2. Суттєві ознаки культури.

Наприкінці XIX ст., коли через інтенсифікацію економічного життя відбулося зростання соціального спілкування, все людство опинилося втягнутим в єдиний процес всесвітньої історії.

В результаті інтенсифікації соціально-історичних процесів відбулось певне змішування різних культур, народів та етносів, результатом чого постала криза позиції європоцентризму. До того часу європейці вважали свою культуру єдино гідною визнання, найбільш правильною та розвиненою. Але виявилось, що існують культури, зовсім не схожі на європейську, проте такі, що чудово виконують свою людиноформуючу функцію

І у XX ст. виявилось, що видатні досягнення європейської культури можуть бути оберненим проти людини. Йшлося про досягнення європейської науки, які були втілені у військову техніку та спрямовані на небувале раніше масове знищення людини

Окрім того, в другий половині XIX ст. почалися процеси формування некласичної культури, що яскраво виявилися та запанували у XX ст. Некласична - масова або авангардна - культура досить разюче відрізнялась від класичної і тому породила болюче питання про саму сутність культури.

Суттєві ознаки культури, які сучасна філософія виводить на перший план.

1. Перш за все культура постає як те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність, або як "друга природа", створена людиною: культура окреслюється як світ артефактів - штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі.

2.Для осмислення культури зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяльності; важливіше виявити та дослідити способи їх створення, оскільки методи творення культурних явищ постають ключем до їх осмислення.

За цією ознакою можна говорити про зростання культури, про культури передові та відсталі, ефективні та неефективні, індустріальні та доіндустріальні, розвинені та примітивні.

Ця ознака дозволяє враховувати також і те, яким саме чином люди включаються у культуротворчий процес: чи постають вони при цьому як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як агенти (або жертви) даного процесу.

3. Культура постає сукупністю людських соціально-історичних та культурних цінностей. Вона виражає те, що для людини набуває особливої значущості.

В загальному плані ясно, що справжні культурні цінності орієнтують розвиток культури в бік збагачення людини та її проявів, aлe за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно складно виявити, що саме реально відповідає таким цінностям.

Досить часто в історії трапляється так, що культурні новації сприймаються з обуренням, оцінюються як руйнівні та негативні у відношенні до людського життєвого самоствердження, але минає час, і такі оцінки міняються на прямо протилежні.

5. В культуру включаються також способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей.

6. В розглянутих вище суттєвих ознаках культури непомітно, був присутній ще один її істотний момент — комунікативний. Це значить, що культура неможлива поза спілкуванням, обмінами впливами та досягненнями, поза діалогом культур, людини і культури, людини і людини.

7. В цьому сенсі культура - це певна людська поведінка, а також правила, норми, способи її впорядкування.

Не можна не враховувати того, що наприкінці XIX - на початку XX ст. європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенденціями. Некласична культура має риси, споріднені із рисами некласичної філософії.

Яскравим проявом некласичної культури у XX ст. постає так звана "масова культура", яка бачить свою місію не в тому, щоб підносити людину до вищих рівнів діяльності та світосприйняття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних бажань, уподобань і імпульсів, сповідує мінімалізм, робить акценти на несвідомих рівнях життєдіяльності.

Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес.

Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури

Національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури.

Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття.