V Зміст заняття

З клініцистів, які відіграли в XIX ст. певну роль у роз­витку терапії, треба відзначити англійського вченого Річарда Брайта, який подав опис патологічної анатомії невідо­мої тоді хвороби нирок. Його праця стала основою для робіт С.П. Боткіна, Ф.Г. Яновського, Е.С. Зимницького зі створення патогенетичної класифікації хвороби Брайта з поділом на гломерулонефрит, нефроз і склеротичну нирку.

Основоположником клінічного викладання та клінічної медицини в Росії був Матвій Якович Мудров (1776-1831 рр..). Розробив систему клінічного обстеження (опитування) та індивідуального походу до хворих, яка принесла йому славу. У 1820 г. опублікована його робота «Слово про спосіб вчити і вчитися Медицині Практичній, або діяльного лікарського мистецтва при ліжках хворих». Вніс внесок у розвиток військової гігієни (надавав допомогу пораненим і хворим воїнам під час Вітчизняної війни 1812 р. - «Слово про користь і предмети військової гігієни»), деонтології («Слово про благочестя і моральні якості Гіпократового лікаря») і вчення про єдність і цілісності організму.

В розвитку самобутньої вітчизняної клінічної медицини видатну роль відігравала Московська терапевтична школа. Серед її представників варто відзначити професора Григорія Антоновича Захар’їна – продовжувача ідей Боткіна, Зибеліна й Мудрова. Захар’їн один із перших почав викладати систематичний курс аускультації і перкусії, організував клінічну і бактеріологічну лабораторії, описав клініку сифілісу серця, сифілітичну пневмонію, дав клінічну класифікацію туберкульозу, зони шкірної гіперестизії, є засновником шкільної гігієни.

Структурно-логічна схема №1

Сергій Петрович Боткін (1832-1889 рр.)

російський терапевт, творець великої школи терапевтів, професор академічної терапев­тичної клініки в Санкт-Петербурзі

Науково-практичні досягнення:	першим описав низ­ку аускультатичних феноменів при патології серця, вказав точку в четвертому міжребер'ї біля лівого краю грудни­ни для вислуховування діастолічного шуму при аорталь­ній недостатності (точка Боткіна)
	дав клінічний опис артеріосклерозу, доповнив учення про периферичний кровообіг, показав роль селе­зінки як депо крові в системі кровообігу
	вперше здійснив дослід накладання затискачів на ни­ркову артерію, що відкрило можливості відтворення ренальної гіпертензії в експерименті
	створив нейрогенну теорію базедової хво­роби
	дав опис клініки і діагностики рухомої нирки
	встано­вив інфекційну природу так званої катаральної жовтяниці (тепер хвороби Боткіна)
	дав аналіз деяких форм гарячок, клініки хлорозу, класичний опис клініки мітрального стенозу
	показав різницю між ди­латацією і гіпертрофією серця

Структурно-логічна схема №2

Василь Парменович Образцов (1851-1920 рр.)

російський і укра­їнський терапевт, один із засновників Київської терапевтичної школи, професор Київського універ­ситету, завідувач кафед­рами спеціальної патології і факультетської терапії

Розробив глибоку ков­зну методичну пальпацію органів черевної порожнини

Науково-практичні досягнення:

Виділив ентерити як самостійну клінічну форму

Описав клі­ніку різних форм апендициту

Працював над удосконаленням методів перкусії, і особливо аускультації серця, запропонував свій метод без­посереднього вислухування серця

Сформу­лював учення про механізм роздвоєння тонів серця, описав нормальний третій тон, дав докладну характеристику рит­му "галопу"

Описав ра­зом із М.Д. Стражеско клінічну картини тромбозу вінцевих артерій серця, що започаткував прижиттє­ву діагностику інфаркту міокарда

Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928 рр.) - український терапевт, один із засновників Київ­ської терапевтичної школи. Закінчив медичний факуль­тет Київського університету св. Володимира, вдо­сконалювався в інститутах Л. Пастера, Р. Вірхова, клі­ніках Е. Лейдена, Г. Куршмана та інших.

Коло наукових та практи­чних інтересів Ф. Яновського надзвичайно широке: тубер­кульоз і гострі інфекційні за­хворювання, хвороби нирок, легень, клінічна бактеріоло­гія, курортологія. Найвища лікарська майстерність давала йому змогу досягати унікальних результатів у розпізнаванні й лі­куванні хвороб. Так, він за життя хворого встановив діагноз інфаркту легенів, вперше в світі описав діагностичне значення бронхіальних зліпків при тяжкій легеневій патоло­гії. Ф. Яновський розробив диференціальну діагностику плев­ритів і крупозної пневмонії: разом з видатним патологом і бактеріологом В.К. Високовичем довів, усупереч думці К. Райнгорста і Р. Вірхова, туберкульозну природу казеозної пнев­монії. Першим описав «кон'юнктивальний симптом» при висип­ному тифі, який і досі вважається найважливішою диферен­ціально-діагностичною ознакою цієї хвороби. Його перу належить унікальна у світовій літературі праця «Клінічне значення запаху».

Структурно-логічна схема №3