Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 16

Конституційні повноваження конгресу дуже широкі. Се­ ред них найважливішими є прерогативи у фінансовій галузі — те, що в США прийнято називати “владою гаманця”. Кон­ грес встановлює єдині для всієї території країни податки, мита, податні та акцизні збори, затверджує державний бюд­ жет та виділяє кошти на всі без винятку державні акції, позичає гроші в кредит і виплачує борги від імені США, ре­ гулює зовнішню торгівлю і торгівлю між штатами тощо. “Влада гаманця” дає могутні важелі впливу на економіку і внутрішню політику країни, є потенційно важливим засобом формування зовнішньої та військової політики, здійснює контроль за діяльністю урядових установ та відомств тощо.

Виконавча влада — президент та структури управління. Президент обирається за складною схемою строком на чоти­ ри роки. Вибори — непрямі. Американські громадяни вдень виборів голосують не за президента, а за членів колегії вибірників. Кандидати у члени колегії вибірників висувають­ ся єдиним списком комітетами політичних партій кожного з 50 штатів і округу Колумбія до дня президентських виборів. Комітет кожної партії у своєму штаті може висувати таку кількість вибірників, яка дорівнюватиме кількості сенаторів і членів палати представників, обраних від даного штату. Всього до складу колегії входять 538 вибірників. Учасниками колегії не можуть бути члени конгресу або особи, котрі пе­ ребувають на державній службі. Американські виборці, та­ ким чином, голосують за членів колегії вибірників від тієї чи іншої політичної партії. Громадяни США цілком задоволені існуючою системою влади, управління та правосуддя. Вони переконані, що держава має стояти на сторожі конституції, законів і принципів свободи, створювати оптимальні умови для реалізації можливостей громадянина.

Варто зауважити, що політична система США позбавляє можливості прихильників крайніх поглядів займати ключові посади в уряді. Будь-який міністр має бути прийнятним для суспільства в цілому, інакше він не може розраховувати на підтримку конгресу. Публічний скандал майже автоматично призводить до негайної відставки високопоставленого чинов­ ника, а порушення закону нерідко закінчується тюремним ув’язненням для впливової особи. Державний діяч не може стояти над законом — саме в цьому суть судового розгляду.

380

Розділ УГОРЩИНА

Наприкінці Другої

СВІТОВОЇ ВІЙНИ

захопленому радянськими військами місті У Дебрецені 2 грудня 1944 р. згідно з попе­ редньою домовленістю між кремлівськими лідерами і пред­

ставниками угорських військових та політичних кіл створено коаліційний Угорський національний фронт незалежності (УНФН). До нього ввійшли Партія дрібних сільських госпо­ дарів (ПДСГ), Угорська комуністична партія (УКП), Соціалдемократична партія Угорщини (СДПУ), Національна се­ лянська партія (НСП), інші партії буржуазно-демократично­ го спрямування, а також профспілки. Партії УНФН виборо­ ли більшість мандатів у тимчасовому парламенті в ході ви­ борів, що відбулися на контрольованих Червоною Армією територіях. Так було започатковано формування нової демо­ кратичної системи в Угорщині.

Новий парламент, що зібрався в Дебрецені, 22 грудня 1944 р. сформував національний уряд, склад якого цілком збігався зі списком, попередньо узгодженим зі Сталіним і Молотовим у Москві. Виконавчий орган очолив Бела Міклош — командувач 1-ої угорської армії, який разом зі своїм штабом перейшов на бік Червоної Армії. 28 грудня уряд Міклоша оголосив війну Німеччині, а 20 січня 1945 р. підпи­ сав угоду про перемир’я з Об’єднаними націями. Угорщина зобов’язалася відновити кордони 1937 р., а до укладення мирного договору на її території діяла Союзна контрольна комісія (СКК), наділена необмеженими правами, яка прак­ тично повністю перебувала під радянським контролем. Угорські органи влади змушені були виконувати всі розпоря­ дження комісії.

382

Угорщина

3 метою демократизації країни й демонтажу фашистсь­ ких структур уряд прийняв рішення про розпуск військової організації та поліції угорських фашистів, а також ко­ ролівської жандармерії та поліції. їхнє майно підлягало конфіскації. Одним із перших важливих заходів уряду на­ весні 1945 р. стала аграрна реформа, внаслідок якої землі фа­ шистських керівників та військових злочинців конфісковувалися, а великі й середні маєтки викуповувалися. 58 % цих земель були розподілені серед 642 тис. безземельних і мало­ земельних селян, які отримали наділи до 3 га. Паралельно з аграрною реформою розпочалося відновлення зруйнованого війною народного господарства.

4 квітня 1945 р. завершилися бої на території Угорщини і вся країна була окупована радянськими військами. Ставлен­ ня угорського населення до окупантів було неоднозначним. Угорщина вважалася найбільш надійним союзником гітлерівської Німеччини, а частина її армії продовжувала бойові дії проти радянських військ до самого кінця війни. Утім, війна завдала країні величезних збитків і руйнувань. Було знищено або вивезено за її межі близько 40 % націо­ нального багатства. Сотні тисяч угорців утекли на Захід. Масштаби людських утрат вражають. У самій країні та за її межами загинули 1,5 млн чоловік, а кількість військовополо­ нених разом із вивезеним із країни цивільним населенням сягала 900 тис.

Альтернативи повоєнного розвитку

ісля війни в Угорщині склалися необхідні Пвнутрішні передумови для становлення де­ мократичного суспільства: структури, що мали фашистський характер, було демонтовано, існували значна економічна ба­ за та багатопартійна система, яка функціонувала ще в період режиму Хорті. Навіть радянське керівництво, пов’язуючи варіант такого розвитку зі станом стосунків СРСР з ко­ лишніми союзниками з антигітлерівської коаліції, схилялося до думки, що в Угорщині можлива буржуазна демократія. Водночас кремлівські лідери, яких із січня 1945 р. репрезен­

383

РОЗДІЛ 17

тував у країні колишній функціонер Комінтерну Матяш Ракоші, плекали альтернативу її комунізації. Новий генсек компартії кожен свій крок погоджував з кураторами із ЦК ВКП(б). Зокрема, влітку 1945 р. він направив до Москви листа такого змісту: “Нам було б дуже важливо почути Ваші думки та поради. Маю признатися: ми тут дещо розгублені не знаючи абсолютно нічого про те, чи правильна наша політика і чи не треба в ній дещо змінити. Ми оцінюємо це як ознаку довір’я, але все-таки краще було б знати Вашу думку”. В інтересах Москви та своїх власних владних амбіцій Ракоші вів складні інтриги, демагогією та обманом завойовував симпатії угорців, підриваючи авторитет конку­ руючих партій, які виникли або зміцнилися на першій хвилі демократії. Це був чи не єдиний шлях для угорської ком­ партії, яка навесні—влітку 1945 р. була слабкою та нечислен­ ною, неспроможною кинути серйозний виклик іншим партіям.

Напередодні парламентських виборів, призначених на листопад 1945 р., в Угорщині посилилась політична бороть­ ба. Блок буржуазно-демократичних партій на чолі з ПДСГ вимагав збереження приватної власності та підприємниц­ тва — основ ринкової економіки і політичної демократії, за­ кликав своїх прихильників до орієнтації на Захід. Блок лівих на чолі з УКП висунув завдання націоналізації вугільних шахт та електростанцій, посилення боротьби зі спекуляцією та інфляцією, наповнення державного бюджету за рахунок обкладення податком капіталістів, збільшення виробництва продовольчих товарів, проведення чистки державного апара­ ту від реакційних, а точніше, неугодних комуністам еле­ ментів. Більшість пропозицій комуністів були звичайною ло­ зунговою демагогією. Втілення їх у життя вело в перспективі до погіршення економічної ситуації та соціального станови­ ща населення.

Листопадові вибори до Національних зборів, проведені на основі загального й таємного голосування, були вільними. Вони показали, що рядові угорці підтримують програму бло­ ку ПДСГ, який дістав абсолютну більшість голосів (57 %). Комуністи здобули 17 %, а соціал-демократи — 17,4 % го­ лосів. Результати голосування свідчили про широку підтрим­ ку демократичної альтернативи. Маси прагнули змін, але не

384

Угорщина

тих, які пропонували комуністи. Партія дрібних сільських господарів, усвідомлюючи, що СКК не допустить створення однопартійного кабінету, висловилась за збереження ко­ аліційного управління УНФН. Тому в новому демократич­ ному уряді, який очолив колишній реформаторський свяще­ ник, центрист від ПДСГ Золтан Тілді, партія-переможниця отримала дев’ять портфелів, комуністи — чотири, соціал-де­ мократи — чотири, НСП — один. Ключові міністерські по­ сади — внутрішніх справ, транспорту, промисловості, право­ суддя — контролювали комуністи, оскільки основна політична партія не бажала конфліктувати з радянським керівництвом СКК, яке підтримувало ліві сили.

Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

абінет 3. Тілді розпочинав свою діяльність Ку важких економічних і політичних умо­ вах. В інтересах стабілізації економіки він змушений був

ужити непопулярних заходів. Цим скористалися комуністи, які вдалися до своєї улюбленої тактики. Декларуючи себе в ролі захисників народу, вони намагалися розколоти суспільство на ворогуючі табори, щоб в обстановці невпев­ неності й погіршення політичної та економічної ситуації ре­ алізувати свої владні амбіції.

1 лютого 1946 р. парламент проголосив Угорщину рес­ публікою й заснував посаду президента. Ним став 3. Тілді, який поступився кріслом прем’єра Ф. Надю. Закон про рес­ публіку гарантував громадянам буржуазно-демократичні свободи й широкі політичні права.

Навесні того ж року, скориставшись напруженою ситу­ ацією, що склалася в країні унаслідок інфляції і перебоїв у постачанні населення продуктами харчування, УКП, СДПУ і НСП зважилися на спільний виступ. Вони створили Лівий блок і висунули вимогу націоналізації великих підприємств і шахт, запровадження контролю над банками й проведення “чистки” адміністрації. Прагнучи зберегти коаліцію, керів­ ництво ПДСГ поступилося, а уряд розпочав реалізацію цих

РОЗДІЛ 17

вимог. З 1 серпня 1946 р. запроваджено нову грошову оди­ ницю — форинт — і встановлено нову систему оплати праці. Економічна стабілізація, здійснена власними силами, вдала­ ся, і найбільшій в регіоні інфляції було покладено край. Од­ нак нова система цін ліквідувала й регулюючі функції ринку, і ціни почали формуватися у відриві від світових, що призве­ ло до ізоляції угорської економіки від світового господарст­ ва. В економіці посилився державний контроль. У грудні уряд прийняв декрет про перехід в державне управління 14 найбільших підприємств важкої промисловості. Наприкінці 1946 р. уже 43 % всіх працюючих було зайнято в державному секторі.

Курс угорських комуністів на тотальну націоналізацію, посилення ролі держави і планової економіки та перехід до соціалізму зустрів опір авторитетної в угорському суспільстві ПДСГ, і в коаліції відбувся розкол. Патову ситуацію на по­ чатку 1947 р. “розв’язали” органи внутрішньої безпеки, кон­ трольовані УКП. Було штучно сфабриковано “справу” про антиреспубліканський заколот проти угорського суспільства. До слідства було притягнуто й керівників ПДСГ. Генераль­ ного секретаря партії Белу Ковача звинувачено в антирадянській діяльності, заарештовано й заслано до радянських таборів. Почалися переслідування демократично налаштова­ них політичних діячів. Керівництво ПДСГ розгубилося. Уп­ родовж весни 1947 р. її структура була остаточно розхитана, процес розпаду партії завершила вимушена еміграція одного

зїї лідерів, прем’єр-міністра Ф. Надя.

Зпочатку 1947 р. єдиним диригентом у політичному житті Угорщини стала КПУ. Напередодні парламентських виборів, призначених на серпень, комуністи ініціювали но­ вий виборчий союз (УКП, СДПУ, НСП, ПДСГ). Удавшись до суттєвих порушень чинного законодавства і всіляких зло­ вживань, вони здобули 60 % голосів виборців. Однак така коаліція не могла бути довговічною, оскільки представляла надто різні сили. Тяжіння крайніх лівих, комуністів, до то­ талітаризму не могло не призвести до внутрішньої боротьби

йрозпаду цього блоку.

Після перемоги на виборах комуністи, як найбільша пар­ ламентська партія, взяли курс на фактичну ліквідацію багатопартійної парламентської системи і формування одно­

386

Угорщина

партійної держави за радянським зразком. Цим замірам пе­ решкоджала СДПУ, що мала великі традиції й міцну соціальну базу. Її ліквідація була можливою лише шляхом об’єднання з компартією під приводом відновлення єдності робітничого руху. З цією метою в лавах СДПУ заздалегідь розпочато організацію лівого крила з числа симпатизуючих комуністам. У лютому 1948 р. усунуто 29 найавторитетніших лідерів партії, інших функціонерів соціал-демократії змуси­ ли розпочати переговори з комуністами, багатьох активних діячів виключили з партії. У червні 1948 р. на об’єднавчому з’їзді проголошено створення “єдиної пролетарської партії”, що дістала назву Угорської партії трудящих (УПТ). Її генсеком став М. Ракоші, а колишній лідер соціал-демократів А. Сакашич обійняв посаду голови УПТ із надто обмежени­ ми функціями.

Наприкінці 1947 р. Державні збори, контрольовані ко­ муністами, прийняли закон про націоналізацію банків. У квітні 1948 р. націоналізовано всі підприємства, на яких пра­ цювало більш як 100 робітників. Відтак в Угорщині було відкрито шлях для насадження тоталітарної системи і вста­ новлення диктатури від імені пролетаріату.

Становище угорців у сусідніх країнах. Паризька мирна конференція

овнішня політика Угорщини контролювала­ Зся СКК, очолюваною маршалом К. Ворошиловим. У листопаді 1945 р., згідно з рішеннями Потсдам­

ської конференції, розпочато виселення до Німеччини угорських німців. У складному становищі опинилися й угорці, що мешкали в сусідніх країнах. У Трансільванії гвардійці румунського націоналіста Маніу влаштували кри­ ваву різанину угорського населення і лише завдяки втручан­ ню радянських військ вдалося зупинити це кровопролиття. Із Закарпаття та суміжних з ним районів на “триденні відбу­ довчі роботи” до внутрішніх районів СРСР було вивезено близько 40 тис. дорослих чоловіків-угорців, більша частина яких так і не повернулися до рідних домівок.

387

РОЗДІЛ 17

У Чехословаччині угорське населення було позбавлене громадянства, закрито національні школи, заборонено угорську пресу, люди похилого віку залишилися без засобів існування. У населених пунктах зі змішаним населенням за­ боронялося розмовляти угорською мовою. Прага розрахову­ вала, що учасники Потсдамської конференції ухвалять рішення про однобічне й цілковите виселення угорців із Словаччини, однак ці заміри не були підтримані західними країнами. У лютому 1945 р. обидві країни все ж досягли домо­ вленості про обмін населенням, згідно з якою було встановле­ но однакову квоту добровільного переселення словаків з Угорщини й угорців зі Словаччини. До початку 1949 р. 80 тис. словаків повернулися на свою етнічну батьківщину, а в Угорщину було переселено 76,5 тис. етнічних угорців. Такі масштаби переселення не задовольнили уряд Чехословаччини, і він спочатку депортував 42 тис. угорців у Судетську об­ ласть, а в червні 1946 р. провів так звану “ресловакізацію” — кожен угорець міг повернути собі громадянство за умови визнання себе словаком. Улітку 1946 р. близько 411 тис. угорців були змушені пристати на цю пропозицію (327 тис. із них отримали словацьке громадянство). Проте чехосло­ вацький уряд продовжував вимагати виселення з країни ще 200 тис. угорців.

Угорці, хоча й усвідомлювали провину уряду своєї країни за вступ у війну, все ж не могли визнати себе “злочинною нацією”, як це намагалися стверджувати правителі деяких сусідніх країн. Від Паризької мирної конференції угорці очікували справедливого вирішення національного питання, проте делегація Угорщини не була допущена до участі в мир­ них переговорах і навіть до обговорення економічних зо­ бов’язань країни. Інтереси Угорщини представляла радянсь­ ка делегація, якій, з урахуванням поділу між союзними дер­ жавами сфер і зон впливу, при обговоренні всіх пов’язаних з Угорщиною питань належало вирішальне слово.

На конференції угорські територіальні претензії до Ру­ мунії, схвалені США й Великобританією, не були підтримані В. Молотовим, і тому 102 тис. кв. км угорської території відійшли до Румунії. Радянська делегація наполягала на кор­ донах 1937 р., унаслідок чого було досягнуто домовленості про відновлення тріанонських кордонів Угорщини з незнач­

388

Угорщина

ними змінами: на прохання Чехословаччини їй додатково передано 43 тис. кв. км угорської території. Відтак чехосло­ вацькі кордони навпроти Братислави пролягли уздовж пра­ вого берега Дунаю. У мирному договорі, укладеному 10 лю­ того 1947 р. в Парижі, не йшлося про захист прав і свобод національних меншин, деякі його статті виявилися для угорців ще важчими, аніж після Тріанону. Була відхилена та­ кож пропозиція США про економічну допомогу республіці у вигляді скорочення суми репарацій з 300 до 200 млн доларів.

У вересні 1947 р. в Угорщині припинила свою діяльність СКК і країна теоретично відновила свій суверенітет. Однак на території республіки залишилися підрозділи Червоної Армії, що мотивувалося необхідністю підтримання транс­ портного сполучення з радянською окупаційною зоною в Австрії. Така ситуація через радянсько-американське проти­ стояння законсервувалася на довгі роки. Після створення у 1955 р. ОВД і вступу до неї Угорщини присутність радянсь­ ких військ була поставлена на договірну основу. Вона стала визначальним чинником як зовнішньої політики, так і внутрішнього життя країни.

Становлення однопартійної тоталітарної держави

Улютому 1949 р. за ініціативою комуністів створено Народний фронт незалежності

(НФН). До нього увійшли лише ті політичні партії, які виз­ навали провідну роль УПТ, виступали за побудову соціалізму й зобов’язувалися виконувати всі рішення Цент­ ральної Ради фронту на чолі з М. Ракоші. У подальшому політичне суперництво втратило сенс, а вибори стали фор­ мальними, оскільки механізм захисту політичних прав громадян був відсутнім. Політичне керівництво фактично цілковито підпорядковувалося ракошистським лідерам УПТ. Парламентські мандати заздалегідь розподілялись, вибори відбувалися за “єдиним списком”. Окремі партії чи політики більше не мали можливості виборювати місця в парламенті. Угорський парламентаризм перебував у стані агонії.

389