Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 17

Після травневих 1949 р. виборів до парламенту, що пройш­ ли за новою схемою й принесли перемогу спискові кандидатів НФН, фронт припинив своє існування. Водночас було зліквідовано або деформовано системи економічного й соціального захисту населення. У 1949 р. парламент прийняв новий основний закон Угорської Народної Республіки, яка проголошувалася “державою робітників і трудових селян”. Замість посади президента (3. Тілді ще в липні 1948 р. взято під домашній арешт) було запроваджено колегіальний орган — Верховну Раду. Фактично ж державне керівництво перейшло під цілковитий контроль вищих керманичів УПТ — М. Ракоші, Е. Гере, М. Фаркаша та Й. Реваї.

Україні посилилися репресії, ініційовані комуністами ще

в1948 р. Після знищення демократичної опозиції розпоча­ лися масові переслідування, фальсифіковані судові процеси, інтернування, виселення, експропріація власності й позбав­ лення прав. їх жертвами були священики, селяни, колишні соціал-демократи й навіть комуністи, які залишалися в підпіллі в роки війни. Найбільш гучним показовим проце­ сом була справа Ласло Райка — колишнього секретаря ком­ партії в підпіллі, а потім міністра внутрішніх справ Угорщи­ ни. Його оголосили югославським шпигуном, заарештували

в1949 р. й розстріляли разом з 19 іншими соратниками. На­ ступного року були страчені колишні лідери соціалдемократів — А. Сакашич і Д. Марошан. У катівнях побував ще один секретар УПТ — Янош Кадар. Загалом у період ракошизму (1949—1956) у країні зазнали репресій більш як 100 тис. чоловік. Відтак, до 1949 р. в Угорщині в основному завершено формування тоталітарної комуністичної системи.

У1950 р. було ліквідовано традиційне для Угорщини місцеве самоврядування й запроваджено систему Рад. Гене­ ральний секретар партії М. Ракоші обійняв також посаду прем’єр-міністра. У ході завершального етапу націоналізації всі підприємства, на яких було задіяно більш як 10 праців­ ників, перейшли у власність держави. Насильницька колек­ тивізація на селі вдарила не лише по заможних селянах, а й середняках, більшість із яких розорилися. Доходи від сільського господарства й легкої промисловості направляли­ ся на форсований розвиток важкої індустрії та озброєння. Марнославні плани Ракоші перетворити Угорщину, яка не

390

Угорщина

мала достатніх природних ресурсів, на країну заліза й сталі, призвели до розладу економіки, погіршення соціального становища трудящих, голоду й дефіциту найнеобхіднішого.

Ракоші намагався вирішити проблему шляхом адмініс­ трування. Жорсткі економічні й поліцейські заходи супровод­ жувалися дріб’язковою регламентацією й тотальним контро­ лем за всім населенням з боку органів держбезпеки. До сере­ дини 50-х років через ракошистські табори пройшла кожна третя угорська родина. Це, природно, викликало не лише жах, а й обурення, призвело до зростання загальнонародно­ го невдоволення.

Реформаторські потуги Імре Надя

ісля смерті Сталіна, коли кремлівські кер­ Пманичі вдалися до поміркованішої внут­ рішньої та зовнішньої політики, намагаючись шляхом обе­

режної реформації, ліквідації найбільш одіозних структур сталінізму зберегти саму систему, гострої критики зазнав і ракошистський режим. Липневий 1953 р. пленум ЦК УПТ за пропозицією радянських лідерів понизив генерального сек­ ретаря Ракоші у званні (він став першим секретарем), вивів зі складу політбюро М. Фаркаша та Й. Реваї, а на посаду прем’єр-міністра запропонував Імре Надя. Ця кандидатура була схвалена парламентом.

Уряд І. Надя розпочав реформи й деяку лібералізацію ре­ жиму. Розпочато реабілітацію незаконно засуджених, ліквідо­ вано табори для інтернованих, відмінено поліцейські суди. Дещо сповільнилися темпи колективізації селянства, власті скасували його заборгованість з держпоставок, було скороче­ но капіталовкладення у важку промисловість. Усе це в підсум­ ку привело до поліпшення матеріального становища населен­ ня й морального клімату в країні. З метою пом’якшення партійної диктатури 1. Надь відновив Народний фронт, за до­ помогою якого намагався реалізувати деякі завдання щодо де­ мократизації політичного ладу. Усі ці позитивні заходи хоча й здійснювалися в рамках партійної держави й не зачіпали її підвалин, усе ж завоювали симпатію і довіру народу й зареко­ мендували 1. Надя як реформатора.

391

РОЗДІЛ 17

Реформаторські заміри прем’єра викликали різкий спро­ тив ортодоксів-ракошистів. Група Ракоші—Гере та інші дог­ матично налаштовані керівники навесні 1955 р. усунули 1. Надя з посади голови уряду, а потім позбавили всіх партійних посад і навіть виключили із лав УПТ. Одіозні ліде­ ри режиму повернули собі повноту влади. Вони почали галь­ мувати перегляд справ і реабілітацію безвинно засуджених. З’ясувалася, однак, причетність самого Ракоші до політич­ ного вбивства Л.Райка. Усі ці обставини розбурхали гро­ мадськість, викликали невдоволення в лавах самої УПТ. Творча інтелігенція виступала за продовження курсу, запо­ чаткованого І. Надем.

XX з’їзд КПРС засвідчив цілковитий провал політики ракошизму, а події в Польщі сприяли активізації антитоталітарних сил. Улітку 1956 р. до Будапешта прибув А. Мікоян з місією відновлення спокою в Угорщині. Партійний пленум, що відбувся 18 липня 1956 р., усунув М. Ракоші з посади керівника партії (за станом здоров’я). Першим секретарем ЦК УПТ пленум обрав Е. Гере. До складу партійного керівництва увійшли також звільнені з ув’язнення Я. Кадар, Д. Каллаї та ін. Утім, оновлене партійно-державне керівництво виявилось неспроможним відвернути кризу, що насувалась. І. Надя не повернули до керівництва УПТ, а про Е. Гере угорська гро­ мадськість знала, що він так само як і Ракоші винен у багатьох злочинах.

На початку жовтня 1956 р. в Будапешті відбулося урочи­ сте перепоховання останків Л. Райка, яке перетворилось на мирну демонстрацію протесту проти сталінізму й ненавис­ них органів безпеки.

Народне повстання й перервана революція 1956 р.

Уранці 23 жовтня 1956 р., коли провідні партійно-державні керівники на чолі з Ге­

ре повернулися з офіційної поїздки до Югославії, вони за­ стали в країні зовсім нову ситуацію. Студентська молодь го­ тувалася вийти на масову демонстрацію, щоб підтримати

392

Угорщина

“оновленський рух” у Польщі й висунути свої антисталінські, демократичні вимоги. Це, насамперед, виведення радянських військ з країни відповідно до рішень мирного договору 1947 р., скликання з’їзду УПТ й переобрання ЦК партії, проведення відкритого судового процесу над Ракоші, Фаркашем та ін., повернення І. Надя на посаду глави уряду, продовження реформ, вільні вибори до парламенту на багатопартійній основі, гарантування свободи слова і друку. Се­ ред політичних вимог були й такі, як відновлення національ­ ного герба і свята революції 1848 р. — 15 березня. Еко­ номічні вимоги студентства стосувалися перегляду планів розвитку країни з урахуванням її природних умов, ліквідації норм виробітку в промисловості, права на страйки, скасу­ вання державних поставок і підтримки дрібного виробника в сільському господарстві. У загальному плані ці вимоги відбивали цілі революції, що наближалася.

Мирна демонстрація студентства біля пам’ятника Ш. Петефі в Будапешті надвечір 23 жовтня переросла в народне по­ встання. Влада сама спровокувала такий розвиток подій, віддавши наказ загонам органів безпеки відкрити вогонь по демонстрантах. На бік обурених народних мас перейшли кур­ санти військових училищ, солдати й міліціонери. Налякане керівництво країни звернулося за допомогою до Москви і майже автоматично її отримало, що дало можливість повстан­ цям оголосити виступ національно-визвольною боротьбою.

Уночі хід подій прискорився. 1. Надя повернули до партійного керівництва, а вранці 24 жовтня знову призначи­ ли прем’єр-міністром. Проте зупинити події, що мали явно антикомуністичний і антирадянський характер, було вже не­ можливо. Імре Надь виступив за вирішення проблеми мир­ ними засобами, обіцяючи “широку демократизацію угорсь­ кого суспільного життя й будівництва соціалізму”. Тимчасом криваві події наростали.

29 жовтня на площі перед парламентом знову зібрався десятитисячний натовп мирних людей, вимагаючи усунення Е. Гере. Розпочалося братання мас з радянськими танкіста­ ми й офіцерами, викликаними для охорони будівлі парла­ менту. І тоді з дахів навколишніх будинків пролунали смер­ тоносні постріли по мирних демонстрантах. Унаслідок цієї кривавої акції загинуло 820 ні в чому не повинних людей.

393

РОЗДІЛ 17

Масовий розстріл маніфестантів у столиці й звістка про подібні криваві безчинства у провінції призвели до перелому в розвитку подій. Відтепер не лише партійне керівництво на чолі з Гере, а й органи безпеки стали об’єктами народного гніву. Змінилося ставлення й до радянських військ, які підтримали збройні акції спецслужб. Сама поява цих військ на вулицях Будапешта багатьма сприймалася як наруга над суверенітетом й національною незалежністю країни. Вияви­ лась зневіра у можливість реформ. Народне повстання пере­ росло в революційну боротьбу, в яку включились молодь і робітники, органи міліції й солдати угорської армії, “люди вулиці”. На місцях розпочалося створення революційних ор­ ганів влади: на підприємствах виникали робітничі, в устано­ вах — революційні, а у військах — солдатські ради.

З метою розв’язання кризи до Будапешта прибули Мікоян і Суслов. Вони переконали Е. Гере, який скомпрометував себе, піти у відставку. Разом з ним пішли й інші його при­ хильники. УПТ очолив Янош Кадар. Проте криза довіри настільки швидко розхитала цю майже 800-тисячну партію, що вона за лічені дні перестала існувати.

Усунення Е. Гере стало перемогою реформаторських сил, відкрило можливості для мирних демократичних перетворень. Це підтверджувала й розпочата І. Надем реорганізація уряду на багатопартійній коаліційній основі. Уряд офіційно став на сторону повсталого народу, оголосив про припинення вогню, про визнання революційних органів влади на місцях, по­ обіцяв вивести радянські війська із Будапешта, здійснити широку амністію, відновити національний герб і свято 15 бе­ резня, розпустити органи держбезпеки. Усі ці заходи й політичний курс І. Надя дістали схвалення кремлівських емісарів Мікояна й Суслова, що перебували в країні.

ЗО жовтня розпочалося виведення радянських військ із столиці. Москва виступила із заявою про повагу до суве­ ренітету соціалістичних країн. З відновленням багатопартійної системи і політичного плюралізму колишню УПТ реорганізовано в Угорську соціалістичну робітничу партію (УСРП). Життя поступово поверталося в нормальне русло.

Остаточній стабілізації становища, а заразом і спробам демократичної перебудови країни на соціалістичній основі, завадили зовнішні фактори. Доля угорської революції вирі­

394

Угорщина

шилась ще в останні дні жовтня 1956 р., після того як керівництву КПРС на чолі з Хрущовим стало відомо про по­ зицію американського президента Д. Ейзенхауера, який за­ явив про “відсутність інтересу США до цього регіону”. Ра­ дянські газети заговорили про контрреволюційні сили, що “підривають основи демократичного ладу в Угорщині”. Маршал І. Конєв запевняв, що для “наведення порядку” до­ сить трьох днів. Думка Мікояна і Суслова, які повернулися з Будапешта на світанку 31 жовтня і практично схвалили курс І. Надя, вже не могла вплинути на щойно прийняте вночі рішення президії ЦК КПРС про радянське військове втру­ чання в Угорщині. М. Хрущов особисто узгодив це рішення з керівниками Китаю, країн Варшавського договору і Юго­ славії. Військову машину було приведено в дію: розпочалася масова передислокація радянських військ по території Угор­ щини, а поблизу її кордонів для проведення операції “Ви­ хор” створено 60-тисячне угруповання.

Придушення народного повстання радянськими військами

Угорське керівництво 1 листопада 1956 р. у відповідь на вторгнення радянських військ

умежі країни й відмову радянського посла Ю. Андропова дати цьому фактові задовільне пояснення вдалося до відчай­ душного вчинку. За згодою президії УСРП воно прийняло рішення про вихід із ОВД і проголосило Угорщину нейт­ ральною державою. Я. Кадар, який повністю підтримав це рішення і виступив по радіо із закликом захищати завоюван­ ня “нашої славної революції” й суверенітет країни, після за­ прошення до Андропова разом із міністром внутрішніх справ Ф. Мюнніхом безслідно зник із країни.

2 листопада Ю. Андропов повідомив І. Надя про го­ товність СРСР прийняти пропозицію угорського уряду й за­ кликав розпочати переговори про виведення радянських військ з Угорщини. Наступного дня переговори розпочались

упарламенті й продовжились у Текеле, в штаб-квартирі ра­ дянських військ. Після півночі вся угорська урядова деле­

395

РОЗДІЛ 17

гація була заарештована органами держбезпеки на чолі з ге­ нералом КДБ І. Сєровим. Розпочалися масові арешти, в яких брали участь КДБ та армійські спецслужби, очолювані гене­ ралом армії Малініним, закамуфльованим під полковника.

На світанку 4 листопада радянські війська розгорнули на­ ступ на Будапешт та інші міста країни з метою повалення за­ конного демократичного уряду. Водночас із Закарпаття про­ звучала радіозаява Я. Кадара про створення Революційного Робітничо-Селянського уряду (у складі Я. Кадара, Ф. Мюнніха, А. Апро та ін.). Він звертався за допомогою до радянсь­ ких частин із закликом дати відсіч силам “реакції” і врятува­ ти “соціалістичний порядок” в Угорщині. Характерно, що кандидатура Я. Кадара на пост глави майбутнього уряду бу­ ла узгоджена під час зустрічі М. Хрущова з югославським партійним лідером Й. Броз Тіто.

У Будапешті з 4 листопада розпочалися жорстокі бої. Ре­ волюційні загони довго утримували окремі позиції в столиці. На Чепелі та в інших робітничих районах опір тривав до 11 листопада. Однак сили були нерівні. У цих боях загинуло понад 2,5 тис. повстанців, а кількість поранених перевищи­ ла 19 тис. Радянські війська втратили більш як 1,6 тис. чо­ ловік убитими і близько 2 тис. пораненими. Такою була ціна придушення угорської спроби відмови від сталінізму й демо­ кратизації соціалізму, яку не бажали тоді допустити керівни­ ки “братніх” комуністичних партій.

Угорщина за “ери Кадара“

Угорська революція 1956 р. як спроба де­ монтажу командно-адміністративної сис­

теми під гаслом ліберального, демократичного й національ­ ного соціалізму завершилася поразкою. Однак ця невдача не привела до відновлення ракошистсько-сталінської моделі комунізму. Ця модель, пов’язана з ім’ям Я. Кадара, набула ліберального забарвлення. 7 листопада 1956 р. він прибув до Будапешта у супроводі радянських військ і тривалий час за­ лишався під їх охороною. Кадара в Угорщині спочатку не сприймали і не визнавали. Воєнна перемога над революцією ще не означала політичної перемоги. Країна відповіла за­

396

Угорщина

гальним страйком. Угорці продовжували вважати законним уряд 1. Надя. Сам же Надь разом з іншими комуністами-ре- форматорами з уряду 4 листопада знайшов притулок у по­ сольстві Югославії в Будапешті. У країні виникло своєрідне двовладдя. Це, з одного боку, нав’язаний країні уряд Кадара, що спирався на радянські збройні сили, а з іншого — рево­ люційні органи влади на місцях, тобто різні ради, що визна­ вали уряд І. Надя. Серед них найбільший вплив мала Робітнича Рада великого Будапешта. Не маючи власної соціальної бази й опори в суспільстві, кадарівське керів­ ництво було змушене рахуватися з органами народного представницва, як і з різними демократичними партіями, аж до початку 1957 р.

З метою легітимації своєї влади Кадар спочатку намагав­ ся привернути на свій бік окремих комуністів з колишнього уряду й навіть самого І.Надя, пропонуючи їм участь у ново­ му уряді, проте дістав відмову. Вони, як і інші політичні си­ ли, вважали Кадара ставлеником Москви, який зрадив рево­ люцію. Лише завдяки підтримці югославських політиків Ка­ дар домігся офіційної відставки уряду 1. Надя. Натомість екс-прем’єру і всім членам колишнього кабінету, їхнім сім’ям обіцяно вільне повернення додому, офіційно гаранто­ вано свободу й особисту недоторканність. Однак 1. Надь і його товариші були перехоплені органами КДБ і невдовзі ра­ зом із сім’ями депортовані до Румунії. Органами нової влади спільно з радянськими військовими проведено арешти керівників робітничих рад усіх рівнів, а у 1957 р. урядовим указом вони були позбавлені всіх прав. Суспільство по-своєму зреагувало на дії тоталітарного режиму. До кінця 1956 р. країну залишило понад 170 тис. угорців.

У 1957—1965 рр., усупереч обіцянкам Кадара амністувати учасників народного повстання 1956 р., було проведено різні “чистки” й таємні арешти. До середини грудня 1961 р. більш як 300 чоловік було засуджено до смертної кари, а понад 16 тис. — до різних строків тюремного ув’язнення. У 1958 р. проти І. Надя і його товаришів за участю КДБ сфабрикова­ но “судовий процес”, що пройшов за зачиненими дверима. Усі вони були страчені, що викликало хвилю обурення в Угорщині (улітку 1989 р. Верховний суд Угорщини повністю виправдав І. Надя та його сподвижників, тоді ж відбулося урочисте перепоховання їхніх останків).

397

РОЗДІЛ 17

За цих умов становлення нового режиму відбувалося з ве­ ликими труднощами. Він не міг будуватися на самому лише насиллі й присутності радянських військ у країні. Тому Ка­ дар взяв на озброєння лозунг, запозичений з Біблії: “Хто не проти нас, той з нами”. Проте опорою його режиму на по­ чатковому етапі були ультраліві сили — колишні партійні керівники, які на місцях, навіть не чекаючи вказівок зверху, відновлювали комуністичний режим тоталітаризму. Голов­ ною ж політичною опорою Кадара у партійній державі, що відновлювалася, стала УСРП. Її чисельність уже в 1957 р. становила 345 тис.

Щоб досягти примирення з угорським суспільством, Я. Кадар пішов на суттєві поступки й компроміси. Здійсне­ но заходи для поліпшення умов життя народу, реалізовано значну частину вимог жовтневого повстання й революції. Цей курс призвів до консолідації, а пізніше й визнання ре­ жиму Я. Кадара, який увійшов в історію Угорщини як “лібе­ ральний комунізм”. Лібералізм номенклатури виявився у пе­ регляді методів будівництва соціалізму. Були скасовані обов’язкові поставки сільгосппродукції селянами та обов’яз­ кове страхування селян-одноосібників. Держава запровадила пенсії для членів кооперативів. Останні, крім заробітку, по­ чали отримувати земельну ренту, розмір якої залежав від ве­ личини наділу переданого у власність кооперативу. У 1961 р. 93 % сільськогосподарських угідь належали колективному секторові. Ліберальними методами було досягнуто те, що не вдалося силовими. Новий курс сприяв також піднесенню в економічній сфері.

Угорщина першою з соціалістичних країн у 1967 р. роз­ почала лібералізацію однопартійної політичної системи. З’явилася можливість висувати на одне депутатське місце кількох кандидатів. У цьому плані угорська партійна держа­ ва в наступні роки вигідно відрізнялась від сусідніх автори­ тарних країн. З 1968 р. в Угорщині почала здійснюватися економічна реформа. Її основним змістом була обережна де­ централізація з використанням економічних чинників. Змінювалися методи планування та управління, розшири­ лась самостійність підприємств. Детальне планування їхньої діяльності зверху припинилося. Підприємства дістали більшу самостійність, а в трудящих з’явився матеріальний

398

Угорщина

стимул у результатах своєї праці. У підсумку це привело до зростання продуктивності праці й поліпшення матеріально­ го становища народу. В 1960—1975 рр. реальні доходи трудя­ щих збільшилися на 100 %.

Угорська реформа була першою спробою відмовитися від непорушних економічних канонів соціалізму, ослабити кай­ дани, що сковували не тільки економіку, а й суспільство. Угорські реформатори розуміли, що кидають виклик сис­ темі, а тому діяли вкрай обережно, балансували на грані можливого, випробовуючи терпимість радянських лідерів. Чи не тому після “празької весни” реформа в Угорщині бу­ ла згорнута й знову обережно продовжена, коли пройшов страх щодо можливої появи на будапештських вулицях ра­ дянських танків. Разом з тим за умов панування державного сектора і незаінтересованості виробника в продукуванні де­ шевої та якісної продукції реформа була половинчатою, не­ повною і могла привести лише до тимчасових успіхів. Адже стратегічні важелі піднесення економіки залишалися за кад­ ром і ніякі партійні рішення не могли надати їй прискорен­ ня. Водночас у дрібнотоварному приватному секторі, що зберігся в Угорщині, процвітали присадибні ділянки, місцеві промисли, переробка сільськогосподарської продукції.

Реформи в Угорщині, що розкладали систему директив­ ного управління, у зв’язку з чехословацькими подіями 1968 р. викликали невдоволення комуністичних лідерів інших країн. За “вказівкою” Л. Брежнєва Я. Кадар на початку 70-х років змушений був усунути з державного керівництва реформа­ торів (Реже Ньєрш, Лайош Фехер, Єне Фок). Водночас об­ межувалися приватна та особиста власність. Боячись втрати­ ти основний важіль своєї влади та добробуту, номенклатура намагалася повернутися до командно-адміністративних ме­ тодів, що призвело до погіршення економічної ситуації.

Зрештою, попри тимчасові коливання та відступи, з 1978 р. обережна реформація відновилася. На початку 80-х років бу­ ли зроблені перші кроки в напрямі легалізації приватновлас­ ницької діяльності в рамках “тіньової економіки”, особливо в будівництві та сфері послуг. Передавалися в оренду дер­ жавні магазини, підприємства громадського харчування то­ що. Увійшли в практику додаткові приробітки, що, звичай­ но, вело до помітної диференціації доходів населення. Однак

399