Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції.pdf
Скачиваний:
7
Добавлен:
28.06.2022
Размер:
2.93 Mб
Скачать

5.7.Числовий приклад опрацювання фрагменту геодезичної мережі на площині в проекції Гаусса-Крюгера.

Нехай фрагмент геодезичної мережі (тріангуляції) 2-го класу складається з двох трикутників (рис.5.8), сторона одного з них AB є вихідною стороною даної мережі, тобто відомо її довжина і геодезичний азимут; відомо також геодезичні координати вихідного пункта A :

A

C B

D

Рис.5.8

B1 =51о 58’08.3168”

L1 =21о 50’11.3692”

A12=177о 15’41.494”

S12 =24796.232 м

Виміряні горизонтальні кути на пунктах даної мережі (рис.5.8), приведені на поверхню еліпсоїда Красовського, наведені в табл. 5.7

 

 

Таблиця 5.7

 

 

 

Назва

Виміряні та

вершин

приведені до

 

 

еліпсоїда кути

 

С

55о54’45.56”

 

B

55 46

30.66

 

A

68 18

46.67

 

D

60o 52’14.52”

 

C

56 19

23.45

 

B

62 48

23.90

 

Всі обчислення виконують для триградусної зони в послідовності, яка вказана у параграфі 5.6, наступним чином:

1)Обчислення плоских прямокутних координат пункту A за його геодезичними координатами; виконується за формулами (5.19). Перед обчисленнями координат проводять встановлення номера триградусної зони, в якій розташований пункт A та довготи осьового меридіана L0 :

n 7;

L0 21o ,

а потім обчислюють самі координати та зближення меридіанів:

x 5760323.417;

y 57488.742 (7 557488.742);

0o 39'32.052";

для контролю проводять обчислення геодезичних координат вихідного пункту за отриманими плоскими прямокутними на основі формул (5.20). При цьому значення величини Bx 51o 5819'.0119", а N x 6391531378. .

2)Попереднє (наближене) розв’язування трикутників проводиться з метою обчислення наближених довжин сторін мережі, які необхідні в свою чергу для обчислення сферичних надлишків трикутників та наближених координат пунктів. Сторони обчислюються за формулами плоскої тригонометрії (теоремою синусів), а сферичний надлишок за формулою (3.4). Результати обчислень приведені в таблиці 5.8.

140

Таблиця 5.8

Трикутники

Довжини

Сферичний надлишок

трикут

 

 

сторін, м

 

 

 

 

 

 

 

ника

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

B

c=24796

 

c

2

 

sin Asin B

 

" 1.44"

 

 

 

 

 

 

1

c

a

b=24756

2R2

 

 

 

sin C

 

A

C

a=27821

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

b

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

B

d=27821

 

d

2

 

sin C sin B

" 1.66"

 

 

 

 

 

2

d

c

b=28329

2R2

 

 

 

 

sin D

 

C

D

c=26504

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

b

 

 

 

 

 

 

 

 

3) Дирекційний кут 12 хорди зображення геодезичної лінії початкової сторони на площині обчислюється за формулою (5.11). Оскільки значення поправки 12 поки що нам невідоме, то можемо знайти тільки наближене значення дирекійного кута:

12 ' 176o 36'09".

4)Обчислення наближених координат пунктів, необхідних для визначення поправок , а також приведення довжини вихідної сторони на площину в проекції наведено у таблиці 5.9.

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 5.9

Елеме

A(1)

A(1)

 

B(1)

B(1)

 

C(1)

 

нти

B(2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C(2)

 

D(2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

176036’0

176036’09”

 

356036’09”

300049’38”

 

120049’38”

кут

9”

68018’47”

 

55046’31”

62048’24”

 

56019’23”

 

 

 

 

 

12

176036’0

244054’56”

 

300049’38”

238001’16”

 

177009’01”

 

 

9”

 

 

 

 

 

 

 

x2

5735571

5749828

 

5749828

5721534

 

5721534

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x1

5760323

5760323

 

5735571

5735571

 

5749828

 

d

24796

24756

 

27821

26504

 

28329

 

y1

57489

57489

 

58958

58958

 

35068

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

y2

58958

35068

 

35068

36476

 

36476

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

141

5) Обчислення поправок за формулою (5.31) проводять згідно таблиці 5.10.

Таблиця 5.10

Елеме

A(1)

A(1)

B(1)

B(1)

C(1)

нти

B(2)

 

 

 

 

 

C(2)

D(2)

x

-24752

-10495

14257

-14037

-28294

 

 

 

 

 

 

2y1 y2

173936

150046

152984

154392

106612

 

 

 

 

 

 

2y2 y1

175405

127625

129094

131910

108020

 

 

 

 

 

 

12

-3.632

-1.329

1.840

-1.828

-2.545

21

3.663

1.130

-1.553

1.562

2.579

6)Введення поправок у виміряні напрями та врівноваження кутів за умови сум виконують згідно таблиці 5.11.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 5.11

трикутника№

Назвакута

Виміряні та

Поправки в кути

Поправки за

Врівноважені

 

приведені до

(пр лів )

врівноваження

плоскі кути

 

 

 

поверхні

 

 

 

 

 

 

 

еліпсоїда кути

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

55о54’45.56”

-2.683

-0.482

55о54’47.76”

1

B

55 46 30.66

1.823

-0.482

55

46 28.36

 

 

A

68 18 46.67

2.304

-0.482

68

18 43.88

 

 

 

180 00 02.89

=1.444

=1.446

180 00 00.00

 

 

D

60o 52’14.52”

-1.016

-0.07

 

60o

 

2

C

56 19 23.45

-0.992

-0.07

52’15.47”

 

 

B

62 48 23.90

3.669

-0.07

56

19 24.37

 

 

 

 

 

 

62

48 20.16

 

 

 

180 00 01.87

=1.660

=0.210

180 00 00.00

 

7) Обчислення довжини вихідної сторони на площині (довжини хорди зображення геодезичної лінії) за формулою (5.36)

d 24797.264 м.

8) Обчислення остаточного значення дирекційного кута вихідної сторони на площині за формулою (5.11)

12 176o 3613'.075".

142

5.8. Перетворення координат Гаусса-Крюгера із зони в зону.

Поділ поверхні еліпсоїда на меридіанні смуги певної ширини і зображення їх на площині у виді незалежних одна від другої координатних зон створює деякі труднощі в тих випадках, коли необхідно встановити геодезичний зв’язок між пунктами, координати яких задані в різних координатних зонах, тобто обчислені від різних осьових меридіанів.

Нехай деяка точка Q на еліпсоїді з координатами B і L розміщена між осьовими меридіанами L0 та L0 l0 двох суміжних смуг (рис.5.9). Зображення її q1 на площині, в

проекції Гаусса-Крюгера, в системі координат західної зони (з осьовим меридіаном L0 )

матиме координати xI , yI , а в системі координат східної зони (осьовий меридіан L0 l0 ) - xII , yII (рис. 5.9).

x

x

y

y

=const 0 L

O

 

 

 

 

 

t

 

 

 

 

s

 

 

 

n

 

 

 

o

 

 

 

c

 

 

 

=

 

 

 

 

B

 

 

 

 

 

x

L = c o n

s t

 

 

 

s

t

 

 

 

n

 

 

=

c

o

 

L

 

 

 

 

 

 

 

 

 

y -y

B=const

x

=const 0 +l 0

L

O

Рис.5.9

Якщо координати xI , yI (чи xII , yII ) отримані в результаті опрацювання геодезичної мережі, в яку входить точка Q , то координати xII , yII (чи xI , yI ) отримують відповідними обчисленнями на основі формул зв’язку між координатами xI , yI та xII , yII ; називають такі обчислення перетворенням координат.

В практиці геодезичних робіт потреба перетворювання плоских координат xI , yI в

координати xII , yII , тобто необхідність перейти від одної системи плоских прямокутних координат до другої, зустрічається доволі часто.

Наприклад, математичне опрацювання геодезичної мережі в системі плоских прямокутних координат Гаусса-Крюгера, пункти якої розміщені по обидві сторони від граничного меридіана сусідніх смуг на еліпсоїді, можливе тоді, якщо координати вихідних пунктів для цієї мережі будуть в одній системі плоских координат, тобто в одній координатній зоні.

При розв'язування оберненої геодезичної мережі на площині між пунктами, розміщеними в різних смугах на еліпсоїді плоскі координати повинні бути задані в одній координатній зоні.

Для таких і їм подібних випадків, що нерідко зустрічаються на практиці, передбачено при створенні каталогів плоских прямокутних координат “перекриття” зон. Всі пункти, розміщені на 30' по довготі на схід і захід від граничного меридіана шестиградусних смуг в

каталогах мають координати в двох зонах: відносно осьового меридіана

L0 const своєї

зони і осьового меридіана L0 l0 const

сусідньої зони. Схематично

таке перекриття

показано на

рис.5.10. Цим, фактично,

протяжність шестиградусних зон по довготі

збільшується

до 70 та створюється перекриття в 10 .

 

143

 

Осьовий

 

 

мередіан

 

30

1

1

30

 

 

 

Смуга

30

30

перекриття

 

Смуга

 

 

 

 

перекриття

 

30

30

30

30

 

 

 

 

Рис.5.10

Проте перекриття зон не виключає всіх випадків обчислень на перетворення координат. Такі випадки можливі при проведенні топографо-геодезичних робіт на стику двох зон, як також і в одній зоні. В першому випадку виникає потреба перетворення координат із зони в зону, а в другому – переобчислення координат заданих в системі деякої

стандартної зони відносно меридіана L0 в місцеву систему координат відносно

іншого

меридіана з довготою L , прийнятого за осьовий.

 

 

Загальна схема перетворення координат, коли задано xI , yI в одній зоні (з довготою

осьового меридіана LI ), треба знайти xII , yII в другій зоні (з осьовим меридіаном LII

):

1.

Перехід від xI , yI до B і L LI l за формулами (5.20);

 

2.

З врахуванням довготи LII осьового меридіана другої зони перехід від B і l L LII до

xII , yII за формулами (5.15).

Можливим є безпосереднє перетворення плоских прямокутних координат одної зони в плоскі координати другої зони без проміжного переходу в геодезичні координати, тобто xI , yI xII , yII . Проте алгоритм і самі обчислення в цьому випадку, при відсутності

допоміжних засобів в виді спеціальних таблиць, доволі громіздкі.

 

 

Числовий приклад.

 

 

Нехай задані плоскі прямокутні координати x 5526832.803 м ,

y 209718.824 м

деякого пункта в системі шестиградусної зони ( n 4 ) з осьовим

меридіаном L0 I 240 .

Потрібно обчислити плоскі прямокутні координати цього пункта відносно осьового меридіана L0 II 270 .

З заданими

координатами

x і

y визначаємо геодезичні координати

B і L l 240 за

формулами

(5.20) з використанням (5.21). Тоді: B 490 50'11.2451" ,

L 260 54'55.4638" .

Тепер,

за відомими

B і

l L 270 , використовуючи формули (5.15)-(5.17), знаходимо

плоскі

прямокутні

координати

відносно осьового меридіана L0 II :

x 5522757.110 м і

y 6085.637 м.

144

Розділ Теоретична геодезія

Тема 6. Роль теоретичної геодезії.

6.1. Вступ. Задачі теоретичної геодезії.

Теоретична геодезія може розглядатися як частина вищої геодезії і включає методологію

їїскладових частин

Математичної геодезії (теорія поверхонь, розв’язування геодезичних задач на різних поверхнях, математична картографія тощо).

Геодезичної астрономії та фізичної геодезії (геодезичні аспекти небесної механіки,

теорія потенціалу та фізико-математичні моделі Землі, відхилення прямовисних ліній та висоти геоїда, трансформанти гравітаційного поля тощо).

Супутникової геодезії (до деякої міри).

Застосування теоретичної геодезії в космічній техніці Запуск, наведення, відстеження, дистанційне керування та повернення космічних

апаратів потребують двох основних видів підтримки теоретичн ої геодезії: перша - це високоточна референцна система координат і її практичні реалізації для визначення положення точок поверхні (наприклад, точки запуску космічного апарата і станції спостереження) в цій системі; друга - точна глобальна модель гравітаційного поля і, відповідно, точні параметри гравітаційного поля (прискорення сили ваги, відхилення прямовисних ліній тощо) точок поверхні.

Для опису руху космічного апарату відносно Землі використовується референцна система координат, яка реалізується певною кількістю опорних точок з відомими їх геоцентричними координатами. Її створення включає визначення орієнтації координатних осей системи і нормального земного еліпсоїда, визначеного фундаментальними геодезичними параметрами. Модель гравітаційного поля передбачає певні його апріорні обмеження для аналізу, опису та проектування всіх механічних характеристик рухомих об'єктів на поверхні Землі та у космічному просторі. Визначення орбіти супутників опирається на рівень точності відомих коефіцієнтів розкладу в ряд збурюючого гравітаційного потенціалу.

Застосування геодезії в природничих дослідженнях Компоненти, рух і розвиток системи Земля спостерігаються і виявляються різними

галузями природничих наук з різних аспектів та з використанням різних методів. Теоретична геодезія особливу увагу приділяє вивченню геометричних (просторових) характеристик Землі та фундаментальних фізичних характеристик (гравітаційного поля) і описує їх зміни. Тектоніка плит була розроблена наприкінці 1950-х - на початку 1960-х років і призвела до революційного прогресу геологічних наук, що є важливим для встановлення наукового погляду на «мобілізм» у науці про Землю. Прогрес сучасної геодезії та впровадження методів космічної геодезії є важливими для сприяння розвитку наук про Землю, оскільки дає можливість отримати велику кількість інформації про рух і розвиток Землі. Сучасні геодезичні методи є фактично безальтернативними в підтримці досліджень мобілізму і можуть забезпечити більш багату і точну інформацію для поточних досліджень в галузі н аук про Землю.

Позитивний вплив сучасної геодезії на науки про Землю зводиться, в основному, до наступного:

1. Вона забезпечує не тільки точну геодезичну інформацію для вивчення руху тектонічних плит і деформації земної кори, але й надає нові методи для встановлення точних кінематичних моделей сучасного переміщення плит і деформації земної кори. Радіоінтерферометрія з наддовгими базами (VLBI), супутникова лазерна віддалеметрія (SLR) і глобальні супутникові навігаційні системи (GNSS) здатні визначати швидкість руху плити з точністю 1 мм / рік. Це дає змогу розрахувати безпосередньо координати полюсу Ейлера і,

Розділ Теоретична геодезія

відповідно, відносне переміщення тектонічних плит від фактичних даних. За останні 20 років отримано величезну кількість даних про рух тектонічних плит з використанням геодезичних методів; встановлено коректність побудови сучасних моделей руху плит, отриманих з геофізично-геологічних даних та GNSS спостережень. В даний час теоретична геодезія визначає глобальні, регіональні та місцеві рухи земної кори з безпрецедентним просторовочасовим розрізненням. Це дозволяє встановити модель напружено-деформованого стану всередині плити і перевірити правдивість гіпотези жорсткої плити, визначити деформацію всередині плити, а також забезпечити основу для пояснення розломів, сейсмічності та інших тектонічних процесів.

2. Рух полюса Землі та зміна швидкості її обертання пов'язані з інформацією про структуру Землі та з її різноманітними геодинамічними процесами. Параметри обертання Землі, визначені методами космічної геодезії, були найбільш ефективним інструментом у отримання та диференціації такої інформації. На основі певних моделей структур Землі можуть бути встановлені відповідні рівняння обертання для вивчення прецесії, нутації та руху полюсів Землі; вони можуть бути перевірені і модифіковані шляхом порівняння спостережуваних і теоретичних значень. Є ще багато аспектів і аргументів з вищезазначених питань у геофізиці. Сучасна геодезія приймає участь у створені та впроваджені багатьох програм по всьому світу для моніторингу ротації Землі та накопиченні великої кількості спостережуваних даних. У поєднанні з відповідною інформацією від геофізики, метеорології та океанографії можна отримати нове розуміння вищезазначених питань структури та динаміки Землі.

3. За допомогою серії програм супутникового дослідження сили тяжіння та більш масштабного вимірювання сили ваги на суші та морі забезпечується більш досконале вивчення гравітаційного поля. Це є надзвичайно важливі дані для аналізу та розуміння структури Землі та її динаміки.

4. Прикладна космічна геодезична технологія, зокрема, супутникова альтиметрія, використовується для виявлення змін поверхні моря з високою точністю і визначення рельєфу морської поверхні та її змін. Така інформація може бути використана для вивчення метеорологічних та океанографічних проблем, таких, наприклад, як глобальне потепління, атмосферні та океанічні циркуляції тощо.

Для Землі, як системи, характерними є постійна присутність надзвичайно складних динамічних процесів. Завдяки своїй унікальній теоретичній системі та методам досліджень, геодезія надає кількісні та якісні дані щодо динамічних процесів на всіх видах просторових і часових масштабів і розкриває сутність динамічних процесів у поєднанні з іншими відповідними дисциплінами наук про Землю.

6.2. Фігура, зовнішнє гравітаційне поле Землі.

Розміри Землі і форма її поверхні як в цілому, так і окремих частин є предметом вивчення різних дисциплін (фізична геодезія або теорія фігури Землі, фізика Землі, теоретична геофізика тощо), в яких ці питання розглядаються з неоднакових позицій і різними методами, що обумовлено своїми специфічними задачами. Поняття “фігура Землі” є неоднозначним і має різне трактування в залежності від використання отримуваних даних.

З фізичної геодезії відомо, що потенціал сили ваги Землі W визначається як сума потенціалу притягання Землі V і потенціалу відцентрової сили Ф . Відповідно, потенціал притягання в

теорії фігури Землі це є потенціал сили притягання один ичної маси в довільній точці

простору

V P V x, y, z G

dm

всіма масами планети Земля, а потенціал відцентрової

l

 

v

 

 

 

 

сили Землі – це потенціал сили, яка виникає під час обертання Землі навколо своєї осі і діє на

Розділ Теоретична геодезія

одиничну масу на поверхні планети або в найближчому її околі V ' V '(P) 12 2 x2 y 2 . У

цих виразах: P x, y, z позначає точку,

в якій V обчислюється, Q – змінна точка всередині

тіла Землі, яка приймає зміст центра мас елемента

dm , l - відстань між P і Q (просторова

пряма лінія), G – Ньютонова гравітаційна стала

( G 6.673 10 11 м3с 2кг 1 ),

- кутова

швидкість обертання Землі. Отже,

 

 

2 x2 y 2 .

 

W x, y, z V x, y, z

1

(6.1)

2

 

 

 

 

 

Якщо позначити силу ваги або прискорення сили ваги через g і знати потенціал сили

ваги W даної точки, то можна обчислити складові сили ваги по осях координат

 

g x W / x,

g y W / y,

g z W / z ,

 

а, знаючи складові сили ваги легко можна визначити модуль вектора прискорення сили ваги

g

g

2

g

2

g

2

,

 

 

 

x

 

y

 

z

 

та його напрям

 

 

 

 

 

 

 

 

cos(g, x) g x / g,

cos(g, y) g y / g,

cos(g, z) g z / g .

Фізична поверхня Землі в межах континентальної частини з її відносними підвищеннями та пониженнями не є правильною математичною поверхнею і не може бути виражена яким-небудь математичним рівнянням. Звідси виникла задача встановлення поняття і вибору математичної поверхні Землі.

Оскільки фізична поверхня Землі складається переважно із поверхні морів та океанів (загальна площа материків складає приблизно лише четверту частину всієї поверхні Землі, а їх середня висота над рівнем Світового океану дорівнює тільки десятитисячній частині земного радіуса), то в свій час за математичну поверхню Землі умовно була прийнята поверхня Світового океану в стані рівноваги води.

Поверхня води Світового океану як рідка маса, що знаходиться тільки під дією сили земного притягання та відцентрової сили обертання Землі, є однією з рівневих поверхонь потенціала сили ваги. Ця поверхня характеризується тією основною властивістю, що на ній потенціал прискорення сили ваги всюди має одне і теж постійне значення, тобто в кожній її точці напрям нормалі до неї збігається з напрямом дії сили ваги або з прямовисною лінією. Якщо рівневу поверхню Світового океану продовжити під материками так, щоб вона всюди перетинала напрям прямовисної лінії під прямим кутом, то тоді отримується деяка замкнута поверхня, яка і буде характеризувати математичну фігуру Землі.

Вказана властивість будь-якої рівневої поверхні може бути виражена математичним рівнянням,

W W (x, y, z) C.

(6.1´)

в якому потенціал сили ваги є функцією від координат її поточної точки та розподілу маси всередині тіла, обмеженого заданою рівневою поверхнею. В такій редакції рівнева поверхня, яка збігається з поверхнею Світового океану в стані рівноваги і відповідним чином продовжена під материками, є математичною поверхнею. Проте вигляд або форма цієї поверхні залежать від розподілу сили ваги на ній або внутрішньої будови Землі.

Згодом остаточно вияснилося, що фігура Землі, утворена рівневою поверхнею, яка збігається з поверхнею Світового океану і відповідним чин ом продовжена під материками, має досить складну форму. Це пояснюється нерівномірним розподілом сили ваги на поверхні

Розділ Теоретична геодезія

Землі і залежить від структури земної кори. Вказана математична поверхня не може бути представлена повністю якою-небудь правильною геометричною фігурою, що має просте математичне рівняння. Для математичної фігури Землі у вказаному її розумінні в 1873 р. був запропонований термін “геоїд”, який закріпився в геодезичній науці до сьогоднішнього часу.

Результати астрономо-геодезичних робіт підтвердили висновки про те, що вказана вище математична поверхня, хоч і відповідає фізичній природі Землі, проте може значно відрізнятися від правильної математичної фігури – загального земного сфероїда – фігури, яка найкращим чином представляє Землю як в гравітаційному так і в геометричному відношенні.

Отже, через те, що дійсне поле сили ваги є математично дуже складним, виділяють (в якості референцного) нормальне поле сили ваги простої аналітичної природи. В загальному, нормальний потенціал сили ваги U вибирається так, що референц-еліпсоїд є еквіпотенціальною поверхнею для U :

U x, y, z U0 const ,

а геоїд - еквіпотенціальною поверхнею дійсного потенціала сили ваги W :

 

 

 

 

 

 

W x, y, z W0

const .

 

Відмінність потенціала сили

ваги

реальної

Землі W від потенціала

сили ваги

Нормальної Землі U носить назву збурюючого потенціала, тобто T W U .

 

Для

обчислення

нормальної

сили

ваги

на

 

еліпсоїді служить замкнута формула

Сомільяна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

a

e

cos 2 B b

p

sin 2 B

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

,

(6.1´´)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

a2 cos 2 B b2 sin 2 B

 

 

 

 

 

 

 

де a і b

- параметри

еліпсоїда,

e

і p

позначають нормальну силу ваги на екваторі і

полюсі відповідно.

Отже, найбільш відомою узагальненою фігурою Землі є загальний земний сфероїд, точнішне рівневий еліпсоїд обертання, який ще називають Нормальна Земля. Під цим терміном розуміється узагальнена модель Землі як планети в цілому, яка з однієї сторони відтворює її основні властивості в усередненому вигляді, а з другої – найбільш просто представляє її для математичного опису.

Нормальна Земля при розв’язуванні наукових і практичних задач виконує двояку роль: вона застосовується або як правдоподібна модель Землі, яка з достатньою точністю замінює реальну Землю (в астрономії, геофізиці, картографії, навігації тощо), або там, де вимагається більш висока точність, як досить добре її перше наближення ( в геодезії, гравіметрії, космічній геодезії тощо).

Чисто теоретично при вивченні фігури Землі у відношенні її виду та розмірів можна було би розглядати будь-яку із її рівневих поверхонь, оскільки від одної із них можна теоретично перейти до іншої рівневої поверхні. Для переходу від даної або вихідної рівневої поверхні C до другої нескінченно близької до неї рівневої поверхні C dC , розташованої на висоті dh , можна було би застосувати наступну формулу

dW gdh dC.

(6.2)

Але для переходу від одної рівневої поверхні до другої, як показує формула (6.2), необхідно знати закон зміни сили ваги g з висотою. Оскільки закон зміни сили ваги з висотою всередині земної маси точно не відомий, то теоретична можливість переходу від

Розділ Теоретична геодезія

одної рівневої поверхні до другої рівневої поверхні Землі не може бути здійснена строго у практичному відношенні.

Вибір і вивчення довільної рівневої поверхні для того, щоб потім визначати відносно неї елементи конкретно заданої рівневої поверхні теж не може бути абсолютно умовним. Для геодезії особливе значення має вивчення вигляду і розмірів безпосередньо тієї рівневої поверхні, яка проходить близько до фізичної поверхні Землі та найкращим чином характеризує її дійсну фігуру. Зрозуміло, що вона має бути вибрана у повній відповідності до будови і характеру зовнішньої поверхні Землі як планети в цілому. Це означає, що нормальний потенціал U необхідно встановити так, щоб збурюючий потенціал T був гармонійною функцією з високою точністю наближення.

Розділ Теоретична геодезія

Тема 7. Основи геометричного методу вивчення фігури Землі.

7.1. Відхилення прямовисних ліній та відступи геоїда від земного еліпсоїда

Напрям сили ваги в деякій точці, або напрям прямовисної лінії повністю визначається виглядом рівневої поверхні в цій точці. Визначає вигляд рівневої поверхні, а, відповідно, і напрям прямовисних ліній розподіл мас в земній поверхні. Це ж саме стосується і відступів геоїда від земного еліпсоїда: відступи обумовлені існуючим розподілом мас на земній поверхні і всередині її та відповідають цьому розподілу.

Порушення певного розподілу мас, при якому густина речовини змінюється в горизонтальному напрямі (має різні значення в різних місцях на одній глибині), охоплюють лише зовнішній шар Землі, товщина якого не перевищує 70 км. В порівнянні з розмірами та масою всієї Землі така незначна величина означає, що відступи геоїда від еліпсоїда та відхилення прямовисних ліній від нормалей до цього еліпсоїда повинні бути малими величинами.

На основі сучасної моделі гравітаційного поля EGM96 можна характеризувати відступи геоїда від загального земного еліпсоїда. Доказаним фактом є існування глобальних хвиль геоїда, тобто загальних відступів його від земного еліпсоїда. Висоти цих хвиль складають до 70 м, а їхня зміна має як довготний так і широтний характер. Цим глобальним відступам геоїда відповідають і глобальні відхилення прямовисних ліній від нормалей до еліпсоїда (до 10") .

Місцеві особливості будови земної кори викликають локальні хвилі геоїда, яким відповідають і локальні відхилення прямовисної лінії. Причинами, що викликають локальний характер, можуть бути аномальне залягання порід всередині земної кори, берегові лінії океанів та морів, гірські утворення тощо. Місцеві відступи геоїда представлені, переважно, у вигляді порівняно незначних хвиль, що мають невелику висоту та область поширення. Проте відповідні їм локальні відхилення прямовисної лінії можуть досягати дуже значних величин (десятків секунд дуги), що є наслідком значної зміни кривини рівневої поверхні.

Коли йде мова про відступи геоїда від земного еліпсоїда та відповідні відхилення прямовисних ліній, то ми повинні чітко зрозуміти про які параметри йдеться.

Відступи геоїда над земним еліпсоїдом – це перевищення точок геоїда відносно поверхні еліпсоїда. Вони не можуть бути виміряні безпосередньо. Результати астрономогеодезичних і гравіметричних вимірювань, віднесені до поверхні певного еліпсоїда, дають тільки похідні величини або градієнти відступів геоїда від поверхні віднесення. Дослідження фігури геоїда і полягає у визначені її відступів від фігури еліпсоїда за похідними від них величинами, якими і є в і д х и л е н н я п р я м о в и с н и х л і н і й та а н о м а л і ї с и л и в а г и g g , що безпосередньо обчислюються за даними вимірювань.

Якщо відхилення прямовисної лінії визначають як кут між нормаллю до поверхні загального земного еліпсоїда і напрямом прямовисної лінії, то називають його абсолютним відхиленням прямовисної лінії. Якщо ж до уваги береться нормаль до поверхні референц-еліпсоїда - то отримують відносне відхилення прямовисної лінії.

Абсолютні відхилення прямовисної лінії залежать тільки від розподілу мас Землі. Відносні відхилення прямовисної лінії залежать від розподілу мас Землі, прийнятих параметрів і орієнтування референц-еліпсоїда. Очевидно, що відносні відхилення прямовисної лінії можуть значно відрізнятися від абсолютних в тих же точках і через них ми не можемо безпосередньо робити висновки про характер неправильностей у будові земної кори.

Розділ Теоретична геодезія

Напрям прямовисної лінії визначається на земній поверхні з астрономічних спостережень через визначення астрономічних координат - широти та довготи . Напрям нормалі до поверхні референц-еліпсоїда визначається геодезичними координатами B і L . Звідси випливає, що відхилення прямовисних ліній можна визначити через співставлення астрономічних і геодезичних координат. Оскільки геодезичні координати традиційно визначаються на поверхні референц-еліпсоїда за результатами лінійних і кутових вимірювань на фізичній поверхні Землі, то відхилення прямовисної лінії називають також відносними астрономо-геодезичними. Відзначимо, що при обчислені геодезичних координат на основі результатів супутникових спостережень, із порівняння їх з відповідними астрономічними координатами отримаємо абсолютні астрономо-“геодезичні” відхилення прямовисних ліній.

Напрям прямовисної лінії в даній точці земної поверхні збігається з напрямом нормалі до рівневої поверхні потенціалу сили ваги W в цій же точці або, точніше, з дотичною до силової лінії дійсного поля сили ваги. Напрям нормалі до земного еліпсоїда збігається з дотичною до силової лінії нормального поля сили ваги. Звідси, відхилення прямовисної лінії можна визначити як кут між дотичними до силових ліній дійсного і нормального полів сили ваги. В такому сенсі його називають гравімет ри чним відхил енн ям п рямови сн ої ліні ї або відхиленням важка.

Одна із причин появи відхилень прямовисних ліній – притягання надлишкових мас на материках і недостатність цих притягальних мас в океанах. І хоча зміна зовнішніх (топографічних) форм рельєфу не є домінуючою як зміна густини порід земної кори, все ж форми топографічного рельєфу вносять певний вплив на знак і величину відхилень прямовисних ліній. Цей вплив дещо послаблюється через так звану ізостатичну компенсацію або ізостазію. Відхилення прямовисних ліній, що визначаються на основі впливу топографічних мас з врахуванням явища ізостазії, називаються топ ографо - із ост ати чни ми ві дхил еннями .

Відступи геоїда від земного еліпсоїда теж можна класифікувати на абсолютні – висоти геоїда над загальним земним еліпсоїдом (позначається через N ) та відносні – висоти геоїда над референц-еліпсоїдом (позначається через ).

Відмітимо значення відступів геоїда та відхилень прямовисних ліній.

Відступи (висоти) геоїда над референц-еліпсоїдом, як і відхилення прямовисних ліній, безпосередньо використовуються при вивченні фігури Землі: виводі параметрів земного еліпсоїда; встановленні вихідних геодезичних дат; визначенні взаємного орієнтування різних геодезичних систем координат.

З використанням висот геоїда та відхилень прямовисних ліній розв’язують багато редукційних задач вищої геодезії.

Через відхилення прямовисних ліній встановлюється прямий зв’язок між астрономічними і геодезичним координатами.

За допомогою відхилень прямовисних ліній здійснюється перехід від безпосередньо виміряного астрономічного азимута до геодезичного азимута.

Відхилення прямовисних ліній необхідні при класичному методі визначення геодезичних висот.

7.1.1. Астрономо-геодезичні відхилення прямовисних ліній

Оскільки відхилення прямовисних ліній у будь-якій точці визначається як різниця двох векторних напрямів, то воно повинно визначатись двома параметрами - величиною

Розділ Теоретична геодезія

кута, що позначається через і називається повним відхиленням прямовисної лінії, та азимутом площини, в якій він розміщується. Проте частіше відхилення прямовисних ліній визначаються двома іншими величинами: проекцією повного відхилення прямовисної лінії на площину меридіана і першого вертикала даної точки. Проекція на площину меридіана називається складовою відхилення прямовисної лінії в меридіані і позначається ,

а проекція на площину першого вертикалу - складовою відхилення прямовисної лінії в першому вертикалі і позначається через .

Нехай фізична поверхня,

поверхня геоїда та поверхня земного еліпсоїда в точці M

співпадають. На рис.

7.1. зображений полярний сферичний трикутник z Г z AP ,

вершини

якого представлені геодезичним

Z Г

і астрономічним Z A

зенітами точки M та полюсом

світу P . Даний трикутник утворений проекціями осей систем координат Z Г , Z A

на сферу

одиничного радіуса та точкою перетину геодезичного і астрономічного меридіанів точки M

(лінія MP паралельна осі обертання Землі). Згідно визначення, відхилення прямовисної лінії

визначається кутом

Z Г MZ A

або

стороною сферичного трикутника Z Г Z AP

-

та

азимутом площини

Z Г Z AM -

, в якому знаходиться повне відхилення . Дуга

Z Г P

вимірює кут між нормаллю до еліпсоїда і напрямом на точку P , тобто вираз Z Г P 900 B

відповідає геодезичній

широті

точки M . Відповідно,

дуга Z AP 900

відповідає

астрономічній широті

даної точки

M . Оскільки астрономічні і геодезичні

довготи

відраховуються від одного початкового меридіана, то

Z Г PZ A L .

Сферичний

трикутник Z Г Z AP з позначеними сторонами і кутами приведений на рис. 7.1.

 

 

 

Рис. 7.1

Проведемо криву Z Ak ортогональну до Z Г P . Утворений трикутник Z AZ Г k буде малим, оскільки повне відхилення прямовисної лінії рідко перевищує десятки секунд дуги. Тоді, із малого сферичного трикутника Z AZ Г k , отримаємо

cos ,

(7.3)

sin .

Уформулі (7.3) через та позначено складові повного відхилення прямовисної лінії у

меридіані та першому вертикалі відповідно.

Розділ Теоретична геодезія

На основі формул синусів та п’яти елементів для сферичного трикутника Z Г Z AP

маємо

 

 

 

 

 

 

sin( L)

 

sin

 

,

 

 

sin(900 )

 

 

sin

 

sin cos cos(900 )sin(900

B)

 

 

 

 

 

 

.

sin(900

) cos(900 B) cos( L)

Враховуючи члени першого

порядку

розкладів

для малих величин , L та

позначення (7.3), отримаємо остаточно вирази для складових відхилення прямовисних ліній

B,

L cos .

(7.4)

 

На основі (7.3) отримаємо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(7.5)

 

 

 

 

.

 

 

 

 

 

tg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На практиці отримують спочатку складові , за (7.4), а потім вже за формулами

(7.5) і .

Можна отримати величину A відхилення прямовисної лінії для будь-якого напряму з

азимутом A . На основі рис. 7.1 (без доведення) запишемо остаточно

 

A cos A sin A.

(7.6)

При виводі формул астрономо-геодезичних відхилень прямовисних ліній вважалося, що фізична поверхня і поверхня земного еліпсоїда в заданій точці збігаються або перетинаються. В загальному випадку точка фізичної поверхні не знаходиться на поверхні еліпсоїді, а має певну висоту H . Через це напрям прямовисної лінії, що задається безпосередньо виміряними астрономічними координатами , деякої точки Q , не збігається з напрямом прямовисної лінії у перетині її з поверхнею еліпсоїда.

Виходом з такого становища було б редукування астрономічних координат на поверхню еліпсоїда по прямовисній лінії. Проте траєкторія прямовисної лінії всередині Землі може змінюватись невідомим нам чином внаслідок незнання густини мас земної кори, що унеможливлює точне редукування астрономічних координат.

Очевидно, що трактування поняття відхилення прямовисної лінії як кут між дотичними до силових ліній дійсного і нормального полів сили ваги буде відповідати всім можливим випадкам. Так у виміряні астрономічні координати не потрібно вводити жодних поправок, оскільки саме вони дають напрям вектора сили ваги в даній точці земної поверхні. Проте другий вектор – напрям нормалі або напрям дотичної до силової лінії нормального поля рівневого еліпсоїда, відрізняється від напряму нормалі на поверхні цього еліпсоїда. Геометричний зміст різниці між вказаними напрями полягає в тому, що від геодезичних

Розділ Теоретична геодезія

координат на еліпсоїді здійснюється перехід до геодезичних координат, віднесених до поверхні еліпсоїда, що проходить через дану точку Q . Оскільки силові лінії нормального

гравітаційного поля є плоскими кривими, тобто відсутні викривлення в довготі, то при переміщенні по них змінюється тільки широта.

З врахуванням зроблених пояснень можемо написати

, g Bn ,

(7.7)

L cos .

У(7.7) позначено: - напрям нормалі до еліпсоїда в точці Q , або, інакше, напрям дотичної до силової лінії нормального поля, яка проходить через точку Q і утворює з площиною

екватора кут Bn , g - напрям сили ваги в точці Q , який складає з площиною екватора кут .

Оскільки із опрацювання спостережень ми можемо отримати геодезичну широту B , то для визначення величини складової необхідно знати різницю B Bn . В курсі фізичної геодезії дається вивід цієї поправки, кінцевий вигляд якої наступний

 

B Bn " 0.17091H км sin 2B.

(7.8)

Отже, остаточні формули для визначення астрономо-геодезичних відхилень

прямовисних ліній будуть мати вигляд

 

аг

B 0.171"H км sin 2B,

(7.9)

аг

L cos B.

 

Знайдемо величини впливу відхилення прямовисних ліній на азимути, горизонтальні

та вертикальні кути. Якщо позначити: A - геодезичний азимут напряму з пункту

Q на

суміжний пункт, a - астрономічний азимут того ж напряму, то різниця вказаних азимутів має такий вигляд

A a tg cos A sin A ctgz A .

(7.10)

Звернемо увагу, що вираз (7.10) справедливий як для редукції астрономічного азимута, визначеного із астрономічних чи гіроскопічних спостережень, так і для виміряного горизонтального напряму.

У рівнянні (7.10) розрізняють дві частини: одну у вигляді tg , яка є сталою в даній точці, і другу - змінну, що залежить від азимута конкретного напряму та його зенітної відстані.

Оскільки горизонтальний кут визначається різницею напрямів, то, очевидно, що формула

cos A sin A ctgz

(7.11)

і буде виглядом поправки в горизонтальний кут за

відхилення прямовисної лінії.

Величину називають поправкою в горизонтальний

кут, обумовлену відхиленням

Розділ Теоретична геодезія

прямовисної лінії у вершині даного кута. Ця поправка вводиться при редукуванні виміряних горизонтальних кутів з фізичної поверхні на поверхню земного еліпсоїда (див. § 7.5.2).

Поправка , що визначається формулою (7.11), переважно має досить мале числове значення у порівнянні з поправкою tg . Так, при визначенні астрономічних азимутів сторін геодезичної мережі, зенітні відстані, як правило, близькі до 900 , тобто ctgz 0.017 0.0017 .

Приймемо, що для деякого пункту на широті 490 складові відхилення прямовисної лінії дорівнюють 5" , 5" , а азимут напряму - A 450 . Тоді

tg 5.75", 0.12 0.01".

Зважаючи, що астрономічний азимут a визначається з похибкою 0.7" , то для переходу до геодезичного азимута рівняння (5.11) записують у вигляді

A a tg a L sin .

(7.12)

Це рівняння називають р і в н я н н я м Л а п л а с а , а азимути, що отримують за формулою (7.12), називають а з и м у т а м и Л а п л а с а . Для їх отримання необхідно на пункті геодезичної мережі мати визначені значення астрономічного азимута та астрономічних координат, переважно, астрономічної довготи. Оскільки азимути Лапласа практично не залежать від похибок кутових вимірювань в геодезичних мережах, то їх можна використовувати як надійний контроль кутових вимірювань у ланці тріангуляції. Нехтувати поправкою можна при одиничних редукуваннях горизонтальних кутів. При передачі азимутів через багато кутів трикутників ланки тріангуляції ця поправка може носити систематичний характер, особливо у випадку неповної відповідності розмірів та орієнтування референц-еліпсоїда геоїду в межах території розташування астрономогеодезичної мережі, що позначиться на складових , .

Формула

z z A cos A sin A

(7.13)

визначає вигляд редукційної поправки за вплив складових відхилення прямовисних ліній на виміряні зенітні відстані.

В класичній геодезії пунктами для отримання астрономо-геодезичних відхилень прямовисних ліній служили п у н к т и Л а п л а с а . На інших пунктах геодезичної мережі ці відхилення визначали через інтерполювання.

На пунктах Лапласа чи на будь-яких інших пунктах, де визначені астрономічні і геодезичні координати, складові астрономо-геодезичних відхилень прямовисних ліній обчислюються за формулами (7.9). Не важко помітити, що похибка значення cos при визначенні величини завжди буде настільки малою, що нею можна знехтувати. Точність визначення астрономічних координат складає 0.3" в широті та 0.3" sec в довготі.

Враховуючи (5.9), отримаємо для середніх квадратичних похибок

m 2 0.3" 2 mB2 ,

m 2 0.3" 2 mL2 cos2 .

Розділ Теоретична геодезія

Вважаючи, що точність визначення широти і довготи є однаковою, тобто mB mL cos m ,

запишемо

m 2 m 2 0.3" 2 m2 .

При опрацюванні геодезичних мереж величиною похибки визначення геодезичних координат можна знехтувати у порівнянні з похибкою астрономічних визначень. Це означає, що обчислення астрономо-геодезичних відхилень прямовисних ліній повністю залежить від точності астрономічних визначень, що виконуються на пунктах геодезичної мережі. Для пунктів, астрономо-геодезичні відхилення яких визначають шляхом інтерполювання через відомі їх значень на інших пунктах, точність буде визначатися точністю визначення останніх та точністю інтерполювання.

7.1.2. Гравіметричні відхилення прямовисних ліній

Поскільки відхилення прямовисної лінії є кут між нормалями до рівневих поверхонь дійсного і нормального гравітаційного полів, то, очевидно, має місце функціональний зв’язок між відхиленнями прямовисних ліній та аномаліями сили ваги, тобто f ( g ). Термін

“гравіметричні” означає, що відхилення прямовисних ліній визначають на основі вимірювань прискорення сили ваги методами гравіметрії.

Кут між нормаллю до рівневого еліпсоїда та прямовисною лінією на земній поверхні будемо представляти його складовими в площинах меридіана і першого вертикалу

1

 

 

T

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

,

 

 

 

 

 

g(M H )

B

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(7.14)

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

T

 

 

 

 

 

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

g(N H )cos B L

 

Знак “-“ поставлений через те, що додатні відхилення прямовисних ліній збільшують геодезичну широту і довготу і поправку треба вводити із знаком мінус.

Формула (7.14) відображає залежність між відхиленням прямовисних ліній та збурюючим потенціалом сили ваги T . Згідно [9], збурюючий потенціал T W0 U0 N m . Тоді, приймаючи W0 U 0 , для часткових похідних запишемо

T

m

N

 

T

m

N

 

 

,

 

 

.

B

B

L

L

Підставимо знайдені значення часткових похідних у формулу (5.14), вважаючи при цьому, що g m , а (M H ) (N H ) R - середньому радіусу кривини еліпсоїда в даній точці. Отримаємо

 

1 N

,

 

 

 

 

 

 

R B

 

(7.15)

 

 

 

 

 

1

 

 

N

.

 

 

 

 

 

 

R cos B L

Розділ Теоретична геодезія

Значення висоти геоїда N задається формулою Стокса

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

R

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

N

 

 

 

gS sin d dA.

 

 

 

 

 

4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

0 0

 

 

 

 

 

 

 

Оскільки S явно від

 

 

B

і

 

 

L не залежить і, враховуючи, що

кінцевість

підінтегрального виразу дозволяє диференціювати під знаком інтегралу, то будемо мати

 

 

N

 

 

R 2

 

 

S

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

g

 

 

 

 

sin d dA,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

B

 

4

0 0

 

 

 

B

(7.16)

 

 

N

 

 

R 2

 

 

S

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

g

 

 

 

 

sin d dA.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

L

 

4

0 0

 

 

 

L

 

Похідні по B і L мають наступні значення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

cos A,

 

 

 

 

sin Acos B.

(7.17)

 

B

 

 

L

Позначимо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

S

sin Q .

(7.18)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тоді, з врахуванням (7.16-7.18) формули (7.15) отримають наступний вигляд

 

 

 

 

 

1

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gQ cos Ad dA,

 

2

 

 

 

 

 

 

0 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(7.19)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gQ sin Ad dA.

 

2

 

 

 

 

 

 

0 0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формули (7.19) називаються ф о р м у л а м и

В е н і н г - М е й н е с а , а вираз (7.18)

– функцією Венінг-Мейнеса. Вказані формули дають значення відхилень прямовисних ліній на поверхні геоїда в меридіані та у напрямі першого вертикалу за відомими аномаліями сили ваги на цій поверхні.

Опустивши викладки з диференціюванням формули Стокса, напишемо для функції Венінг-Мейнеса (7.18) розгорнутий вираз

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12sin

 

32sin

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

cos ec

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

2

2

 

 

 

 

Q

 

cos

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(7.20)

 

 

3

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

12sin

 

 

ln sin

 

 

sin

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

1 sin

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ Теоретична геодезія

При практичному обчисленні відхилень прямовисних ліній праву частину формул (7.19) поділяють на три частини, що відповідають трьом областям інтегрування: центральній

області радіуса

r0 , в якій градієнт сили ваги за вибраними напрями x і y можна вважати

сталими ( r0 5 км ), а поверхню сфери в її межах –

горизонтальною площиною; ближній

кільцевій

зоні

радіуса

r ( r0 r 2000 км ), в якій

можна знехтувати кривиною Землі;

далеким

зонам,

в яких

кривина Землі враховується ( r 2000 км ). Кожна область, за

виключенням центральної, розбивається радіальними напрямами на сферичні трапеції. Для кожної трапеції повинно бути відомо середнє значення аномалії сили ваги g . В курсі фізичної геодезії приводиться детальний виклад методики обчислення відхилень прямовисних ліній з застосуванням чисельних способів розв’язування інтегралів (7.19). Вкажемо лише на те, що обчислення в усіх трьох областях інтегрування представляє собою “абсолютне” відхилення прямовисних ліній. Лапки “ “ означають, що теоретично це можливо, але практично даних про аномалії сили ваги по всій поверхні Землі завжди є недостатньо, тому досить часто інтегрування ведеться тільки у області до 1000 км від досліджуваного пункту. На даний час врахування далеких зон можна виконувати за глобальними гравітаційними моделями.

При оцінці точності визначення гравіметричних відхилень прямовисних ліній необхідно взяти до уваги систематичні похибки впливу далеких зон, обумовлені відсутністю даних про аномалії сили ваги або похибками інтерполювання аномалій для тих трапецій, де вони не визначалися. Крім систематичних будуть мати місце випадкові похибки врахування місцевих (локальних) полів аномалій сили ваги. Якщо рівномірне гравіметричне знімання виконане для всієї поверхні Землі, то похибка визначення абсолютних відхилень прямовисних ліній буде залежати тільки від точності визначення гравіметричних характеристик для відповідних ділянок земної поверхні. Її можна підрахувати за формулою

m m 0.15"mg мГал ,

де mg мГал - похибка гравіметричного визначення прискорення сили ваги, яка залежить

точності самих гравіметричних вимірів, від густоти знімання та від похибки інтерполювання до центральної точки трапеції. Для похибки mg мГал 1 4 мГал похибки гравіметричних

відхилень прямовисних ліній будуть складати 0.15 0.60" .

7.1.3. Інтерполювання відхилень прямовисних ліній

При обчислені гравіметричних відхилень прямовисних ліній в конкретній точці фізичної поверхні вимагаються дані про аномалії сили ваги на всій поверхні Землі. Фактично, навіть при достатньо детальних гравіметричних зніманнях, сила ваги визначається в обмеженому числі знімальних точок. Значення сили ваги між цими точками оцінюється методом інтерполяції. На ті області Землі, де взагалі відсутні гравіметричні дані, аномалії сили ваги отримують методами прогнозування. Отже, при обчисленні відхилень прямовисних ліній за аномаліями сили ваги останні інтерполюють або екстраполюють. Методи інтерполяції і прогнозу аномалій сили ваги достатньо повно розглядаються в курсах гравіметрії та фізичної геодезії. Після того, як будуть відомі аномалії сили ваги (виміряні, інтерпольовані чи прогнозовані) по всій поверхні Землі, задача визначення відхилень прямовисних ліній для будь-якої точки фізичної поверхні розв’язується. Для цього можуть бути використані інтегральні формули Венінг-Мейнеса (7.19).

Зовсім інша справа є з астрономо-геодезичними відхиленнями прямовисних ліній. Значення цих відхилень можна отримати тільки на пунктах, де виконані астрономічні і

Соседние файлы в предмете Вища геодезія