Регулювання генетично-інженерної діяльності у відкритій системі та державна реєстрація гмо

Відповідно статті 13. Закону…генетично модифіковані організми, що використовуються у відкритій системі, повинні відповідати вимогам біологічної та генетичної безпеки за умови дотримання передбаченої технології використання.

Обов'язковою умовою використання ГМО у відкритій системі є наявність методів і методик їх ідентифікації, розроблених за міжнародними стандартами та затверджених в установленому порядку в Україні.

Забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО до їх державної реєстрації.

До державної реєстрації вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО можливе тільки з метою державної апробації (випробовувань). Проведення державної апробації (випробовувань) ГМО у відкритій системі здійснюється виключно на підставі дозволу, який видається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Продукція, яка реєструється у Державних реєстрах ГМО:

• сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО;

• засоби захисту рослин, отримані з використанням ГМО;

• ГМО джерела харчових продуктів, а також харчові продукти, косметичні засоби, лікарські засоби, які містять ГМО або отримані з їх використанням;

• ГМО джерела кормів, а також кормові добавки та ветеринарні препарати, які містять ГМО або отримані з їх використанням.

Державна реєстрація здійснюється строком на п'ять років на безоплатній основі. Перереєстрація здійснюється у тому ж порядку, що і реєстрація.

До генетично модифікованих сортів рослин можуть бути застосовані обмеження щодо їх вирощування на землях, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Використання, транспортування, зберігання та утилізація гмо

Відповідно статті 15. Закону… забороняється промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації.

Стаття 16. регламентує ввезення та транзит ГМО Забороняється ввезення на митну територію України ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації, за винятком таких, що призначені для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань).

Дозвіл на ввезення ГМО, призначених для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань), надається центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дозвіл на ввезення продукції, отриманої з використанням ГМО, призначеної для науково-дослідних цілей, надається центральними органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень, передбачених статтями 8-11-1 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

(Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1804-VI (1804-17) від 19.01.2010)

Ввезення харчових продуктів, косметичних засобів, лікарських засобів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО або отримані з їх використанням, для безпосереднього вживання за призначенням можливе тільки за умови державної реєстрації відповідних ГМО джерел та переліченої у цій частині продукції.

Порядок (734-2008-п) такого ввезення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дозвіл на транзитне переміщення незареєстрованих в Україні ГМО надається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у порядку (423-2009-п), встановленому Кабінетом Міністрів України.

Транспортування та зберігання ГМО повинно передбачати здійснення комплексу заходів, передбачених ст. 17, що попереджують неконтрольоване вивільнення ГМО у навколишнє природне середовище.

Обліковий матеріал ГМО, одержаний при випробуваннях, непридатні або заборонені до використання ГМО, а також тара від них, підлягають утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки та центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Положення цієї статті не стосуються ГМО харчових продуктів та кормів, зареєстрованих відповідно до вимог статті 14 цього Закону.

Є 2 шляхи у відношенні до біотехнологій:

І – заборонити їх використання;

ІІ – прискорити в багато разів дослідження в галузі біотехнологій , але не допустити безконтрольного використання небезпечних продуктів.

В сучасних політичних та економічних умовах біотехнології впроваджуються безконтрольно, немає також розроблених методів контролю за впровадженням ГМО. Тому правильною політикою є поки-що обидва шляхи. ІІ шлях необхідний, в першу чергу для розробки методів індикації ГМО і контролю за їх вмістом в насіннєвому матеріалі, продуктах харчування та лікарських препаратах, а також методів виявлення небезпечних і шкідливих чинників, які супроводжують ГМО.

ТЕМА №9. МЕДИКО-ЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ І БІОБЕЗПЕКА ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ І ОСІБ З ТУБЕРКУЛЬОЗОМ, ВЕНЕРИЧНИМИ ТА ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ

МЕТА ЗАНЯТТЯ: Ознайомитися з правовими проблемами і біобезпекою профілактики ВІЛ-інфікованих осіб і осіб з туберкульозом, венеричними та інфекційними захворюваннями.

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Біоетичні та правові проблеми профілактики ВІЛ-інфікованих осіб і осіб з туберкульозом.

2. Біоетичні та правові проблеми профілактики осіб з венеричними та інфекційними хворобами.

ЗАВДАННЯ:

1. Вивчити біоетичні проблеми профілактики ВІЛ-інфікованих осіб, осіб з туберкульозом, венеричними захворюваннями та інфекційними хворобами.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Беляева В.В., Ручкина Е.В., Покровский В.В. Суицидальное поведение лиц, инфицированных вирусом иммунодефицита человека // Терапевтический архив – 1996. − № 4. – С. 71−74.

2. Беляева В.В. Терминальная стадия ВИЧ-инфекции: психологические аспекты проблемы // Эпидемиология и инфекционные болезни. – 1997. − № 6. – С. 29−31.

3. Беляева В.В. Особенности социально-психологической адаптации лиц, инфицированных ВИЧ // Эпидемиология и инфекционные болезни. – 1998. − №5. – С. 27–29.

4. Запорожан В.М., Аряєв М.Л. ВІЛ-інфекція і СНІД. – К.: Здоров’я, 2003. 624с.

5. Лобанов С.О., Лисенко І.П. Патопсихологічні порушення у ВІЛ-інфікованих осіб на ранніх стадіях хвороби // Вісник Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова. – 1998. – Т.2. №2. – С. 429−433.

6. Покровский В.В. Эпидемиология и профилактика ВИЧ-инфекции и СПИД. – М.: Медицина, 1996. – 248 с.

7. Пурик О.П. Особливості психологічної допомоги при ВІЛ-інфекції/СНІДі // ВИЧ-инфекция: многообразие аспектов. – 2000. − № 4. – С. 15−31.