ступінь та вид кріплення (фіксації) протезів на щелепах.

Фіксація — це утримування протезів на щелепах у стані відносного фізіо­ логічного спокою жувального апарату, яке забезпечується за допомогою ана­ томічної ретенції та фізичних засобів.

Стабілізація — це утримування повних протезів під час розмови та різних рухів нижньої щелепи.

Рівновага — це стійкість протезів під час виконання жувальних рухів. Для фіксації та стабілізації конструкцій бюгельних протезів застосовують

різні механічні системи і пристрої, які відрізняються як за конструкцією, так і за методом з'єднання з опорними зубами, а також за передачею тиску, що вини­ кає підчас жування. До них належать кламери, балкова, замкова, телескопічна системи тощо.

Ефективність фіксації бюгельних протезів залежить від кількості опорних зубів і їх заміщення. Лінія, що з'єднує опорні зуби, на яких розміщуються кла­ мери, називається кламерною. Напрямок кламерної лінії залежить від поло­ ження опорних зубів. Якщо опорні зуби розміщені з одного боку щелепи, тоді кламерна лінія має сагітальний напрямок, якщо з протилежних — трансверзальний або діагональний (мал. 106).

У разі використання в якості опори одного зуба фіксація протеза називаєть­ ся точковою, двох зубів — лінійною, більше трьох зубів — площинною. Най­ менш ефективним видом фіксації є точковий, коли всі поштовхи, які сприймає протез під час функціонального навантаження, передаються на пародонт од­ ного зуба, призводячи до його перевантаження.

Негативну дію кламерів на пародонт опорних зубів можна значно змен­ шити шляхом використання для фіксації протеза пунктів анатомічної ретенції

299