Блювотні і протиблювотні засоби блювотні засоби

Блювота: 1) захисний акт (звільнення шлунку від отрут і токсинів), фізіологічний процес; 2) супутній процес, погіршуючий стан організму (токсикоз, цитостатична і променева терапії, морська хвороба). Блювота контролюється відповідним центром довгастого мозку, стимуляція якого викликає акт блювоти.

Ліки, що викликають блювоту діють:

1) центрально (морфін і інші наркотичні анальгетики, апоморфін, протипухлинні препарати);

2) рефлекторно, подразнюючи рецептори слизової оболонки шлунку (міді сульфат, цинку сульфат та інші); Як основний лікарський блювотний засіб застосовується апоморфін (Apomorphini hydrochloridum; у амп. по 1,5 і 10 мл 1% розчину) - специфічний агоніст D-рецепторів, напівсинтетичний алкалоїд. Цей препарат володіє деякими властивостями морфіну (слабка анальгетична активність, пригнічення дихального центру). Проте найбільш виражено препарат діє на хеморецепторну зону довгастого мозку (тригерна зона), що і обумовлює його виражений ефект. Апоморфін як і морфін, безпосередньо пригнічує блювотний центр. Якщо перша доза не надала ефекту, то не надасть його і подальша.

Останніми роками встановлений вплив апоморфіну на нейроповедінкові (стереотипія, агресивність) функції унаслідок дії на D-рецептори. Нейролептики - антагоністи апоморфіна.

Показання до застосування апоморфіна як блювотного засобу:

1) при необхідності швидкого видалення з шлунку токсичних речовин, недоброякісних продуктів і т. п., особливо, якщо немає можливості промити шлунок. При підшкірному введенні (0,2-0, 5 мл) ефект розвивається через декілька хвилин.

2) рідко як відхаркувальне в мікстурі дорослому по 0, 001.

3) у наркології при лікуванні хворих хронічним алкоголізмом.

Протиблювотні засоби

Протиблювотний ефект можуть надавати препарати, що діють на різні ланки нервової регуляції акту блювоти:

1) якщо блювота викликана місцевим подразненням шлунку, то після видалення подразнюючих речовин можуть бути використані обволікаючі (препарати насіння льону, рису, крохмаль і т. п.), в’яжучі (танін, танальбин, плоди черемхи і т. п.) засоби, а краще - комбінований антацидний препарат – Алмьагель-а;

2) якщо блювота обумовлена збудженням нейронів блювотного центру (або пускової зони), то використовують інші засоби. Раніше застосовували седативні і снодійні, але тепер створені сучасні нейротропні препарати. Ці препарати можна розділити на наступні підгрупи:

1. М-холіноблокатори. Застосовують в основному для профілактики і лікування морської і повітряної хвороб, а також при хворобі Меньера. Це захворювання, при яких блювота обумовлена подразненням вестибулярного апарату. Використовують, як правило, М-холіноблокатори типу скополаміну і гіосциаміну. Наведені алкалоїди, разом з атропіном, містяться в красавці, блекоті, дурмані, скополії.

З цими ж цілями використовують наступну підгрупу засобів:

2. Антигістамінні препарати – Н₁-гістаміноблокатори (димедрол, дипразин - найбільш активний і навіть ефективний при блювоті будь-якого генезу, у тому числі і при вестибулярній блювоті).

Вельми дієвими протиблювотними засобами є нейролептики. Це третя підгрупа нейротропних протиблювотних засобів.

3. Нейролептики і, перш за все, похідні фенотіазину: аміназин, трифтазин, этаперазин, фторфеназин, тиетилперазин (торекан) та інші. Кращим вважається тиетилперазин (торекан) у зв'язку з сильною вибірковою дією і відсутністю побічних ефектів. Крім того, використовуються нейролептики - похідні бутирофенона (галоперидол, дроперидол), які також ефективні при блювоті центрального генезу.

Протиблювотний засіб домперидон (мотиліум; у таб. по 0,01) - по структурі близько до групи препаратів бутирофенона (дроперидол, пимозид), а по дії схоже з метоклопрамідом. Є антагоністом D₂-рецепторів, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр (на відміну від метоклопрамида – церукала) і не викликає екстрапірамідних розладів. Препарат показаний при функціональних розладах ШКТ, гіпотонії шлунку, рефлюкс-езофагіті. Препарат пом'якшує дискінезію жовчовивідних шляхів. Побічні ефекти: підвищення рівня пролактину, головний біль, сухість в роті, запаморочення. Протиблювотна дія нейролептиків пов'язана головним чином з їх гальмівною дією на D-рецептори (дофамінові) хеморецепторної пускової зони блювотного центру.

Окрім блокаторів D-рецепторов, протиблювотною дією володіють препарати, блокуючі серотонінові рецептори.

4. Блокатори серотонінових 5-НТ3 (або S3-) -рецепторов (5-НТ - від слів 5-Hydroxy Tryptophan, S - від Serotonine).

Підтипи рецепторів серотоніна: - 5-НТ1 - (або S1) рецептори представлені головним чином в гладких м'язах ШКТ; - 5-НТ2 - (або S2) в гладкій мускулатурі судин, бронхів, на тромбоцитах; - 5-НТ3 - (або S3) в периферичних тканинах і в ЦНС.

Одним з нових протиблювотних засобів, вживаних для профілактики блювоти при хіміотерапії онкохворих, є препарат трописетрон (Tropiseptronum; синонім - навобан; випускається в капсулах по 0,005 і в амп. по 5 мл 0, 1% розчину). Тривалість дії препарату 24 години. Тропісетрон показаний для профілактики блювоти при проведенні хіміотерапії у онкохворих, курс - 6 днів. Добова доза складає 0,005, яку призначають до їжі. Побічні ефекти: диспепсії, запаморочення, закрепи, підвищення АТ. Нарешті, є препарати, що володіють протиблювотною активністю, але що мають змішаний характер дії.

5. Метоклопрамід (Metoclopramidum; синоніми - Реглан, церукал; у таб. по 0,01 і по 2 мл (10 мг) в амп.) - препарат, що є специфічним блокатором дофамінових (D2), а також серотонінових (5-НТ3) рецепторів. Є істотно активнішим, ніж інші засоби (наприклад, аміназин). Препарат надає протиблювотну і протигикавну дію. Крім того, він регулює функцію ШКТ, нормалізує тонус і моторику його; сприяє загоєнню виразки шлунку і дванадцятипалої кишки. Як протиблювотне метоклопрамід показаний при: інтоксикації серцевими глікозидами; для профілактики побічних ефектів цитостатиків і антибластомних антибіотиків; порушеннях дієти; комплексній терапії виразкового хворого, хворих з гастритами; дискінезії органів черевної порожнини, метеоризмі; блювоті вагітних. Побічні ефекти: рідко можливі явища паркінсонізму (необхідно вводити кофеїн), а також сонливість, шум у вухах, сухість в роті. Призначають препарат після їжі.

Лікарські засоби, які впливають на гепатобіліарну систему та підшлункову залозу

(Формулярний довідник із використання лікарських засобів у гастроентерології, затверджений наказом МОЗ України № 14 від 14.01.2009)

1. Засоби, що застосовуються при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів.

1.1. Засоби, що застосовуються при біліарній патології. Препарати жовчних кислот (кислота урсодезоксихолева, комбіновані препарати: алохол, гербіон, сірін, холівер, холагол).

1.2. Гепатотропні препарати (аргініна глутамат, силімарин, орнітіна оксоглурат, антраль, лецитин, комбіновані препарати: ессенціале, есслівер форте, гепабене, левасил, симепар, цитраргінін, гепар композитум, ліолів).

1.3. Препарати, що застосовуються для лікування хронічних вірусних гепатитів (інтерферон альфа-2, пегінтерферон альфа-2, рибавірин, ламівудин).

1.4. Препарати, що застосовуються для лікування хвороби Коновалова-Вільсона (пеніциламін).

2. Засоби замісної терапії, що застосовуються при розладах травлення, включаючи ферменти.

2.1. Препарати ферментів (солізим, панкреатин, поліферментні ЛЗ: фестал, дигестин, пепзим, сомілаза).

2.2. Комплексні препарати, що містять кислоти та травні ферменти (шлунковий сік, ацидин-пепсин, панзинорм).

І. Гепатотропні ЛЗ (гепатопротектори) - препарати, дія яких направлена|спрямований| на відновлення гомеостазу, підвищення стійкості органу до дії патогенних чинників|факторів|, нормалізацію активності і стимуляцію репаративно| – регенераційних процесів в печінці.